У його житті було чотири команди. Перша і рідна — Нефтчі з Баку, де він виграв бронзу чемпіонату СРСР 1966-го. Остання і особлива  Дніпро, у складі якого провів майже 7 років і де попрощався з футболом. Ще дві команди, Динамо і Зеніт  тимчасові явища і періоди невиправданих надій.

Микола Богданов не лише з ранніх років викликався до юнацьких збірних СРСР і вважався ключовим оборонцем Нефтчі та Дніпра. Також він був свідком трансформації з футболіста у тренера Ахмеда Алескерова, слідкував за народженням зірки Тофіка Бахрамова і брав участь у безпосередньому формуванні феноменального футболу Валерія Лобановського.

Ностальгія провокує душевний біль

— Миколо Андрійовичу, в грудні вам виповнилося 76. Як відсвяткували?

 Ой, та яке святкування. Виключно у сімейному колі: дружина, донька і 12-річна внучка. Вдячний Богові за те, що вже стільки прожив. Провели час виключно вдома — зараз важко кудись виходити. Навіть не те, що важко небезпечно.

Коли багато часу проводиш у квартирі, на допомогу приходить телефон і старі друзі?

Справді часто спілкуюся зі своїми футбольними товаришами: Володимиром Сорокіним, який вигравав Кубок СРСР з Шахтарем, хоча виступав також і за Динамо. Підтримую відносини з Віктором Назаровим, Леонідом Колтуном, Стасом Євсєєнком це все хлопці моєї плеяди. У Дніпрі мешкає ще кілька друзів: Сергєєв, Собецький, Федоренко, Кутузов. У Баку теж залишилося декілька знайомих хлопців.

Коли востаннє були в Азербайджані?

Шість років тому. Нас запрошували на святкування річниці здобуття бронзових медалей. Зараз складно кудись вибратися з різних причин  і безпека, і фінанси не сприяють. Насправді інколи рідні краї мені сняться. Але такі спогади, скоріше, створюють дискомфорт  ностальгія провокує душевний біль. Та й Азербайджан зараз зовсім інший, ніж колись.

Ви народилися у Баку, однак маєте не зовсім азербайджанське походження.

Мій рід  із старовірів молоканів. Це представники духовного християнства. Колись я ретельно вивчав своє родинне дерево.

Мабуть, найбільш відомим з молоканів був ваш партнер по Нефтчі Анатолій Банішевський.

Таке ж походження мав Микола Смольников, який все життя грав за Нефтчі і викликався у збірну СРСР. Взагалі моє коріння походить із Поволжя. Коли наприкінці XIX століття розпочався нафтовий бум, мій дід-підприємець взяв свою сім’ю і вирушив у Баку.

Ваше дитинство припало на післявоєнний час. Яким воно було?

Війна об’єднала народ, панувала дружня атмосфера. Моє дитинство минуло у дворі і за відвідуванням різноманітних гуртків: авіабудування, залізничний… Навчався я, відверто кажучи, не дуже добре  прогулював школу. Дивлюся на свою внучку тепер і запитую: "Сонечко, ходиш до школи із задоволенням?" Вона відповідає щиро: "Не дуже". І я згадую себе  дід був таким же (посміхається).

 Спорт вас змінив?

 Однозначно  я був кволим фізично. Займався волейболом, боксом, боротьбою. Проте врешті-решт зупинився остаточно на футболі.

"Банішевський – особлива людина, зірвиголова"

 Повернімося до Банішевського. Ви знали легенду з дитинства?

 Банішевський молодший за мене на два роки. Ми мешкали практично в одному районі  його дім розташовувався навпроти моєї школи. Пригадую, як вперше почув про нього  подейкували, що за бакинський Локомотив виступає рудий хлопчина, який по 5-6 голів за матч кладе.

— Потрапляння у провідну команду Баку було питанням часу?

— Тренер місцевого Нафтовика видатний Борис Аркадьєв відправив гінців у Локомотив. Вже у 1962-му Толік грав за нашу команду. Саме у Нафтовику його навчили головою грати і він помітно додав.

Банішевський дебютував за збірну СРСР аномально рано  у 19. Перший матч видався особливим  проти Бразилії з Пеле у складі.

Анатолія взяли в головну команду країни справді дуже рано. Не дивно, що він провів 50 матчів за збірну. І на Чемпіонат світу їздив разом з Поркуяном та Серебренниковим. У футболі Банішевський встиг практично все. Прикро лише, що так рано покинув цей світ.

 Ви підтримували відносини в останні роки?

 Ні, наші шляхи розійшлися. Банішевський  особлива людина, зірвиголова. Улюбленець публіки, мав власний автомобіль, на якому його возили. Якщо в Москві був унікальний Едуард Стрельцов, то в Баку таким вважався Анатолій Банішевський. Куди його тільки не запрошували  однак він залишився патріотом Нефтчі.

 У 1964-му в матчі з ЦСКА Банішевський забиває свій перший гол за Нафтовик. Минає півгодини і в центрі уваги опиняєтеся вже ви. Епізод, про який згадувати неприємно?

 Скидав назад м’яч воротарю Володі Косенкову. Біда  його у рамці воріт в ту мить не виявилося. Не знаю, куди Косенков побіг  воротарі завжди вважалися диваками. От і маєш автогол! Ну нічого, посадили мене, молодого хлопця, на лаву запасних. Зате вивчив головне правило  ніколи не пасувати голкіперу у ствір воріт.

 За Нефтчі виступав перспективний воротар В’ячеслав Шехов, якого називали заміною Льву Яшину. Однак його життя змінила травма, отримана у матчі дублерів. Пригадуєте той момент?

 Славу я знаю з дитинства  у нього прекрасні дані, справжній атлант. Знаєте актора Кірка Дугласа, батька Майкла Дугласа? Так от вони схожі між собою. Ми називали Шехова "спартанцем". Грали в Ташкенті у матчі дублерів  Слава був безстрашним, полетів на перехоплення…

 Писали, що Шехов зіткнувся зі штангою.

 Не зовсім так. За нас виступав захисник В’ячеслав Легкий, який просто не встиг сховатися, і Шехов головою влетів своєму партнеру в коліно. Наслідки були серйозними  череп проламав. Після операції Слава повернувся на поле, проте виглядав не так переконливо.

"Магомаєв  видатна постать в планетарному масштабі"

 У вищій лізі ви дебютували доволі рано  у 18. Незабутній досвід?

 Вражень справді багато. Та найбільш яскраві моменти я пережив у 1966-му, коли Нафтовик виграв історичну бронзу, а по ходу обіграв Спартак (3:0) і срібний ростовський СКА.

 Ви на власні очі бачили початок тренерської кар’єри Ахмеда Алескерова, який прекрасно працював у рідному Нефтчі, а потім і в Чорноморці.

 Про Ахмеда Лятифовича у мене найкращі спогади. Це один з найсильніших азербайджанських тренерів в історії. Спочатку в Баку привіз бронзу, а потім і в Одесу. Це чудовий показник тренерського рівня. Головна перевага Алескерова  уміння все показати на власному прикладі. Такий собі "живий" тренер.

 Вам довелося протистояти найкращим гравцям своєї епохи: Понєдєльніку, Месхі, Басалику, Лобановському, Хмельницькому, Федотову. Проти кого було найскладніше?

 Однозначно виокремлю лівофлангового нападника Михайла Месхі. Видатна стартова швидкість, просто унікальна. Чимось схожий на нього  Богдан Грещак з Карпат. Швидший за мене, незручний. Зрештою, кожна команда в СРСР мала у розпорядженні розкішних флангових форвардів. З повагою згадую Віталія Старухіна із Шахтаря  дуже незручний суперник, який відмінно грав головою.

 Одна з найбільш популярних постатей Азербайджану того часу  арбітр Тофік Бахрамов, який навіть трохи попрацював у Нафтовику. Що за людина?

 На початку 60-их Бахрамов виконував функції начальника команди. Потім пішов у суддівство. І недаремно пішов  у 1966-му отримав золотий свисток. Справжній артист, ефектний рефері. Не кожному королева Єлизавета дарує перстень з діамантами. Зараз на честь Бахрамова назвали той стадіон, на якому я практично виріс.

 Ви знали ще одного улюбленця Азербайджану  співака Мусліма Магомаєва. Здається, одного разу в Одесі він у автобусі Нефтчі на стадіон поїхав.

 Магомаєв гастролював у Одесі, а ми мешкали в одному готелі. Муслім  видатна постать в планетарному масштабі. Його пісні звучать дотепер. Спілкування? Простий і добродушний чоловік. Красень! На матчах Нефтчі він бував неодноразово.

"Дехто навіть просив: "Годі вже забивати"

 У 1966-му Нафтовик завоював найвище у своїй історії третє місце. Неймовірний успіх для всього Азербайджану?

 Ця бронзова медаль завжди зі мною. Вже трохи зблідла за ці роки (посміхається).

 По ходу сезону ви видали чимало класних матчів. Щоправда, останній виїзний поєдинок видався непростим. Легенди про нього ходять дотепер. Київське Динамо справді грало не у повну силу?

 Нафтовик переміг 2:1 у Києві. Я не кривитиму душею, тому казатиму правду. Можливо, це неетично, втім про все домовлялися керівники республіки. Від футболістів нічого не залежало. Динамо вже було чемпіоном, та гра нічого не вирішувала. Головне завдання  щоб жодна московська команда не потрапила у трійку призерів.

 Бронзу не гарантував навіть успіх у грі з Динамо. В останньому турі потрібно було перемагати Спартак. Ви зробили це максимально переконливо  3:0.

 Якби програли, то бронзу втратили б. Налаштування було шаленим, Нафтовик просто не міг випустити з рук перевагу. Банішевський, Туаєв, Маркаров, Семиглазов, Брухтій  ми мали фантастичну команду. Бронза була справедливою ще й тому, що у 1966-му Нафтовик двічі обіграв ростовський СКА, срібного призера. Прикро, що нам не вдалося обійти армійців.

 Прекрасний сезон також запам’ятався тим, що Нафтовик вдома жодного разу не програв. Хтось жартома розповідав – матчі в Баку навмисно призначали на обідній час. Гостьові команди просто плавилися на сонці.

 Це наша перевага, чиста правда. Зараз в Баку клімат змінився, а тоді обід у середині літа можна було порівнювати з мангалом. У затінку +35 градусів. Вже в першому таймі ми часто гарантували собі результат. Дехто навіть просив: "Годі вже забивати". До речі, у Ташкенті ще гірше  дихати взагалі не можливо. Виходиш на поле і задихаєшся.

"Опинитися в Динамо – велика честь для мене"

 У 1969-му вас запрошують в київське Динамо. Чому вирішили покинути рідну команду?

 Я роздумував над переїздом із Баку. Варіантів було кілька: у Мінськ до Олександра Севідова, у московський ЦСКА або до Києва. До мене приїхав з України Євген Котельников, ми погодили умови, я порадився на сімейній раді і зважився на переїзд. Опинитися в Динамо  велика честь для мене. Щоправда, я дотепер не розумію, для чого я їм потрібен був. Склад збалансований, для новачка місця у старті просто не знайшли. Так трапилося, нічого не вдієш.

 Адаптація в команді Віктора Маслова була тривалою?

 Відверто кажучи, складнувато. Інший менталітет, інші умови. За рік не закріпився  довелося шукати іншу команду. Грати за Динамо не так просто. В колективі спілкувався найтісніше з Валерою Поркуяном. Дуже проста і позитивна людина. Я частіше грав за дубль, де вже виділялися Трошкін, Веремєєв, Боговик, Онищенко.

 В чому складність перебування у динамівському колективі?

 Він був поділений на угруповання. Закарпатці окремо: Сабо, Турянчик, Медвідь… Інша категорія  місцеві, кияни. Також свою компанію мали приїжджі. Кожен по собі. Проте хлопці виходили на поле і були єдиним цілим. Футбол об’єднував усіх.

 Коли зрозуміли, що треба залишати Динамо?

 В основу не проходив і розумів, що не можна втрачати час. У пресі та довідниках хтось писав про мої виступи у П’ятигорську. Одразу скажу  ніколи не грав за місцевий Машук. З Києва я вирушив у Ленінград  там у Зеніті затримався рівно на півроку.

 Після двох невдалих спроб ви стаєте гравцем Дніпра, де проводите майже 7 років і закінчуєте кар’єру. Їхали туди у надії нарешті знайти свою команду?

 Все склалося якнайкраще завдяки Олексію Христяну, з яким я в Динамо перетнувся. Це він мене засватав у Дніпро. Там я познайомився з Валерієм Лобановським. Тренер завчасно зібрав всю необхідну інформацію про мене, тому навіть не довелося щось розповідати. "Все у твоїх руках",  сказав Валерій Васильович. І я ніколи не шкодував про свій вибір.

"Лобановський сповідував принцип "Хоч каміння з неба"

 Відносно недавно ви протистояли Лобановському на полі, а тепер слухали його налаштування на матч. Яким залишився у вашій пам’яті Валерій Васильович як молодий тренер?

 Працювати у нього складно, зате розумієш, що управляє він справедливо. Валерій Васильович дивився у майбутнє і прогнозував наслідки. Нам було важко у навчанні, та легко у бою. Думаю, він все робив правильно. Лобановський залишив по собі величезний слід  недарма цій людині пам’ятники ставлять.  

 Ви могли підійти до тренера і поспілкуватися на особисті теми?

 Валерій Васильович ставився до всіх однаково і сам наголошував на цьому. Хто краще грає, той виходить у старті. Лобановський сам вчився на нас і вчився разом з нами. Добре, що ця наука виявилася корисною та успішною. Вивів команду у Вищу лігу, для Дніпра зробив надзвичайно багато. Як на мене, навіть більше, ніж Євген Кучеревський.

 Василь Лябик згадував збори в Сочі: "Ллє дощ, інші команди, зокрема Спартак і Зеніт, вийшли, подивилися на поле і розвернулися по номерах. В Лобановського такого не було. Зарядочка, поїли і знову на поле".

 Валерій Васильович сповідував принцип "Хоч каміння з неба". Тренування і матчі не відміняються. Жорсткий тренер  так і має бути.

 Той же Лябик відзначав іншу особливість Лобановського  культурне збагачення. "Майже в кожному місті він організовував нам екскурсію. Інакше вийшли б з готелю, потоптали стежечку і назад в номер. А тренер водив нас на відомі кладовища, музеї, театри",  розповідав Василь Васильович.

— О, це чиста правда. Лобановський — інтелектуал. Гра в Ленінграді — значить йдемо в театр. Гостюємо у Львові  екскурсія на Личаківському цвинтарі. Вирушили у Мінськ  відвідуємо музей криміналістики. Без культурної програми ніяк. Це неабияке різноманіття у стабільному житті футболістів.

"Робота з Каневським? Період не вартий спогадів"

Дніпро ваших часів це Шнейдерман, Романюк, Пінчук, Гринько та багато інших. Яким був колектив тієї команди?

— Угрупування теж існували. Одні приїхали заробляти, інші грали для свого задоволення. Вистачало і любителів добряче випити. Мабуть, як і в кожній команді. Добре, що потужних гравців було вдосталь. Серед найкращих знову виокремлю Поркуяна, автора першого гола дніпрян у Вищій лізі.  

— Літописці відзначають і оборону, зокрема, ваш дует з Петром Найдою.

 Ми справді непогано діяли в парі у центрі захисту. Найда  дуже надійний партнер. У нас існувала повна взаємодія. Радий, що нам вдалося зберегти дружні відносини дотепер. Я у Києві, Петро в Одесі. Хоча б раз на тиждень зідзвонюємося.

 У 1973-му Лобановського у Дніпрі змінює Віктор Каневський, інший доволі молодий фахівець.

 Це період для мене виключно негативний  взагалі не вартий спогадів. Як і все, що пов’язане з цим тренером.

 Попри це, з Каневським ви працювали немало. Свої активні виступи ви закінчили у 32. Чому так рано?

 Міг грати, але мав інші плани. Шукав себе у суддівстві, проте цю мафію важко було подолати  просто відбили будь-яке бажання займатися цією справою. Потім працював у профспілках, у Федерації футболу. А ще торгівлею займався. Словом, після футболу спробував себе у різних сферах.

 Ви згадували про те, що навчалися у школі без великого бажання. Однак вже у зрілому віці здобули економічну освіту. Цікавий вибір для ексфутболіста.

 Я закінчив економічний факультет Дніпропетровського університету. Знаєте, з футболу в дипломати не беруть. Можливо, мені не вистачало завзяття і я не реалізував усе те, що хотів у бізнесі. Та у житті, як і у футболі  не все стається так, як нам би хотілося.

Фото  з сайту історії та статистики ФК Дніпро (dniprohistory.blogspot.com)