Не кожен молодий тренер, який уперше у своїй кар’єрі очолює великий клуб, насамперед вирішив би придбати дерево.

Мікель Артета визирає з дверей свого кабінету — і ось воно. Ідеальне середземноморське оливкове дерево, яке чудово прижилося на тренувальній базі Арсенала на північ від Лондона.

У цього дерева є своя символіка. Коли Артета очолив клуб, який збився зі шляху, він не хотів обмежуватися гучними словами. Йому потрібно було показати всім, що насправді стоїть за створенням чогось видатного.

В Іспанії, на батьківщині Артети, теж ростуть оливкові дерева. Спочатку тренер сумнівався, чи витримає таке дерево холодніший клімат Англії, тож вирішив звернутися по пораду до головного садівника клубу на ім’я Мік.

"Ризиковано, Мікель", — відповів той.

Зрештою, вони вирішили спробувати. Адже ризик означав, що дереву доведеться приділяти ще більше уваги й турботи. Знайшли оливу, якій було стільки ж років, скільки й самому Арсеналу — клубу, якому нині виповнилося 140 років. Ретельно обрали місце для посадки й щодня доглядали за деревом.

Якщо в Арсеналі й засвоїли щось про Артету, то це те, що він вкладає всю свою рішучість у найменші деталі, якщо вірить, що саме вони допоможуть знайти рішення.

Артета вступив у свій восьмий сезон на чолі Арсенала, який переживає справжнє відродження. Нещодавно клуб уклав із ним нову довгострокову угоду — контракт діятиме до 2031 року. На честь цієї події тренерові показали відео з привітаннями від уболівальників з усього світу.

Найбільше його вразила їхня щира вдячність. Люди розповідали, як Арсенал під керівництвом Артети змінив їхні життя. Дивлячись відео, Мікель не зміг стримати емоцій.

Минулого літа Арсенал нарешті виграв Прем’єр-лігу після 22-річного очікування. Це були роки, які часом приносили біль, отруювали атмосферу навколо клубу й породжували байдужість.

У 2019 році Артета повернувся до клубу, за який колись сам грав, і знову подарував уболівальникам надію. Він вимагав від команди амбіцій і відповідальності, привносив нові ідеї та будував атмосферу, в якій панували сімейні цінності. Зрештою все це привело до тріумфу.

Коли в травні минулого року Арсенал офіційно оголосили чемпіоном, емоції вирвалися назовні з такою силою, що святкування перетворилося на щось значно більше, ніж просто радість від перемоги. Уболівальники різного віку, походження й переконань відчиняли двері своїх домівок і прямували до стадіону. Вони обіймалися, танцювали, співали, плакали, відкорковували шампанське, видиралися на ліхтарні стовпи й запускали феєрверки.

Того вечора здавалося, що саме Арсенал опинився в центрі спортивного всесвіту.

За кілька тижнів, під час чемпіонського параду, на вулиці вийшло близько мільйона людей. Увесь Лондон — багатокультурний, яскравий і різноманітний — ніби отримав можливість вільно виразити себе через Арсенал.

А святкування тим часом тривали й далеко за межами Англії. У різних куточках світу вболівальники збиралися разом, щоб відзначити перемогу. Серед них було навіть напівкочове плем’я скотарів у Кенії. А на честь команди Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку підсвітили червоним і білим — кольорами Арсенала.

"Це неймовірно масштабна річ, — розмірковує Артета. — Такі моменти змушують усвідомити, на що ми насправді здатні. Які почуття можемо дарувати людям. Вони кажуть: “Ви змінили наше життя”. Але що це означає — змінити чиєсь життя? Це надзвичайно важливо, адже можна змінити його на краще, а можна й не на краще. Тому це накладає на нас величезну відповідальність. Нам неймовірно пощастило мати можливість так впливати на людей".

Щоб зрозуміти, як Артета змінив Арсенал, потрібно повернутися до самого початку. Колишній капітан клубу, який у 37 років прийшов на співбесіду на посаду головного тренера, чудово розумів масштаб завдання. Арсеналу були потрібні докорінні зміни. Хтось мав узяти на себе всі проблеми клубу й повести його шляхом перетворень. Американські власники Стен і Джош Кронке підтримали нестандартне бачення Артети та його ідею культурної революції.

Те, що Мікель зробив у перший же день, вразило всіх. Він буквально перевернув усе догори дриґом. Зайшов до найбільшої кімнати на тренувальній базі, яку зазвичай використовували для навчання, і влаштував там справжній безлад.

"Я просто розніс офіс і скинув усе на підлогу — комп’ютери, ноутбуки, кабелі. А потім покликав усіх.

Я сказав: “Послухайте, ось що мені розповіли. Не знаю, чи це правда. Але багато різних людей говорили про те, що саме так вони почуваються, працюючи в цій організації. Я тут, щоб допомогти вам отримувати задоволення від своєї професії, від життя і від тієї пристрасті, яка нас усіх об’єднує. Якщо ви хочете, щоб я вам у цьому допоміг, у вас є дві хвилини, щоб навести тут лад і принаймні підготуватися до спільної роботи”. І я пішов".

Він вийшов із кімнати й зачинив за собою двері.

"Моя тренерська кар’єра могла закінчитися того ж дня. Якби все залишилося так, як було, я б просто втратив роботу!" — сміється Артета.

"Я повернувся за дві хвилини — і все було бездоганно. Усі мовчали, дивилися на мене широко розплющеними очима й були готові слухати. Я сказав: “Це лише початок. Ми маємо підтримувати такий порядок щодня. Чого б ми не хотіли досягти, зробити це зможемо лише разом. Я сам не впораюся. Наші проблеми набагато глибші, ніж цей безлад. Але можливості перед нами безмежні”".

Його метою було об’єднати всіх — від власників клубу до працівників і футболістів — і повернути довіру вболівальників, які втомилися від посередніх результатів.

"Я сказав: “Якщо нам вдасться поєднати все це, ми створимо справжнього монстра”, — згадує він.

Це був більш ніж промовистий початок: Артета одразу дав зрозуміти, на яких принципах будуватиме свою роботу.

У нього справді є щось від щуролова з легенди, який здатен повести за собою цілий натовп. Щоправда, не всі хотіли йти за ним — а дехто просто не відчував у собі сил грати за його правилами. Для таких людей у клубі більше не залишалося місця. Але більшість його підхід захопив. Артета випромінює енергію й намагається надихнути кожного викладатися на повну.

"Коли я погодився на цю неймовірну можливість, то вирішив, що віддам заради неї своє життя, душу, усі свої знання й усе, на що здатен, аби втілити мрію — об’єднати футбольний клуб від верхівки до самого низу.

Тоді я дав собі ще одну обіцянку. Я маю насолоджуватися цим шляхом і справді проживати його. Адже я не знав, наскільки важким він буде. У мене не було жодного досвіду — раніше я ніколи не робив нічого подібного. Тож потрібно було залишатися максимально уважним, зберігати допитливість і просто рухатися день за днем".

Цей підхід став особливо важливим, коли лише за кілька тижнів після його приходу світ охопила пандемія. Артеті довелося шукати нестандартні рішення й знайомитися з кожним членом клубу — спочатку віртуально, а згодом уже всередині футбольної бульбашки, доки життя поступово не почало повертатися до звичного ритму.

Історія Арсенала — показовий приклад того, як можна відбудувати спортивну інституцію, яка втратила цілісність. Коли Kroenke Sports & Entertainment (KSE) обрали Артету, вони побачили в ньому потенціал зробити клуб одним із найкращих у світі. Але для масштабних змін тренерові були потрібні час і фінансова підтримка. Між ним і власниками сформувалися взаємна довіра та міцний зв’язок. Саме вони допомагали клубу триматися курсу, коли на шляху неминуче виникали труднощі.

Згодом Артета виробив власний, ні на кого не схожий стиль управління. Він чудово розбирається в технічних і тактичних аспектах тренерської роботи. Але його головна особливість — невичерпний інтерес до нових ідей, які не дають команді загрузнути в рутині.

У спорті найвищого рівня все побудовано на повторенні й усталених звичках. Це необхідно для результату, але з часом може перетворитися на нудну одноманітність. Артета постійно шукає способи струснути команду й вирвати її з цього кола.

Джерела натхнення бувають найрізноманітнішими. На тренувальній базі живе шоколадний лабрадор на ім’я Win — собака-терапевт, яка дарує гравцям свою особливу порцію тепла й ласки. Музика стала важливою частиною командної культури: пісні, які щось означають для футболістів, допомагають їм відчути єдність.

А ще Артета залучав фокусників, вигадував ігри, використовував яскраві фрази, а також запрошував до роздягальні несподіваних гостей і фахівців із зовсім інших сфер. Він навіть влаштовував незвичайні заходи, покликані змінити звичний погляд гравців на повсякденні речі.

"Творчість народжується з нашої роботи, передусім зі спостережень. Що зараз відчувають гравці? Чого їм бракує? Чого вони прагнуть? Ми разом уже сім років, і мені подобається думка, що, приходячи на базу, вони щоразу думають: “Так, цікаво, що на нас чекає сьогодні?”"

Артета дуже переймається своїми футболістами, їхніми почуттями та емоційним станом. Але в такого підходу є й зворотний бік. З одного боку, він прагне створити справжню сім’ю, де всі відчувають єдність. З іншого — мусить бути безжальним, коли цього вимагає ситуація.

"Цього я навчився, коли став батьком, — пояснює він. — Ми ніколи не забуваємо, що є дві сторони: людська та професійна. Мікель як людина намагатиметься піклуватися про футболістів так, ніби це його власні діти. Але Мікель як тренер відповідає за перемоги команди. І я маю випускати на поле тих гравців, які допоможуть нам перемогти".

Щоб краще зрозуміти, що рухає Артетою, достатньо поставити йому просте, але підступне запитання. Якби він міг заново пережити один із двох матчів — без прикрас і з усіма емоціями, — що б обрав? Переконливу перемогу над Реалом з рахунком 3:0 у Лізі чемпіонів чи виснажливий успіх у матчі з Вест Гемом, який Арсенал виграв із рахунком 1:0? Той поєдинок був настільки нервовим, що чемпіонські мрії команди ледь не розлетілися на друзки.

"Матч із Вест Гемом", — відповідає Артета, і в його очах спалахує вогник.

Справді?

"Так. Саме так футбол розкривається у своїй найкращій формі. Коли цілий шлях, один-єдиний момент можуть змінити життя стількох людей — і все залежить від того, як повернеться гра. Ти просто молишся, бо розумієш: якщо все піде не так, то, найімовірніше, доведеться знову починати спочатку.

Того дня, коли я повернувся додому, я сказав собі: “Ми станемо чемпіонами. Це наш рік. Усе це сталося не просто так, і ми доведемо справу до кінця”".

Перемога в Прем’єр-лізі змінила для Арсенала все.

"Це був не просто трофей. Це момент, який ми пам’ятатимемо до кінця життя", — каже тренер.

Особливого значення цьому тріумфу додало те, що Арсенал випередив надзвичайно сильного суперника — Манчестер Сіті, колишній клуб Артети, де він навчався тренерського ремесла під керівництвом Пепа Гвардіоли.

В англійському футболі тим часом не вщухають суперечки навколо Сіті. Клуб, який домінував упродовж останніх років, визнали винним у порушенні майже всіх пунктів звинувачень Прем’єр-ліги, пов’язаних із фінансовими порушеннями під час побудови його успішного проєкту.

Було б цілком зрозуміло, якби Артета мав суперечливі почуття щодо цієї ситуації. У нього залишилися зв’язки з людьми в Сіті, адже він сам працював у клубі. Водночас останніми роками саме ця команда стала серйозною перешкодою на шляху Арсенала до вершини. У двох із трьох сезонів, коли лондонці фінішували другими, чемпіонський титул діставався Сіті. І це боліло.

Та навіть радість від тріумфу в Прем’єр-лізі невдовзі змінилася гірким розчаруванням. За кілька днів Арсенал програв фінал Ліги чемпіонів Парі Сен-Жермен — після нищівної серії пенальті. Цього разу футбол показав команді інший бік тієї тонкої межі, що відділяє тріумф від розпачу.

Колишній тренер Артети Арсен Венгер називав найболючіші поразки "шрамом на серці". Мікель відчуває те саме.

"Цей шрам досі зі мною — як і казав Арсен. І отрута досі тече в моїх жилах. Вона має залишатися там, адже саме так ти вчишся. І, мабуть, це стане потужним рушієм для мене й усіх інших".

Для Артети перебудова Арсенала ще далека від завершення. Його захоплює кожен аспект цього процесу.

"Наші вболівальники по всьому світу? Чудово. Як ми сформуємо наступні три склади команди? Чудово. Як зміни в правилах футболу впливатимуть на нас і як випереджати ці зміни, щоб отримувати перевагу? Чудово. Але все це матиме сенс лише за умови, що ми щодня дбатимемо про те, що вже створили. Робитимемо це трохи кращим — наче програмне забезпечення, яке постійно оновлюється. І межі цьому процесу немає".

Для нього дуже важливо уособлювати цінності Арсенала.

"У цьому клубі є певний клас, культура поведінки, світло, душа. Це важко пояснити словами, але в Арсенала є своя аура. Особлива енергія, яка притягує тебе, проникає всередину, полонить і залишається з тобою".

Тепер і сам Артета залишається з Арсеналом.

"Мені здається, що попереду ще так багато роботи, — каже він. — І це лише початок".

Дорогою на тренування футболісти Арсенала пробігають повз оливкове дерево. Воно разюче виділяється на тлі англійського пейзажу. Але якщо хтось — у прямому чи переносному сенсі — зазіхне бодай на один його листочок, із клубом цій людині доведеться попрощатися.

Адже кожен в Арсеналі має дбати про те, заради чого вони всі так наполегливо працюють.

The Athletic