Чи здатен Арсенал захистити титул?

Усе видно в очах. Щоліта під час золотої ери Манчестер Юнайтед сер Алекс Фергюсон казав, що дивиться своїм гравцям в очі, шукаючи там певні сигнали. Він намагався зрозуміти, чи залишаються вони достатньо голодними до нових успіхів, чи вже наситилися перемогами.

Пеп Гвардіола робив те саме в Барселоні, Баварії та Манчестер Сіті. "Ви дивитеся своїм гравцям в очі — це трохи схоже на погляд на кохану людину", — розповідав він журналістам, очолюючи Баварію у 2014 році. "Або ви бачите пристрасть і готовність дозволити себе спокусити, або помічаєте, як ця пристрасть згасає".

Тож не дивно, що Мікель Артета використовує схожі формулювання напередодні старту захисту титулу чемпіона Прем’єр-ліги, який відбудеться 21 серпня. Він говорив про "енергію в їхніх тілах, в їхніх очах, про те, як вони виглядають".

Завоювання першого для клубу титулу Прем’єр-ліги з 2004 року стало для Артети, його штабу та футболістів справжньою манією — якщо не від самого моменту призначення іспанця у грудні 2019-го, коли такий успіх здавався майже нереальним, то щонайменше з початку сезону-2022/23. Тоді Арсенал уперше з трьох поспіль разів фінішував другим. Під час тієї чемпіонської гонки Артета казав, що команда "одержима" завданням виграти Прем’єр-лігу. Це було помітно.

А тепер усе починається знову. В інтерв’ю офіційному сайту Арсеналу Артета говорив про відповідальність розвивати травневий успіх, про бажання вивести клуб на інший рівень, про необхідність мати сильніший склад, сильніших окремих гравців. За його словами, команда вже визначила напрямки, в яких потрібно додати, а також розуміє, що буде необхідно для досягнення цієї мети.

Найочевидніша сфера для покращення не є таємницею. Минулого сезону Арсенал забив у Прем’єр-лізі 71 гол — із великим відривом це найменший показник серед чемпіонів Англії з часів Лестера у сезоні-2015/16.

При цьому 25 голів після стандартів стали найкращим показником для чемпіона за всю 34-річну історію Прем’єр-ліги. А ось 42 голи з гри — далеко найгірший результат чемпіона за останнє десятиліття.

Найменше за цей період серед команд, які вигравали титул, у відкритій грі забив Челсі у сезоні-2016/17 — 61 гол. Для розуміння масштабу: кожен інший чемпіон Англії за останні десять років забив із гри щонайменше на 45% більше, ніж Арсенал минулого сезону. А Манчестер Сіті у сезоні-2018/19 — майже вдвічі більше.

Минулого сезону в Прем’єр-лізі забивали в середньому лише 2,75 гола за матч — помітно менше, ніж 2,93 сезоном раніше та 3,28 ще роком до того. З гри команди в середньому забивали лише 1,8 гола за матч проти 2,15 у попередньому сезоні та 2,38 у кампанії-2023/24. Це частина загальної тенденції до зниження результативності. Але справедливо сказати, що Арсенал не просто опинився в руслі цього тренду — команда Артети була серед його головних провідників.

Результативність атакувальних гравців Арсеналу минулого сезону була напрочуд низькою як для чемпіона. За кількістю результативних дій у Прем’єр-лізі найкращим став Віктор Йокерес — 15 (14 голів і одна асист), далі йшли Леандро Троссард (шість голів і шість асистів) та Букайо Сака (сім голів і п’ять асистів) — по 12 результативних дій. Еберечі Езе набрав дев’ять (сім голів і два асисти).

Далі — півзахисник Деклан Райс із дев’ятьма результативними діями, фулбек Юррієн Тімбер із вісьмома, а також Мартін Едегор, Мікель Меріно та центральний захисник Габріел — по сім.

Для порівняння: у попередньому сезоні Мохамед Салах зробив 47 результативних дій (29 голів і 18 асистів), допомігши Ліверпулю виграти титул. Луїс Діас (13+5), Коді Гакпо (10+4), Домінік Собослаї (6+6), Алексіс Мак Аллістер (5+5), Трент Александер-Арнолд (3+6) та Діогу Жота (6+3) також зробили вагомий внесок у чемпіонський сезон.

Ще роком раніше головною ударною силою майбутнього чемпіона Манчестер Сіті був Ерлінг Голанд із 32 результативними діями в чемпіонаті (27 голів і п’ять асистів). За ним розташувалися Філ Фоден (19+8), Хуліан Альварес (11+9), Родрі (8+9), Бернарду Сілва (6+9), Кевін Де Брюйне (4+10) та Жеремі Доку (3+8).

Цифри виглядають невтішно для Арсеналу. Але настільки очевидний недолік чемпіонської команди, особливо в атаці з гри, можна розглядати і як можливість для зростання. Два попередні чемпіони після завоювання титулу суттєво втрачали в результативності. Ліверпуль знизив показник із 86 голів у сезоні-2024/25 до лише 63 минулого сезону, а Сіті — із 96 у кампанії-2023/24 до 72.

Якщо дивитися на ситуацію з оптимізмом, Арсенал цілком може знайти способи покращити свої 71 гол. Очевидний шлях до цього, окрім сподівань на те, що Сака та Кай Гаверц проведуть увесь сезон без травм, — трансферний ринок. Цього літа Арсенал здійснив один по-справжньому гучний трансфер, придбавши бразильського півзахисника Бруну Гімарайнса у Ньюкасла за £75 млн ($101 млн). Крім того, лондонці підписали вінгера збірної Греції Крістоса Цоліса з Брюгге та колишнього основного воротаря Лідс Юнайтед Іллана Мельє, який має стати дублером Давіда Раї.

Гімарайнс — це ще одне посилення центру поля, який і без нього був однією з найсильніших ланок команди. Тут уже є Райс, Едегор, Меріно, Езе, Мартін Субіменді та Майлз Льюїс-Скеллі.

Коли Артета говорив про сильніших виконавців, на першому місці у його списку був Вінісіус Жуніор. Домовитися про такий трансфер завжди здавалося майже нереальним — так і сталося: бразилець підписав із Реалом новий шестирічний контракт. Але сама спроба підписати Вінісіуса добре показує, гравця якого типу Артета хотів би додати до чемпіонського складу: вінгера світового класу, який у 26 років перебуває приблизно на піку своїх можливостей.

Щоправда, сказати простіше, ніж зробити. Особливо зараз, коли багато найкращих атакувальних футболістів світу зосереджені в кількох провідних клубах. Це добре продемонструвала минулорічна Ліга чемпіонів — ще до того, як Барселона, Реал, Баварія та ПСЖ підсилилися відповідно Ентоні Гордоном, Яном Діоманде, Ісмаелем Саїбарі та Маньєсом Акліушем. Навіть якби Арсеналу вдалося підписати вінгера ПСЖ Бредлі Барколя або нападника Атлетіко Хуліана Альвареса, важко було б сказати, що атакувальний потенціал лондонців зрівнявся з можливостями Барселони, Реала, Баварії чи ПСЖ.

Акцент на лівому фланзі цілком зрозумілий: Леандро Троссард перейшов до Бешикташа, а майбутнє Габріеля Мартінеллі залишається невизначеним. Бразилець так і не зміг повною мірою розвинути свій ранній потенціал. Але якщо Вінісіус Жуніор був планом А, то очевидного плану Б немає.

Із кількох лівофлангових атакувальних гравців, які могли бути доступними на початку літа, Гордон та Морган Роджерс зрештою перейшли відповідно до Барселони та Челсі. Діоманде, який здатен грати на обох флангах, тепер є одноклубником Вінісіуса Жуніора в Мадриді.

Раніше цього літа Ювентус відхилив запит Арсеналу щодо Кенана Їлдиза. Барколя, яким серйозно цікавиться Ліверпуль, — надзвичайно талановитий футболіст, але він не дає тих самих гарантій, які в ідеальному для Артети сценарії забезпечив би Вінісіус Жуніор.

Можна знайти аргументи на користь того, що будь-хто з нападників Арсеналу здатен провести значно яскравіший сезон. Знову ж таки, Гаверц і Сака мають залишатися здоровими, тоді як новачки літа 2025 року Йокерес та Езе краще адаптуються до команди. А вихованці академії, 19-річний Ітан Нванері та 17-річний Макс Доуман, стали на рік старшими й досвідченішими.

Рішення продати 31-річного Троссарда може здивувати з огляду на його внесок у чемпіонський сезон. Але в ньому є логіка: бельгійця замінив Цоліс, який на сім років молодший. Під час передсезонних матчів Арсеналу грек уже встиг продемонструвати окремі проблиски свого потенціалу.

Але на місці Артети хотілося б більшого, чи не так?

Він уже посилив, можливо, найсильнішу лінію півзахисту в Прем’єр-лізі. Тож логічно припустити, що після сміливої, але невдалої спроби підписати Вінісіуса Жуніора Артета хотів би зробити все можливе для посилення атаки — якщо, за його словами, "на ринку є потрібний нам гравець, який зробить нас значно сильнішими".

Втім, універсального рецепта щодо посилення чемпіонського складу не існує.

Під час семи сезонів, у яких Манчестер Сіті шість разів вигравав Прем’єр-лігу, були літні трансферні вікна, коли клуб здійснював лише один-два великих переходи: Ріяд Марез у 2018 році, Родрі та Жоау Канселу у 2019-му, Джек Гріліш у 2021-му. Але у 2023 році Сіті підписав одразу чотирьох гравців — Йошко Гвардіола, Матеуша Нунеша, Матео Ковачича та Жеремі Доку. Рік потому, після четвертого поспіль чемпіонства, до першої команди приєдналися лише двоє: 20-річний вінгер Савіо з Труа та колишній капітан Ілкай Гюндоган, який у 33 роки повернувся з Барселони після одного сезону на правах вільного агента. А от у чотирьох наступних трансферних вікнах Сіті був значно активнішим.

Ліверпуль минулого літа точно не можна було звинуватити в тому, що він спочивав на лаврах. Якщо вже й критикувати мерсисайдців, то радше за надмірну активність у прагненні максимально скористатися своїм вигідним становищем.

Вхідні трансфери Ліверпуля викликали великий ажіотаж: клуб витратив майже £450 млн на дев’ять новачків, серед яких Флоріан Вірц, Александер Ісак та Уго Екітіке. Але водночас команда втратила важливих футболістів, баланс було порушено, і в кількох компонентах Ліверпуль зрештою виглядав слабше, ніж сезоном раніше. До цього додався незмірний вплив втрати Діогу Жоти за трагічних обставин. Наступний сезон перетворився на важку боротьбу, а навіть вихід до Ліги чемпіонів за підсумками п’ятого місця не врятував Арне Слота від звільнення.

У Арсеналу фундамент виглядає значно міцнішим. У чемпіонському складі було лише троє футболістів віком понад 30 років: резервний воротар Кепа Аррісабалага, півзахисник Крістіан Норгорд, який уже перейшов до Евертона, та Троссард. Основна група гравців має вік від 23 до 29 років, тому підписання Гімарайнса, якому в листопаді виповниться 29, виглядає радше безпечним рішенням, ніж ставкою на короткостроковий результат. Цей склад, попри певні побоювання щодо спини Вільяма Саліби та задньої поверхні стегна Саки, фізично виглядає міцним і готовим продовжувати рух уперед.

Але фізичні та психологічні вимоги будуть величезними. І справа не лише в наслідках чемпіонату світу — Рая, Субіменді та Меріно у складі збірної Іспанії, а також Райс, Езе, Сака та Ноні Мадуеке з Англією виступали на турнірі до останніх вихідних. Саме тому вони повернулися до передсезонних тренувань лише минулого понеділка. Не варто забувати й про колосальні зусилля, яких Арсеналу довелося докласти протягом кількох сезонів, щоб повернутися на вершину Прем’єр-ліги — турніру, де щотижневі випробування для команди, мабуть, складніші, ніж будь-коли.

Як і чемпіонство Ліверпуля під керівництвом Юргена Клоппа у 2020 році, успіх Арсеналу став підсумком п’яти років майже безперервного прогресу. Обидві команди свого часу були зовсім близькими до титулу, але поступилися Сіті в сезонах, де їм фактично не було в чому себе дорікнути. Арсенал набрав 89 очок і фінішував другим у сезоні-2023/24, а Ліверпуль — 97 очок у кампанії-2018/19 та 92 у сезоні-2021/22.

В обох випадках завоювання титулу здавалося завершенням довгої одіссеї. Але головне завдання для будь-якого чемпіона — зробити так, щоб титул не став кінцем циклу. Потрібно відкинути будь-які натяки на втому й знову знайти ту саму енергію та той самий дух, які свого часу зробили команду чемпіоном Прем’єр-ліги.

Сказати це значно простіше, ніж зробити. В епоху Прем’єр-ліги лише три клуби зуміли захистити титул: Манчестер Юнайтед Алекса Фергюсона — шість разів, Челсі Жозе Моурінью — одного разу та Манчестер Сіті Пепа Гвардіоли — чотири рази. Навіть великі команди на кшталт Арсеналу Арсена Венгера та Ліверпуля Клоппа не змогли повторити свій успіх.

Чи можна назвати нинішній Арсенал Артети "великою командою"? Її стабільність у Прем’єр-лізі протягом останніх чотирьох сезонів — 84, 89, 74 та 85 очок — і результати в Лізі чемпіонів за останні два роки — півфіналісти, а потім фіналісти — заслуговують величезної поваги. Але очевидно, що команді є куди рости. Саме тому Артета говорить про вихід на інший рівень і необхідність мати сильніших окремих гравців, щоб зробити команду значно кращою.

Багато що залежатиме від настрою, бажання, голоду до перемог — від того самого погляду в очах, про який говорили Артета, Фергюсон та Гвардіола. Значна частина цього йде зсередини. Але водночас очевидно: Арсеналу потрібно додати якості в атаці, якщо він хоче отримати найкращі шанси скористатися торішнім успіхом.

Так, усе видно в очах. Але нові обличчя також можуть мати величезне значення — вони допомагають зберігати свіжість, підвищувати стандарти й рухати команду вперед навіть тоді, коли вона вже перебуває на вершині. Матч за Суперкубок Англії став тому підтвердженням. 

The Athletic