Події посеред поточного тижня в переважній кількості європейських футбольних ліг присвячено проведенню чергових турів національних першостей, проте Італія вирішила піти іншим шляхом та на пізній телевізійний слот поставила фінальний поєдинок Кубка Італії. Цього разу на поле головної арени країни, Стадіо Олімпіко, виходили Фіорентина в якості номінальних господарів та міланський Інтер, для якого в поточному сезоні це був захист титулу.

Проте розпочинати цей відповідальний процес із швидкого пропущеного м’яча "зміям" усе ж таки було аж занадто необачно. Футболісти Сімоне Індзагі не змогли якісно увійти до гри та вже на третій хвилині простріл із лівого флангу від Іконе поміж ніг Дарміану дістався Гонсалеса на дальній стійці. Коли радість футболістів Вінченцо Італьяно трохи стихла, ми побачили, що гості не дуже й то занепокоєні тим, що сталось кілька миттєвостей тому.

Та й не було особливого приводу нервувати для Інтера, оскільки вже в наступних атаках міланці поступово просувались до чужих володінь, а там, де команді Індзагі дають простір грати, вона завжди намагається знайти своїх нападників усередині чужого штрафного. І якщо посеред першого тайму Джеко змарнував передачу від Лаутаро на побачення з воротарем суперників, то вже за кілька хвилин Мартінес не повторив подібний вчинок із тонким пасом Брозовича на правий фланг штрафного.

Аргентинський нападник Інтера таким чином не тільки забив свій 100 м’яч у кар’єрі за клуб, а ще й додав команді трохи впевненості, аби та потім так само завершувала першу половину гри в позиційних атаках на чужій половині. Спрацювало це чи не найліпшим чином, бо на 37 хвилині Барелла від правого кута штрафного м’яко подав із відскоку на того-таки Лаутаро в позиційній атаці, а партнер примудрився з боротьби проти захисника в падінні пробити під поперечину.

Інтер таким чином виграв перший тайм, який для Фіорентини точно не можна було назвати невдалим. Команда Італьяно відчувала, що може додати в певний момент та дотиснути суперників до додаткових пропущених м’ячів і в підсумку замінами перейшла на суто атакувальну модель із двома нападниками та такою ж кількістю гравців у центрі поля. Проте гол усе ніяк не йшов, тому довелось випускати ще й Йовича замикати другий поверх.

І тут, насправді, питання можуть бути тільки до Луки, бо змарнувати промахами з близької дистанції таку кількість відмінних передач партнерів із флангів ще треба зуміти. Просто не йшов м’яч у серба у ворота суперників, чому, напевно, Ханданович був дуже радий, адже ці удари постійно оминали його на лінії воріт, але не йшли в площину. Фіорентина таким чином змарнувала чимало нагод до завершення основного часу, однак так і не змогла відзначитись другим голом.

Фінальний свисток арбітра Массіміліано Ірраті з Брешії визначив міланський Інтер переможцем цьогорічного розіграшу Кубка Італії, тоді як Фіорентина зупинилась за крок до заповітного трофею.

Фіорентина — Інтер 1:2
Голи: Гонсалес, 3 — Мартінес, 28, 37

Фіорентина: Терраччано — Додо (Терзич, 82), Міленкович, Куарта (Раньєрі, 70), Бірагі — Амрабат (Йович, 70), Кастровіллі (Мандрагора, 60) — Іконе (Соттіл, 60), Бонавентура, Гонсалес — Артур Кабрал.

Інтер: Ханданович — Дарміан, Ачербі, Бастоні (де Врей, 58) — Думфріс, Барелла, Брозович, Чалханоглу (Гальярдіні, 83), Дімарко (Госенс, 68) — Мартінес (Корреа, 83), Джеко (Лукаку, 58).

Попередження: Куарта, Гонсалес — Бастоні