Сергій Шестаков – одне із найточніших трансферних «влучань» Ниви. Після виступів у ФК Одеса він переходив до Ниви як один із багатьох молодих гравців, однак своєю грою швидко завоював прихильність тернопільських вболівальників і здобув статус одного із найперспективніших напівоборонців дивізіону. Проте півріччя у Тернополі Сергієві все ж таки доведеться розділити надвоє: з одного боку – ігрові успіхи в чемпіонаті й кубку, з іншого – борги й повна невизначеність, що найбільше засмучує гравця.

– Отже, Сергію, з тобою, як і з іншими гравцями проблемної Ниви, хочеться розпочати розмову із одного питання: а ти, власне, ще гравець цієї команди і чи нині вона ще є?

– Я нині в цій команді, це зрозуміло. Але чи є команда – я не знаю. Нам затримують зарплату – ось уже за п’ятий місяць повинна бути, є борги за преміальними. До того ж, інші команди тренуються, зіграли вже по десятку контрольних матчів, а Нива ще до м’яча не торкалася. Зрозуміло, що ми самі для себе підтримуємо форму, адже кожен хоче грати, але ж у команди є завдання, треба разом готуватися…

– Я правильно розумію, що відколи ви зіграли останній матч і розійшлися по домівках – Нива більше не збиралася?

– Окремо хлопці приїжджали, щоб запитати, в якому режимі працювати далі, чи буде команда, чи виплатять нам борги. Адже ніхто нам не дзвонить, нічого не повідомляє. Про всі проблеми в команді ми дізнаємося тільки через інтернет. Керівництво не запитує, чи є у нас якісь потреби, навіть не каже, коли збиратися.

– Як довго ти не отримуєш грошей?

– Із вересня місяця. Ну, і три премії не виплатили.

– Ти провів досить переконливе півріччя у Ниві, й чутки уже пов’язували тебе із кількома іншими командами. Чому не змінив місце роботи? Не було попиту, чи хотілося ще в тому ж кубку виступити на високій стадії?

– У мене особлива ситуація. Після того, як завершився чемпіонат, мені, як і іншим хлопцям, дзвонили з інших клубів. Ясна річ, мені хотілося б і в кубку зіграти (коли ще така нагода буде?), і в чемпіонаті Ниві допомогти, тим паче, що у мене ще діє контракт з командою. Але, на жаль, ніхто не може толком нічого сказати про Ниву – чи буде тут щось, чи ні. І «відкріпних» документів у мене на руках немає. І тому, хоча інші команди мене запрошували, і я їздив на їх збори, перейти до них я не міг. Складається парадоксальна ситуація: і в інші команди я не можу перейти, бо у мене діючий контракт з Нивою, і документів на руки мені не видають, і в Ниві я не можу тренуватися, бо у Тернополі мені немає де жити й підтримувати свою форму. У тренера немає матеріальної підтримки, щоб нас усіх тренувати.

– Як ти підтримував свою форму цієї зими?

– Ну, я вже грав у професіональних командах, знав, за яким графіком і з якими вправами проходила зимова підготовка. З цього приводу почитав в інтернеті спеціальні статті й поради фахівців. Для себе стараюся робити два тренування в день: зранку побігати, поробити силові вправи, а ввечері пограти в футбол. Я сам із Ладижина Вінницької області, тож із командою рідного міста підтримую форму. Розумію, що треба це робити, адже навесні точно треба буде виходити на поле: якщо не в складі Ниви, то в складі іншої команди.

– Тим паче, що і заявка уже розпочалася…

– Звісно. Часу лишається все менше, а нам нічого не кажуть. Про футболістів не думають! Вони можуть дотягнути до того часу, що ми всі на півроку залишимося без футболу. Зараз усі команди уже завершають комплектацію, і далеко не кожен тренер візьме гравця, який із ним збори не проходив.

– Ситуація складна, і головний тренер Ниви Ігор Яворський визнав, що важко буде утримати склад. Із того, що ти знаєш, наскільки великі втрати тернополян на даний момент?

– Втрати дійсно великі. Брати Баранці пішли в Зірку, Малиш поїхав на перегляд. Одним гравцям тренер видав документи, а от іншим чомусь – ні.

– Можливо, річ у термінах дії угод?

– Ну, справді – в одних договір до літа, в інших – до зими, в когось – на рік, в інших – на два.

– Зрозуміло, що в ситуації, коли люди довго не отримують зарплати, воно наче й не до футболу, але все ж як оціниш жереб для Ниви в кубку? Якби якісно підготувалися, наскільки далеко ви могли б дійти у цьому турніру?

– Якщо чесно, з точки зору статусу суперника, нам дуже пощастило, адже нам випав не гранд із прем’єр-ліги, а друголіговий Славутич. Якби у Ниві було нормальне фінансування, збереглися лідери й під’їхало кілька гравців, то можна було б спокійно готуватися й сподіватися на успіх. І в чемпіонаті, вважаю, Ниві під силу було б фінішувати, скажімо, у п’ятірці найкращих. А зараз, коли скільки часу втрачено, я навіть і не знаю…

– Ти, як професіональний футболіст, як вважаєш: уже все втрачено, чи якщо розпочати підготовку в найближчі дні, то можна провести її більш-менш задовільно?

– Звісно, шанси були б, але, мені здається, не в цій команді… У Ниви нема де тренуватися, тож треба їхати в Крим чи ще кудись. А поки це все збереться, шансів стає все менше. Гравці, припустимо, за місяць чи півмісяця підготуються, і їх вистачить на 3-4 гри. А далі підуть травми, буде невпевненість. Нюансів багато.

Щоб нормально зіграти у весняній частині сезону, треба було провести мінімум десяток спарингів. А якщо робити це «екстерном», то з часом це обов’язково вилізе боком.

– Зараз ніхто нічого не знає, але все ж: коли все-таки вирішиться доля Ниви? Чи надовго особисто у тебе вистачить терпіння?

– Можна сказати, у мене воно вже закінчилося. Я не розумію керівництва клубу й тренера і вже міг би піти – якщо мені чотири зарплати не виплатили, можу претендувати на отримання статусу вільного агента. Але навіть цього не можу здобути! Йду до тренера – він каже «Йди до директора», йду до директора – він каже «Йди в офіс». А де той офіс? Навіть не можу папірця в клуби відправити, що переді мною борги і я вільний агент. Навіть і не знаю, що робити…

Артур Валерко, Football.ua