Рівно дванадцять років тому, у фіналі Кубка України зійшлися представники двох славетних українських міст – сімферопольська Таврія та донецький Металург. Цей фінал став одним з найяскравіших в історії українського футболу, тому, хоч дата не кругла, але Football.ua вважає, що згадати цей фінал зараз буде на часі. Фінал зі справжнім українським духом.

Це був один із найнезвичайніших фіналів в історії Кубка України. У вирішальному поєдинку зійшлися не лідери чемпіонату та не найкращі команди країни, а середняки з характером. Це не був перший фінал, у якому не брали участі ані Динамо, ані Шахтар. Таке вже ставалося раніше — у фіналі найпершого розіграшу Кубка України Чорноморець обіграв Металіст, а через два роки, в 1994, ті самі одесити по пенальті обіграли Таврію. Однак тоді Чорноморець був однією з найсильніших команд країни та стабільно боровся за медалі у чемпіонаті, тому вихід цієї команди у фінал Кубка не сприймався як сенсація.

До кінця дев'яностих в українському футболі сформувалася дуополія найсильніших клубів країни, якими стали київське Динамо та донецький Шахтар. Починаючи з 1997 року (і до 2013-го) лише ці дві команди посідали перші два місця у чемпіонаті, а з 1995 по 2009 лише Динамо чи Шахтар вигравали Кубок України. В 2009 році Ворскла, завдяки єдиному голу Василя Сачка, сенсаційно обіграла у фіналі донецький Шахтар. Тоді, після першої за 15 років перемоги "третьої" команди в Кубку України, навряд чи хтось міг припустити, що в наступний фінал не потраплять ні Шахтар, ні Динамо.

Багато в чому це стало можливо завдяки волі жеребу, який зводив фаворитів турніру між собою вже на ранніх стадіях. Так, уже на стадії 1/8 фіналу зійшлися харківський Металіст та київське Динамо. Підопічні Мирона Маркевича на той момент вже були тричі бронзовими призерами і "третьою силою" чемпіонату. З Динамо у харків'ян були свої рахунки – на момент кубкової зустрічі лише півроку минуло після пам'ятного протистояння в 1/8 Кубка УЄФА.

Проте, помститися у кубковій зустрічі харків'янам не вдалося – гол Зозулі на 17-й хвилині так і залишився єдиним у матчі. У другому таймі підопічні Маркевича активно атакували, а суддя не призначив очевидний пенальті у ворота Шовковського, але рахунок залишився незмінним – 0:1, та Динамо вийшло до чвертьфіналу. Втім, у майбутньому Металіст ще не раз помститься киянам.

У чвертьфіналі жереб знову не пошкодував підопічних Газзаєва і звів із чинним володарем Кубка УЄФА, донецьким Шахтарем. Це було перше "класичне" на "Донбас-Арені", чи варто говорити про ажіотаж і градус поєдинку? І чи міг Шахтар програти такий матч? В середині першого тайму рахунок відкрив Даріо Срна.

Кульмінацією напруженого і видовищного протистояння став епізод на 85-й хвилині, коли Вукоєвич вдарив Олександра Кучера, за що отримав заслужену червону картку і кілька неприємних слів від Валерія Газзаєва. Після цього, на останніх секундах зустрічі, Фернандіньо подвоїв перевагу та встановив остаточний рахунок – 2:0.

Тим часом, Таврія взяла за звичку в кубкових матчах відвантажувати у ворота суперників по чотири м'ячі. У 1/16 кримчани на виїзді розгромили дніпродзержинську Сталь – 0:4. У наступному раунді у видовищному поєдинку команда з Сімферополя обіграла Іллічівець – 4:2, а у чвертьфіналі було зупинено Оболонь – 4:0.

Донецький Металург проходив кубковий шлях набагато складніше. У 1/16 донецька команда лише по пенальті зуміла пройти першоліговий Нафтовик, у наступному раунді на виїзді були здолані львівські Карпати – 1:2, а ось у чвертьфіналі Металургу вдалося створити невелику сенсацію, у вольовому стилі здолавши зірковий Дніпро.

Успіхи Таврії та Металурга у сезоні 2009/2010 стали можливими багато в чому завдяки періоду стабільності в обох клубах. Ніколай Костов очолив Металург у квітні 2008-го року, Сергій Пучков Таврію – у вересні того ж року, для обох тренерів сезон 2009/2010 став другим повноцінним сезоном на чолі своїх команд.

А це час, коли тренер уже повноцінно може реалізовувати свої ідеї та показувати перші результати роботи. Не було також і потрясінь на трансферному ринку – команди посилювалися точково та досить якісно, ​​хоча стратегія роботи на ринку у Металурга та Таврії була різною. Металург був націлений на придбання іноземців, знайти яких допомагали агенти, що давно співпрацювали з клубом.

Так, перед стартом сезону 09/10 до Донецька переїхав високорослий зімбабвійський форвард Муса Мгуні, який одразу увірвався в стартовий склад команди. Крім того, у липні 2009 року команду поповнив молодий вірменський плеймейкер Генріх Мхітарян. А на початку 2010-го до Металурга, після річної оренди повернувся захисник Вільям Бонавентура.

Таврія гучних придбань у тому сезоні не робила, проте команда мала дуже міцні резерви, а Сергію Пучкову вдалося налагодити відмінну зіграність та взаємодію на полі між гравцями. Відхід капітана команди Володимира Гоменюка в січні 2009-го року, з ігрової точки зору, залишився майже непоміченим. Роль капітана та лідера команди успішно взяв на себе Олександр Ковпак, який став найкращим бомбардиром команди у сезоні 2008/2009 і продовжував стабільно забивати й наступного ігрового року.

У півфіналі Таврії грала з першоліговою, на той момент, Волинню. Вже в першому таймі, завдяки дублю Ковпака, кримчани впевнено повели у рахунку. Підопічні Кварцяного зуміли відіграти один м'яч, проте на більше їх не вистачило – 1:2 та Таврія вдруге в історії вийшла у фінал Кубка України.

В іншому півфіналі на глядачів чекало донецьке дербі – Металург – Шахтар. Нагадаємо, що аж до сезону 2014/2015, всі стадії розіграшу Кубка України були одноматчевими, що значно збільшувало шанси "андердогів" саме в таких поєдинках.

Початок зустрічі вийшов шокуючим для Шахтаря – на третій хвилині височенний Мгуні головою замкнув подачу з правого флангу – 1:0. Вже за шість хвилин Велізар Димитров скористався чудовою передачею від Мхітаряна та подвоїв перевагу – 2:0 на десяту хвилину зустрічі! Звичайно, Шахтар пішов уперед, але до кінця матчу атаки "гірників" не давали результату. Лише у додатковий час суддя поставив пенальті за гру рукою Чечера.

Фернандіньо, з другої спроби, скоротив відставання в рахунку, але на більше підопічним Луческу не вистачило ані часу, ані сил. 2:1 – друга в історії перемога Металурга над Шахтарем (перша, до речі, теж відбулася у Кубку України, далекого 1998 року. Тоді, у матчі 1/8 фіналу, Металург удома обіграв Шахтар 2:0, а на виїзді програв 3:1, але за рахунок правила виїзного голу пройшов у наступний раунд).

Хазяїном фіналу вдруге в історії мав стати Харків. Тоді лише зароджувалася традиція проведення фіналів Кубка у різних містах. З 1992 по 2007 рік фінали незмінно проводились у Києві, у 2008 році фінал уперше прийняв харківський ОСК "Металіст", у 2009 році фінал вирішили проводити на "Дніпро-Арені", а у 2010 – знову у Харкові.

Зазначимо, що з наступних одинадцяти фіналів Кубка, лише два пройшли у Києві – у 2012 та 2015 році. З інших міст, за ці одинадцять років фінал прийняли Суми, Полтава, Львів, Запоріжжя, знову Дніпро, Тернопіль та тричі Харків.

Але, повернемося до 2010 року. Фінал Кубка без Динамо та Шахтаря обіцяв стати одним із найінтригуючих в історії турніру. Звичайно, очевидного фаворита не було, а мотивація у обох команд була захмарною. Для Таврії Кубок України міг стати першим трофеєм з часів чемпіонства 1992 року. Для Металурга цей трофей міг стати першим в історії клубу.

Крім того, перемога у фіналі давала можливість взяти участь у Лізі Європи, оскільки ні Таврія, ні Металург того сезону не потрапили в єврокубкову зону в чемпіонаті. Втім, у випадку цього фіналу єврокубки були не головною, а лише додатковою мотивацією.

"Насамперед, скажу, що брати участь у таких матчах приємно. Багато емоцій, вражень. Той, хто переміг у Кубку, увійде в історію. Надзвичайно важливо з "холодною" головою вийти на футбольне поле. Знаю, що переможе найсильніший", — налаштовував одноклубників перед матчем Генріх Мхітарян.

Капітан Таврії Олександр Ковпак був більш категоричним:

"На шляху до трофею залишилося зробити лише крок, і цей крок — перемога над командою, що не сильніша за нашу. Отже, якщо ми втратимо такий шанс —  звинувачуватимемо тільки себе. Особисто я не вважатиму сезон вдалим, якщо Таврія програє вирішальний матч".

До речі, у традиційній рубриці "Напередодні" Football.ua тоді пророкував перемогу Металургу.

Фінал вийшов справді розкішним завершенням сезону. Інтрига, характер, гарна гра, драма – все було у цьому матчі.

Вже на третій хвилині зустрічі кримчани шокували Металург — Ковпак прорвався лівим флангом і виконав ідеальний простріл, який замкнув Максим Фещук — 1:0 на користь Таврії.

На 39-й хвилині зустрічі Ковпак красиво впав у штрафному майданчику Металурга, після дотику Велізара Димитрова. Арбітр у цьому епізоді побачив пенальті. Пізніше спеціальна комісія ФФУ визнала, що це рішення арбітра було помилковим. Але Олександр Ковпак був у той день нещадний і впевнено реалізував одинадцятиметровий – 2:0.

У перерві Ніколаю Костову вдалося налаштувати свою команду на потрібний лад і з початку другого тайму, Металург помчав до воріт суперника відіграватися. На 51-й хвилині Генріх Мхітарян вміло скористався відскоком м'яча від Євгена Луценка та з розвороту поклав круглого у кут воріт Старцева – 2:1.

Після забитого м'яча підопічні Костова лише посилили свій тиск, регулярно створюючи небезпечні моменти біля воріт Таврії. Нарешті, на 75-й хвилині Маріо Сержіо хльостким ударом на межах штрафного майданчика, зрівняв рахунок – 2:2. На куражі підопічні Костова побігли забивати третій і були до цього дуже близькі — на 82-й хвилині лише поперечина врятувала сімферопольську команду.

Небезпечно пробивав Зе Соарес – Старцев упорався. Таврії вдалося протриматися до овертаймів. Протриматися, щоб вже на 95-й хвилині вийти вперед — Лакі Ідахор, що вийшов на заміну, зумів зависнути в повітрі і ідеально реалізувати подачу Корнєва з правого флангу — 3:2. Спроби психологічно надламаного Металурга вдатися до штурму, нічим небезпечним не завершилися. Таврія довела овертайми до перемоги та здобула перший у своїй історії Кубок України.

"Думаю, дві команди показали чудовий футбол, із забитими м'ячами, з розпалом пристрастей, і всім-всім-всім, що тільки можна було побачити. Це була чисто кубкова гра", — резюмував зустріч Сергій Пучков.

Капітан, Олександр Ковпак, не приховував своїх емоцій:

"Непередавані відчуття! Це ж перший трофей у моєму житті. Ми дуже довго йшли до цієї перемоги, і треба було бачити, як ми раділи цій перемозі в роздягальні. Я щасливий, що нам вдалося перемогти та здобути путівку до Ліги Європи".

Олександр Шевченко, Football.ua