У цьому розіграші Ліги чемпіонів Манчестер Юнайтед і Атлетіко зійшлися у протистоянні в рамках 1/8 фіналу. Переможцем з цієї дуелі вийшов мадридський клуб, який після мінімальної перемоги вдома зіграв внічию на Олд Траффорд.

Дієго Форлан виступав у складі і Манчестер Юнайтед, і Атлетіко. В Юнайтед він перейшов у січні 2002-го у якості перспективного нападника, який засвітився в Аргентині у складі Індепендьєнте, але мало забивав за два з половиною роки в Англії. В Атлетико він переходив влітку 2007-го з Вільярреала у якості найкращого бомбардира Ла Ліги і володаря європейської Золотої бутси.

– Як нападник намагається подолати гольову засуху?

– Коли я не забивав, я більше тренувався. Не можна зациклюватись, це не приносить користі. Але у моєму випадку тренування надавали мені впевненості.

– Які тренування?

– Завершення. Також перший дотик, коли отримуєш м’яч – це так само важливо для нападника, як і завершення. Якщо маєш гарний прийом, то можеш отримати додатковий час. За цей час можна подивитись, як ти будеш бити м’яч і куди цілитись. У такому випадку результат буде набагато кращим.

– Одноклубники знають про індивідуальні вправи?

– Знають, особливо, коли ти залишаєшся після тренувань, як я. Ти робиш це не для того, щоб похизуватись, а з тих причин, що я вже назвав. Але коли ти стаєш професійним футболістом, то твої пріоритетні задачі: залишитись в формі, відпочивати і бути готовим у потрібний момент. Це основа, твої пріоритети, але потрапити на цей рівень можна лише завдяки тренуванням, тренуванням, тренуванням. Чим більше ти будеш тренуватися, тим кращим гравцем ти станеш.

Я годинами бив тенісним м’ячем по стіні, поки не робив це однаково добре обома ногами. Я виконував цю вправу і в 25, і в 30; досі люблю її. Якщо я виходив один-на-один з голкіпером, то міг піти і направо, і наліво. Для мене було важливо отримувати задоволення від тренувань, але я також приділяв увагу навчанню, бо багато футболістів не стають професіоналами.

– Чи часто футболісти починають виривати м’яч, якщо справи йдуть не надто добре?

– Так, у більшості випадків. Але точніше буде сказати, що вони "втрачають спокій", аніж "виривають м’яч". Усе залежить від характеру гравця, його віку і досвіду. Але неспокій може швидко перерости у відчай, а відсутності самоконтролю немає нічого хорошого.

– Що відчуваєш, коли нарешті забиваєш?

– Полегшення. Після цього відкриваються усі брами. Усе що було негативним, стає позитивним. Якщо раніше ти влучав у стійку, то тепер забиваєш. Змінюється твоя енергія, твій ритм.

– Чи була різниця в очікуваннях під час виступів за Юнайтед і Атлетіко?

– Юнайтед часто вигравав чемпіонат, коли я там грав. Це було нормою. У нас на кожній позиції були гравці світового рівня, у нас був сер Алекс Фергюсон.

В Атлетіко все було інакше, коли я прийшов. За ними закріпився ярлик лузерів, усі говорили, що Атлетіко приречений програвати. Вони дійсно програвали, але я грав разом з Серхіо Агуеро, Давідом Де Хеа, Сімао і Хосе Рейсом. Вони були чудовими гравцями і не зважали на ярлики. Їх не турбувало те, що розповідають журналісти.

Давід був дуже молодим, але вже став міцною опорою і вселяв впевненість у гравців. У нас була команда переможців і ми вигравали трофеї. Наше покоління зруйнувало міфи. Коли ми виграли Лігу Європи, перегравши Фулгем у 2010-му, це був перший трофей Атлетіко з часів дублю у 96-му. Так почалася серія трофеїв. Той фінал проти Фулгема певно був моїм найкращим матчем на клубному рівні. Я забив двічі і став гравцем матчу. За рік прийшов Дієго Сімеоне і досягнув з клубом теперішніх успіхів.

– Які переваги і недоліки гри з високим пресингом для нападника?

– Команда, що пресингує, може перехопити м’яч, тоді м’яч буде ближче до воріт. Якщо ми перехопимо м’яч, то можемо доставити його туди, куди хочемо. У такому випадку він буде далі від наших воріт. Якщо у вас в команді є бігуни, які можуть опускатися і грати на лінії офсайду, то у команди, що захищається, можуть бути великі проблеми. Недолік у тому, що така гра потребує багато енергії, а коли ваш суперник може робити передачі через лінії, то ви можете потрапити під удар.

– Як Юнайтед розкриває Роналду?

– Криштіану є Криштіану. Він може розкритись сам, коли захоче. У нього є клас, який дозволяє йому робити все, що він хоче, і забивати будь-які голи. Коли я грав з ним разом у його перші сезони в Манчестер Юнайтед і пізніше в мадридському Реалі він проходив повз гравців, як Ліонель Мессі. Пізніше він став фінішером, вбивцею перед воротами.

Коли я грав в Юнайтед, він тренувався більше за усіх інших. Мій батько, колишній футболіст, якось сказав мені: "Коли цей хлопець почне знаходити свою позицію і свій ритм, він стане найкращим". Тато протягом тижня слідкував за нашим тренувальним процесом і ходив поруч, коли більшість гравців йшли до роздягальні.

Найчастіше залишалися лише ми з Кріштіану і виконували додаткові вправи на відкритих полях у Каррінгтоні. Хоча він ще не встиг розкритися як гравець, його прихід підняв настрій в роздягальні, тому що його талант був очевидним – він був зброєю, яка мала зробити Юнайтед краще.

Мене просили перекладати для Кріштіану, коли він перейшов у Манчестер Юнайтед з Португалії. Криштіану і бразилець Клеберсон були новачками. Інший бразилець, Роналдінью, також мав перейти на Олд Траффорд, я б також перекладав для нього, але він зрештою опинився в Барселоні. Кріштіану швидко вчився, як і все, що він робить в житті. Він прийшов у потрібний час, оскільки Девід Бекхем тоді пішов до Реалу і його позиція звільнилася.

Кріштіану був чудовим хлопцем і досі ним залишається. Ми завжди спілкувались, коли грали разом. Енергія, яку він на початку показав у Юнайтед, дозволила йому досягнути великого успіху. Він – один з найкращих гравців в історії футболу. Я б порадив молодим гравцям звернути увагу на деякі з його рис: відданість, професіоналізм та бажання удосконалюватись.

– Назвіть найкращих нападників, з якими ви грали?

– Їх багато: Кріштіану, по-перше, Руд ван Ністелрой, Рікельме, Агуеро, Суарес, Едінсон Кавані, Діего Міліто. Певно я забув когось.

– Розкажіть про Кавані, вашого співвітчизника…

– Нажаль, він грає не так регулярно, як усім би хотілось. Він сильний, хороший фінішер, швидкий, добре володіє правою і лівою ногами. Він – дуже хороший нападник. Я впевнений, що він, як і вболівальники, незадоволений тим, що грає так мало.

– Які нападники вам зараз подобаються?

Мбаппе – він швидкий і сильний. Голанд, Левандовскі, Бензема, Кейн, Неймар. Я слідкував за грою Бензема проти ПСЖ. Він не стає молодшим, але досі знає, як потрібно грати. Він досконалий. Він добре веде гру, робить асисти. Він вміє забивати і робить це.

– Кавані на піку чи Суарес на піку?

– Я грав з обома, мені пощастило. У них різні вміння, з ними обома було чудово грати. Пам'ятаю, як Луїс починав у збірній Уругваю – вже тоді він був воїном, солдатом, що пройшов війну, воїном, що б'ється за кожний м’яч. Після першої розмови я зрозумів, що це ввічливий і шанобливий хлопець і прагне вчитись. Я не був для нього вчителем, але він поважав мене за мій досвід. Він завжди щось питав у мене і просив поради.

– Хто б зараз більше допоміг Юнайтед – Ріо Фердінанд чи Дієго Годін?

– Ріо. Він знає клуб, країну, місто, історію. Незначні деталі відіграють значну роль. Ріо був одним з найкращих центральних захисників у світі. Годін також був чудовим. Він перейшов до Атлетико з мого колишнього клубу, Вільярреалу, я усім в Атлетіко казав, що його потрібно підписати, тому що саме такого гравця потребувала команда. Він був агресивним, швидким, з чудовою інтуїцією. Він навіть забивав, особливо зі стандартів.

Коли він переїхав до Мадриду, я запросив його на барбекю. Ми заїхали у супермаркет, купили їжу і напої. Був хороший день, що звично для Мадрида. Але потім з'явилася хмаринка, потім ще одна. Коли ми повернулися з супермаркету, йшов сильний дощ. Годін звинувачував мене, я – його. Він сказав, що я проклятий. Ми поїли усередині.

Ми називали Годіна "Вахо", що означає вуличний хлопчисько або сирота – хоча він не був жодним з них. Якось я мав бути капітаном збірної Уругваю, оскільки Дієго Лугано травмувався. Я сказав тренеру, що краще дати капітанську пов'язку Годіну. Він погодився.

– Що ви думаєте про ще одного уругвайського захисника Атлетіко, Хосе Хіменеса?

– Дуже хороший гравець і професіонал. Хороший хлопець. Добре діє при стандартах, біля своїх воріт і біля воріт суперника. У нього було багато травм, але цього сезону у нього все набагато краще.

– У мене були хороші виступи в обох клубах, я не можу вибрати якийсь один. У мене були схожі відчуття, коли Манчестер Юнайтед зустрічався з Вільярреалом.

Я лише одного разу був у Манчестері після того, як я пішов, на обіді на честь сера Алекса Фергюсона. Я планую повернутися в травні, щоб зіграти благодійний матч… я також планую відвідати Мадрид по дорозі додому в Уругвай.

The Athletic, переклад: Сергій Сакара