Другий ігровий день сезону вийшов вогненним.
У першому турі не грали ані Динамо, ані Полісся, ані Рух – і з огляду на те, як вони виступили у другому, тур №1 можна взагалі за повноцінний не рахувати. Так, андеркард. Ці три команди дуже по-різному, але показали, що боротимуться за найвищі місця. І найбільшу несподіванку, звичайно, зробило Полісся, якому календар підніс стартувати на полі чемпіона.
Вдача – нагорода Поліссю за сміливість
Цього не чекав ніхто. Шахтар виніс першого суперника з єврокубків 5:0, Полісся не змогло взяти навіть однією нічиєю з Олімпією. “Гірники” штампували перемоги всю весняну частину сезону, житомирці регулярно втрачали очки. Шахтар працює під керівництвом Марино Пушича майже рік, Ашур не те що Полісся, а в принципі якусь дорослу команду на матч вивів утретє у своєму житті.
Проте. Матч не просто показав 1:0 на користь гостей – він показав, що цей Шахтар у рамках чемпіонату України можна стримати так, що в нього й моментів буде мало. Коли Егіналду опускається до пірнання у штрафному майданчику, це показник безсилля – причому справа не в самому Егіналду, а в тому, що чемпіон змушений сподіватися на його осяяння.
Думаю, по Шахтарю вдарила рання травма Марлона Гомеса. Можна розпочинати матч із ним, можна розпочинати матч зі Степаненком, але коли вже в середині першого тайму тобі доводиться робити заміну Марлона на Степаненка – це максимально некомфортний сценарій. Він, швидше за все, зім'яв та викинув в урну плани Пушича на гру.
Проте головні винуватці цього результату – саме Полісся. Ашур привчив команду до високого пресингу, внаслідок чого Судаков, Бондаренко і компанія не могли віддати не те що передостанній, а передпередостанній та інші, з бiльшою кількістю “перед-” паси. Житомирці ловили Різника на неузгодженості дій із лінією оборони та, хоча переможний м'яч забили після кутового, вони змогли зламати гру суперника.
Ця перемога – великий меседж, орієнтир для інших представників УПЛ. Вона показує, що якщо зіграти проти Шахтаря сміливо, то й він починає тремтіти – ну а до цього двозначна кількість суперників показала, що якщо йти в оборону всією командою, Судаков, Бондаренко, Марлон свій шанс реалізують. Сильних оборон у нинішньому чемпіонаті просто немає – якщо розглядати поняття “оборона” у широкому розумінні, говорячи про опорника, центрбеків, воротаря. Шанси надають усі, і саме граючи наперед, будь-який андердог підвищує свої шанси.
Динамо виграє рядові матчі УПЛ напівдублем
Віце-чемпіон зіграв чотири дні тому і сьогодні проведе вже наступний матч, але те Динамо, яке зіграє сьогодні і те Динамо, яке грало у п'ятницю – це два різні Динамо.
На поле стадіону в Рівному з перших хвилин вийшли лише чотири гравці, які розпочали матч із Рейнджерс. Це Попов, Михавко, Шапаренко та Кабаєв. “Десятку”, поки вона у такій формі, міняти просто злочинно, центр оборони – у принципі найдефіцитніша позиція киян, а Кабаєва рятує універсалізм. Крім цього, ротація (зі знижкою на тактичні перестановки) була такою: Бущан/Нещерет, Караваєв/Тимчик, Вівчаренко/Дубінчак, Бражко/Андріївський, Пiхальонок/Буяльський, Волошин/Ярмоленко, Ванат/Супряга.
На деяких позиціях важко навіть визначити найкращого. На деяких, звичайно, градація очевидна, але дубль Динамо боровся б за “бронзу” в УПЛ так само, як боровся б дубль Шахтаря. З погляду спорту це навіть не дуже добре, що гравці рівня боротьби за (як мінімум) топ-5 сидять на лавах грандів – але самим грандам, звичайно, дуже комфортно мати можливість перед єврокубковим матчем виставити фактично дубль і все одно виграти.
Ляп туру
Єдине, що проапгрейдити позицію запасного воротаря команді не завадило б. Єдиний гол Вереса вийшов просто з унікальною комбінацією: воротар Вереса – воротар Динамо – Шарай – гол.
Руслан Нещерет на виду вже дуже давно, але йому лише 22 роки. 12 сейвів у матчі з Барселоною, надранній дебют за киян – все це було, здається, у минулому житті, а зараз Нещерет явно здав без ігрової практики. Здається, було б правильним відправити його в оренду, а на лаву взяти когось із ветеранів. Олексій Шевченко після закінчення контракту із Заглембе сидить без контракту – міг би піти шляхом Рибки, стати ще одним кіпером, який грав і в Шахтарі, і в Динамо.
Сейв туру
0:3 на табло “України” наприкінці матчу Кривбасу та Карпат не повинні вводити в оману. Луньов не просто не забив пенальті при рахунку 0:0 – той момент на 19-й хвилині був третім у гостей! Кривбас був втомленим після єврокубкової битви, які для українських команд навіть у домашньому статусі проходять за кордоном – і, мабуть, вирішив кинути всі сили на початок поєдинку. Два моменти змарнував Кожушко, потім чудово на пенальті зіграв Кемкін – а там і сили у криворіжців здали, і Карпати просто їх “переїхали”.
Кемкін пропустив лише два з семи (!) пенальті, які били йому під час професійної кар'єри. З огляду на скромний вік голкіпера напрошуються асоціації з Максом Ковалем, який у юному віці відбивав пенальті від Шахтаря та Динамо. Щоправда, Кемкін від найзірковіших пенальтистів удари все ж таки пропустив: Судаков і Пiхальонок йому забили, а Ковалець, Русин, Шастал, Луньов і Родрігес – ні. Коваль тягнув удари від Мілевського та Фернандіньо...
При цьому після матчу викликає запитання і третій воротар К*****. Андрій Кліщук був, мабуть, найнезорішим гравцем основи у “бронзовому” поході Кривбасу. Величезну частину кар'єри він провів у нижчих лігах: перший матч в УПЛ зіграв у 27 років, та й після нього, коли програв конкуренцію у Дніпрі-1, повернувся у трясовину. Кривбас його брав у запас, “під” Сарнавського – але після від'їзду Богдана за кордон повірив у воротаря. І Андрій просто чудово відстояв минулий сезон , але з Карпатами зовсім не блиснув . Оба перших голи – з категорії тих, які можна було брати.
Вiдхiд Маркевича зробив Карпати сильнішими
Втім, після такого матчу хочеться критикувати не того, хто грає та помиляється, а того, хто добровільно відмовився від гри. Нехай навіть доведеться замахнутися на, за мірками українського футболу, святе.
Мироне Богдановичу, ви розумієте, що пішли з чудової команди? У Карпат класний склад: з лідерами ( Мірошниченко, Бабогло – та й Чачуа, думаю, запалить цього сезону), глибиною складу (Кузик був би основним у десяти командах ліги, а тут поки що сидить), легіонерами – і, головне, перспективами для посилення. Всі ми розуміємо, що у Львові зараз жити комфортніше, ніж у тому ж Кривому Розі, і за рівних пропозицій дуже-дуже багато хто вибере саме Карпати. І це ми порівнюємо з бронзовим призером – а про порівняння з Чорноморцем, Ворсклою, Зорею навіть не йдеться.
Напевно, Карпати все-таки не дострибнуть до єврокубків цього сезону – дуже заважає те, що в УПЛ у принципі залишилося лише чотири місця у міжнародних турнірах. Але все одно: як можна було так легко за власним бажанням відмовитися від останньої справи Холмса, останнього танцю, останнього хрестового походу? П'ятий захід Маркевича до Карпат вийшов безславним, найбезбарвнішим: похмура гра, перемоги завдяки колосальній перевазі в класі – і відхід у той момент, коли на горизонті заблищали суперники, чий клас став більш-менш порівнянним.
Злі язики говорили, що Маркевич пішов, бо йому не купили півдесятка топових легіонерів, щоб вони розбиралися на полі та приносили 4-5 місце на голому класі, без сучасних тренерських установок. Це образлива, навіть зла оцінка такого розлучення – але Мирон Богданович, свідомо чи ні, зробив цю версію правдоподібною. Бабогло, Чачуа, Полегенько, Саків, Клименко, Костенко, Адамюк, Очеретько, Мірошниченко, Кемкін, Кузик – шикарний за мірками нинішньої УПЛ підбір гравців, кого і чого ще можна було бажати у воєнний час?
Звичайно, тренер міг розійтися з традиційно складним керівництвом у якихось дрібницях – аж до дня підписання гравців із Дніпра-1, який довго не хотів помирати. Але це “останній танець”, причому в особливому для МБМ клубі. Як можна бути таким молодим тілом – бігати на довгі дистанції, брати участь у товариських матчах – та таким старим душею?
Я навіть не ставитиму за приклад Мірчу Луческу, який, мабуть, вважає себе безсмертним, коли планує тренувати збірну Румунії на дев'ятому десятку. Але той же Клаудіо Раньєрі після 70 років – після Челсі, Роми, Валенсії, Атлетико, Монако, Інтера, чемпіонства з Лестером – знайшов у собі сили приїхати в дуже слабкий Кальярі, витягнути його в Серію А – і відпрацювати рік навіть без надій на місце вище 15-го. Тому що йому Кальярі 30 років тому дав нагоду зробити ім'я. Карпати Маркевичу дали навіть більше...
Ну а якщо відкинути сентименти, то з Лупашком команда стала сильнішою. Вона різноманітніше атакує, до неї швидко інтегруються новачки, від неї очікується чогось більшого, ніж проста реалізація класу – львівський клуб досить агресивно, але при цьому з користю для себе переманив тренера з Інгульця.
Скандал туру
Продовжуємо тупцювати по святому. Юрій Вернидуб після матчу не став тиснути руку Лупашку, а на прес-конференції звинуватив Карпати у затягуваннях часу.
"Падали, плачемо, встаємо, біжимо… Тягнуть час. Це вся гра Карпат. Я завжди прошу вибачення за свої емоції. Але коли людина падає від того, що його навіть не зачепили… Твердохлібу розбили голову, але він не кричав. Не знаю, хто цьому вчить Карпати. Я з цим не згоден, футболіст повинен бути мужнім чоловіком, який хоче грати і коли дійсно боляче, то все одно терпить. Якщо вони виграли 3:0, отже, це був правильний шлях, з чим я їх і вітаю".
Що тут сказати – не вміє людина програвати.
“Колишній” туру
Рух улітку підписав Ігоря Краснопіра у Оболоні. Рідкісна покупка для львів'ян, рідкісний продаж для “пивоварів” – але календар склався так, що вже у першому домашньому матчі Оболоні мав зіграти Краснопір: уже за суперників.
І треба визнати, що коли Ігор вийшов “за тих, а не за цих”, Оболонь навіть не спромоглася нормально поборотися. Краснопір забив рідній команді, а Рух виграв 4:0 на виїзді. Причому новачок новачком, але львів'яни загалом справили потужне враження. Краснопір пішов з поля на 78-й хвилині, і без нього “джокери” Руху оформили два м'ячі.
Клайвер Габріель, який прийшов ще минулого сезону, але майже не грав, встиг відзначитись за чверть години на полі. Гол від Квасниці, гадаю, взагалі нікого не здивував: цього форварда в принципі чекаємо в основі. У Руху розвивається внутрішня конкуренція, а ще з кожним місяцем сильнішою та досвідченішою стає молодь – і команда, яка образлива упустила єврокубкове місце минулого сезону, готова боротися за нього в цьому.
Інтернаціонал туру
ЛНЗ випустив у “старті” більше легіонерів, ніж Інгулець, Динамо, Оболонь, Рух, Чорноморець, Лівий берег, Колос, Кривбас та Олександрія разом узяті. Перші чотири команди не випустили в основі жодного іноземця, інші випустили по одному, а от черкасці одразу сімох. Денису Олійнику вже 37 років, але Бессала не міг у другому таймі замінити його – інакше клуб порушив би ліміт на легіонерів. Тому Бессала замінив лівого вінгера, Соареша, а замість Олійника трохи згодом вийшов українець Наумець.
І цей косоварсько-гансько-ізраїле-албансько-кабовердійсько-люксембурзький проект із іспанським тренером викликав би інтерес, якби ЛНЗ показував видатний футбол і претендував на щось серйозне. А так, поки ЛНЗ програє Олександрії і ледве перемагає Лівий берег, постає питання: а чи варто було такий город городити? При всьому розумінні, що на городах співробітники насіннєвого заводу розуміються добре.
Питання туру
Єдине, чим у принципі могла зацікавити нульова нічия Колоса та Інгульця – якийсь жорсткий фол. На цей раз він був гранично жорстким: Мар'ян Мисик знепритомнів, втративши пару зубів. І оскільки футболіст поповнив склад Інгульця лише 2 серпня, то після того, як він прийшов до тями, то всерйоз запитував, чому на ньому футболка команди з Петрового. Мар'ян втратив короткочасну пам'ять.
Гол туру
Шапаренко відкрив рахунок у Рівному чудовим дальнім ударом.
