Італія вчетверте виграла чемпіонат світу в типовому для неї стилі. Італійська національна команда рідко виграє міжнародні трофеї видовищно, але майже завжди тріумф супроводжується великою драмою.

Успіх у 2006 році припав на період кризи в Серії А. Скандал Кальчополі викрив, що керівники низки клубів фактично підбирали зручних рефері на матчі своїх команд.

Ця складна історія розгорталася протягом усього турніру. Головним спортивним наслідком стало позбавлення Ювентуса двох поспіль чемпіонських титулів і подальше пониження туринців до другого за статусом дивізіону країни. Джанлука Пессотто, який нещодавно завершив кар'єру гравця й працював у структурі "б'янконері", вижив після падіння з вікна четвертого поверху штаб-квартири. Двоє його багаторічних партнерів по обороні — Фабіо Каннаваро й Джанлука Дзамбротта — відвідували Джанлуку в італійській лікарні навіть під час ЧС.

У цієї ситуації були певні паралелі зі скандалом Тотонеро на початку 1980-х, після якого нападника Паоло Россі дискваліфікували на два роки. Тоді він встиг повернутися й стати героєм переможного для Італії чемпіонату світу-1982. Італія, здається, завжди тріумфує, коли опиняється в складному становищі.

Тренер

Марчелло Ліппі на той момент, імовірно, був найповажнішим тактиком європейського футболу.

Він здобув п'ять титулів з Ювентусом протягом двох періодів на чолі туринців, розділених невдалим етапом в Інтері, а також привів "б'янконері" до перемоги в Лізі чемпіонів-1995/96. Втім, згодом він тричі програвав фінал цього турніру з ними ж.

Ліппі був класичний італійським тренером — дисциплінованим спеціалістом, який водночас залишався надзвичайно гнучким у виборі тактичних схем і системи персональної опіки. Марчелло підлаштовував свої моделі гри під наявних гравців, хоча, на відміну від співвітчизника Карло Анчелотті, який зазвичай прагнув максимально розкрити технічних виконавців, він більше полюбляв працьовитих, універсальних і дисциплінованих "солдатів", здатних витримувати темп і нейтралізувати суперників.

Марчелло відіграв ключову, хоч і доволі непомітну роль — фінальну заявку Італії оминули несподівані виключення, а сам тренер не був відомий гучними заявами на пресконференціях. Його спадщину трохи затьмарила повторна робота зі збірною, коли невдалий чемпіонат світу-2010 для чинних тоді переможців завершився невиходом із групи.

Тактика

На ЧС-2006 Ліппі використовував дві тактичні схеми. На ранньому етапі він чергував 4-2-3-1 із більш олдскульною 4-3-1-2, часто випускаючи Франческо Тотті під двома центрфорвардами. Однак на пізніших стадіях Марчелло повністю перейшов на 4-2-3-1.

Вона сама була доволі незвичною, адже гравці передньої лінії радше виконували роль "приманок", аніж головних атакувальних загроз. Нападник Фіорентини Лука Тоні щойно здобув Золоту бутсу, а його 31 гол у Серії А став найвищим показником за майже пів століття. Втім, на цьому мундіалі він відзначився тільки в одному матчі — оформив дубль у чвертьфіналі проти України (3:0).

Легендарний Тотті діяв як "десятка", але його більше відзначали за обсяг виконаної роботи, ніж за творчість і креативність. Народжений в Аргентині Мауро Каморанезі був радше працьовитим фланговим півзахисником, аніж класичним вінгером, а уродженець Англії Сімоне Перротта зазвичай грав у центрі поля, але мав виконувати роботу й на фланзі.

Яскравість надходила з глибини. Андреа Пірло був не схожий на жодного іншого півзахисника на цьому турнірі — глибоко розташований плеймейкер із неймовірним баченням поля й технікою. Джанлука Дзамбротта був, можливо, найбільш повною в світі на той момент версією правого, а деколи й лівого захисника, невтомно здійснюючи ривки вперед по флангу. 

Клубна кар'єра Фабіо Гроссо була доволі скромною, але літо 2006 року він провів на вкрай солідному рівні. Він, скажімо так, перебільшив контакт, щоб заробити вирішальний пенальті в компенсований час матчу проти Австралії (1:0) в 1/8 фіналу плейоф. Він також забив важливий пізній гол Німеччині незадовго до кінця другого додаткового тайму. Згодом Гроссо реалізував вирішальний післяматчевий пенальті у фіналі. Мало хто з гравців має кар'єру, настільки пов'язану з одним конкретним турніром.

Італія не була видовищною, але пропонувала контроль і чудову гру в обороні. Дженнаро Гаттузо, "тигр" у центрі поля поруч із Пірло, уособлював їхню боротьбу. У семи матчах, два з яких пройшли з додатковим часом, італійці пропустили всього два гола: курйозний автогол Крістіана Дзаккардо в нічийному матчі проти США в групі й реалізований Зінедіном Зіданом пенальті у фіналі.

Факт, що може здивувати

В італійській заявці з 23-х гравців знайшлося місце для одразу шести нападників, і кожен із них відзначився бодай одним голом протягом ЧС-2006.

На груповому етапі Вінченцо Якінта з Удінезе забив Гані (2:0). Альберто Джилардіно з Мілана відкрив рахунок у нічиїй зі США (1:1), тоді як інший представник "россонері" Філіппо Індзагі допоміг упоратися з Чехією (2:0).

Далі, під час плейоф, Тотті реалізував пенальті на останніх хвилинах поєдинку з Австралією (1:0). Після чвертьфінального дубля Тоні Україні Алессандро Дель П'єро уразив ворота Німеччини в півфіналі, про який ми ще згадаємо пізніше.

Єдиним гравцем із голами в різних матчах став Марко Матерацці, який перед стартом мундіалю вважався резервним оборонцем.

Ліппі використовував потрібних нападників у потрібні моменти. У півфіналі він навіть випустив на поле одразу чотирьох із них одночасно — Тотті (грав із перших хвилин), Джилардіно, Якінту й Дель П'єро — замінивши Тоні, Каморанезі й Перротту.

Ключовий гравець

Найкращим виконавцем італійців, безперечно, був Пірло — він міг керувати темпом гри й віддавати розрізні передачі в атаку. У той же час символом команди став центрбек Каннаваро, значною мірою завдяки блискучій грі з німцями. Втім, він також виграв епічне протистояння з Тьєррі Анрі на початку другого тайму фіналу, коли Франція була на підйомі, а Анрі постійно загрожував вирішенням долі матчу — доки його не зупиняв Каннаваро.

Фабіо був незвичним центральним захисником. Його зріст становив лише 175 см, та й у грі з м'ячем порівняно з наступниками на кшталт Леонардо Бонуччі особливо обдарованим він не був. Також Каннаваро не вирізнявся такою елегантністю в обороні, як Алессандро Неста, чий ЧС-2006, на жаль, зіпсувала травма. Але з погляду позиційної гри, читання епізодів, самопожертв у захисті й розуміння того, як бути класичним італійським захисником — Фабіо не мав рівних.

Пізніше того ж року він виграв Золотий м'яч, випередивши Джанлуїджі Буффона, і став першим за десятиліття оборонцем, якому вдалося здобути цю нагороду — після Маттіаса Заммера, який отримав її завдяки виступу на Євро-1996, але був більш атакувальним захисником, відомим своїми підключеннями вперед. Варто зазначити, що з того часу жоден оборонець досі не очолював голосування за Золотий м'яч.

Кульмінація

Дві справді чудові хвилини мундіалю. Півфінальна зустріч Італії з господарями турніру німцями стала одним із двох видатних матчів плейоф на цьому турніру — разом із перемогою Аргентини над Мексикою (2:1) у додатковий час матчу 1/8 фіналу. Німеччина, яка не вважалася фаворитом перед ЧС-2006, раптово зібрала доволі сильну команду й дісталася півфіналу в Дортмунді... де італійці драматично розбили їхні надії на фінал.

За дві хвилини до кінця додаткового часу, за рахунку 0:0 при захопливій грі, Італія розіграла кутовий, з яким німці впоралися лише частково. Пірло тонкою передачею в дотик знайшов Гроссо, а той відповів блискучим закрученим ударом, що пройшов повз Єнса Леманна й влетів у нижній кут воріт.

Коли Німеччині довелося кинути всіх уперед в останні секунди, Італія завдала їй другого, останнього удару.

Каннаваро на адреналіні подолав близько 18 метрів поля, щоб виграти верхову боротьбу в центрі поля. Тотті відштовхнув його від м'яча, ніби даючи зрозуміти, що атакувати мають тільки чотири нападники, які залишилися на полі. Він віддав передачу на Джилардіно, готового прорватися повз останнього оборонця німців Крістофа Метцельдера, але натомість пригальмував, змістив його всередину, відкривши простір на фланзі й відкинувши м'яч назад на Дель П'єро, який уразив верхній кут воріт вишуканим ударом у дотик.

Фінал

Надзвичайно пам'ятний матч, в якому он опинився не на боці переможців.

Через вісім років після того, як Зідан став зіркою фіналу ЧС-1998, він "паненкою" реалізував пенальті (ледь-ледь), змусив Буффона здійснити блискучий сейв після удару головою, а потім — у легендарному епізоді — вдарив Матерацці головою в груди, схопив вилучення й більше не зіграв жодної хвилини професійного футболу.

Або ж головним героєм був сам Марко, причетний до трьох ключових моментів матчу: саме його фол проти Флорана Малуда призвів до пенальті. Невдовзі він відновив паритет ударом головою після кутового від Пірло. І зрештою саме Матерацці спровокував Зідана, сказавши йому щось образливе.

Зазвичай ми згадуємо, що Франція була ближчою до перемоги, тому що історія обертається навколо Зідана. Але Тоні в першому таймі ударом головою влучив у поперечину після кутового, а в другому його гол було скасовано через дуже мінімальний офсайд.

Ідея звитяги італійців у серії пенальті здавалася малоймовірною — саме таким чином вони вилітали з ЧС-1990, 1994 і 1998. Єдиним гравцем, який не реалізував свій удар, став представник Ювентуса, але не італійський. Давід Трезеге приніс французам перемогу у фіналі Євро-2000, забивши "золотий гол". Тут же його удар влучив у поперечину і — на відміну від пенальті Зідана в основний час — не перетнув лінію воріт.

Чи справді це була найкраща команда турніру?

Це був пам'ятний успіх і чудова команда, але складно вважати Італію беззаперечним переможцем ЧС-2006. Три з чотирьох їхніх звитяг у плейоф — це суперечливий пенальті на 90+5-й хвилині з австралійцями, вирвана в останні миті додаткового часу перемога над німцями, а також тріумф у серії пенальті з французами.

Перед чвертьфіналами Аргентина й Бразилія були найбільш вражаючими претендентами на титул, але обидві зазнали несподіваних поразок, що призвело до захоплення топ-4 європейськими збірними. Інші півфіналісти, а саме Німеччина й Португалія, особливо сильного враження не справили.

Зрештою, різниця між італійцями й французами не була суттєвою. Все звелося до поперечини: "паненка" Зідана відскочила вниз за лінію воріт, удар головою Тоні повернув м'яч до гри, а пенальті Трезеге відскочив на лінію й безжально вилетів.

The Athletic