На тлі розмов про незвичний зимовий клімат та гучні вувузели в ПАР, чи не головною темою того турніру став м'яч. Голкіпери традиційно скаржилися на нову модель ще до старту ЧС, але це був перший випадок, коли обурення висловили й польові гравці. Через меншу кількість панелей на м'ячі Jabulani (і, як наслідок, слабкий аеродинамічний опір) довгі паси летіли занадто далеко, удари здалеку йшли "по горобцях", а загальна якість футболу залишала бажати кращого.

Проте Іспанія цього майже не помітила — частково тому, що команда була тотально віддана короткому пасу.

Тренер

Прийняти збірну після Луїса Арагонеса, який феєрично привів Іспанію до тріумфу на Євро-2008, було надскладним завданням. Проте Вісенте дель Боске мав розкішне резюме на клубному рівні: два титули Ла Ліги та два Кубки чемпіонів. 

Невелика складність полягала в тому, що спокійний та незворушний дель Боске був плоть від плоті людиною Реала. Він провів там усю кар'єру гравця (за винятком оренд), а потім працював тренером молодіжки, асистентом та виконувачем обов'язків, перш ніж очолити першу команду. І хоча у нього був невдалий сезон у Бешикташі, для іспанського футболу дель Боске уособлював саме Мадрид.

Але ця збірна Іспанії будувалася навколо гравців Барселони — навіть сильніше, ніж у 2008 році, адже Пеп Гвардіола вже встиг зробити каталонців головною силою Європи. Тому дель Боске довелося бути не стільки тактиком, скільки політиком. Ба більше, саме мадридське коріння, як не дивно, полегшило йому вибір на користь переважно каталонського складу.

"Як тренер збірної я хотів — назвіть це утопією, — щоб каталонці та баски почувалися комфортно, підтримуючи збірну Іспанії, — зізнався він в інтерв'ю The Guardian у 2012 році. — Об'єднати навіть найбільш радикальних націоналістів. Думка про те, що футбол може допомогти нам об'єднатися, робить мене щасливим".

Пізніше між гравцями Барси та Реала спалахне ворожнеча (особливо після приходу Жозе Моурінью в Мадрид, коли Ель Класіко відбувалися ледь не щомісяця). Проте на ЧС-2010 в роздягальні панувала гармонія, і дель Боске постійно наголошував: атмосфера поза полем так само важлива, як і зіграність на ньому.

Тактика

Пас, пас і ще раз пас. Контроль м'яча заради контролю — часом на шкоду дриблінгу, просуванню вперед чи оптимальній структурі команди.

Ця Іспанія мала більш виражену ідентичність, ніж будь-який інший чемпіон світу в історії. Така фанатична відданість володінню м'ячем навряд чи можлива сьогодні, в епоху тотального інтенсивного пресингу. На тому мундіалі, попри прохолодну погоду, пресингувати на чужій половині поля намагалися лише іспанці та чилійці. Тож суперники зазвичай просто віддавали Іспанії центр поля, зосереджуючись на захисті власного карного майданчика. 

Спочатку дель Боске виставив на флангах Андреса Іньєсту та Давіда Сільву, які постійно зміщувалися в центр. Це призвело до жахливої гри та поразки 0:1 від Швейцарії на старті — команді критично бракувало ширини атаки та гостроти. Після цього Сільва потрапив під ротацію, а на фланг вийшов інший гравець. Спершу це був Давід Вілья (з Фернандо Торресом на вістрі), а згодом Вілья перемістився на позицію "дев'ятки", а місце на фланзі зайняв Педро Родрігес із Барселони, який відіграв лише один повноцінний сезон на топ-рівні.

Попри домінування каталонців у складі, дель Боске не став копіювати модель Гвардіоли. Замість барселонських 4-3-3 Іспанія грала за схемою 4-2-3-1. Серхіо Бускетс, Хаві Ернандес, Іньєста, Педро та Вілья (який перейшов у Барсу прямо перед турніром) складали більшу частину півзахисту та атаки клубу і збірної. Фактично, єдина заміна в цій схемі порівняно з клубом — Хабі Алонсо замість Ліонеля Мессі, що лише підкреслює прагнення Іспанії зацементувати центр поля. 

Хаві не любив грати "десятку" і постійно опускався глибше на звичну позицію. Іньєста теж був не в захваті від ролі флангового гравця. Вони просили дель Боске змінити схему, але безуспішно. Тому, хоча стиль Іспанії легко впізнавався, команді бракувало тієї магії та легкості взаємодії, які робили Барселону унікальною. 

Ви могли цього не знати

Іспанія забила лише 8 голів у 7 матчах, і жодного з них не забив номінальний форвард-дев'ятка.

  • Вілья відзначився 5 разів — і всі ці голи він забив у 4 матчах, коли починав гру на фланзі. Два з трьох інших м'ячів забив Іньєста, а Карлес Пуйоль головою вколотив переможний гол у півфіналі проти Німеччини (1:0).

  • Попри ставлення на контроль, який виснажував суперників, результат частіше приносили "вертикальні" гравці, які виходили на заміну. Фернандо Льоренте, форвард старої школи, переломив гру в 1/8 фіналу з Португалією (1:0), а швидкісний Хесус Навас та мобільний Сеск Фабрегас організували єдиний гол у фіналі.

  • Усі 4 матчі плей-оф (проти Португалії, Парагваю, Німеччини та Нідерландів) закінчилися з рахунком 1:0, і в усіх до 60-ї хвилини рахунок залишався 0:0.

  •  

Головна зірка

Серед усіх чемпіонів світу в цій команді найважче виділити когось одного, адже це був тріумф колективу. Можна згадати Вілью з його 5 голами. Або Іньєсту, який взяв під контроль фінал і заслужено забив золотий м'яч. Чи Хаві, який диригував центром поля в кожній грі, навіть не на своїй улюбленій позиції.

У голосуванні за Золотий м'яч ЧС Вілья посів найвище місце серед іспанців — але став лише третім, пропустивши вперед Дієго Форлана (Уругвай) та Веслі Снейдера (Нідерланди). І це було справедливо: ті збірні залежали від одного лідера, тоді як Іспанія була справжньою Командою, де кожен перебував на піку форми. Їх визначала не наявність суперзірки, а відсутність слабких місць.

Фінал

Напередодні вирішального матчу преса писала про "тріумф круїффізму" — зустрічалися дві збірні, філософія яких базувалася на принципах Аякса та Барселони, а більшість гравців були вихованцями цих клубів.

Проте Нідерланди не могли на рівних змагатися з Іспанією у центрі поля. Їхньою відповіддю стала ультраагресія, символом якої став жахливий удар шипами в груди Хабі Алонсо від Найджела де Йонга. Англійський арбітр Говард Вебб пізніше визнав, що мав видаляти голландця. 

Вісім із десяти польових гравців Нідерландів отримали жовті картки. Дивно, що перше вилучення (Джон Гейтінга) сталося аж на 109-й хвилині. Після цього знекровлені "помаранчеві" посипалися.

Хоча їхній план ледь не спрацював. За рахунку 0:0 Нідерланди мали два стовідсоткові шанси, коли Ар'єн Роббен тікав на побачення з голкіпером. У першому випадку після пасу Снейдера Іспанію врятував божевільний сейв Ікера Касільяса ногою. У другому епізоді Роббен (що нетипово для нього) вирішив не падати, коли Пуйоль затримував його руками, і Касільяс знову встиг до м'яча.

В овертаймах Іспанія виглядала значно краще. Іньєста, який до цього провів рівний турнір, у вирішальний момент став лідером. Він розганяв атаки, обігрував суперників і вивів на побачення Фабрегаса (той свій шанс змарнував). Проте в моменті з голом вони помінялися ролями.

Вирішальний момент

На той момент Іньєста був, мабуть, найулюбленішим футболістом у світі: митець на полі та скромна людина в житті. Він не був бомбардиром, але мав унікальний хист забивати найважливіші голи в історії. За чотири хвилини до кінця додаткового часу після пасу Фабрегаса Андрес прийняв м'яч, дочекався, поки той опуститься, і потужно пробив повз Маартена Стекеленбурга.

"Цей момент був магічним, — згадував Іньєста. — Виграти чемпіонат світу і забити переможний гол — це неможливо описати словами. Закінчити турнір ось так — це мрія. Це історія".

Його святкування також стало культовим. Іньєста зірвав футболку, під якою був напис, присвячений Дані Харке — капітану Еспаньйола, який раптово помер роком раніше у віці 26 років.

Згодом його партнери по команді також зняли ігрову форму — змінивши сині футболки, в яких грали матч, на традиційні червоні для церемонії нагородження.

Чи дійсно вони були найкращими?

Поки Бразилія не посипалася в середині чвертьфіналу проти Нідерландів, саме вона виглядала монолітом. Німеччина, своєю чергою, демонструвала найяскравіший футбол, забивши по 4 голи Аргентині та Англії завдяки блискавичним контратакам. Проте в півфіналі проти Іспанії німці виглядали безпорадними (цей досвід змусить їх змінити гру, покращити пресинг і володіння м'ячем перед переможним ЧС-2014).

Певною мірою здавалося, що Іспанія на тому турнірі так і не увімкнула свій максимум. Попри шалений відсоток володіння, вони рідко розривали оборону тонкими комбінаціями. Ця команда була значно менш атакувальною, ніж зразок 2008 року, і не видала в ПАР жодного перформансу, який можна було б назвати видатним.

Їхній контроль м'яча був, по суті, оборонною стратегією: чотири "сухі" матчі поспіль у плей-оф означали, що для перемоги їм щоразу вистачало забити бодай один гол. 

The Athletic