Чемпіонат світу-2026 увійде в історію як найбільший футбольний турнір усіх часів. Вперше — 48 збірних, три країни-господарі, рекордна кількість матчів і мільярдна аудиторія. Він подарував чимало красивих історій, несподіваних героїв та нових зірок. Проте будь-який великий турнір запам'ятовується не лише переможцями.

Цей Мундіаль також став турніром змарнованих шансів, суперечливих рішень та відвертих провалів. Одні збірні не виправдали величезних очікувань, інші стали жертвами власних помилок, а деякі рішення організаторів викликали обурення навіть серед нейтральних уболівальників.

Згадуємо головні розчарування чемпіонату світу-2026.

"Золоте покоління" Туреччини так і не стало золотим

Останні кілька років турецьку збірну називали однією з найталановитіших у Європі. Арда Гюлер, Кенан Їлдиз, Оркун Кекчю, Ферді Кадіоглу, Юнус Акгюн — список молодих футболістів, які вже виступають на найвищому рівні, справді вражав.

Саме тому від Туреччини чекали справжнього прориву. Багато експертів вважали, що команда здатна як мінімум повторити успіх Євро-2008 та поборотися за високі позиції у плейоф. Реальність виявилася набагато жорсткішою.

Турецька збірна так і не змогла перетворити індивідуальний талант на командну силу. Вирішальні матчі показали старі проблеми: нестабільність, психологічну вразливість та залежність від окремих виконавців. Команда, яка повинна була стати одним із відкриттів турніру, завершила його з відчуттям незавершеності та вилетіла на груповому етапі в ненайскладнішому квартеті з Австралією, Парагваєм та США.

Найбільше розчарування полягає навіть не в результаті, а в тому, що це покоління поки так і не довело, що здатне вигравати найважливіші матчі.

Уругвай: гучні імена без гучного футболу

Якщо Туреччина просто не виправдала очікувань, то збірна Уругваю стала взірцем організаційного колапсу. Маючи у складі таких зірок, як Федеріко Вальверде, Дарвін Нуньєс та Рональд Араухо, "Селесте" не здобула жодної перемоги у групі.

Гра була позбавлена будь-якої іскри. Скандал визрівав за лаштунками: токсичний перфекціонізм Марсело Б'єлси, здається, остаточно випалив команду. Гравці виглядали скутими та байдужими. "Ель-Локо" після вильоту визнав, що "не залишив уругвайському футболу нічого".

Це унікальний випадок, коли тренер-революціонер зруйнував команду ще до старту плейоф — безвольні нічиї з аутсайдерами стали закономірним фіналом нездорової атмосфери.

Німеччина та Нідерланди: серйозний удар по репутації європейських грандів

Якщо для когось невдача стала несподіванкою, то для Німеччини вона вже починає перетворюватися на небезпечну закономірність.

Після провалів на чемпіонатах світу 2018 і 2022 років здавалося, що німецький футбол остаточно оговтався. Молоде покоління, сильний тренерський штаб, якісний баланс між досвідом і молодістю — усе це мало повернути Бундестім до боротьби за титул. Але ні.

Попри непоганий футбол упродовж турніру, німці вкотре не витримали вирішального випробування. Команді не вистачило холоднокровності, а виліт від бійцівського Парагваю вже на стадії 1/16 фіналу довів, що поразка від Еквадору в останньому матчі групового етапу не була разовою акцією. Чемпіонські збірні повинні бути сильнішими за будь-які обставини, але нинішню Німеччину важко такою назвати. Провал на ЧС-2026 коштував "геніальному" Юліану Нагельсманну роботи. Наступна глава — Юрген Клопп.

Не менш болючим став виліт Нідерландів, хоча суперник вже на першій стадії плейоф був у "помаранчевих" більш серйозним — Марокко. Команда, яка демонструвала чи не найкращий баланс між атакою та обороною на груповому етапі, завершила свій шлях дуже швидко. Після фіналу 2010 року та півфіналу 2014-го "помаранчеві" досі не можуть повернутися на вершину світового футболу.

Особливо прикро, що нинішнє покоління має достатньо таланту для цього. Вірджил ван Дейк, Френкі де Йонг, Джеремі Фрімпонг та інші якісні виконавці знову залишилися без історичного результату. Звісно, на підсумковий невтішний результат могли вплинути травми важливих виконавців, як Хаві Сімонс та Юррієн Тімбер, напередодні світової першості. Але це не зупинило Рональда Кумана від його рішення подати у відставку.

Для двох футбольних гігантів цей мундіаль став нагадуванням про одну просту істину: статус гранда абсолютно нічого не гарантує.

Бразилія та the last dance Неймара: трагедія без величі

Карло Анчелотті їхав на цей турнір як месія, покликаний повернути Бразилії "жогу боніту". Але у матчі 1/8 фіналу з Норвегією італієць несподівано для всіх знищив свою ж команду. Випустивши абсолютно "мертвого", нефункціонального Неймара, він обірвав пресинг команди та прибрав з поля єдиного гравця, який тримав м’яч — Бруно Гімараеса. Як наслідок — норвежці просто розчавили центр поля і здобули заслужену перемогу завдяки дублю Ерлінга Голанда.

Але головним символом провалу "пентакампеонів" став сам Неймар. Його "останній танець" перетворився на сумне видовище. Вічно травмований, із зайвою вагою — він провів на полі лічені хвилини, щоб вкотре посваритися з воротарем суперника та безславно завершити кар'єру в збірній там, де й починав. 34-річний гравець, який колись міг стати найкращим у світі, залишив по собі лише відчуття нереалізованого потенціалу та жалю.

Але не слід все покладати на скандального національного символа Бразилії. Карло Анчелотті поплатився за свої сумнівні кадрові рішення, як от залишивши поза заявкою Жуана Педро та не надавши реального шансу проявити себе одному з найкращих бомбардирів АПЛ Ігору Тьяго.

Connected Ball — технологія, яка мала допомагати футболу, але стала його ворогом

ФІФА активно рекламувала систему Connected Ball як чергову революцію після VAR. Датчик усередині м'яча мав максимально точно визначати дотики, офсайди та інші спірні епізоди. Насправді ж саме ця технологія стала однією з найбільш обговорюваних тем чемпіонату.

Кульмінацією стали матчі Норвегія — Англія та Португалія — Хорватія.

У поєдинку англійців із норвежцями система не зафіксувала контакт м'яча з тросом скайкамери, після якого змінилася траєкторія польоту. Попри численні відеоповтори, ФІФА наполягала, що дані датчика підтверджують правильність рішення арбітрів.

Ще більше суперечок виникло після скасованого гола Хорватії у грі з Португалією. Саме Connected Ball став головним аргументом для суддівської бригади, хоча більшість незалежних повторів не переконали ані вболівальників, ані футбольних експертів.

Найдивніше з'ясувалося вже після турніру. Виявилося, що нова система фактично не проходила повноцінного тестування на професійному рівні. Якщо впровадження VAR роками відбувалося у внутрішніх чемпіонатах різних країн, то Connected Ball дебютував одразу на головному футбольному турнірі планети.

Подібний підхід виглядав відвертим експериментом над самим футболом. І цей експеримент навряд чи можна назвати вдалим. У певному сенсі це навіть можна назвати скамом.

Балогун, Трамп та Інфантіно: рішення, яке підірвало довіру до ФІФА

Ще одним ударом по репутації турніру стала історія навколо американського нападника Фоларіна Балогуна. Після вилучення у матчі проти Боснії і Герцеговини він автоматично мав пропустити наступну гру. Здавалося, ситуація абсолютно стандартна. Але не для "найкращого президента США усіх часів".

Незадовго до матчу плейоф проти Бельгії ФІФА несподівано призупинила дискваліфікацію, дозволивши Балогуну вийти на поле. 

Формально організація пояснила своє рішення додатковим розглядом епізоду. Проте практично одразу почалися розмови про політичний вплив. Американські медіа відкрито вітали це рішення, тоді як у Європі та Південній Америці дедалі частіше звучали припущення, що на ситуацію міг вплинути президент США Дональд Трамп, який підтримував тісний контакт із президентом ФІФА Джанні Інфантіно. 

Довести це неможливо. Втім, проблема полягала навіть не в самому Балогуні. ФІФА вкотре дала привід сумніватися у власній послідовності. Якщо однакові епізоди трактуються по-різному залежно від обставин, довіра до дисциплінарної системи починає руйнуватися.

Але в цієї історії щасливий фінал: збірна Бельгії знищила США на шляху до чвертьфіналу ЧС-2026, що відмінити вже неможливо. Та й про це ми взагалі? Це був найвеличніший чемпіонат світу в історії! Ніхто ніколи так не проводив чемпіонат світу як США. Всі про це знають! Всі про це говорять! (if you know what i mean).

Кріштіану Роналду та "ідеальний центр поля" Роберто Мартінеса

Португалія мала все: найкращий центр поля у світі, глибину складу та зірок на піку. Але Роберто Мартінес, який загробив "золоте покоління" Бельгії, зробив це знову. Уперто ставлячи в основу 41-річного Кріштіану Роналду, який не міг пресингувати та відкриватися, тренер зруйнував командний баланс.

Роналду зробив все що міг, забив три голи на турнірі (зокрема перший у плей-офф), але загалом його присутність робила команду передбачуваною.

Як підсумок — заслужений виліт в 1/8 від Іспанії. Це історія не про велич Роналду, в якій ні в кого не має бути сумнівів. Це історія про те, як культ особистості зжер другий поспіль талановитий склад у руках одного й того ж слабкого тактика.

Неймовірний на папері півзахист з найкращим асистентом АПЛ Бруну Фернандешем та двічі поспіль переможцями Ліги чемпіонів Жуаном Невешем та Вітіньєю так і залишився "найкращим" тільки на папері.

Томас Тухель: тренер, який переграв сам себе

Після призначення Томаса Тухеля збірна Англії нарешті перестала асоціюватися з надто прагматичним футболом часів Гарета Саутгейта. Команда виглядала сміливішою, швидшою та різноманітнішою в атаці, а вихід до півфіналу лише підтверджував, що англійці справді готові боротися за Кубок світу.

У матчі проти Аргентини все складалося не так вже й погано. Англія нав'язувала боротьбу, знаходила вільні зони та створювала моменти. Проте саме тренерські рішення стали переломним моментом зустрічі.

Після низки замін атакувальних гравців на представників оборони команда "трьох левів" втратила баланс. Англійці, отримавши мінімальну перевагу в рахунку, почали надто глибоко сідати до власних воріт, віддали ініціативу супернику й практично перестали контролювати м'яч. Аргентина разом із Ліонелем Мессі поступово перехопила центр поля, а разом із ним — і весь матч.

Після фінального свистка найбільше запитань звучало саме до Тухеля. Його перестановки не посилили гру, а навпаки — допомогли супернику перехопити контроль. Для тренера, якого вважають одним із найкращих тактиків сучасності, це стало болючим ударом по репутації. Адже яким чином невеликі за габаритами аргентинці вигравали фактично всі верхові дуелі у штрафному майданчику англійців — це досі питання без відповіді.

Можливо, саме цей вечір ще довго згадуватимуть як момент, коли Англія була максимально близькою до фіналу, але втратила свій шанс через невдалі рішення на тренерському містку. Виграш "бронзи" у феєричному матчі з Францією трохи скрасив півфінальний провал, але факт залишається фактом: футбол додому знову не повернувся...

Гра Аргентини у фіналі: "антифутбол" та безсилля Мессі

Фінал проти Іспанії мав стати вінцем кар’єри Мессі, а став демонстрацією безпорадності. Аргентина показала один із найгірших перформансів в історії фіналів світових першостей. Команда Ліонеля Скалоні просто не вийшла на поле у першому таймі, віддавши м’яч іспанцям. Мессі торкнувся м’яча лише 55 разів за весь матч — катастрофічно мало. За усю гру Альбіселесте нанесли лише два удари, нуль з яких — у площину. Коментарі тут зайві.

Вилучення Енцо Фернандеса в кінцівці стало лише візуалізацією тотального розпачу. Іспанія тактично переграла суперника "в одні ворота", і єдиний гол Феррана Торреса став вироком. Замість величі ми побачили агонію чемпіонів, які фізично та ментально не були готові до другого поспіль тріумфу. Вони були готові битися на полі за його межами, але не грати у футбол.

Турнір рекордів... і суперечностей

Розчаровували не лише команди.

Чемпіонат світу залишив після себе чимало організаційних запитань до ФІФА. Квитки на фінал за ціною до 11 тисяч доларів, порожні місця навіть на матчах групового етапу, проблеми з логістикою навколо стадіонів, виснажлива спека, політичні скандали, рекордні відстані між містами та неоднозначні експерименти з новими технологіями — усе це регулярно ставало темою для дискусій.

Неоднозначною виглядала й перша в історії шоу-програма у перерві фіналу. Для одних це був крок назустріч американській культурі великих спортивних подій, для інших — ще один приклад того, як футбол поступово поступається місцем комерції.

Чемпіонат світу завжди був святом футболу. Але цього літа занадто часто здавалося, що футбол стає лише одним із елементів великого шоу. І в цьому є свої плюси та мінуси.