Революція Карріка в Манчестер Юнайтед: що він змінив

Тимчасовий тренер Манчестер Юнайтед давно був поруч із клубом — навіть якщо формально не перебував у його стінах.

Останніми роками Майкл Каррік регулярно навідувався на тренувальну базу в Керрінгтоні. Він тихо сидів у машині годинами, чекаючи, поки його син Джейсі (нині йому 15-років) — завершить заняття у юнацькій команді Юнайтед. Ті працівники клубу, що ще залишилися з часів, коли Каррік пішов у грудні 2021 року після попереднього короткого періоду на посаді в.о. тренера, віталися з ним. Але сам Майкл завжди тримався в тіні, не привертаючи до себе уваги.

Тепер це неможливо. До кінця сезону Каррік очолює команду — а це означає повний спектр тиску і пильної уваги, з якою стикається будь-який наставник одного з найбільших клубів світу. В епоху після сера Алекса Фергюсона такі історії рідко мають щасливий початок. Але Каррік, як і найуспішніший з попередніх тимчасових тренерів — його близький друг Оле Гуннар Сульшер, — стартував блискуче. Три матчі — три перемоги: над Манчестер Сіті, лідером Прем’єр-ліги Арсеналом і Фулгемом, який набирав хід.

Напередодні завтрашньої зустрічі з його колишнім клубом Тоттенгемом The Athletic поспілкувався з низкою джерел у Манчестер Юнайтед, щоб зрозуміти, як Карріку вдалося так швидко змінити хід сезону.

Його призначення відбулося після домашньої поразки від Брайтона в Кубку Англії 11 січня. Реакція фанатів була жорсткою. За відсутності єврокубків саме кубковий турнір здавався найважливішим шансом врятувати сезон — і для багатьох здавалося, що все вже втрачено.

Але всередині клубу панувало зовсім інше відчуття. Мета залишалася незмінною — вихід до єврокубків. Саме на цьому наголошував футбольний директор Джейсон Вілкокс під час співбесід із трьома кандидатами на роль тимчасового тренера: Сульшером, Рудом ван Ністелроєм і Карріком.

Вілкокс — людина спокійна, навіть на тлі емоційних хвиль, які накривають Юнайтед після кожної перемоги чи поразки. Він і сам потрапляв під критику медіа після історії з конфліктом навколо Аморіма, але підкреслював просту річ: команда йшла шостою і відставала від четвертого місця, яке займав Ліверпуль, лише на три очки. Усі погоджувалися — завдання цілком реальне.

Зрештою вибір упав на Карріка. Наступним питанням став його штаб. У минулому клуб уже припускався помилки з іншим тимчасовим наставником, Ральфом Рангніком: обмеження після Brexit і короткострокові контракти не дозволили німцю залучити фахівців, яких він хотів бачити у штабі.

Цього разу ситуація склалася вдаліше. Стів Голланд — надзвичайно досвідчений тренер, відомий своєю роботою зі збірною Англії та Челсі, — родом із Великого Манчестера. На той момент він був без клубу і мешкав неподалік. Як, власне, і сам Каррік.

У дитинстві Стів Голланд був затятим фанатом Манчестер Юнайтед — ходив і на домашні, і на виїзні матчі. Свій перший поєдинок він відвідав у 1976 році: вдома проти Транмер Роверз, який завершився розгромною перемогою 5:0. 

У цьому сезоні Голланд працював технічним аналітиком УЄФА разом із Карріком і Сульшером, і в Юнайтед вважають, що їм пощастило переконати його приєднатися до штабу. До тренерської команди також увійшов Джонатан Вудгейт — близький до Карріка фахівець, із яким той працював у Мідлсбро, рідному клубі Вудгейта. Колишній захисник, він у дитинстві захоплювався Гарі Пеллістером — оборонцем Мідлсбро, який згодом став опорою Юнайтед.

Перед матчем з Манчестер Сіті Каррік одразу взявся до справи. Після зміни тренера атмосфера в команді часто помітно поліпшується — такі переходи зазвичай відбуваються на тлі напруги, як це було і за Аморіма. Каррік же застав у роздягальні професіоналів, готових працювати, прагнути довести свою спроможність і гідно завершити сезон.

У кожного була власна мотивація. Наприклад, Каземіро розумів, що покине клуб, і хотів піти красиво — з поверненням Юнайтед до Ліги чемпіонів, заради чого його й запрошували у 2022 році. Після кількох матчів під керівництвом Карріка бразилець — футболіст, для якого відчуття поваги завжди мало величезне значення, — подякував тренеру і зізнався, що знову почувається футболістом.

Інші досвідчені гравці також тепло відгукуються про Карріка, відзначають його тренування і щирий інтерес до молодих гравців. Раніше наставники Юнайтед настільки концентрувалися на першій команді, що академія залишалася на другому плані. Аморім, як повідомляв The Athletic минулого місяця, за весь час відвідав лише один матч молодіжки в Керрінгтоні й жодного разу не дивився гру команд академії на стадіоні.

Для Карріка такий підхід був неможливий за визначенням — його син є частиною молодіжної системи клубу. Уже 20 січня він спостерігав за матчем команди U-21 проти Спортінга, а того ж тижня — за грою U-18 у Кубку молоді Англії проти Дербі Каунті на Олд Траффорд, поруч із Вейном Руні. Він також регулярно відвідує матчі U-18 у Керрінгтоні — і цей інтерес помітно надихає тренерів та персонал академії.

Каррік виграв і від того, що атмосфера в роздягальні зараз значно здоровіша, ніж рік тому. Аморім заслуговує на похвалу за це, однак деякі його рішення — зокрема відмова регулярно випускати Коббі Майну — тепер виглядають помилковими.

Его нікуди не зникли, але Каррік поки що вміло з ними справляється. Допомагає й присутність у штабі Вудгейта, який володіє іспанською. Його мовні навички дуже доречні для іспаномовної групи гравців — так само, як це було за часів Бенні Маккарті, який асистував Еріку тен Гагу у 2022–2024 роках.

Під час своєї першої зустрічі з командою Каррік окремо наголосив на тому, що означає грати за Манчестер Юнайтед. Футболісти сприйняли ці слова дуже добре. Багатьох зачепила критика, яку вони отримували протягом останніх півтора року — особливо заява Аморіма про те, що їх вважають "найгіршою командою в історії Юнайтед". І ніхто з них не хотів залишити по собі саме таку спадщину.

За Карріка тренування стали помітно коротшими: зазвичай вони завершуються близько 13:00, хоча гравці завжди можуть залишитися для індивідуальної роботи. Аморім часто вважав, що проблеми на полі вирішуються додатковими заняттями, тож його дні були довшими. Водночас між нарадами, роботою в залі та основною сесією існували великі паузи — ще одна перерва з’являлася перед початком головного тренування.

Каррік обрав інший підхід — усе коротко, інтенсивно і максимально чітко. Якщо комусь потрібне лікування чи відновлення після травми, він має приїхати раніше і зробити це до початку загальної роботи. Вейн Руні розповідав у своєму подкасті на BBC, що перед матчем з Арсеналом Юнайтед навіть завершив тренування раніше запланованого — рівень був настільки високим, що Каррік захотів "законсервувати" цей настрій і зберегти його до гри.

Каррік уміє підтримати тих, кому це потрібно, і завжди прямо пояснює гравцям, чому вони не виходять у старті. Футболісти довіряють його рішенням — частково тому, що він сам був півзахисником найвищого рівня, а частково через його чесність і відкритість.

Те саме стосується і Голланда. Ще на початку він одразу дав зрозуміти команді: ставитиметься до всіх справедливо, але вимагатиме повної віддачі. Ті, хто не виконуватиме свою частину роботи, просто повертатимуться всередину — без компромісів. Після однієї з перших сесій гравцям навіть дали "домашнє завдання" — відеофрагменти для самостійного аналізу.

Побільшало й індивідуальної роботи — тренерів закріплюють за конкретними гравцями. Молоді захисники Айден Гевен і Лені Йоро працюють під наглядом досвідчених Вудгейта та Джонні Еванса, який повернувся до клубу й тепер виконує зовсім іншу роль, ніж під час свого короткого періоду на посаді менеджера з оренд. Гевен наприкінці року вже залучався до першої команди, але через невелику кількість матчів цього сезону він, ймовірно, більше не зіграє. У клубі вважають, що зараз для нього важливіший розвиток на тренуваннях.

Каррік, маючи більше можливостей для індивідуальних розмов — адже Голланд дуже активно задіяний безпосередньо на полі, — традиційно працює з півзахисниками, як це було і за часів Сульшера до його відходу у 2021 році. Один із напрямів роботи Тревіса Бінніона, який раніше тренував команду U-21, — розвиток молодих гравців, зокрема Бенжаміна Шешка та Патріка Доргу, який блискуче розпочав рік до прикрої травми. Бінніон лише нещодавно приєднався до штабу першої команди, але швидко влився в колектив.

Зміни торкнулися й організації домашніх матчів. За Карріка після передматчевого обіду і командної наради в Керрінгтоні виїзд автобусом на Олд Траффорд змістили на 10–15 хвилин пізніше. Ідея проста: щоб до моменту прибуття команди біля стадіону вже зібралося більше вболівальників. Каррік хотів, аби гравці відчули енергію трибун безпосередньо перед підготовкою до матчу, а не просто довше чекали в роздягальні.

Зміни відчутні й після матчів. За Аморіма — незалежно від результату — спілкування з командою майже не було. Каррік же говорить з гравцями завжди. Детальний розбір він зазвичай відкладає на наступні дні: частину проводить індивідуально, частину — з усією командою. Аналітичний відділ за останні місяці теж зазнав змін — його керівник Пол Бранд перейшов працювати до УЄФА, — але кістяк фахівців залишився, і вони тісно співпрацюють із Голландом. Сам Каррік також активно користується даними і вірить у цифри.

Його постійний меседж для гравців простий: "це лише початок". Він надто довго у футболі, щоб не розуміти, як швидко може змінитися настрій, і прекрасно усвідомлює, що зараз команда перебуває у фазі своєрідного медового місяця.

Матч проти Фулгема минулих вихідних, у якому Юнайтед розгубив перевагу в два м’ячі, але все ж вирвав перемогу в компенсований час, став нагадуванням: ця команда все ще формується. Хай навіть вона отримала серйозне підсилення завдяки поверненню після травм Гаррі Магвайра та Лісандро Мартінеса, а також футболістів, які повернулися з Кубка африканських націй.

Та наразі Каррік робить усе, що від нього вимагають, — і навіть більше. Він справив враження своєю врівноваженістю, здатністю працювати спільно й авторитетом, який уже встиг вибудувати. Йому не потрібен постійний контроль з боку керівництва, як це було з Аморімом — більш імпульсивною фігурою. Він не влаштовує публічних прочуханок і тримається стримано у спілкуванні з пресою — ще один контраст із попередником. Але якщо його слова спокійні, то його команда — зовсім ні.

Ніхто не знає, як довго це триватиме. Але просто зараз новий керманич на ходу і впевнено рухається до мети — вивести Юнайтед у єврокубки наступного сезону. Якщо він цього досягне — це буде успіх. Якщо ні — поразка. Утім, у будь-якому разі навряд чи хтось стане заперечувати: усе, у що він вірить і що робить, спрямоване на довгострокове благо клубу.

Непогано для людини, яка, граючи за Манчестер Юнайтед, колись говорила, що ніколи не стане футбольним тренером.

The Athletic