Житомирське Полісся на зимову паузу вирушило на третьому місці у турнірній таблиці чемпіонату. Не в останню чергу такий результат став можливим завдяки впевненій грі основного воротаря Полісся Євгенія Волинця, який провів 9 сухих матчів у поточному чемпіонаті.

Напередодні "вовки" продовжили контракт із надзвичайно важливим для їхніх успіхів у поточному сезоні виконавцем.

В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Волинець розповів про найкращі матчі осінньої частини, найбільш складного суперника з нападників в УПЛ, особливості воротарської амуніції та свій виклик до національної збірної України.

– Євгенію, в інтерв'ю Football.ua генеральний директор Полісся Володимир Загурський сказав, що ви провели найкращі півроку в своїй кар'єрі. Ви погоджуєтеся з такою оцінкою?

– Можливо. Я думаю, що це один з найкращих моїх періодів у кар’єрі. Відтак, гадаю, що генеральний директор клубу має рацію.

– До минулого літа ви конкурували лише з Олегом Кудриком. Тепер у вас в команді з'явився ще Георгій Бущан. Як він вплинув на вас та на Олега?

– Прийшов новий голкіпер, конкуренція тільки збільшилася. Тепер права на помилку не залишилося. Мені випав шанс і слава Богу, що склалося так, як склалося.

– Який матч в осінній частині вас розчарував, а який сподобався найбільше?

– В принципі, я скажу, що всі матчі були гарного рівня. Звісно, що десь удача була на нашому боці, десь суперник гірше грав. Але здебільшого провальних матчів не було. Звісно, що коли програли Руху, то осад залишився. Тривалий час ми не програвали, не пропускали… Але я скажу, що осінь ми провели досить рівно. Можна нам занести в актив цей період.

– Третє місце у турнірній таблиці перед зимовою паузою – закономірний результат?

– Ми добре провели цю частину сезону, але невеликий осад залишився. Були ігри, де ми могли витиснути більше. В цілому ж, на мою думку, результат закономірний. 

– У вас дев’ять сухих матчів в УПЛ цього сезону. У чому ваш секрет?

– Та нема ніякого секрету. Гарні захисники, напевно. Першочергово я би загалом виділив те, як команда грає в обороні. Це починається від атакувальних гравців, вони багато атак зупиняють біля штрафного майданчику суперника. Тому я думаю, що це заслуга всієї команду.

– Ваш партнер по команді Руслан Бабенко нещодавно в інтерв'ю ТаТоТаке згадував про роботу Володимира Тименка. Як довго ви звикали один до одного?

– Тименко прийшов із тренерським штабом Руслана Петровича, звикали ми один до одного приблизно так само, як і вся команда звикала до нових вимог та навантажень. Скажу так, що тренування у нас стали більш інтенсивними і складними. Додалося й різноманітності, тому певний час був потрібен на адаптацію до тих навантажень, які він пропонує. Це дуже хороший спеціаліст, який вже не один рік показує високий рівень своєї роботи.

– Хто був вашим кумиром серед воротарів, коли ви були юнаком?

– Оскільки я з шести років займався у школі Динамо, то можна так сказати, все життя дивився за грою Олександра Шовковського. Відтак, виділю його. Скільки я був у структурі Динамо, весь час дивився на нього. 

– Ваше професійне становлення відбувалося у київському Динамо. Що ви відчуваєте, коли виходите на газон стадіону імені Лобановського?

– Звісно, що я з 6 до 23 років був у структурі клубу і мав мрію грати за основну команду Динамо. Хотілося колись цей шанс отримати. Але я його не отримав і вважаю, що моя кар’єра дуже гарно складається. Зараз я знаходжуся у Поліссі і всі мої футбольні мрії повʼязані тільки з цим клубом.

– Багато воротарів, із якими я спілкувався, зізнаються, що видихнули з полегшенням, коли Владислав Ванат пішов з Динамо до Жирони. А хто тепер найнебезпечніший нападник в УПЛ?

– Ванат – гарний нападник, вміє реалізовувати моменти. Можна сказати, що дуже небезпечний у штрафному майданчику. До нього якось завжди м’ячі відскакують і він перебуває там, де потрібно. Зараз, якщо не брати до уваги гравців Полісся, то назву Філа Будківського. Він проводить гарний сезон і дуже багато значить для Зорі. Тому, мабуть виділю його. 

– У Філа почалася друга молодість після 30, чи не так?

– Я думаю, він завжди тримав свій рівень досить високо. Звісно, він зараз багато забиває і має велике значення для своєї команди сьогодні.

– У Поліссі тепер є багато людей із динамівським минулим: ви, Бущан, Брагару, Велетень, Андрієвський, Шепелєв, Хацкевич, Ротань... Динамо — суперник із зірочкою? Особливо на фоні того, що у чемпіонаті Динамо завдало вам болючої поразки…

– На цьому ніхто не акцентує увагу. Можливо, це індивідуальні моменти. Хтось грав, хтось виховувався, хтось тренував… А загальнокомандного такого прям особливого настрою на Динамо немає. Звісно, це наш конкурент, хочеться виграти в них. Але тут настрій не відрізняється від налаштування на всі інші команди чемпіонату. Тому я би не виокремлював Динамо у цьому плані. Вони такі ж наші конкуренти, як і ЛНЗ, Шахтар або Металіст 1925. 

– А скажіть чесно: лідерство ЛНЗ за підсумками осінньої частини чемпіонату вас здивувало?

– Звісно, коли є Шахтар та Динамо, чекаєш, що хтось із них буде лідером. Тому перша позиція ЛНЗ у цьому контексті, ясна річ, здивувало. Але якщо подивитися на осінню частину чемпіонату, то вони провели сильні півроку і абсолютно заслужено знаходяться на першому місці. У них, можливо, була лише одна провальна гра. А так, вони дуже рівно провели ці півроку, скористалися слабкими сторонами своїх суперників. Зараз у них дуже хороша команда, тому навесні буде цікаво з ними конкурувати. 

– Минулого року ви отримали виклик до національної збірної України. Чи змінилося ваше уявлення про головну команду країни після того, як ви побували у її розташуванні?

– Це був такий приємний момент. В якійсь мірі я зараз більш впевнено виглядав. Бо коли отримав виклик вперше (у 2022 році), то тоді нікого особливо не знав. А зараз вже з більшістю гравців я знайомий. Звісно, що команда у порівнянні із попереднім викликом змінилася. І головний тренер змінився. Але головне, що ми зуміли досягти результату і у нас з’явився шанс потрапити на чемпіонат світу.

– На базі Полісся є кілька прикольних локацій: тренажер для влучності ударів, корт для падел-тенісу, лаунж-зона. Де найчастіше у вільний час там можна побачити вас?

– Якщо чесно, то вільного часу у нас на базі небагато. У падел я жодного разу не грав і навіть не тримав ракетку. Тому мене на тому корті ви точно не побачите. Я більше приділяю увагу іншим речам. Наприклад, зайти до тренажерного залу перед або після тренування. Або сходити на якесь відновлення. Віддаю перевагу тому, що для мене буде корисно зробити. 

– З ким вам доводиться найчастіше жити в одній кімнаті на базі і на зборах?

– На базі я живу з Данею Бескоровайним, а на виїздах та на зборах – з Едіком Сарапієм. Словом, з тими, хто поближче до воріт грає.

– Я читав, що ви є амбасадором рукавичок Brave GK. Що найважливіше для голкіпера в екіпіруванні: зручні рукавиці, комфортні бутси, наявність достатньої кількості питної води у воротах?

– Я ніколи на цьому не загострював увагу. Для мене колір бутс або рукавичок особливого значення не має. Основне: щоб голова була в порядку і нічого не заважало. Бутси або рукавиці навряд впливають на гру, принаймні, у моєму випадку. Для когось це може і важливо. Я таким не заморочуюсь. Нові моделі рукавичок виходять, я ними користуюся і задоволений. Але загалом, я граю в одних рукавичках останніми роками, тому не прихильник щось змінювати чи якось підбирати щось по кольору. Краще подумати про гру, підготуватися до суперника, якийсь відеорозбір подивитися.

– А за роки вашої кар’єри воротарські рукавиці змінювалися у своєму комфорті (зручніше почуваються руки чи краща амортизація при відбиванні ударів) чи ви не особливо це відчували?

– Технології, авжеж, йдуть вперед. Але коли я починав грати, то був один крой рукавиць, то от він і залишився зараз. Просто колір рукавичок змінюється, а от сама форма – ні. Я не фанат пробувати щось нове, граю у тому, що мені подобається. Тому і не бачу сенсу щось змінювати.