Українці, як ми з вами знаємо, дуже азартні люди. А наша національна збірна в цьому випадку є просто відмінним постачальником цього азарту, бо й цього разу долю кваліфікації до великого міжнародного форуму ми мали вирішувати аж в останньому турі, коли, здавалося б, усе грало проти нас. І на користь Ісландії відповідно, проти якої ми боролись за другу сходинку турнірної таблиці групи D, яка в свою чергу давала право зіграти в плей-оф відбіркового циклу навесні наступного року. На конкуренцію з Францією нас у нинішньому стані не вистачило.

Місяць тому ми вже зустрічались із колективом Арнара Гуннлейгссона й це був дійсно захоплюючий матч із великою кількістю забитих м’ячів — аж вісім (5:3 на нашу користь), що загалом не є притаманним обидвом командам. І, звичайно, висновки мали бути зроблені після такого результативного шаленства, тож його повторення було б дійсно аномальним явищем. На це й не очікували, бо Україні треба було виключно перемагати, а Ісландії — можна було б обмежитись і нічиєю. Тут якось важко знайти простір для атакувального футболу.

Як і нашій команді було важко знайти простір на чужій половині поля задля власних атак. А в першому таймі та й поготів українці виконали лише один удар у площину чужих воріт зусиллями Ваната та його спроби п’ятою замкнути простріл Коноплі наприкінці першого тайму. Але при цьому "синьо-жовті" мали ще й влучання в поперечину зусиллями дальнього пострілу від Циганкова з правого флангу, тоді як Зубков, як не старався, а в площину до перерви так поцілити й не зміг. Хоча й спроб мав чи не більше за всіх на полі.

Як наслідок, емоції від першого тайму був змішаними. Наче й нічого не дозволили створити суперникам, але й самі були не в найкращому атакувальному тонусі. І якщо гостям такий сценарій більш-менш пасував, то нам — точно ні. Це треба було виправляти після перерви, але чверть години минуло, і почало здаватись, що без замін цю гру не вдасться розкрити точно.

І воно так вийшло в підсумку. Поява на полі того ж Гуцуляка знову виявилась результативною. Причому — двічі. Хоча й сталась вона вже після того, як Трубін відверто врятував нас від удару головою Пальссона на 77 хвилині, який мав намір поховати наші найменші сподівання на успіх. Але натомість Україна відповіла подвійною нагодою Яремчука, коли вже Олафссон якимось дивом двічі поспіль зреагував на удар головою на самісінькій лінії воріт.

Однак за мить після цього Циганков подачею з кутового з правого флангу знайшов уже Гуцуляка на ближній, а той виконав домашнє заготування у вигляді скидання головою на дальню для абсолютно ніким не прикритого Зубкова. Той не мав права на помилку, а ми мали право потішитись уперше в цій грі. Звичайно, що після цього Ребров вирішив закритись у захисті й усе, на що ми могли сподіватись, це чергові важкі заключні хвилини гри.

Важкі – не важкі, але в підсумку переможні. Уже в компенсований час той-таки Гуцуляк на правому фланзі штрафного з передачі Калюжного явно пробивав навмання, але вийшло так, що м’яч із рикошетом пролетів повз трьох суперників і пірнув просто під воротарем у дальній кут. І от тоді вибухнула емоціями вже вся країна!

У підсумку національна збірна України із 10 здобутими заліковими балами посіла друге місце в кваліфікаційній групі D чемпіонату світу-2026 та гратиме в плей-оф, тоді як Ісландія набрала сім очок, і з третього місця далі не йде.

Україна — Ісландія 2:0
Голи: Зубков, 83, Гуцуляк, 90+3

Україна: Трубін — Конопля, Забарний, Матвієнко, Миколенко — Маліновський (Гуцуляк, 77), Калюжний, Ярмолюк (Шапаренко, 69) — Циганков (Назарина, 87), Ванат (Яремчук, 68), Зубков (Сваток, 87).

Ісландія: Олафссон — Пальссон, Інгасон, Магнуссон, Еллертссон (Томассон, 86) — Гаральдссон, Йоганнессон, А. Гудмундссон — Віллюмссон (Й. Гудмундссон, 65), Гудьйонсен, Торстейнссон (Гудьйонсен, 86).

Попередження: Маліновський, Конопля — Йоуганнессон