Сьогоднішній Тоттенгем майже не має нічого спільного з тим клубом, яким він був у 90-х.

Ще до ери мільйонних контрактів із букмекерами та страховими, угода з Holsten на приблизно 600 тисяч фунтів на рік вважалася більш ніж пристойною.

Сьогодні Тоттенгем живе в інших масштабах: сотні мільйонів доходу і один із найдорожчих спонсорських контрактів у країні.

У 1997 році клуб заплатив 6 мільйонів фунтів за Леса Фердинанда — на той момент рекордний трансфер в історії "шпор". Це був перевірений форвард збірної Англії, який до того забив 41 гол у чемпіонаті за Ньюкасл за два сезони. У 2024-му Тоттенгем витратив у десять разів більше, щоб підписати Домініка Соланке з Борнмута — гравця, який після дебюту за збірну ще у 2017 році так і не закріпився в національній команді.

Навіть домашня арена клубу змінилась: у 2019 році "шпори" переїхали на новий стадіон, зведений на місці легендарного Вайт Гарт Лейн. Проєкт обійшовся приблизно у мільярд фунтів.

Гроші й глобальна увага змінили Тоттенгем майже повністю. Незмінним залишалося лише одне — його місце в Прем’єр-лізі.

Принаймні до цього моменту.

Зараз "шпори" всього за одне очко й одну позицію від зони вильоту — і це вже не просто теоретична загроза, а реальна боротьба за виживання. Щоб вибратися з прірви, інколи варто озирнутися назад — приблизно на три десятиліття.

Наприкінці сезону-1993/94 після чотирьох поразок у п’яти останніх матчах, Тоттенгем вирушив у гості до Олдгема на передостанню гру чемпіонату. Все було просто: перемога гарантувала місце в АПЛ ще на рік.

Це був типовий матч за шість очок — як і протистояння з Ноттінгем Форест. Олдгем перебував у зоні вильоту й теж відчайдушно потребував результату.

"Це був жахливий сезон через травми. До останніх турів ми підійшли з гострою потребою в очках", — згадує Девід Хауеллс, вихованець клубу, який провів за Тоттенгем 277 матчів у лізі. — "Ми поїхали в Олдгем, грали в четвер увечері. По суті, потрібно було перемагати. Якби вони обіграли нас — ситуація стала б критичною. Але ми впоралися".

Тоттенгем виграв 2:0 на Бауандарі Парк — відзначилися Вінні Семвейс і сам Хауеллс. Але вчора історія не повторилась.

Перед тією грою, згадує Хауеллс, легенда клубу Стів Перрімен, який тоді працював асистентом Оссі Ардилеса, звернувся до команди. Він говорив про те, що виліт — це не просто результат, а тягар, який тягнеться роками: біль, сором і спогади, від яких не втекти.

"Нам тоді пощастило — у нас був Оссі як тренер. А ще — Стів Перрімен поруч як асистент", — згадує Хауеллс. — "Для клубу він був справжньою іконою. І він сам пережив виліт у 1977 році".

Перрімен не приховував: той досвід залишився з ним назавжди. Попри всі трофеї, попри статус одного з найвидатніших капітанів в історії клубу, виліт залишився темною плямою в його кар’єрі.

"Він відкрито говорив з нами про це. І це було неймовірно цінно — мати поруч людину, яка пройшла через таке", — додає Хауеллс.

Як і він, Даррен Андертон також був частиною двох команд Тоттенгема, які балансували на межі вильоту, але зрештою втрималися.

Втім, у сезоні-1997/98 вже не було такого голосу зсередини, який міг би надихнути команду в найважчий момент.

Джеррі Френсіс, популярний у клубі тренер, який у перші три сезони стабільно приводив команду до місць у верхній частині таблиці, подав у відставку в листопаді 1997-го. Його змінив швейцарець Крістіан Гросс — фахівець без досвіду роботи за межами своєї країни.

11 квітня 1998 року, після поразки 0:2 від Челсі, Тоттенгем опинився на 17-му місці — всього за одне очко від зони вильоту, де перебували Барнслі та Болтон.

Повернення Андертона, який більшу частину сезону пропустив через травми, стало важливим поштовхом. Команда не програла жодного з останніх п’яти матчів — серед них була і нічия 1:1 у грі з Барнслі.

Якщо Тоттенгем хоче повторити подібний сценарій цього сезону, Андертон переконаний: ключ — у самих гравцях.

"Можна змінювати тренерів скільки завгодно, але відповідальність — на футболістах", — каже він. — "Ти можеш бути сильнішим за суперника, але він буде битися до останнього, щоб ускладнити тобі життя. Бо він розуміє: інакше не вижити".

"Деякі гравці переоцінюють себе і не готові працювати, щоб відповідати цьому рівню. Це погано. Це токсично. Якщо не змінити таке мислення — будуть великі проблеми".

Його висновок звучить жорстко, але чесно:

"На даний момент ви — не ті гравці, якими себе вважаєте. І це потрібно прийняти. А далі — працювати на максимум, щоб зачепитись бодай за якийсь результат".

Хауеллс, у свою чергу, нагадує: у цієї команди є ресурс, щоб збиратися в ключові моменти. Це вже було — і в матчі з Олдгемом у сезоні-1993/94, і в розгромній перемозі 6:2 над Вімблдоном у травні 1998-го.

Навіть у нещодавніх єврокубкових матчах було видно: коли ставки зростають, Тоттенгем здатен додати.

Цікаву деталь розкрив Міккі ван де Вен. В інтерв’ю Гарі Невіллу він зізнався, що разом із Крістіаном Ромеро вони переконували Анге Постекоглу змінювати тактику на матчі плей-оф — і це спрацювало.

Тож, можливо, саме лідери знову мають взяти ініціативу на себе.

"У нас були внутрішні зустрічі — тільки гравці", — розповідає Хауеллс. — "Сідали і чесно питали одне одного: що ми можемо зробити як команда? Без тренерів, без штабу. Вони і так шукають рішення".

"Питання було просте: чи робимо ми все можливе?"

Збиралися усі без винятку. Навіть ті, хто зараз поза грою через травми. Просто сісти й відверто поговорити.

"Минулого сезону вони вже це робили — і це дало результат", — каже Хауеллс. — "Було помітно, як змінився настрій і сама гра в єврокубках. Виїзд до Айнтрахта, де вони здобули перемогу 2:0. Матчі проти Буде/Глімт. Фінал…".

"Вони тоді не грали у свій звичний футбол. Вони терпіли, оборонялися, вигризали результат. І це йшло від самих гравців. Саме це зараз і потрібно".

Бо у великих футболістів є одна спільна риса — відчуття моменту.

"Вони розуміють, коли настає їхній час. І, як правило, не підводять. Саме тому їх і називають великими".

Не менш важливу роль мають відіграти і вболівальники.

Група фанатів Change for Tottenham активно виступала проти власників і керівництва клубу та планувала нову акцію протесту перед матчем із Ноттінгем Форест. Але зрештою ці плани відклали — заради єдності на трибунах до кінця сезону.

"Настав момент, коли фанати зрозуміли: постійні нападки на тренера, керівництво чи окремих гравців нікуди не ведуть", — пояснює Хауеллс.

"Зараз потрібно інше — триматися разом. Останнім часом атмосфера на стадіоні була дуже напруженою, подекуди навіть ворожою, особливо після поразок".

І тепер курс доведеться змінювати.

"Усі усвідомили, наскільки серйозна ситуація. Свист і пошук винних не допоможуть. Потрібно об’єднатися і разом дотягнути до фінішу сезону — а вже потім можна буде повертатися до всіх цих розмов".

Але після приголомшливої поразки від Ноттінгема Форест повірити в друге дихання Тоттенгема стає дедалі складніше.

 

The Athletic