“Дриблінг” Сеска Фабрегаса часто виглядав як звичайна стінка. Він відходив під м’яч, збирав на собі увагу супротивників, віддавав передачу зовнішньою стороною стопи, відкривався у вільну зону — і одразу просив пас назад.

“У мене не було ні фізики, ні швидкості, ні дриблінгу, ні навіть пластичності, щоб робити все миттєво, — пояснював Фабрегас у коментарі для DAZN. — Тому я мав бути на крок попереду в голові й заздалегідь знати, що зроблю з м’ячем ще до того, як він до мене дійде”.

На тренувальній базі Комо в Моццате, яка постійно змінюється і розвивається, 38-річний тренер демонструє гравцям кілька рішень, що допомагають виходити з-під пресингу. “Тоні Кроос часто так робив”, — каже Фабрегас, показуючи, як потрібно відкриватися під передачу, розвертати корпус і ніби готуватися повернути м’яч туди, звідки він прийшов.

Коли Фабрегас говорить про футбол, одразу стає зрозуміло: він аналізує цю гру все життя. І не лише з тактичної точки зору — його цікавить техніка, деталі, сама природа кожної дії на полі.

Йому не потрібні складні чи провокаційні запитання — він і так відповідає прямо, детально і по суті. Після його пресконференцій виходиш із відчуттям, що справді дізнався щось нове — і вдячний за цю глибину. У країні з такою розвиненою тактичною культурою, як Італія, це мало б викликати лише повагу. І частково так і є: нове покоління італійських тренерів та аналітиків уважно вивчає ідеї Фабрегаса, запозичує їх і надихається.

Але старша гвардія — колишні футболісти, які тепер формують експертне середовище, а також редактори старої школи — сприймають його інакше. Його відвертість їм здається зайвою, майже показною. Хоча насправді він просто відкриває свій футбольний світ і дозволяє краще зрозуміти, що саме будує Комо.

У цьому він дуже схожий на Даніелє Де Россі — ще одного тренера, який говорить про проблеми своєї команди та футболу загалом чесно і без фільтрів. Але якщо для Де Россі це виглядає як щирість, то у випадку з Фабрегасом це часто подають як прояв “каталонської зверхності”.

Культурний спротив до нього і до проєкту Комо лише зростає з кожною перемогою. Його команда — виняток у лізі, де більшість грає за однаковою схемою 3-5-2, а клубами керують тренери з однаковим профілем — знайомі обличчя, які роками кочують з клубу в клуб. Фабрегаса сприймають як загрозу усталеному порядку, хоча у свої 38 він уже має чому навчити інших.

На найближчій церемонії “Золота лава” буде цікаво подивитися, скільки колег проголосують за нього як за тренера року в Серії А. Відтоді як нагорода стала виключно внутрішньою, її лише раз вигравав іноземець — Жозе Моруніью у 2010-му, і для цього йому знадобився історичний требл з Інтером.

Фабрегас уже зараз виглядає гідним кандидатом. Усього за півтора року після повернення до еліти вперше за два десятиліття Комо веде боротьбу за місце в Лізі чемпіонів.

Після нищівної поразки 0:5 на березі озера тренер Пізи, швед Оскар Хільємарк — один із небагатьох молодих іноземних спеціалістів у Серії А — назвав Комо “однією з найкращих команд Італії”. І в цьому є символізм: саме інший аутсайдер системи першим по-справжньому оцінив роботу Фабрегаса.

Це не означає, що італійці, попри гордість за власні тренерські традиції, не здатні оцінити внесок Фабрегаса в Серію А. Наставник Ювентуса Лучано Спаллетті, який навіть у свої пізні шістдесят залишається на передовій футбольної думки, із захватом відреагував на ідею Фабрегаса змінити розміри поля на стадіоні Комо — трохи розширити його, щоб отримати тактичну перевагу.

У цьому — весь Фабрегас: пошук дрібної, але вирішальної переваги, увага до деталей, які можуть стати проблемою для суперника.

“Якби я був гравцем, хотів би тренуватися у нього, — сказав Спаллетті. — 50 сантиметрів тут, 50 там. Це означає, що він прагне максимально розтягнути оборону суперника, щоб відкривати простір у центрі. Не можу дочекатися матчу там, щоб особисто зробити йому комплімент. Він мій кумир”.

Коли Фабрегас звернув увагу, що перед матчем із Комо газон на стадіоні Кальярі залишили вищим, ніж зазвичай, це не було критикою. Він відкрито симпатизує їхньому молодому тренеру Фабіо Пісакане. Це радше про різні підходи: кожен робить те, що вважає правильним — особливо проти команди з найкращим контролем м’яча в лізі.

Але, як це часто буває, слова Фабрегаса перекрутили, вирвали з контексту й використали проти нього. Його почали виставляти як зарозумілого спеціаліста — вихованця Ла Масії, учня Арсена Венгера і Пепа Гвардіоли, який нібито повчає італійців, як їм грати у футбол.

Попри те, що Фабрегас неодноразово й щиро висловлював повагу до італійського футболу, значна і доволі гучна частина медіа — як онлайн, так і традиційних — бачить у ньому уособлення “барселонського футболу”. І це попри факти. У Серії B він просто не мав виконавців, щоб грати як Барселона, тож адаптувався — під склад і під реалії ліги, щоб вивести Комо в еліту.

Так, на його футбольне мислення вплинули Гвардіола і Венгер. Але не менше — Жозе Моурінью та Антоніо Конте. Цей нюанс його критики вперто ігнорують — бо він не вписується у зручну для них картину.

Наприклад, швидку контратаку Комо після кутового Ювентуса в лютому дехто подав як доказ того, що Фабрегас “нарешті підлаштовується під італійський футбол”. Наче лише італійські команди вміють перетворювати оборону на атаку. Насправді ж, як вважає сам Фабрегас, футбол скрізь один і той самий. Не існує “англійського”, “іспанського” чи “італійського” футболу в чистому вигляді. Є контекст, обставини — але сама гра всюди одна.

Попри це, Фабрегаса сприймають як виклик усталеній системі — приблизно так само, як колись Роберто Де Дзербі у Сассуоло. Обоє опинилися по різні боки культурного протистояння, в яке не прагнули втягуватися. Коли журналіст DAZN зауважив, що ветерани тренерського цеху Серії А, здається, не надто його приймають, Фабрегас відповів коротко: “Схоже на те”.

Це прозвучало після того, як Комо впевнено розібрався з Ромою у матчі, який вважали ключовим у боротьбі за місце в Лізі чемпіонів. Після фінального свистка Джан Пьєро Гасперіні демонстративно відмовився потиснути йому руку. Раніше з’являлися повідомлення, що Массіміліано Аллегрі назвав Фабрегаса “дитиною” та “ідіотом” — після інциденту, коли той потягнув за футболку вінгбека Мілана Алексіса Салемакерса біля технічної зони.

Фабрегас не став виправдовуватися — визнав помилку і вибачився за неспортивну поведінку, якою зупинив атаку.

Але, можливо, справжня причина роздратування Гасперіні та Аллегрі значно простіша: Комо обіграв Рому на Сінігальї і взяв очко на полі Мілана. Такого від новачка ліги не очікують. Як і того, що 38-річний тренер може перегравати визнаних майстрів.

Після перемоги над Ромою, у якій суперник завдав лише одного удару в площину воріт, Фабрегас детально пояснив свій підхід.

“Відтоді як я тут, я вивчаю італійський футбол і всі команди, — сказав він в ефірі DAZN. — Багато хто грає персонально, і це зробило мене кращим тренером. Уже три роки я лягаю спати з однією думкою: як допомогти своїм гравцям знаходити рішення проти команд, які грають один в один по всьому полю і навіть не пресингують воротаря”.

У першому таймі матчу з Ромою Фабрегас поставив перед центрбеком Хакобо Рамоном нестандартне завдання — тягнути свого опікуна, Стефана Ель Шаараві, у зони, де тому незручно діяти. Рамон заходив у центр поля, піднімався високо праворуч — і ця постійна зміна позицій створювала хаос у структурі суперника.

У підсумку Комо отримав перевагу: Рамон вигравав підбирання, вступав у єдиноборства вище по полю і підключався до атак як зайвий гравець.

“Те, що працює сьогодні, завтра може не спрацювати”, — визнає Фабрегас. Але проти Роми — спрацювало ідеально.

Чимало говорять і про фінансові можливості Комо. Їхні індонезійські власники — найбагатші у Серії А, і після повернення клубу в еліту ніхто не витрачав більше в чистому балансі трансферів. Коли минулого тижня помер один із братів Хартонo, Фабрегас сказав: “Саме завдяки їм ми всі можемо це переживати”.

Втім, навіть численні дослідження, що доводять зв’язок між зарплатним фондом і місцем у таблиці, не гарантують результату. Дорогий перезапуск Ювентуса під керівництвом Крістіано Джунтолі не приніс чемпіонства — більше того, останні два сезони клубу важко навіть утриматися в топ-4. Фіорентина витратила близько €90 млн влітку — і несподівано опинилася в боротьбі за виживання.

Комо ж пішов іншим шляхом: сформував власний образ, налагодив зв’язок із уболівальниками і зібрав конкурентну команду. Якщо не рахувати Пепе Рейну, завершившого кар’єру Рафаеля Варана, Сержі Роберто у 2024-му та трансфер Аьваро Морати минулого літа, клуб не купував зірок.

Часи, коли Комо переглядав Деле Аллі, залишилися в минулому. Тепер ставка — на потенціал і раннє виявлення талантів.

Ніко Пас, Ассан Діао, Джейден Аддаі, Мартін Батуріна та Хесус Родрігес приїхали до Італії майже без досвіду гри на дорослому рівні. І фактор Фабрегаса тут відіграв ключову роль. Інакше чому випускники академій Реала чи Бетіса довірили б свій розвиток клубу, який лише нещодавно повернувся в еліту?

Максенс Какере і Максімо Перроне вже мали певне ім’я. Але показовою є робота Фабрегаса з Анастасіос Дувікас: цього сезону в Серії А більше голів забив лише капітан Інтера Лаутаро Мартінес.

Інша частина складу — це точкові, недорогі знахідки Фабрегаса, спортивного директора Карлалберто Луді та аналітичного відділу клубу. Воротар Жан Буте, центрбек Марк-Олівер Кемпф, флангові захисники Іван Смолчич і Мергім Войвода — усіх їх придбали приблизно за €2 млн. Особливо вирізняється Буте — справжнє відкриття сезону. А Люку Да Кунья Фабрегас фактично перезапустив.

“Іноземні власники. Іноземний тренер. Занадто багато іноземного”, — зауважив Corriere dello Sport. 

Єдиним італійцем, який виходив на поле цього сезону, став Едоардо Гольданіга — він з’явився на останній хвилині матчу з Фіорентиною у вересні. На тлі міжнародної паузи і майбутніх стикових матчів за вихід на чемпіонат світу тема довіри до місцевих гравців знову стала однією з головних у італійських медіа.

Фабрегас хоче бачити в складі більше італійців. Але, як він визнав ще на початку сезону, знайти місцевих молодих гравців, які вже готові до рівня Серії А, — непросто. І це не його провина, що академії не дають потрібного результату. У випадку Комо все ще попереду: їхній проєкт занадто молодий, щоб система підготовки вже почала стабільно приносити плоди.

Щоразу, коли Фабрегас чесно говорить про проблеми італійського футболу, реакція залишається болісною. Замість заперечення він, по суті, закликає до змін — як це робили багато хто до нього. Але якщо ці заклики роками ігнорувалися, відповідальність не на ньому. Це питання до самої системи, яка не здатна реформуватися.

І важливо пам’ятати: Фабрегас не сторонній спостерігач. Він буквально частина італійського футболу — має частку в клубі, який тренує. Комо намагається довести, що можливий інший шлях. І в майбутньому, коли з’являться готові гравці, цей шлях також включатиме італійців.

Поки що ж команда більше нагадує сучасні європейські проєкти, ніж типову італійську модель. У той час як провідні клуби Європи — такі як Парі Сен-Жермен та Баварія — роблять ставку на дриблінг і агресивних вінгерів, Комо є одним із небагатьох клубів Серії А, хто наважується грати з швидкими та технічними флангами — такими як Хесус Родрігес і Ассан Діао — у схемах 4-3-3 або 4-2-3-1.

За інтенсивністю пресингу в останній третині поля і показником PPDA (кількість передач суперника на одну оборонну дію) Комо — серед лідерів ліги. Лише Інтер забиває більше. І водночас — ніхто не обороняється краще.

І все ж, замість того щоб захоплюватися тим, що роблять Комо і Фабрегас, занадто багато уваги приділяється тому, як він “дратує” систему. Хоча насправді головне — інше: команда вже злетіла і піднімається вище, ніж будь-коли раніше.

Навіть у самому Комо не очікували такого прогресу так швидко. За два сезони вони можуть пройти шлях від підготовки до матчів із Барі до ігор проти Барселони, від Модени — до Манчестер Сіті, від Палермо — до Парі Сен-Жермен.

Не дивно, що останній тиждень більше говорили про інше: чи дозволить УЄФА грати на стадіоні Стадіо Джузеппе Сінігалья, чи вистачить “доморощених” гравців для заявки, чи відповідає клуб правилам фінансового фейр-плей. Але це саме ті “проблеми”, з якими Комо готовий мати справу — і в клубі впевнені, що зможуть їх вирішити.

А Фабрегас тим часом просить не забувати про головне — футбол. Саме він привів Комо туди, де вони зараз.

“Сподіваюся, ви говоритимете на 99% про перемогу і лише на 1% — про цей інцидент”, — сказав він після того, як Джан Пьєро Гасперіні одразу пішов у підтрибунне приміщення після поразки Роми.

Не вийшло. Але варто саме так і дивитися на цю історію. Тим більше, що Фабрегас уже зараз демонструє: він дуже близький до тренерської еліти — до тих самих одного відсотка найкращих.

The Athletic