Єдине, про що я щиро шкодував – це про те,що я не міг розділити життя та успіх зі своїми батьками.
Якби я зловив золоту рибку, то попрохав би її виконати лише одне моє бажання – повернути батьків.
Після смерті матері я страждав від депресії, тоді я був абсолютно розбитим, це вбивало мене близько півтора року. На щастя, я зміг впоратися зі своїми внутрішніми демонами.

Луїджі Ріва

Усю свою дорослу кар’єру вбивчий форвард провів в єдиному клубі в самому серці Сардинії – в Кальярі. Коли Стара синьйора зробила пропозицію Ріві, він проігнорував поважну даму. Нерадзуррі також отримали гарбуза. До того як Ріва перейшов в Кальярі, цей скромний клуб не мав особливо чим пишатися, та якщо й покидав Серію B, то лише для того, щоб зануритися в мутні води Серії С. Але перехід суперфорварда все змінив.

Підсилившись Таносом, россоблу написали одну з головних казок в історії чемпіонатів Італії. В сезоні 1969/70 Кальярі взяло скудеттто. Цим список досягнень россоблу не обмежувався. З Луїджі Кальярі вигравало ще й срібну та дерев’яну медаль. Такі успіхи дозволили футбольному карлику нарешті отримати затишне житло – новий стадіон Сант’Елія, котрий нічим не поступався найкращим італійським аренам. Після того як Ріва повісив бутси на цвях, острів’яни прогнозовано покинули еліту. 

Протягом 13 сезонів Луїджі був у Кальярі. Не дивно, що на Сардинії всі боготворили форварда. Джон Фут в своїй фундаментальній праці "Кальчо. Історія італійського футболу" згадує історію, котра трапилася в 1970-х. Тоді під час одного з аматорських матчів на полі бігали 22 гравці у футболках з 11-м номером на спині (саме під ним виступав снайпер). На Сардинії постери Ріви й досі часто замінюють ікони. Тисячі людей продовжують просити святого Луїджі подарувати Кальярі спадкоємця його слави. Проте вони чудово розуміють, що це нездійсненна мрія.

Такі геніальні бомбардири, як Луїджі, народжуються раз на сто років. Попри те, що Луїджі став ідолом усієї Сардинії, до свого переходу в Кальярі він не мав нічого спільного з островом. Озеро Маджоре – справжній рай на Землі. Це місце – чудовий фон для багатьох казок. Саме в тих фантастично красивих місцинах і розпочалася історія Ріви. Майбутній форвард народився в бідній сім’ї в Леджуно, невеличкому ломбардському містечку на кордоні зі Швейцарією, під час останньої кривавої осені Другої світової. Нобелівський лауреат, Даріо Фо теж з’явився на світ неподалік від цього населеного пункту. Драматург стверджував, що є далеким родичем Ріви. Фо часто заявляв, що гордився цим фактом набагато більше, ніж тим, що став нобелівським лауреатом.

"Мій батько – згадував Ріва – пережив три війни. Він працював перукарем та кравцем. Після завершення світової м’ясорубки, тато знайшов роботу на місцевій фабриці. І працював там аж до самої смерті. В той чорний день кавалок металу вилетів з верстату та пробив батькові живота. Швидка забрала його до лікарні, але, на жаль, ця рана виявилася несумісною з життям. Тоді мені було лише 9. Мамі довелося тягнути нашу сім’ю на своєму горбу. Тож не дивно, що вона швидко згасла і через 7 років я залишився круглим сиротою.

Якби це парадоксально не звучало, коли мене відправили до католицької школи, я наче опинився в пеклі. Там панував жахливий режим. Це був справжній концтабір. Вчителі змушували нас молитися по кілька годин на день. І лише відбувши цю покуту, ми отримували свій шматок хліба. Інколи й молитви не допомагали. Нас часто морили голодом. Там з мене хотіли зробити ченця. Все що відхилялося від норми – жорстоко каралося. Вчителька била мене по долонях, за те, що я писав лівою рукою. Я кілька разів втікав звідти. Та школа мені навіть зараз сниться в кошмарах", – згадував Ріва в інтерв’ю, присвяченому 60-річчю бомбардира.

Я чудово пам’ятаю наші післявоєнні дворові баталії. Ми йшли до озера, ставили чотири камені, котрі слугували нам воротами, та грали від світанку до заходу. Часто наші ігри закінчувалися з рахунком 37:32. Я б назвав футбол своєю панацеєю. Він допоміг мені подолати всі проблеми. Дядько порадив мені знайти роботу, але насправді футбол завжди був моєю єдиною справжньою роботою

Після трьох років проведених в католицькій "в’язниці", Джіджі нарешті зміг видихнути на повні груди. Юнак пішов на роботу на фабрику, при цьому не забуваючи й про футбол. "Я чудово пам’ятаю наші післявоєнні дворові баталії. Ми йшли до озера, ставили чотири камені, котрі слугували нам воротами, та грали від світанку до заходу. Часто наші ігри закінчувалися з рахунком 37:32. Я б назвав футбол своєю панацеєю. Він допоміг мені подолати всі проблеми. Дядько порадив мені знайти роботу, але насправді футбол завжди був моєю єдиною справжньою роботою.

Також я б нізащо не досягнув успіху, якби не моя сестра Фауста, яку я часто називав мамою". У 1960 році Ріва став гравцем місцевої команди, а через два роки на форварда вийшли скаути Леньяно, яке колись знало смак гри в Серії А. Коли ж Луїджі долучився до команди, то вона дихала на ладан – намагаючись вижити в Серії С. Ріва одразу гучно заявив про себе. Його 6 голів допомогли Леньяно залишитися в третьому дивізіоні. Надовго Луїджі в команді не затримався. Вже в 1963 за юнаком приїхали купці з Кальярі. Коли россоблу заявили, що заради Ріви готові розлучитися з 37-ма мільйонами лір, для Леньяно це стало пропозицією, від якої воно не змогло відмовитись. 

Мене продали в Інтер, команду, якій давно належить моє серце? Ні, шкода, може, хоча б Болонья. Теж непоганий варіант. У Кальярі? Ні, я туди не поїду, чим я завинив, що ви мене відправляєте на край світу? Тоді Сардинія видавалася мені нашою італійською Африкою, островом, куди злочинців відправляли на заслання

Щоправда, Ріва не горів бажанням їхати за тридев’ять земель, на Сардинію. "Мене продали в Інтер, команду, якій давно належить моє серце? Ні, шкода, може, хоча б Болонья. Теж непоганий варіант. У Кальярі? Ні, я туди не поїду, чим я завинив, що ви мене відправляєте на край світу? Тоді Сардинія видавалася мені нашою італійською Африкою, островом, куди злочинців відправляли на заслання", – обурювався юнак. І тут на сцену вкотре вийшла сестра Фауста. Вона переконала брата подумати. "Я сказав "гаразд". Давай спробуємо. Це була найкраща порада, яку я отримав від сестри.

На жаль, я давно втратив сім’ю. І на Сардинії я знайшов нову. Я часто вечеряв в рибалок, м’ясників, священиків. У їхніх родинах я почувався, наче вдома. Коли ми грали в Мілані чи Турині, на наші матчі приїжджали 5-6 тисяч вихідців з Сардинії, котрі мешкали в Німеччині, Швейцарії та Франції. Ми були справжньою дружньою бандою. Ми боролися за честь нашого маленького острова та готові були проливати за нього кров", – розповідав Джіджі про свій роман з Кальярі.

Головний скарб Леньяно міг опинитися в Інтері. Змії забракували хлопця, оскільки сумнівалися, що одноногий футболіст зможе заграти на топ-рівні. Болонья також гострила зуби на Луїджі, проте, почувши суму, яку заспівало керівництво Леньяно, втратила дар мови. "Вони якісь ненормальні. Як можна просити такі гроші за худющого гравця, котрий використовує ліву лише для ходи, до того ж, він постійно покидає вістря атаки, щоб допомогти захисникам. Це вже не кажучи, що футбол для Ріви – гобі, адже він працює автомеханіком".

Коли Джіджі опинився на Сардинії, він ще не мав водійських прав. Для того, щоб зекономити, Ріва добирався на тренування, чіпляюячись за трамваї. Але форвард не збирався довго залишатися без коліс. І він отримав права набагато швидше, ніж очікував. Якось під час уроку інструктор пообіцяв юнаку: "Якщо ти в неділю заб’єш, я дам тобі посвідчення водія". Мабуть, не варто писати, що в наступному матчі Ріва вразив ворота Верони. Джіджі любив швидкість. Форвард Кальярі Роберто Бонінсенья якось пожартував: "Найнебезпечніший атракціон в Кальярі – це поїздка з Луїджі. Він проходить повороти на двох колесах. Через нього мені довелося застрахувати життя".

На жаль, я давно втратив сім’ю. І на Сардинії я знайшов нову. Я часто вечеряв в рибалок, м’ясників, священиків. У їхніх родинах я почувався, наче вдома. Коли ми грали в Мілані чи Турині, на наші матчі приїжджали 5-6 тисяч вихідців з Сардинії, котрі мешкали в Німеччині, Швейцарії та Франції. Ми були справжньою дружньою бандою. Ми боролися за честь нашого маленького острова та готові були проливати за нього кров

Красивий та сильний, Ріва був ідеалом чоловіка 1960-70-х, його недарма називали Аполлоном. Бари та спальні не лише на Сардинії, а й на усіх Апеннінах були заклеєні світлинами форварда. Щодня продавали сотні статуеток Ріви. Одна з найвідоміших стояла в Маріусі, знаковому барі Кальярі. Цю скульптуру місцевий митець зробив з воску в натуральну величину, а Ріва був високим. Острівні папараці тінню слідували за Луїджі, намагаючись зафіксувати кожен його крок.

Легендарний журналіст Джанні Брера подарував форварду його моторошне прізвисько "гуркіт грому". Про силу ударів Ріви розповідали чимало байок. У жовтні 1970 року під час одного з тренувань в Римі, м’яч після пострілу нападника влучив у дев’ятирічного хлопця, котрий стояв за воротами та зламав йому руку. Енріко Альбертозі, голкіпер Кальярі, часто достроково покидав тренування, посилаючись на те, що на нього вдома чекають дуже важливі справи.

Насправді голкіпер просто не мав жодного бажання ловити м’ячі після вбивчих пострілів Грому. Альбертозі перекладав цю "приємну" роботу на свого дублера. Через багато років Енріко щиро зізнався: "Я дійсно втікав з тих тренувань. Але не варто називати мене боягузом. Чи Ви б захотіли протягом кількох годин відбивати каміння?» Журналісти також не шкодували дифірамбів на адресу лівої ноги форварда. Так, одна з кращих книг про історичне скудетто Кальярі в сезоні 1969/70, отримала заголовок "Постріл з лівої ноги".
 

Хоча Ріва нагадував Супермена, але його міг зупинити не лише криптоніт. Форварда протягом всієї кар’єри переслідували важкі травми. Італійські журналісти перевели тонни паперу для опису всіх болячок Луїджі. Першої серйозної пробоїни ідеальне тіло Ріви зазнало в березні 1967 року: після зіткнення з голкіпером Грім зламав ногу. Через цю травму Луїджі вилетів до кінця сезону. Однак ця неприємність лише загартувала форварда.

Протягом двох наступних сезонів Луїджі настріляв 44 м’ячі. Тоді в Кальярі підібралася унікальна команда, яка, незважаючи на всі песимістичні прогнози, змогла замахнутися на скудетто. Голкіпер збірної Італії Альбертозі  в кращі дні тягнув все, що летіло в його ворота, а геніальний Анджело Доменгіні та віртуозний бразилець Нене наводили жах на захист суперників. В обороні виділявся Комунардо Нікколаї, який цементував редути россоблу та часто забивав дивовижної краси голи, щоправда, у власні ворота. А П’єрлуджі Чера недарма вважався одним з кращих ліберо Італії. 

Ідеальним наставником для сардинійської банди став Манліо Скопіньо, на прізвисько "Філософ". Цікаво, що цей наставник має в своєму досьє унікальне досягнення. Попри те, що він виграв приз кращому алленаторе, (в 1966 році Кальярі фінішувало шостим) боси клубу вказала йому на двері, після того як Філософ, залившись улюбленим віскі, під час американського турне справив нуджу просто під кущ на території одного з фешенебельних готелів. Згодом подув вітер змін і новий президент острів’ян  Ефізіо Корріас повернув Скопіньо на тренерську лаву.

Якщо говорити про команду Скопіньо, моїм найяскравішим спогадом є саме колектив, те, як ми спілкувалися за межами поля, гарно проводили час, розважалися та веселилися, це налаштовувало нас на чудовий футбол

Манліо створив унікальну атмосферу в роздягальні. "Якось вночі тренер застукав нас під час пиятики. І одразу ж запитав – може, у вас ще залишилося трішки винця для мене? В команді багато хто курив. Альбертозі пояснював свою залежність, тим, що йому можна, оскільки воротарю не потрібно бігати, а ось Ріва, який зовсім не простоював на полі, димів, як паровоз. Луїджі інколи викурював по дві пачки за день.

Скопіньо чудово знав про ці всі дрібні грішки й ніколи не намагався виховувати футболістів. Якось тренер зайшов у кімнату, де курили троє чи четверо гравців. Там стояв такий дим, хоч сокиру вішай. А Манліо просто дістав цигарку та запитав, вибачте будь ласка, я сподіваюся, що не потурбував вас", – розповідав в одному з інтерв’ю Чера. "Якось Скопіньо побачив, що один з наших гравців випиває в ресторані. Тоді він покликав до себе офіціанта та попросив: "Бачите того хлопця? Принесіть будь ласка йому ще один келих вина. За мій рахунок", – додає воротар Адріано Реджинато. "Якщо говорити про команду Скопіньо, моїм найяскравішим спогадом є саме колектив, те, як ми спілкувалися за межами поля, гарно проводили час, розважалися та веселилися, це налаштовувало нас на чудовий футбол", – згадував наш герой. 

У чемпіонському сезоні 1969/70 Джіджі настріляв  21 гол, а оборона Кальярі пропустила лише 11 м’ячів (до речі, два з них записав на свій рахунок Нікколаї, котрий знову переплутав свої ворота з чужими, а ще один Ювентус забив з пенальті) у 30 матчах, встановивши, мабуть, вічний рекорд Серії А. Чимало експертів та футболістів стверджують, і з ними важко не погодитись, що одне скудетто Кальярі варте десяти здобутих у формі Ювентуса, Мілана чи Інтера.

Грім обожнював індивідуальні протистояння з топовими захисниками. Найпринциповішими для Джіджі були битви з Тарчізіо Бурньїчем, який отримав характерне прізвисько Скеля зовсім не за красиві очі. Під час одного з поєдинків форвард вибив захиснику зуб. Звісно ж, Тарчізіо не міг спустити це Луїджі з рук. І він розпочав справжнє сафарі на снайпера. Цікаво, що після фінального свистка, суперники одразу закопали сокиру війни та обійнялися, мов старі друзі. Згодом Ріва розповідав: "При зустрічі Бурньїч постійно підколював мене: куди ти подів мого зуба?"

Грім був лідером збірної Італії протягом цілої декади. На мундіаль 1966 року він поїхав лише для того, щоб понюхати пороху. Попри те, що Луїджі весь чемпіонат світу протирав штани на лаві запасних, на батьківщині йому теж дісталося. "Коли я повернувся в Італію, кілька таксистів у Мілані відмовилися мене везти, стверджуючи, що після ганебного провалу на англійському мундіалі я та інші гравців збірної не мають права їздити. "Лише намотавши кілька марафонів ви зможете трішки загладити свою вину", – говорили нам водії".

А ось через два роки Ріва забив один з найважливіших голів в історії Скуадри Адзурри – його м’яч у фіналі чемпіонату Європи допоміг італійцям зламати хребта югославам. На мундіалі 1970 Луїджі також не байдикував. Він забив три голи, без яких збірна нізащо б не взяла срібло. Однак від Луїджі, після казкового сезону з Кальярі, чекали набагато більшого. Журналісти цькували Ріву, стверджуючи, що на полі він просто відбуває номер. Грім отримав індульгенцію лише після півфіналу, коли він, за словами Маріо Гісмонді, забив найчарівніший гол в найкрасивішому матчі в історії (Скуадра Адзурра здолала манншафт 4:3).У фіналі ж Ріва вже був повністю спустошеним та в першому таймі змарнував стовідсоткову нагоду шокувати бразильців. У 1974 році, понівечений травмами Ріва, вже нагадував лише свою бліду тінь. Навіть італійські тіфозі на трибунах в Німеччині освистували снайпера.
 

А дарма. Джіджі завжди викладався на повну, особливо в матчах за збірну. До того ж, саме поєдинки в футболці Скуадри Адзурри мали фатальний влив на кар’єру Ріви. В 1967 році він отримав серйозну травму в поєдинку з Португалією, а в жовтні 1970-го австрійський захисник Рональд Хоф зламав йому ногу. Життя м’ясника після цього брутального фолу також пішло шкереберть: "Коли я приїжджаю в Італію на відпочинок, місцеві постійно переслідують мене, згадуючи той жахливий епізод". У 1989 напередодні матчу з Австрією, один з італійських журналістів взяв інтерв’ю в Рональда та придумав йому "геніальний" заголовок: "Це чоловік, який ламає ноги: він втік зі світу футболу та зараз виготовляє морозиво". 

Матеріал про Луїджі був би неповним без розповіді про його вплив на розвиток Сардинії. В середині ХХ століття цей острів вважалася одним з найбідніших регіонів Італії, тому все активне населення втікало звідти в пошуках роботи. Такі умови були напрочуд продуктивними для мафіозного спрута, який опутав всю Сардинію своїми липкими щупальцями. Не дивно, що в ті часи одним з найприбутковіших бізнесів на острові вважався кіднепінг. Наприкінці 1960-х, коли Кальярі кувало свою славу, на Сардинію нарешті почали приїздити туристи, насолоджуючись райськими пляжами та фантастичними стравами. Невдовзі на острові знайшли нафту, що суттєво покращило добробут місцевого населення. 

Я ніколи не був одруженим. Але завжди жив активним сексуальним життям. Можете згадати Боккаччо, однак як можна встояти перед розкішною жінкою? Щоправда, папараці мене так і не спіймали на гарячому. Тоді я турбувався зовсім не про свою репутацію, а про моїх коханих. Ця конфіденційність була найкращим подарунком для них

Стефано Больдріні в присвяченій Джіджі книзі описав значення Ріви для позитивних зрушень на Сардинії: "Він виконав величезну просвітницьку роботу, коли пастухам доводилося купувати транзисторні радіоприймачі, щоб слухати матчі Кальярі". Також Ріва закохував в себе сотні жінок. В історичному для Сардинії 1970 році форвард став головним героєм грандіозного секс-скандалу. Подробиці його роману з Джианною Тофанарі, дружиною місцевого мільйонера та матір’ю восьмирічного хлопчика, смакувала вся італійська жовта преса.

Хоча Джіджі в одному з інтерв’ю вдав, що забув цю скандальну історію: "Я ніколи не був одруженим. Але завжди жив активним сексуальним життям. Можете згадати Боккаччо, однак як можна встояти перед розкішною жінкою? Щоправда, папараці мене так і не спіймали на гарячому. Тоді я турбувався зовсім не про свою репутацію, а про моїх коханих. Ця конфіденційність була найкращим подарунком для них".

Якби всі люди, котрі стверджували, що були на стадіоні 12 квітня 1970 року на матчі Кальярі з Барі, який і приніс россоблу титул, то там би сиділи нереальні чверть мільйона людей (до речі, в тому сезоні чаша стадіону Амсікора в дні ігор Кальярі заповнювалася по вінця вже о 11-й ранку). Під час чемпіонського поєдинку на арені заарештували двох злочинців, які втекли з в’язниці – їм милосердно дозволили додивитися матч і лише після фінального свистка відправили до буцегарні. Як згодом зазначив Джанні Брера: "Скудетто Кальярі стало тим фінальним штрихом, який символізував остаточне включення Сардинії до складу Італії". Деякі історики стверджують що саме Ріві вдалося об’єднати роздроблений острів, який постійно страждав від усіляких внутрішніх чвар.

Скудетто Кальярі в 1970 році стало джерелом натхнення для багатьох книг, фільмів та статей. Острів святкував цей казковий тріумф протягом кількох місяців. Трьох тіфозі Ювентуса змусили носити футболки Кальярі, також фанати россоблу періодично влаштовували символічні поховання суперників. У Кальярі по всьому місту висіли транспаранти з гаслом: "Вітаємо в столиці кальчо". Через день після того як острів’яни офіційно оформили чемпіонство, вперше та востаннє в історії було продано 125 тисяч екземплярів провідної місцевої газети L’Unione Sarda.

Ріва так і не покинув Кальярі, хоча на його шляху ніколи не бракувало багатих зміїв-спокусників. Найближчим до викрадення сардинійського діаманту був Ювентус (якщо вірити чуткам, б’янконері пропонували за форварда шість своїх гравців). У 1973 власники Кальярі навіть дали добро на перехід Джіджі, проте сам Ріва сказав категоричне "ні". Не дивно, що після цього красивого жесту культ Грому злетів до небес. 

Я не хочу обдурювати тіфозі, виходячи на поле не в оптимальних кондиціях. Звісно я міг би це зробити, але краще піду на пенсію. Я хочу, щоб фанати запам’ятали Ріву на піку

Проте час не шкодує нікого, навіть форварда від Бога. Починаючи з середини 1970-х, Ріва більше часу проводив в лазареті, ніж на футбольному полі. В січні 1976 Грім заб’є свій останній гол. Невдовзі на Сан-Сіро він зазнає ще однієї важкої травми, яка поставить хрест на кар’єрі форварда. Джіджі чудово розумів наслідки цього ушкодження: "Це кінець!",– вже в роздягальні заявив Ріва журналістам. І, на жаль, не помилився, хоча робив кілька спроб повернутися. "Я не хочу обдурювати тіфозі, виходячи на поле не в оптимальних кондиціях. Звісно я міг би це зробити, але краще піду на пенсію. Я хочу, щоб фанати запам’ятали Ріву на піку".

Згодом Ріва спробує себе в тренерському штабі збірної. Так, саме він втішав Роберто Баджо після того, як Божественний хвостик не забив ключовий одинадцятиметровий у фіналі мундіалю 1994. Проте Грім не звик покидати поле на щиті. Через 12 років він, як керівник італійської команди на чемпіонаті світу в Німеччині, допоможе Скуадрі взяти четверте золото. Джіджі завжди пам’ятає про рідні краї. "Я ніколи не забуваю про своє коріння. В Леджуно я зніс будинок, в якому колись мешкав з батьками, і збудував новий. Коли я повертаюся додому, мене переповнюють яскраві спогади, я часто заходжу в бар, де пропускаю кілька склянок зі своїми старими друзями".

Якось журналіст запитав в форварда: 
– Які ваші улюблені сигарети?
– Найбільше мені подобались 248…
– Перепрошую…
– Я мав хорошу традицію. Після кожного забитого гола я викурював сигарету. Я обожнював посилати сферу в ворота. Я міг віддати чотири  гольові паси та бути незадоволеним власною грою. Кращим за забитий гол може бути лише секс.

Футбол дав мені шанс чотири рази потрапити на аудієнцію до президента Італії та отримати всі можливі нагороди. Футбол дозволив мені жити тим життям, про яке я міг лише мріяти. Я ставав кращим бомбардиром чемпіонату, вигравав Євро та грав у фіналі мундіалю. Саме про це я мріяв з дитинства. Однак це все дурниці. Я дуже вдячний футболу, за те, що він допоміг мені стати хорошою людиною