Черговий футбольний уїкенд в України залишився позаду.
Заключний тур пере початком міжнародної перерви виявився вельми цікавим у контексті здобутих командами результатів. Було місце для чергових сенсацій, було й для продовження тенденцій, а також для розгромів, безчинства фанатів на трибунах та з’ясування стосунків поміж колишніми. І після цього всього українська клубна футбольна родина два тижні перебуватиме в стані сплячки. Хоча в когось уже могло з’явитись безсоння.
ЛНЗ знайшов Пастуха для Динамо Київ
Безумовно центральним у цьому турі було протистояння в столиці поміж київським Динамо та черкаським ЛНЗ, які перед початком вікенду посідали другу та третю сходинки в таблиці відповідно, але вже за підсумком першої гри недільної частини були змушені посунутись униз на користь Полісся. Відповідно, хто перемагав би в цій грі, той повертався б до зони прямого переслідування Шахтаря, а хто програв — падав би ще нижче.
Контекст цього протистояння для команди Олександра Шовковського був приблизно схожим на вікопомний розгром "бузковими" донецького Шахтаря, але все ж таки з меншим впливом сторонніх факторів. Так чи інакше, але повертатись із Польщі, нехай і до Києва, набагато ближче, аніж із Шотландії летіти/їхати до Львова. Але при цьому тренерський штаб киян так само залишався заручником ситуації, коли відмовлятись від власного стилю гри перед домашніми вболівальниками було просто неможливо.
А від чого мав відмовлятись ЛНЗ у свою чергу? Та ні від чого. Колектив Віталія Пономарьова знову обрав стиль гри на контратаках, і вже з перших хвилин було зрозуміло, що це матиме певний зиск, якщо вдасться налагодити постійні швидкі переходи. Олександр Піхальонок правий, коли говорить, що "декілька ривків на 50-60 метрів назад до оборони", і все — про атакувальний футбол думки зникають самі по собі. От і Динамо зрештою просто захекалось, а суперники свої частини великого переможного плану реалізували максимально ефективно.
Шахтар підкрутив власний термостат на ще більш комфортні значення
+7 від Динамо та +4 від найближчих переслідувачів, якими тепер є ЛНЗ та житомирське Полісся для команди Арди Турана. Повірити в те, що після чергової хиби киян "гірники" не зможуть обіграти останню команду в турнірній таблиці в особі СК Полтава було надзвичайно складно, і зрештою цього не сталось.
На Арені Львів знову панувала бразильська самба, і хоча команда Павла Матвійченка на початку другого тайму огризнулась на вже тоді два пропущених м’ячі власним голом, проте цим лише підбурила суперників узятись за розум і не робити чергових помилок там, де це взагалі було б недоречно. Після цього "малиново-жовті" отримали ще п’ять м’ячів у власні ворота, Шахтар був безжальним та прагматичним, але водночас вибуховим і яскравим, а новачкам "еліти" залишається лише побажати набратись терпіння — далі за розкладом у них ЛНЗ та Динамо.
Ex’s… (Колишні…)
Одразу два протистояння в контексті зустрічей головних тренерів зі своїми попередніми клубами ми мали в цьому турі. А в одному з випадків та й поготів була перехресна дуель у цьому плані. Харківський Металіст 1925 свого часу залишав УПЛ із Віктором Скрипником на чолі, після чого змінив ще кількох тренерів, і зрештою дійшов до Младена Бартуловича, який ще в минулому сезоні працював із луганською Зорею, яку нині очолює той-таки Скрипник. Санта-Барбара по-українські.
Але був нюанс у вигляді відсутності дискваліфікованих Калюжного та Калітвінцева, тож раптово виявилось, що "жовто-сині" на цьому етапі сезону не можуть собі дозволити подібні втрати, бо якісної заміни для такої пари футболістів у центрі поля просто немає. Як наслідок, Скрипник виграв дуель за ключову ділянку поля, а його команда зрештою виграла саму гру.
Не без відвертих привозів від суперників, певна річ. Але після хиткого першого тайму, у другій половині "мужики" виглядали максимально переконливо. І теж за рахунок швидкого гола.
А в іншому випадку в Олександрії очікували на повернення до міста тепер уже місцевої легенди Руслана Ротаня. Ну а як інакше могло б бути після "срібного" сезону. Проте візити колишнього тренера виявився в підсумку для "поліграфів" дуже болючим. Житомирське Полісся ніби на тренування стандартів завітало й тричі змусило капітулювати воротаря суперників Долгого під час подач кутових та штрафного удару.
І якщо щодо суто футбольної тематики тут обговорювати було просто нічого — гості тримали контроль над грою майже повсякчас, окрім епізодів наприкінці першого тайму, коли флангові передачі господарів несподівано набрали гостроти, то ситуація з поведінкою вболівальників Олександрії в другому таймі — це вже за межею.
Так, є конфлікт із керівництвом, це зрозуміло. Запалили фаєри на честь цього — добре, підкреслили, а ми — побачили. Потім кинули ці фаєри на газон — погано, можна було б передбачити й більш людський перформанс. Хоча про яку людяність потім можна було говорити, коли на газон полетіли й глядацькі крісла? І потім у мережі з’являються відео із затриманням тих самих "фанатів" у балаклавах явно за допомоги грубої сили. Ми в 2025 році взагалі, чи вже деградували до початку 2000-х?
Схоже, що ми маємо клуби УПЛ, уболівальники яких не надто розуміють, що перегляд наживо футбольного матчу з трибун у розпал війни — це привілей, а не данина буденного життя. А тепер виходить так, що Олександрія, яка до цього вже перебувала під пильним оком Дисциплінарного комітету УАФ саме через поведінку вболівальників на домашніх матчах, тепер просто зобов’язана грати, як мінімум, до кінця календарного року за зачиненими дверима. Менше покарання буде просто абсурдом. Так а нащо взагалі тоді проводити матчі на Ніці? Там ще ж і тривоги подекуди втручаються в хід подій.
Матчі єдиних помилок
Вельми цікавою обіцяла бути гра поміж львівськими Карпатами та криворізьким Кривбасом наприкінці суботньої частини туру. Принаймні, усе на те вказувало. Але хто ж міг передбачити, що вже на 16 хвилині воротар команди Патріка ван Леувена Олександр Кемкін за межами власного штрафного в ролі останнього гравця перед воротами кинеться в ноги Пауло Вітору й отримає пряму червону картку. Про те, що контракт воротаря гостей належить саме "левам", здається, у цей момент не згадав виключно лінивий.
А потім замість Кемкіна в рамку виходить Маханьков, у якого теж є "зелено-білий" слід у футбольній біографії, і, як не дивно, саме помилка резервного голкіпера Кривбасу на початку другого тайму під час спроби відбити дальній удар Бруніньйо стає фатальною для команди. Звісно, тут хочеться натягнути конспірологічну сітку на глобус, але так буває у футболі. І при всьому цьому, Кривбас наприкінці матчу мав божевільний момент, аби відігратись, і якби відігрався, то до Владислава Лупашка було б чимало запитань. Якщо б його вловили на трибунах стадіону України, певна річ.
Іншою є зустріччю в цьому турі поміж командами з рівним співвідношенням атакувального потенціалу, стала гра у власне Рівному поміж місцевим Вересом та львівським Рухом. Дуже напружене протистояння, долю якого вирішив один штрафний із рикошетом від захисника у виконанні півзахисника господарів Віталія Бойка. А потім ми побачили чергове яскраве підтвердження тих причин, через які у "жовто-чорних" єдиних у лізі досі залишається однорозрядний показник забитих м’ячів у цьому сезоні. Просто жахлива реалізація супроводжує виступи команди Івана Федика, і краще з часом точно не стає.
Епіцентр та Кудрівка намагаються грати в атакувальний футбол, але програють. Для останніх це вперше на Оболонь-Арені
Команда Василя Баранова підкорила домашній стадіон київської Оболоні в своєму дебютному сезоні на рівні УПЛ, і на певному етапі ми вже почали підозрювати існування якоїсь магії з боку новачків. Полягала вона в тому, що у випадку, якщо "яструби" забивають перший гол у номінально домашньому матчі, то здобувають хоч якісь залікові бали. Звучить привабливо, бо це передбачає, що Кудрівка також має грати в атакувальний футбол хоча б до певного моменту гри.
Але твердження потребувало підтвердження на дистанції, і ця дистанція обірвалась уже в дванадцятому турі в грі проти ковалівського Колоса. Команда Баранова й тут забила першою — Сторчоус знову заявив про себе в якості одного з найкращих бомбардирів УПЛ, після чого нам залишалось лише чекати, чи зможе колектив Руслана Костишина зламати традицію.
Виявилось у підсумку, що просто потрібен був суперник для Кудрівки, який лупить по воротах у середньому по понад 20 разів за гру, і хоча до цього ми скаржились, що "колоски" явно не допрацьовують у плані реалізації, цього разу їх таки прорвало наприкінці матчу. І вийшов у підсумку не порятунок, а повноцінна перемога. То ж так, можливо, і існувала якась магія, але протрималась відносно недовго.
І коли ми кажемо про новачків, які грали в атакувальний футбол, то одразу є стала асоціація з кам’янець-подільським Епіцентром. А якщо ще й кажемо, що команда Сергія Нагорняка при цьому не досягла бажаного цим стилем, то точно влучаємо в місце проведення зустрічі. Так, Тернопіль знову не побачив перемоги Епіцентру — цього разу в матчі проти київської Оболоні.
І нічого ти з цим не поробиш. "Пивовари" активізувались по-справжньому на початку гри й уже до 15 хвилини вели 2:0 за рахунком на табло. Усе. На цьому діялись колективу Олександра Антоненка в атаці себе вичерпала в цій грі, і все, що вона далі робила, це влаштовувала суперникам квест, у якому вони мали або відігратись, або вчергове програти номінально домашній матч. А коли Епіцентр під завісу гри ще й забити зумів, то ажіотаж одразу піднявся. Проте не цього разу. Як і в багатьох інших схожих випадках. А хиби Борячука — це щось.
Бруніньйо (Карпати)
Віталій Бойко (Верес)
Олександр Назаренко (Полісся)
Євгеній Пастух (ЛНЗ)
Найкращий гравець туру — Марлон Гомес (Шахтар).
Найкращий тренер туру — Віталій Пономарьов (ЛНЗ).