Як же давно Шахтар не грав у єврокубках із командою, якій загрожує виліт у другий дивiзiон!

Насправді, актуальне питання, чи грав хоч колись. Сельта у сезоні-16/17? Не підходить, та команда Беріссо була набагато сильнішою за цю і навіть на тлі суперзавантаженості в Лізі Європи (до півфіналу дійшли) відірвалася від зони вильоту на 14 очок. Фулгем у сезоні-2009/10? Навряд; Годжсон мав просто сильну команду, і навіть на тлі того, що тренер робив ставку на єврокубки і часом навіть в АПЛ випускав дубль, від нижньої трійки відірвався на 16 пунктів. Може підійти Тулуза, із якою Шахтар грав за пару місяців до Фулгема, та й то з великою натяжкою. Нехай французи і закінчили той сезон на 14-му місці, свої “+15” від зони вильоту в кінці сезону мали й вони.

А ось Янг Бойз зараз грає так, що просто не розумієш, чого чекати. Після тринадцяти турів у “юних хлопців” шість поразок та третє з кінця місце. Уже у першому турі столичний клуб на своєму програв полі новачкові ліги в особі Сьйона; після цього були такі пригоди, як 0:4 від Санкт-Галлена та 1:3 від Серветта.

Про єврокубки ми й не говоримо: усі ігри Янг Бойз цього сезону Ліги чемпіонів закінчилися сухими поразками. Щоправда, там поки що й грали лише проти представників топ-ліг: Барселони (0:5), Астон Вілли (0:3) та Інтера (0:1).

Нагадаю, що ми говоримо про чинного чемпіона країни — явно не про швейцарську версію Лестера, а про команду, яка привчила нас до титулів. Як же “юні хлопці” докотилися до такого життя?

Насамперед, хочеться розповісти про дивовижну історію команди, яка, будучи представником столиці, на величезні терміни ставала футбольною периферією — але треба віддати належне, завжди знаходила в собі сили повернутися.

Господарi Ванкдорфу

Сама назва Янг Бойз була своєрідним панчлайном під час зародження професійного футболу у Швейцарії. У 1894-му році у Базелі свій футбольний клуб заснували люди, які були надто віковими для відвідування шкільної секції — і цей клуб, який згодом дав назву першому клубу Ліонеля Мессі, був названий “Олд Бойз”. Чотирма роками пізніше свою команду заснували столичні студенти — і вони вигадали свою назву на противагу базельській.

Але якщо “Олд Бойз” дуже скоро перестали представляти собою скільки-небудь серйозну силу і зараз бовтаються в п'ятому по рангу дивізіоні, то “юні хлопці” були зірками різних епох. Варто нагадати, що на рідній арені Янг Бойз пройшов фінал чемпіонату світу-1954 — і це був той випадок, коли оточення дуже-дуже відповідало арені.

У домашньому для Швейцарії мундіалі взяли участь п'ять гравців Янг Бойз — і вони були частиною дуже сильної збірної, яка не дала вийти з групи Італії та програла лише у найрезультативнішому матчі в історії турніру. 5:7 на сорокаградусній спеці у Лозанні виглядають вічним докором командам, які використовують спеку як виправдання похмурому перекату та грі на 0:0; Швейцарія програла вічним сусідам в особі Австрії, хоча до середини першого тайму вела 3:0.

А Янг Бойз на той момент “вiдсвяткував” чверть століття без чемпіонського титулу. Хоча в історичному табелі про ранги “юні хлопці” ділять третє місце за кількістю чемпіонств із Серветтом (17), сидіти на голодному пайку їм доводилося не раз. Шість титулів були завойовані до Другої Світової, і щоб повернути чемпіонський трофей у Берн, потрібен був підопічний чоловік, який створив Чудо Берна.

Альберт Зінг грав у Зеппа Гербергера ще в сорокові роки. До викликів у команду, яка виграла ЧС, не дотягнув — на той момент йому було вже 37 років — але на полі він виходив і на п'ятому десятку. Довголіттю, можливо, сприяв той факт, що на той момент Зінг уже давно був тренером своїх команд. Не те що в Янг Бойз, а навіть у Шаффхаузені до цього Зінг був тренером.

Результатом цієї роботи — спочатку як граючого, а потім “просто” як тренера — стали чотири чемпіонські титули. Зірками тієї команди були форварди . Один із учасників тієї, дуже сильної Швейцарії Євген “Гені” Майєр, мабуть, назавжди залишиться найкращим бомбардиром команди в історії зі 199 голами. Ернст Вексельбергер був надто молодий, щоб потрапити до тієї збірної, але дуже допоміг “юним хлопцям” дійти до півфіналу Кубка чемпіонів-1959.

Тоді на першій же стадії плей-офф команда мала зіграти з Манчестер Юнайтед, але через трагедію Мюнхена англійці знялися з розіграшу. Голи Вексельбергера допомогли пройти угорський МТК у 1/8, німецький Вісмут у 1/4 — а у півфіналі гол Майєра навіть став переможним у грі з неймовірно сильним Реймсом. На жаль, у грі у відповідь французи все-таки розгромили столичний клуб і пішли у фінал.

Зінг зробив Янг Бойз однією з найсильніших команд Європи п'ятдесятих років, але в наступні 58 (!) років столичний клуб виграв лише одне чемпіонство.

Берн — гарне місце для пенсії

“Хлопці” п'ятдесятих років надто залежали від конкретних зірок. Варто було Майєру і Вексельбергеру постаріти, як успіхи пішли. Єдиний титул до кінця століття датується сезоном-1985/86 . За всієї поваги до форварда Ларса Лунде, якого відразу після цього взяли в Баварію, і півзахисника Роберта Прютца, який до титулу Швейцарії брав трофеї в рідній Швеції, Шотландії , а потім пограв ще й у Німеччині з Італією (рідкісний космополітизм з тим часом) — цей титул виглядає збігом обставин. У останньому перед титулом сезоні “юні хлопці” фінішували дев'ятими у чемпіонаті, вже наступного після нього стали десятими.

Чим далі, тим більше впевнено Швейцарія складала компанію Німеччини, Італії та Туреччини в топі країн, у яких домінують нестоличні футбольні клуби. У кращому разі Янг Бойз був периферією без особливих завдань, де можна було дуже швейцарськи насолоджуватися життям . Наприклад, Стефан Шапюїза, один із найбільших футболістів в історії країни, приїхав до Берна вже в 33 роки, але видав щось неймовірне, 58 голів і 35 асистів за три сезони. У гіршому випадку Янг Бойз вилітав (Шапюїза і приходив у команду, яка всього два роки, як повернулася з болота) або ж балансував на межі вильоту і навіть банкрутства.

Янг Бойз став командою, з якої сміялися. У Швейцарії навіть з'явився термін “проянгбойзити", "Veryoungboysen" — що означає “упустити все в останній момент”. Той самий відрізок з 1960 по 2018 включив одне чемпіонство – і одинадцять других місць! Шість програних фіналів Кубка за всього двох перемог – туди ж, ну і в єврокубках команда вилітала від суперників рівня МюПа -47... Щоб стати командою, яку, навпаки, бояться навіть набагато більш статусні колективи, “юним хлопцям” знадобився дехто молодий та зухвалий.

Швейцарський Біллі Бін

Крістоф Шпіхер збудував непогану футбольну кар'єру, зіграв 47 ігор за збірну (був учасником того легендарного матчу на ЧС-2006, наприкінці якого Шовковський встановив свій рекорд турніру) і останні роки догравав саме у Берні. Його призначення спортивним директором всього через кілька років після кінця кар'єри багато хто сприйняв насторожено: все ж таки зовсім недосвідчений, “зелений”. Але саме зі Шпіхером Янг Бойз стали найсильнішою командою країни.

Насамперед, Шпіхеру виключно допомогли ті два роки, які він відпрацював між “посадами” футболіста та спортдира. Він був менеджером з розвитку талантів, і серед талантів, які перейшли з дубля молодих хлопців у першу команду, були Мішель Ебішер та Квадво Дуа – гравці, які й збірній на останньому Євро сильно допомогли. Але Крістоф за ці роки показав клас у всіх складових своєї роботи.

При ньому клуб навчився і дорого продавати, і розкривати недооцінених гравців, і шукати нові таланти. Особливо гарно вийшло, коли менхенгладбахська Боруссія заплатила за Закарію 12 мільйонів, того ж літа віддала в Берн Джибріля Соу за 2 — а трохи пізніше франкфуртський Айнтрахт заплатив за Соу вже 14. Кевіна Мбабу “юні хлопці” підписали після провалу в Ньюкаслі — й продали у Вольфсбург, де він знову провалився. Фабіан Рідер виховувався у системі клубу — а рік тому пішов до Ренна за 15 мільйонів. А, наприклад, Жан-П'єр Нсаме перейшов у команду після 23 голів за один сезон у Серветті — і... нікуди не пішов. Він “просто” став місцевою легендою, 140 голами дуже посприявши багатьом трофеям.

Кріпнуть при Шпіхері та тренери. Аді Гюттер саме у Берні зробив собі ім'я, повернув на Вайндкорф чемпіонство після 32-річної перерви — і зараз будує надуспішну кар'єру у топ-лігах. Херардо Сеоане виграв із “юними хлопцями” три чемпіонства поспіль — і нехай не без питань, але з того часу працює у Бундеслізі. Шість перемог у Суперлізі за сім років дозволяють вважати цей відрізок найуспішнішим в історії клубу – і якщо на початку цієї серії Янг Бойз був явним аутсайдером дуелей із Шахтарем та Динамо, то, наприклад, минулого сезону він уже був би фаворитом.

Чому все так погано зараз?

Але, але, але. Успіхи в минулому — навіть у минулому піврічній давності — не скасовують глибоко невдалого сьогодення. Зараз гегемон ліги йде на десятому місці з дванадцяти команд – і це при тому, що команді щастить: нещодавні 3:2 з Базелем відбулися на тлі двох автоголів суперника! Які ж причини?

Глобально кажучи, змінилася роль самого Шпiхера — і не факт, що це пішло на користь клубу. Два роки тому він увійшов до наглядової ради клубу, і в спробах знайти заміну йому клуб, можна сказати, натиснув “Ctrl+C”, “Ctrl+V”. Стів фон Берген так само має велику кар'єру гравця, так само закінчував кар'єру в Берні, так само пару років працював з молоддю — й так само був призначений спортивним директором. Але таких трансферних влучань за нового спортивного директора та його команди (до речі, сам великий Шапюїза зараз обіймає посаду шеф-скаута) не видно.

Промахи із тренерами клуб визнав сам. Протягом 2024 року клуб звільнив двох головних тренерів. Ще навесні, рятуючи титул, він попрощався з Рафаелем Вікі — а в жовтні, після катастрофи на старті, з Патріком Раменом. Тренує зараз “хлопців” Жоель Маньєн — ще один колишній гравець, який у команді багато років і просто готовий закривати амбразуру під назвою “в. о.”.

Наскільки це взагалі можна бачити збоку, у команді зіпсувалася дисципліна. По ходу 0:4 із Санкт-Галленом у воротаря Давида фон Баллмоса — беззастережної легенди, учасника всіх шести чемпіонських сезонів — здали нерви. Прямо під час матчу він налетів на захисника Аджама, схопив його і почав на нього кричати.

У останній грі з Цюріхом (0:0) Жоель Монтейру так вимагав пенальті, що від агресії кинув у бік бутсу і влучив у суперника — чиста червона картка. Якщо така нісенітниця відбувається під час ігор, страшно уявити, що в роздягальні — і це, звичайно, гранично далеко від стереотипів про швейцарську дисципліну.

Ну і плюс до цього, просто, кадри вирішують все. На Янг Бойз останнім часом впав справжній мор травм: наприклад, зараз травмованi три центральних та обидва лівих (!) захисники. У парі з капітаном Беніто змушений виходити номінальний опорник, а останній лефт-бек вибув буквально в останній грі, і як його замінюватиме Маньєн — загадка. Травмований і Фасіне Конте — 19-річний гвінейський форвард, який за інших вступних, напевно, був би черговим претендентом на підвищення до топ-ліги.

Замiсть вердикту

Зовсім недавно домінування у Швейцарії Базеля здавалося вічним. Він виграв не 6 титулів за 7 років, а 9 за 10 — і збирав набагато сильнішу команду. Станом зараз Базель вже сім років не вигравав чемпіонство і потроху навіть другою силою швейцарської Суперліги перестав бути.

Навіть “військовий” Шахтар, який пережив мільйон форс-мажорів, залишається командою з незрівнянно більшим ресурсом, ніж Янг Бойз. Не згадуватимемо епоху Бернардів та Вілліанів — навіть після 24.02.22 “гірники” встигли підписати вже двох гравців вартістю 12 мільйонів євро кожен. Рекорд “юних хлопців” — смішні 4,5 мільйона євро, і ті викладені ще у 2017 році за Касіма Адамса (через рік продали до Гоффенгайма за 8).

Жодні чемпіонства, жодні супердорогі продажі не стали для Шпіхера приводом, щоб купувати гравців дорожче за три мільйони євро. Так само і ринок, на якому працює клуб, набагато скромніший: Шахтар може “пилососити” таланти на набагато більшому просторі і, навіть під час війни, серед більшої кількості талантів, ніж Янг Бойз. Так, років через 5 у системі тих же “юних хлопців” може вирости “швейцарець” на прізвище Melnyk чи Kovalenko, але навіть це суті не змінює. Шахтар просів у рівні, але не настільки, щоб бути аутсайдером ще й у такій грі.

Зважаючи на те, що Янг Бойз ще й на найжорстокішому спаді, програвати йому буде просто соромно. Українські клуби вже зовсім звикли до ідеї, що в єврокубках можна програвати всім — хотілося б, щоб хоча б із десятою командою Швейцарії Шахтар згадав, як трощив РБ Лейпциг.