Я хотів стати професійним футболістом. Але без особливих контактів, без знання ринку, важко було щось знайти для просування моєї кар'єри футболіста. Я знайшов для себе команду аматорського рівня.
Коли мені було 18 років, в команді, в якій я грав, мені домовилися за перегляд у дублі Санкт-Паулі. Але перед самим переглядом я отримав доволі важку травму -
зламав ребра, в наслідок чого у мене виникли проблеми з легенями. До перегляду на жаль так і не дійшло, а через деякий час я взагалі вирішив
прийняв рішення піти до німецької армії на контракт. Я пішов по шляху військового фельдшера. Наразі я старший сержант запасу німецької армії по освіті військовий фельдшер.
Але під час моєї військової кар'єри я зрозумів, що мене футбол не відпускає. Я люблю цю Гру всім серцем, і я б хотів розвиватися у футболі. Тоді я прийняв рішення стати консультантом футболістів/футбольним агентом. Я розпочав багато читати про цю матерію, глибоко вивчати ринок, спілкуватися з футбольними людьми - футболістами, тренерами, агентами. Так би мовити переймати їх досвід.
- Розкажіть про вашу агентську діяльність.
- Я співпрацюю з агентством DLT Sports Group — це німецька агенція. Займаюся українським напрямком. Наразі ми ведемо таких футболістів, як Ілья Поляков з футбольного клубу Ферль — це третя німецька Бундесліга. Це дуже талановитий хлопець. Влітку до нього був серйозний інтерес з боку Шальке та Падерборну. Однак ми прийшли до спільної думки, що поки йому краще буде залишитися в третій Бундеслізі та продовжувати розвиток у футбольному клубі Ферль. Зараз, він на жаль травмований.
До недавнього часу ми також займалися справами Кирила Хадасевича, який є футболістом Вольфсбурга Ю-17. Втім, нещодавно він перейшов до агенції Talented Birds Коноплянки і Зозулі.
Були ще футболісти, але деякі з них пішли до інших агентств, деякі вже просто загубилися.
- Ви якось співпрацюєте з Дмитром Богдановим?
З Дмитром я співпрацював, ми досі з ним та його родиною на зв'язку. Дмитро Богданов – це мій дуже хороший друг, і я дуже добре товаришую з усією його сім'єю.
Я досі його консультую в деяких питаннях. Коли йому треба моя порада, він мені може подзвонити у будь-який час. Ми з ним можемо розмовляти на багато різних тем — починаючи від ментальної складової та закінчуючи фізичним розвитком. Його батько — Володимир, сам у минулому грав у юнацьких командах дортмундської Боруссії. Він має велике розуміння в цій справі і дуже добре справляється з побудовою подальшої кар'єри Дмитра. Ми постійно були в тісному контакті і залишаємося в тісному контакті.
Коли Богданов підписував контракт з Динамо Дрезден я був на постійному контакті з його батьком та допомагав у цій справі. Перед підписанням контракту у нього ще була пропозиція від Вердера та одного клубу з топ-5 першої Бундесліги. Але Дрезден дуже багато зробив для футболіста та його родини, тому було прийнято рішення віддячити клубу.
Я дуже радий за Дмитра. Наразі він є професіоналом, грає в основному складі одного з лідерів третьої Бундесліги. Це була його мрія.
Колеги німці кажуть про Богданова, що це талант, який навіть серед німецьких юнаків дуже важко знайти.
- З кимось із вже зірок українського футболу ви співпрацюєте?
- Можу дати невеличкий інсайд. Минулого літа, наша агенція була посередником між бременським Вердером та Олександром Піхальонком. Вердер був зацікавлений в трансфері Піхальонка. Вони через нас наводили довідки стосовно трансферної вартості Олександра, зацікавленості самого гравця у переході. Знаю, що їх скаутська служба ретельно вивчала Сашка. Дніпро тоді хотів отримати за трансфер суму в районі 2-2,5 млн. євро. Але до трансферної пропозиції так справа і не дійшла. Хоча інтерес був предметний. В підсумку він опинився у Динамо і питання було остаточно закрите.
- Що кажуть про український футбол в німецькому футбольному середовищі?
- Є досить різні думки, але я буду намагатися це все до загального підвести. На початку повномасштабного вторгнення були дзвінки різних агентів, консультантів до футбольних клубів, які пропонували послуги українських футболістів. Казали, що вони топи, а ці футболісти приїжджали до команд і дуже сильно розчаровували. Тоді німці почали набагато більш обережніше ставитися до українських футболістів та їх представників, бо багато було того, що не відповідало дійсності. Хоча деякі клуби дійсно зробили дуже добрі підписання, як наприклад Леверкузен - Степанов, який щойно дебютував за першу команду у Лізі чемпіонів, молодий воротар Петренко.
Також Боруссія Дортмунд та Кревсун. У нього дуже прикольний шлях вийшов через Пройссен Мюнстер. Я особисто бачив Кревсуна на тренуваннях Ю-19 Дортмунду. Показував одного хлопчину в Ю-17 і паралельно тренувалася команда Ю-19. Я особисто спостерігав за Данилом. Це людина дуже працьовита, це людина, яка одразу розуміє, що від нього хоче тренер, і одразу це може застосувати на полі. Думаю, що в нього велике майбутнє.
Той же Єрмачков з дублю Вердера. Наразі він отримує мало ігрової практики, але це теж талановитий гравець. Він такий, от прям наш український козак. Великий, на свій рік дуже фізично сильний. На м'язах, в нього ментальність чемпіона.
В Німеччині знають, що в Україні є талановиті футболісти, але тут до нашого ринку ставляться з обережністю.
- На початку повномасштабного вторгнення московитів в Україну, з ваших слів, ви допомогли ФК Кривбас з переїздом до Німеччини, але потім цю інформацію спростували офіційні представники криворізького клубу. Розкажіть про цю ситуацію.
-
Я цього, чесно кажучи, не бачив, щоб щось було спростовано. Не слідкував за цим. А якщо така інформація є, що представники Кривбасу спростували, то з їх боку це неправда. В мене залишилися листування з цього приводу, в мене є підтвердження того, що я допомагав з переїздом жіночої команди Кривбасу до Німеччини.
Я детально про цей процес розкажу, як він був. Я тоді спілкувався зі своїм колишнім тренером, з яким ми стали чемпіонами України серед юнаків - Євгенієм Геннадійовичем Арбузовим. Він зараз на керівній посаді в Кривбасі. Я йому подзвонив і кажу: "Геннадійович, як взагалі у вас там справи? Давайте я вам допоможу з переїздом клубу до Німеччині". Він каже: "Чоловіків ми не можемо вивести, а жіночу команду можна спробувати".
І я відразу розпочав цей процес. Домовився з футбольним клубом Кельн. Після цього подзвонив до віцепрезидента Кривбасу Артема Гагаріна. Сказав, що є от такий варіант, є футбольний клуб Кельн, який готовий вас прийняти. Він сказав, окей, варіант хороший, давай це зробимо. І ми тоді почали запуск цього переїзду. Тоді я приїхав в Кельн, в той готель, де мали розташувати дівчат. Там були люди із фондів, які нам допомагали фінансово...
- Фонди німецькі чи українські?
- Німецькі фонди. Кельнський фонд, ми зробили кооперацію і цю тему просували. Загалом ми
залучили Кельнський фонд, фонд ФК Кельн, і в них були партнери, яких вони залучили для інших процесів.
Перший час я взагалі був з ними на кожному кроці, це можна все подивитися у репортажі фонду Кельна, у репортажі Reuters і так далі.
Я перебував весь цей час з командою, займався координацією, в мене є листування з дівчатами, де я якісь процеси закриваю. В мене є листування з Кельном, листування з іншими виданнями, це все дуже легко підтвердити. Тому я не розумію, навіщо футбольний клуб Кривбас так повів себе у цій ситуації. Не такого розвитку подій я хотів із клубом мого серця.
- Ви є одним з засновників українського футбольного клубу у Гамбурзі. Розкажіть про цю команду.
- В квітні 23-го року в мене закінчився контракт з Бундесвером (Збройні сили Німеччини — прим.) і я вийшов в люди, скажімо так. Почав співпрацювати з організацією "Файна Україна", яка є найбільшою українською організацією у північній Німеччині і зараз є однією з найбільших в Німеччині. Ми з ними давно співпрацювали. Вони мені допомагали з переїздом жіночої команди Кривбасу до Кельну...
- Ця організація утворилася до повномасштабного вторгнення в Україну?
Вона взагалі ще до війни утворилася, в 2011 році. Вона вже давно існує. Зрештою ми зібралися, поговорили з людьми і вирішили створити спортклуб — SC FU (Sport Club Feine Ukraine).
Ідея полягала в тому, що багато українських тренерів, які приїхали до Німеччини, до Гамбургу саме, у них просто космічні кваліфікації. Вони виховували чемпіонів світу, Європи, мали дуже сильні ліцензії, але через мовний бар'єр не могли просто продовжити робити те, що вони вміють робити. І так само були спортсмени, які хотіли займатися спортом в нормальних умовах, організаціях, але через мовний бар'єр не розуміли тренера або не могли розібратися з документами. Ми цих людей об'єднали, зробили умови, знайшли зали, закупили матеріал і розпочали набір в спортивні секції.
Почалося це все з футбольної команди, яка фактично просто грала на дворі між собою. Також
секція джиу-джитсу та карате для дітей. Зараз вже наш спортклуб налічує більше десяти різних напрямків: карате, джиу-джитсу для дітей, самооборона, танці, йога, фітнес, футбольна команда, і ще
три дитячі футбольні команди різних вікових груп і тд.
Доросла футбольна команда створена на 90% з українців, але є й інші національності. Азербайджан, Молдова, Болгарія. Всі ці люди, незалежно від громадянства підтримують Україну, інакше і бути не може.Ми взяли молодих динамічних футболістів, з більш-менш нормальною школою, і колишніх профі. Перегляду фактично не було, просто хлопці прийшли і почали тренуватися з нами, ми відкриті для всіх. Одне тренування, друге, третє. І ми потім вирішували, хочуть вони з нами, не хочуть. В першій рік існування клубу ми стали переможцями аматорської ліги Гамбурга.
У нас два тренери, один з ліцензією А, інший з ліцензією С. Тобто досвідчені люди, які знають, що вони говорять, знають, як треба тренувати. І з цим всим ми зробили кооперацію з клубом Barmbek-Uhlenhorst. Перша команда цього клубу грає у шостій лізі. А ми від їх структури так би мовити заявилися у десяту лігу. Хоча зараз ми вже від'єдналися від них, однак все одно залишаємося партнерами. Вони беруть на перегляд наших найкращих хлопців, дають нам поради, допомагають чим можуть.
- Як взагалі в Німеччині створити клуб організаційно?
На щастя, я це робив не один. Я це робив зі своїм партнером, з Анною Ремпель. Вона президент "Файна Україна" та президент нашого спортклубу. Вона дуже багато процесів взяла на себе в організації.
Я в клубі є спортивним директором, тобто я відповідаю за спорт, за досягнення, за саме спортивну частину, а Анна більше за юридичну. І це дуже багато процесів.
Треба пройти сім кол пекла, щоб створити клуб і втримати його. Тобто створити можна, але треба ще втримати. Треба знайти фінансування. Треба це фінансування грамотно витратити. Зібрати дуже багато документації. Це все дуже важко насправді. Але, на щастя нам це вдалося зробити.
- У вас є навіть свої ультрас. Розкажіть про це.
- Наш клуб є феноменом по всім напрямкам. Про нас багато пишуть німецькі видання і навіть інтернаціональні. Ми досягаємо космічних результатів на своєму рівні.
Назва нашого фанатського угрупування — SC FU Ultras Jungs vom Osten. Це молоді спортивні хлопці, які приїхали до Німеччини ще до повномасштабного вторгнення в Україну коли їм було по 16-18 років. Їх рух зародився, коли Шахтар проводив свої матчі Ліги чемпіонів у Гамбурзі і вони вирішили об'єднатися, щоб підтримати українську команду в єврокубках. Потім вони вийшли з нами на контакт і ми почали співпрацювати.
Ми їм дуже вдячні. Вони нас дуже палко підтримують. Команди які приїжджають з нами грати, просто шоковані створеною на трибунах атмосферою. Ці хлопці дійсно переживають за клуб і віддають все за нього.
Також вони приймають участь у соціальних проектах. Допомагають пораненим українським військовим.
Загальна кількість активних фанатів дорівнює десь 30-40 осіб. Вони завжди з нами. Завжди нас підтримують. Це фантастичне відчуття коли з трибун ти чуєш українську пісню або якісь фанатський заряд. Нам це дуже допомагає досягати серйозних результатів.
- Чи є якась допомога від органів місцевої влади?
- Міська влада нас дуже поважає через наші досягнення та соціальні програми. Ми отримуємо різноманітні премії. Нещодавно наш спортивний клуб отримав дуже престижну премію від німецького олімпійського комітету. Вона називається — "Зірки спорту". Це національна відзнака, яка є однією з найпрестижніших у всій країні.
Також ми отримуємо допомогу в закупівлі спортивного інвентарю, організаційних моментах.
- Яка ваша ціль на майбутнє?
Чесно кажучи в наш час наперед дивитися дуже важко. В усьому світі відбуваються такі події... Перемога Трампа на президентських виборах в США, політична криза в Німеччині. Тому, не знаєш, що буде завтра.
Головна мета — щоб наші люди розвивалися, як в спортивному плані, так й в ментальному. Наш спортивний клуб хоче допомагати українцям, які потерпають від російської агресії.
В наших планах також є будівництво спортивної бази, спортивного центру для українців. Ми хочемо розвиватися і в спортивному плані, і в інфраструктурному.
Наприклад наразі наші молоді футболісти вже мають інтерес від клубів 5-ї, 6-ї ліги. До речі, в нашій дитячій команді був один цікавий випадок. Ми робили футбольний табір, це було в травні минулого року. І один хлопець 2013 року народження, так позитивно показав себе, що його запросили на перегляд в Санкт-Паулі, він його пройшов і зараз він перебуває в академії Санкт-Паулі. Його звати Матвій Міронченко. Дуже талановитий хлопчик. Тому наша мета полягає ще й у тому, щоб стати хорошим трампліном в великий футбол для українських дітей.
Також в наші плани входить співпраця з футбольними клубами Гамбург та Санкт-Паулі.
- Артуре, дякую за цікаву розмову.
- Дякую вам за інтерес до нашої історії. Було приємно поспілкуватися з вами. Хотів би подякувати захисникам та захисницям Сил Оборони України за їхню мужність та героїзм. Велика шана всім хто боронить Україну від агресора! Слава Україні!
