Журналісти The Athletic поспілкувались з керівником з питань газону і переходу покриттів легендарного Вемблі.
Карл Стендлі на вихідних спостерігав, як росте трава і висихає фарба. І, як не дивно, отримував від цього щире задоволення.
"У нас ідуть матчі один за одним, але якщо залишити покіс на рівні 22 міліметри — буде достатньо трави, щоб під час поливу волога залишалась на листку", — пояснює він, поки п’ятеро його колег із жовтими газонокосарками, яких тут називають джмелями, рухаються з боку в бік по знаменитому газону Вемблі.
"Дехто вважає, що чим коротша трава — тим швидше гра, але якщо вона надто коротка, то не зможе утримати вологу. Ми кожного разу міряємо висоту 22 мм спеціальним призматичним інструментом і стрижемо буквально міліметр за міліметром.
Наші хлопці — мов хірурги зі скальпелями. Чим гостріше леза, тим чистіший зріз і здоровіший газон.

Зараз — передматчеве косіння. Підемо впоперек поля, потім поставимо ворота і зробимо розмітку. І все — готові до гри.
26 квітня, 11:30 ранку. До початку півфіналу Кубка Англії між Крістал Пелас і Астон Віллою залишалось менше шести годин, а Карл зі своєю командою вже встигли зробити одне косіння. У цьому куточку Лондона трава виростає на 2 мм щодня — факт, перевірений роками.
Цей цикл Карл спостерігав тисячі разів — ще з 2006 року, коли приєднався до персоналу Вемблі. Саме тоді вперше було закладено новий газон стадіону. Щоправда, через затримки з іншими роботами на найвідомішому спортивному об’єкті Англії пройшов ще рік до першої гри.
Що мало бути трирічним проєктом — від знесення старого стадіону до відкриття нового — розтягнулося на сім років. А початкова вартість у 327 мільйонів фунтів з урахуванням фінансування зрештою зросла до мільярда фунтів.
Це стало великим тягарем для Футбольної асоціації (FA) — власника стадіону і головного органу англійського футболу. А невдовзі фінансове напруження стало помітним і для всього світу — по стану самого газону.

Причин було дві. По-перше, завдяки новій місткості трибун, 90 тисяч — другою в Європі після Камп Ноу, який нині теж перебуває на реконструкції і величезному даху змінився мікроклімат. Менше сонця і вітру зробили поле вологішим і вразливішим до хвороб.
Але ця суто "садова" проблема ускладнилась фінансовими викликами FA. Щоб окупити новий храм спорту, його треба було використовувати якомога інтенсивніше.
Якщо старий Вемблі приймав лише фінали кубків, матчі збірної, великі боксерські бої та кілька концертів влітку, то новий мав перетворитися на всесезонну арену для гучних подій. Біг хортів і мотогонки навколо поля більше не входили в плани.
Довго чекати на відгуки газонокосирам не довелося.
Воротар збірної Англії Пол Робінсон став одним із перших критиків після повернення на оновлений "святий" стадіон у червні 2007 року — в товариському матчі проти Бразилії. Минуло всього п’ять місяців, відбулося шість концертів, ще три матчі збірної Англії й перший матч NFL у Лондоні — і менеджер Хорватії Славен Біліч залишився ще менш задоволеним. Після кваліфікаційного поєдинку Євро-2008 він сказав: "Газон не відповідає тому рівню, з яким зазвичай асоціюється Вемблі".

"Стадіон — і ця гра — заслуговують на краще поле", — заявив Біліч журналістам. "Зверху воно м’яке, а всередині тверде, тому слизьке, як лід".
Через рік австралійська збірна з регбі звинуватила поле у травмах двох своїх гравців під час матчу з Барбаріанс (британський регбійний клуб — прим. ред.). А після півфіналів Кубка Англії 2009 року Арсен Венгер назвав газон катастрофою, тоді як Алекс Фергюсон навіть визнав, що настільки непокоївся станом поля, що не виставив свій найсильніший склад.
Можливо, в цих словах було трохи образи на поразку — обидва клуби поступились. Але навіть тренер переможців, Девід Мойєс з Евертона, сказав BBC: "Поле дуже м’яке, немов губка, і повільне".
Хоч би скільки разів персонал не зривав старий газон і не висаджував новий — проблема не зникала.
"Поле зіпсувало фінал", — заявив капітан Челсі Джон Террі після фіналу Кубка Англії 2010 року. "Напевно, це найгірше поле, на якому ми грали за весь рік. Для Вемблі це ганьба". І це сказав гравець команди, що перемогла.

Це була точка дна. Точніше — мокре й слизьке дно. Але того ж року FA зважилася на рішучий крок і замовила в голландської компанії Desso гібридний газон GrassMaster. Поєднання живої трави з мільйонами поліпропіленових волокон перевернуло уявлення про газони в англійському футболі — особливо на Вемблі, де відгуки стали значно позитивнішими.
Щоправда, навіть цей газон треба вирощувати: потрібне насіння, спеціальні лампи для росту, добрива. І головне — час. Цілих п’ять тижнів. А отже, GrassMaster лише частково вирішував фінансову проблему FA — проводити концерти на полі можна було тільки до початку липня.
Це обмежувало не лише кількість подій у концертному сезоні, але й шанси Вемблі приймати тижневі резиденції від топ-зірок, які зараз усе частіше прагнуть грати кілька шоу поспіль. Просто не було достатньо вільних дат.
Тож у 2023 році було ухвалене рішення, яке пояснює другу частину офіційної посади Карла Стендлі — керівник з питань газону і переходу покриттів.
І ні, це не про швидкі переходи м’яча з оборони в атаку, а про те, як FA планує перетворити Вемблі на прибутковий актив, а не ще одну дорогу нерухомість, яку, можливо, треба було продати, коли була нагода.
Рішенням стала технологія "уклав і грай". Та ж гібридна трава — природна з домішкою пластику, — але цього разу вона вирощується на фермi за 200 миль на північ від Лондона, а потім нарізається на 720 рулонів, завантажується на вантажівки й везеться на південь.

"Ми використовуємо три таких газони на рік", — пояснює Стендлі. "Поки в нас триває концертний сезон, ми 14 тижнів вирощуємо газон поза межами стадіону. Цього літа, наприклад, у нас виступає Oasis, а потім одразу — матч за Суперкубок. Процес займає три дні: один день, щоб зняти старе покриття, і два дні, щоб постелити нове. Уже наступного вечора можна грати.
Більше не потрібно вирощувати все з насіння і просити компанію: “Дайте мені 35 днів на газон”, — а вони відповідають: “Вибач, у нас пік концертів”. Тепер це займає не 35 днів, а три. Ось що ми можемо дати бізнесу — а далі вже справа бізнесу, як використати цей час".
"Наше основне завдання — забезпечити безпечне і якісне поле для гравців. Але водночас ми чітко розуміємо комерційний бік справи. Моє завдання — не казати “ні”, а казати “так, ми можемо це зробити”, і потім шукати рішення".
З перших хвилин у компанії Стендлі розумієш — він у захваті від своєї роботи.
Фанат футболу, який не уявляв себе в офісі, Стендлі випадково зрозумів, що в нього талант до рослин, коли одного літа успішно виростив помідори. Потім було два роки навчання у садівничому коледжі, далі — практика у Саутгемптоні, за який він уболівав з дитинства і досі підтримує. Ще через чотири роки на нього вийшов головний стадіон країни — і він став асистентом на Вемблі.
Тепер він головний. І паралельно трохи хімік, метеоролог та інноватор.
"Будь-хто може глянути на поле й сказати: “Яка гарна зелена трава”, — але ми питаємо: “А наскільки вона здорова насправді?”, — каже він перед тим, як заглибитися в пояснення, де згадує NDVI (нормалізований індекс вегетації), кількість відбитого світла в мікромолях, молоти Клегга для вимірювання щільності ґрунту й прототип робота, що їздить по полю, як самокерований автомобіль, і стріляє в нього ультрафіолетом.

"Ми завжди прагнемо створити таке покриття, яке повертає енергію гравцеві", — продовжує він.
"Ось сьогодні в нас кілька флангових гравців. Коли м’яч летить, вони стежать за ним, а не дивляться під ноги. І коли вони відштовхуються — важливо, скільки обертального опору дає покриття.
Пам’ятаю один момент ще під час ковіду. Філ Фоден з Манчестер Сіті приймав м’яч, перевів його собі за спину, розвернувся й пішов у прорив — і поле в цьому йому допомогло. Воно дозволило йому зосередитися на м’ячі, зробити технічний рух і миттєво стартувати. Газон віддав йому силу".
"На це поле виходять команди вартістю десятки мільйонів фунтів — моє завдання забезпечити покриття, яке дозволить їм грати на максимумі. Всі наші дані — це як компас. Якщо, наприклад, за чотири дні до матчу поверхня надто тверда, як зняти ущільнення? Ми перевіряємо все до дрібниць".
Виникає питання: чому ми так часто бачимо, як поле поливають перед матчем або під час перерви.
"Причини дві", — відповідає він. "Перше — це пісок. Поле складається на 90% із піску. Уяви собі пляж: якщо копнути сухий пісок — він розлітається всюди, в очі, в їжу, в усі боки. А якщо пісок вологий, він зв’язується, стає щільним. Копнеш — і, швидше, ногу заб’єш, ніж щось зрушиш. Тому ми поступово додаємо вологу — буквально міліметр за міліметром — щоб вийти на ідеальну точку, як зараз.
Друга причина — це швидкість м’яча. Чим менше тертя з травою — тим швидше котиться м’яч. А коли ти вболівальник перед екраном, ти хочеш бачити швидкий, динамічний, видовищний футбол. Ось під це ми й налаштовуємо покриття".
"Але головна в нашій справі — це Мати-Природа. Є додаток з прогнозом, є наш власний синоптик, якому можемо подзвонити й дізнатися прогноз буквально по хвилинах.

Коли матч під дощем — то під дощем, і ми просто працюємо в цих умовах. Але в сухий день, як сьогодні, ми можемо все контролювати".
Після такого вдалого пояснення виникає припущення: мабуть, перед матчем НФЛ поле поливають більше, бо гравцям при таких габаритах приємніше падати на м’яке?
"Навпаки — ми намагаємось тримати покриття максимально сухим. Бо вони не стільки грають по траві, як у повітрі", — виправляє мене він.
"У цьому випадку важливо, наскільки добре гравець може зробити різкий розворот або зміну напрямку. Це більше про агрономію поверхні — що гравець отримує у відповідь від поля, а не наскільки швидко котиться м’яч".
"До того ж покриття для американського футболу — зовсім інша історія. Це як зіграти 12 футбольних матчів підряд по шкоді для газону. Там на поле виходять хлопці вагою понад 140 кілограмів, які при цьому пробігають стометрівку за 14 секунд".
"Покіс там інший — трохи вищий, десь 28 мм. І якщо для футбольного матчу нам вистачає 12 літрів фарби, то для НФЛ — сотні".
Коли мова заходить про візерунки на полі, нашого героя питають, чи не сумує він за тими часами, коли газонокосаркою малювали смуги й орнаменти, змагаючись один з одним у майстерності. Якщо ви новачок у футболі або ще не застав ті часи — колись газонмейкери влаштовували цілі шоу зі своїх покосів.
Саутгемптон, де Стендлі починав свою кар'єру, колись славився химерними візерунками на полі — справжнім мистецтвом роботи газонокосаркою. Але справжній зірковий рівень цього мистецтва підняв Джон Леджуїдж із Лестера, якого називали "Мессі серед стрижки полів". Все тривало до 2017 року, поки зануди з АПЛ та інших організацій не вирішили, що кола, тартан і зірки на полі заважають асистентам арбітра визначати офсайди.

«Ідей для візерунків у нас завжди повно, — каже Стендлі. — Але треба пам’ятати про правила Прем’єр-ліги, УЄФА, ФІФА — тому особливо не розгуляєшся".
"Проте ви завжди помітите нашу фірмову деталь: однаковий покіс за воротами і ширші смуги в центрі поля. Це наш “підпис” на Вемблі".
Позбавлений простору для творчості у вигляді візерунків, Стендлі переключився на інше. Його непокоїло, скільки штучного волокна від використаних газонів Вемблі відправляється на звалище. Тож він звернувся до компанії Circular11 із Дорсета, аби разом знайти спосіб відокремлювати поліпропілен від трави і давати йому нове життя.
І знаєш що? Вийшло. Із кожного старого поля можна зробити щонайменше 25 лавок для парку, плюс конуси для тренувань, вазони, брелоки й ще купу всього, що навіть не вигадали.
Футбольна асоціація вже почала розвозити ці лавки до аматорських клубів, щоб гравці мали де зав’язати бутси, а батьки — випити чаю. Наступний крок — додати на лавки QR-коди, щоб кожен міг дізнатися, на якому матчі чи концерті “грало” це поле раніше.
Цей проєкт приніс Стендлі, Circular11 та партнерам з Hewitt Sportsturf номінацію в категорії сталого розвитку на майбутній церемонії Sport Industry Group Awards. Якщо переможе — покладе нагороду до своєї колекції, куди вже входить титул Топ-агроном року 2017-го.
Сарафанне радіо вже рознесло новину про його екологічну ініціативу. Наприклад, у Ліверпулі перетворили останнє поле епохи Юргена Клоппа на лавки та вазони для свого тренувального центру.
І як коло замкнулося — поле повертається до коріння, у місця, де все й починається.