Це були ті часи, коли футбол тільки поширювався на європейській та світовій аренах, набирав оберти популярності та проштовхувався у маси. Це було тоді, як Туманний Альбіон уже жив футболом кілька десятиліть, поки решта країн робили перші кроки, ознайомлюючись із правилами та принципами гри, що згодом охопить континенти і підкорить серця мільйонів.

Вільям Бассетт народився 27 січня 1869 року у місті Вест Бромвіч, графстві Вест-Мідленс, у сім'ї торговця вугіллям Чарльза Бассетта та домогосподарки Ребекки, у дівоцтві Вейтс.

Про дитячі роки Біллі, на жаль, збереглося обмаль достовірної інформації. Відомо, що малий, хоч і зростав у багатодітній родині і був найменшим серед шести дітей, ніколи не скаржився на те, що обділений материнською любов'ю. Хлопчик мав добре та чуйне серце, був набожним та старанно навчався. Коли Біллі пізнавав ази науки у школі при Церкви Христа, там у нього вперше прокинувся інтерес до футболу. Непосидючий Бассетт вирізнявся серед однолітків та, зрештою, був прийнятий у пришкільний аматорський клуб.

Примітно, що Біллі не пішов по стопах батька, навідріз відмовившись пов'язувати себе із сімейним крихітним бізнесом. Його аж ніяк не вабили поклади вугілля, заводи і дим, його вабив футбол, бутси і голи.

Деякий час Біллі виступав за ще один аматорський колектив – Оак Віллу, поки доля не звела його із Вест Бромвіч Строллерз, який у 1880 році перейменували у звичний для вуха уболівальників Вест Бромвіч Альбіон.

Дрозди мало чим відрізнялися від решти клубів і сповідували тактичну схему 2-3-5, яку, якщо вірити джерелам, усьому острову нав'язали шотландці. На сьогоднішній день, даний малюнок — справжня архаїка, а от орієнтовно 140 років тому так звана «піраміда» була якимось нонсенсом та неймовірним прогресом, що намагалися перейняти та освоїти усі колективи імперії.

Рушійною силою, що забезпечувала результат, були антропометричні дані, розуміння тактики, хороший пас та, обов'язково, дриблінг. Тож, на перший погляд, на Бассетті спокійно можна було ставити хрест, і це, власне кажучи, б відбулося, якби не ясний розум та кмітливість Біллі. Тоді, як це не сумно звучить, для гравця зі зростом у 165 сантиметрів дорога у великий футбол була категорично закрита. Принаймні, такою була загальноприйнята, всіляко підтримувана тренерами, думка.

Тому на Бассетта дивилися із певною, цілком зрозумілою, осторогою, не знаючи спершу, що з ним взагалі робити: у центрі нападу хлопець – нікудишній, а в захисті, поруч із вайлуватими, двохметровими оборонцями викликав би лише сміх із глузливими нотками і цькування глядачів. Бассетт — це той випадок, коли, як то кажуть, треба було їсти більше в дитинстві каші.

Плюс, треба розуміти і зважати на те, в яких умовах зростав Бассетт як футболіст. Якщо тренування організовувалися два рази в тиждень, то це вже рахувалося як неабияке досягнення. Направду, підготовчому процесу стали приділяти більше уваги і неодноразово на цьому наголошували блискучі тактики свого часу Джиммі Хоган та Герберт Чепмен із його проривом у вигляді W-M (3-2-5). До них багато хто вважав тренування негідною футболіста справою, мовляв професіоналу не потрібно витрачати свій дорогоцінний час на таке марудне заняття. Бассетту цього було вкрай мало і він працював в рази інтенсивніше.

Бідоласі ледве і неохоче знайшли позицію – розмістили на правий фланг атаки, сподіваючись, що він зможе хоч якось допомогти на вістрі. І Біллі зміг, та ще й як! Шість тяжких років, проведених у резерві  Мішків, дали плоди – у 1886 році Бассетта перевели до основи.  

1888 рік став пам'ятним та переломним як для Біллі, так і у історії футболу — за ініціативи мануфактурника та власника Астон Вілли Вільяма Макгрегора на світ постала Футбольна ліга. Дванадцять клубів, зокрема і ВБА, взяли участь у першому розіграші чемпіонату Англії. Оскільки футбол тепер вважався не просто як звичайна гра, а професія, то у футболістів з'явилася фіксована зарплатня — так, Бассетту і його товаришам платили по десять шилінгів на тиждень без бонусів.

У дебютному сезоні чільну сходинку посів Престон Норт Енд (причому не поступився у жодному матчі, за що їх нарекли прізвиськом «Непереможні»), а Вест Бром задовольнився шостою. Бассетт забив чотирнадцять голів у двадцяти п’яти зустрічах та удостоївся звання найкращого бомбардира клубу.

Втім, на цьому особисті звитяги футболіста не закінчилися – Альбіон взяв кубок Англії. Дроздам довгий час не щастило — впродовж двох останніх розіграшів команда зупинялася за крок до омріяного трофею, але, на прикрість уболівальникам, поступалася у фіналі. І якщо у 1886 році гору отримав Блекберн Роверс, а у наступному — Астон Вілла, то зараз Вест Бромвіч було просто неможливо зупинити.

По-спортивному розлючений та налаштований на безкомпромісну боротьбу колектив впевнено переграв Престон Норд Енд і нарешті обзавівся першою серйозною нагородою, що і досі вабить око туристів у клубному музеї. Але про все це по порядку.

Матч пройшов 24 березня 1888 року на легендарному лондонському стадіоні Кенінгтон Овал, на якому, між іншим, щорічно — з 1874 і по 1892 роки включно — відбувався вирішальний поєдинок за цей трофей. Такий собі давній аналог іншої не менш величної футбольної споруди — Уемблі, хіба ні?

Дев'ятнадцятирічного Біллі мало хвилювала майже заповнена двадцятитрьохтисячна арена, що гуділа, мов вулик. Хлопець зберігав цілковитий спокій і холоднокровно підійшов до справи: сприяв партнерам, вчасно підключаючись до атак, не шкодував м'яча, коли той чи інший виконавець Вест Брому знаходився у більш вигідній позиції. Саме це, дійсно, допомогло Бассетту стати найкращим гравцем зустрічі — хлопчина хоч і не забив, але двічі результативно асистував. Спочатку Джим Бейліс швидко відкрив рахунок, але інсайд лілово-білих Фред Дюхерст відновив баланс на початку другого тайму, і матч проходив у доволі рівних умовах, аж поки Бассет не знайшов центрфорварда Джорджа Вудхолла і той поставив переможну крапку над «і» за тринадцять хвилин до завершення гри.

Так Дрозди успішно подолали кубковий шлях, врешті-решт позбувшись неприємного відчуття невдач, що їх переслідували, і частково у цьому необхідно завдячувати таланту юного Біллі.              

Вдала гра Бассетта привернула увагу тренерського штабу Трьох левів. Біллі, звісно, марив збірною – це була невимовна честь та мрія кожного хлопчака. Його дебют припав на Домашній чемпіонат (далі ДЧ – прим. автора) того ж року, на гру із Північною Ірландією, що закінчилась  із рахунком 5:1 на користь родоначальників футболу.  

Треба сказати, що у період життя та діяльності Бассетта змагання користувалося небаченим попитом – Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія влаштовували баталії, викликаючи палкі суперечки з боку фанатів. Можете уявити, що ж значила участь для самого футболіста – повірте, можливість зіграти на очах усієї країни ліпше будь-якої мотивації. Для тодішнього гравця, незіпсованого грошима, контрактами та преміальними, як буває нині – точно.

Із заснуванням ФІФА ДЧ поступово втратив свою актуальність та престижність. Функціонери вирішили використати турнір як кваліфікаційний етап до чемпіонатів світу 1950 та 1954 років, але невдовзі усвідомили, що подальше застосування подібної практики є нерентабельним, оскільки федерації скаржилися  на те, що «кількість британських команд є обмеженою на чемпіонаті світу».  

Наступний рік для  хлопця видався не надто, хоча Дрозди опинилися в п'ятірці — Біллі записав до активу три голи, та ледь не втратив місце у збірній. Але вже у другому матчі за національну команду Бассетт забив важливий м'яч у ворота валлійців, знявши питання доцільності та потреби у старті — сталося це 23 лютого 1889 року.

Оскільки Біллі достатньо непогано себе зарекомендував, його вирішили залучити до протистояння із шотландцями.

Ні для кого не секрет, що сторони жахливо між собою ладнали на усіх припустимих рівнях — шотландці пишалися своєю унікальністю в плані тактики, англійці — створенням ФА та диктуванням тенденцій. Дискусії переростали у конфлікти та ворожнечу, що, як правило, розпочиналися ствердженнями на кшталт значимості у футболі та закінчувалися протиріччями, що вже як понад сімсот років стабільно турбують обидві нації.

Тому не дивно, що на футболістів чинився тиск і покладався тягар відповідальності. Забіжу наперед — коли Бассетт стане директором ВБА, то накладе заборону на підписання шотландців, щиро переконаний, що так зможе зашкодити їхній національній команді. Це не жарти – за 29 років керівництва Бассетта у клубі не було жодного гравця, що належав до відповідної нації.

І ось, 13 квітня на Кенінгтон Овал противники з’ясовували хто ж виграє ДЧ-1889. Бассетт зробив дубль, шокувавши гостей на п’ятнадцятій та сімнадцятій хвилинах відповідно, і, здавалося, Англія приречена на перемогу. Та у другому таймі все пішло шкереберть — за 45 хвилин Тартанова армія не лише відквитала негативний гандикап, а й вирвала перемогу завдяки Макларену, що вразив ворота за лічені секунди до фінального свистка.

Прихильники Англії були готові змішати команду із брудом, а у пресі, попри заангажовану радість за шотландців, відчувалися гіркота та презирство до Трьох левів. Не зачіпали Біллі, досить тепло зауваживши, що молодий гравець виклався на повну. З того часу Бассетт здобув любов та повагу — до нього ставилися із максимальною уважністю.

У 1892 році Біллі вдруге заволодіє Кубком. На дорозі до ключового матчу ВБА розібрався із Вестмінстером, Блекберном, Шеффілдом та Нотінгемом.   

На фіналі 19 березня працював славнозвісний рефері, «Наполеон футболу», жорсткий та педантичний фахівець — Джон Чарльз Клегг. Додам кілька слів та цікавих фактів — у 1872 році Клегг розсудив перший матч між Англією та Шотландією, у 1882-му — фінал кубку Англії. У майбутньому Джон курируватиме чиновниками, що у 1905 році заснують ФІФА; у 1923 році після смерті Артура Кіннерейда стане президентом ФА, а у 1927-му заслужить ласку Георга V та титул сера.

Вест Бром не залишить бодай-якихось шансів грізній Астон Віллі – 3:0. Бассетт долучився до другого голу – із його потужним ударом воротар впорався, але на добиванні першим виявився Семмі Ніколс.

У 1894 році Біллі влип у скандал – був покараний дискваліфікацією за «непарламентські» висловлювання у «товарняку» із Міллволлом. Достеменно невідомо, що ж таке сказав  гравець, та і перелік слів, що входять до списку «непарламентських» вельми обширний і наразі розмитий.  Якщо коротко – це не лише нецензурна лексика, а й слова які носять або носили образливий характер. Приміром, у часи Вінстона Черчилля, що недолюблював СРСР, терміни «комунізм», «комуніст» підпадали під «непарламентські».           

Можна стверджувати, що Бассетт — футболіст нового типу та формації, який відмовився від аматорського, примітивного стилю «бий-біжи» та зробив крок назустріч футболу як професійному явищу. Присутність короткого та дальнього пасу, швидкість та дриблінг перетворили Біллі, без перебільшення, у грозу усіх захисників Британії. Що вже говорити про поставлений удар — що також не вкладалося в мізках тренерської еліти, яка покладалася, грубо кажучи, на «бий по воротах — може якось і залетить». Ось він, футбол вікторіанської епохи!

Відомий журналіст та публіцист The Guardian Гевін МакАвен, що присвятив себе дослідженню історії ВБА, у своїй книзі «The Essential History of West Bromwich Albion» так охарактеризував манеру гри Бассетта: «Бассетт бентежив захисників, раптово намертво зупиняючи м'яч саме в середині спринту, в той час як його супротивник продовжував бігти, а він сам уже змінив напрям, або здійснив своє завдання – віддав пас».

Мабуть, все-таки важливіше те, як оцінювали Бассетта його сучасники. Хавбек Шеффілд Юнайтед Ернест Нідхем скаже: «Бассетт — без сумніву, найкращий правий крайній нападник на Британських островах».

Востаннє футболку збірної Бассетт вдягнув у 1896 році, у принциповій грі проти Шотландії. Біллі пощастило змусити притихнути трибуни Селтік Парк, але тимчасово — Англія, на жаль, поступилася 1:2. Якщо підсумувати, то всього нападник провів за Трьох левів шістнадцять поєдинків, у яких відзначився вісьмома влучними ударами.

Вільям Ісайя Бассетт завершив кар'єру у 1899 році, але продовжив плідно займатися спортивною діяльністю.  Статистика у Біллі вийшла доволі добротна – 261 матч та 61 гол. Крім цього, як вище згадувалося, у його руках побували  два кубки Англії та п’ять ДЧ.

Тридцятирічний, у повному розквіті сил, Біллі не сидів на місці та частенько роз’їжджав по Європі, влаштовуючи благодійні матчі. Наприклад, Бассетт із радістю відгукнувся на прохання організації футбольного туру під егідою ФА у Німеччині, який складався із чотирьох матчів. Три поєдинки було заплановано із Німеччиною, один – із Австрією, і у всіх Бассетт феєрив, дивуючи тамтешню публіку.

У 1905 році Вест Бромвіч Альбіон опиниться на краю фінансової прірви та мало не зникне із футбольної мапи. Оскільки рада директорів складе повноваження у повному складі, не бачачи перспективності у Дроздах і не маючи потрібної суми для порятунку, то першим на поміч прийде саме Бассетт. Разом із Гаррі Кісом, екс-головою команди, Біллі врятував клуб від банкрутства, опираючись на фінанси, виручені внаслідок заходів по збору коштів.

Через три роки Бассетт стане головою клубу та ще раз допоможе ВБА врятуватися вiд ліквідації, цього разу певний час виплачуючи зарплатню футболістам із власної ж кишені. До самої смерті Біллі займатиме свою  посаду, паралельно виконуючи обов’язки у раді Футбольної асоціації та Комітеті по управлінню Ліги. Швидше за все, саме чиновницький статус вплине на його погляди і палку зневагу до шотландців.

8 квітня 1937 року відомий гравець та функціонер піде із життя — серцевий напад забере одного із найкращих представників епохи.  Сто тисяч  жителів Вест-Бромвіча провели Вільяма Бассетта у його останню путь.

У списку легенд Футбольної ліги Бассетт перебуває на першій сходинці, втім слід підкреслити, що перелік гравців не становить якогось рейтингу чи градації. Уся сотня внесла гігантський внесок у розвиток футболу, і той факт, що там вписане ім'я і нашого героя, уже багато що значить. Можливо, без Бассетта футбол дійшов би до нас у зовсім інших барвах, розумінні і баченні. І якщо його велич інколи підпадає під сумнів навіть у очах пересічних британців, то для Вест Бромвіч Альбіон Біллі — саме та людина, що подарувала перші титули в історії та зберегла клуб від неминучого зникнення. А це — воістину безцінно.