Від командувача авіаполком, військового з 22-річним стажем можна було очікувати чого завгодно, окрім нервового зриву. Але людині, котра 18 березня 1950 року завітала на матч третього дивізіону Свіндон – Брістоль Роверс увірвався терпець. Ось вже 17 років минуло відтоді, як у Лондоні гравець Арсенала Чарльз Джонс прочитав дві лекції, що детально пояснювали стратегію гри цієї команди. Джонс розтовкмачив, чому так важливо було після змін у правилах гри перейти на нову тактичну схему (W-M), чому тренер лондонців Герберт Чапмен переосмислив функції флангових форвардів.


Після тих лекцій військовик Королівської Авіації Чарльз Ріп став палким адептом нової гри. Гри швидшої та більш вертикальної, аніж та, що панувала на британських стадіонах півстоліття. Після другої світової війни Ріп два роки провів у Німеччині і повертався на Батьківщину впевнений у тому, що концепцію Чапмена взяли на озброєння усі клуби країни.
 

У Англії справді перейшли на W-M. Тільки от "традиційний" фланговий форвард нікуди не зник. Як і раніше він займався своїми трюками біля бокової лінії. Те, що Чапмен вважав анахронізмом, від чого рішуче відмовився, досі було характерною ознакою будь-якого матчу, а Стенлі Метьюз, Том Фінні та Лен Шеклтон — кумирами публіки.


Ріп з притаманною йому точністю вказує навіть час, коли саме йому все це остогидло. 15:50. Традиційний час початку англійського матчу — третя година. Тож один тайм гри у Свіндоні Ріп витримав. Що ж змусило його зірватися?
 

Нескінченні атаки господарів, що не давали результату. Марні передача за передачею, переводи м’яча на фланги і навіси до штрафного гостей.


Чарльз Ріп витягнув з кишені нотатника і налаштувався на зовсім інший перегляд другого тайму. Так народився аналіз футбольного матчу.


У другому таймі Ріп робив позначки щоразу, як Свіндон отримував м’яч. Кожен такий випадок він класифікував як атаку. За один тайм він нарахував 147 атак. Свіндон забив один м’яч. Після найпростіших підрахунків Ріп приголомшено уявив, наскільки більше можна забивати, якщо підвищити ефективність атак.


Цікаво, чому саме Ріп, а не хтось інший мав це зробити? Що було такого у його характері, що змусило його не просто зайнятися аналізом, що ставав дедалі розгалуженішим, а й потім наполегливо пропагувати свої ідеї?


Чарльз Ріп народився у 1904 році. Його ще можна назвати людиною Імперії. Він вірив у порядок, що здавався одвічним та вічним, вірив, що все, зокрема футбол, можна систематизувати та знайти єдиний правильний спосіб ведення гри.
 

Ріп продовжив свої спостереження. Іноді у похмуру погоду він приходив на стадіон у шахтарській касці, аби світло від ліхтарика допомагало робити нотатки. Він розробив цілу систему стенографії і підраховував тепер не лише "атаки". Довгі та короткі передачі вперед, передачі поперек поля, передачі назад — усе це накопичувалося у банку даних невтомного літуна.
 

Проаналізувавши зібраний матеріал Ріп дійшов висновку, що лише два з дев’яти м’ячів забивають після комбінацій у більш, аніж три передачі. Довгий пас зі своєї половини поля робив комбінацію ефективнішою, наполягав Ріп, а для того щоб забити один м’яч, потрібно завдати приблизно вісім ударів по воротах суперника.


Теорія була майже готова. Залишалося втілити її на практиці. Ріп почав з простого. З команди авіабази у Йєйтсбері. Флангові форварди у ній грали за вказівками Ріпа, а не копіювали легенд того часу. Вони мали приймати довгі передачі від захисників біля бокової лінії і одразу ж рухатися по діагоналі до штрафного майданчика, на ближню штангу, а потім бити чи віддавати пас центрфорварду. Результат гри за цією системою — перемога у кубковому армійському змаганні 1950 року.


Того ж року Ріпа перевели до Лондона, і його теорія привернула увагу тренера Брентфорда Джекі Ґіббонса. З лютого 1951-го Ріп почав співпрацювати з Брентфордом. Завдяки порадам Ріпа команда суттєво підвищила середню результативність (з 1,5 до 3 м’ячів за гру), набрала 20 очок у останніх 14 матчах (тоді ще за перемогу нараховували два очки)  і врятувалася від вильоту.


Наступним місцем дислокації Ріпа був Бріджнорт. З 1953 до 1967 року він проаналізував 578 матчів (в основному це були матчі англійського чемпіонату, але Ріп побував і на трьох чемпіонатах світу). Ще у першій половині 1950-х Ріп почав ділитися результатами своїх спостережень з тренером розташованої неподалік від Бріджнорта команди. Тренера звали Стен Кулліс. Він очолював Вулверхемптон.


Кулліс із самого початку своєї роботи у Вулверхемптоні наполягав на швидкому переході з оборони до атаки. Дослідження Ріпа дозволили йому "змінити або ж покращити ті аспекти тактики, що коштували нам пропущених м’ячів, або ж зменшували наш атакувальний потенціал".


Особливо сподобалася Куллісу ще знахідка Ріпа — Позиція Максимальної Можливості. Ріп чітко визначив зони у штрафному майданчику, з яких забивали найбільше м’ячів. Варто лише якомога швидше і якомога частіше доправляти м’яч у ці зони і результативність команди зросте, міркував Ріп.


Навіть яскрава перемога збірної Угорщини на Уемблі не змінила поглядів Ріпа. Якщо інші говорили про урок, про "відставання" від континентальних команд, то він спокійнісінько зауважував, що угорці три м’ячі забивали після однієї передачі, два після двох передач і один зі штрафного.


(Важливо зробити невеличке зауваження щодо термінології Ріпа. М’ячі, забиті з пенальті, штрафного, після добивання чи невдалого пасу назад від захисника — це м’ячі, забиті без передач. Взяття воріт після подачі кутового та скидки головою на дальню штангу — дві передачі, але якщо м’яч відскакує під удар від захисника, то це гол без передач).


"Аналіз Ріпа після гри з Угорщиною лише підтвердив правильність тих принципів, у які я вірив", — зауважував Кулліс.


Попри успіхи Вулверхемптона теорія Ріпа не стала основою побудови гри англійських команд. Сам Ріп пізніше звинувачував у цьому Футбольну Асоціацію і говорив про "змову" проти нього.


Він трохи попрацював у Ковентрі та Шеффілд Уенсдей. Але наступним тренером, кому по-справжньому знадобилися поради Ріпа, був Грем Тейлор.


Тейлор очолив Уотфорд у 1977 році. Під його керівництвом команда стрімко піднімалася дедалі вище. У 1980 Ріп написав Тейлору про ще один цікавий аспект своєї теорії. Усі м’ячі забиваються випадково у чітко визначених рамках  можливості. Тому й потрібно мінімум вісім разів пробити, перед тим, як забити один м’яч. Тому, на думку Ріпа, потрібно було вираховувати "перевищення кредиту" (якщо команда забивала 12 м’ячів з 90 ударів) або ж "нестачу" (8 забитих м’ячів з 90 ударів).


Це, мабуть, найдивовижніший аспект теорії Ріпа. Людина методу, аналізу та чітких підрахунків говорить про "випадковий шанс" і водночас намагається заарканити цей шанс математикою.


У сезоні 1981–1982 з Уотфордом працював один з учнів Ріпа — Саймон Хартлі —  а він сам написав Тейлору три детальних листи з порадами. Уотфорд вийшов до першого дивізіону, а Ріп з Хартлі отримали премії по 6 тисяч фунтів.
 

Вже наступного сезону Ріп і Тейлор посварилися. Ніби через суму преміальних. Але це не схоже на Ріпа. Вірогіднішою є версія Тейлора. Він стверджує, що причиною незгоди був теоретичний момент. Ріп велику увагу приділяв кількості передач у зону довжиною у тридцять метрів від лінії воріт. І постійно заохочував Тейлора робити їх частіше. Той відповідав, що Уотфорд пресингує суперника і часто відбирає м’яч у цій зоні. Тейлор просив, аби Ріп це підраховував, але наразився на рішучу відмову.


"Для Ріпа не існувало компромісів. Його гасло — все або нічого", — говорить Тейлор. "Він був розумним, відданим роботі, працював з пристрастю, але не сприймав критики", — додає Метт Хокін, який колись працював у Болтоні з Семом Аллардайсом. Можна зрозуміти, наскільки важкий був у нього характер, якщо порахувати зі скількома людьми він посварився. Коли він читав якісь статті, Ріп закреслював цілі шматки і писав згори "This is bullshit", або ж у дужках дописував ("нісенітниця")".


Ріп був догматиком. Він не помічав недоліків своєї теорії.  Коли збірна програла у чвертьфіналі ЧЄ-1972, він написав: "Стиль гри Західної Німеччини назвали непереможним попри те, що у їхніх діях надзвичайно багато елементів, що можуть призвести до поразок". Підставою для такого висновку була кількість пасів назад. Німці зробили їх 205, тоді як англійці — 134. Такі "жахливі" показники не завадили збірній ФРН виграти чемпіонат Європи, а за два роки ще й чемпіонат світу.


Ріп не хотів визнавати, що гра, яку він вважає єдиною правильною, може бути ефективною за певних умов, але аж ніяк не є універсальним рецептом успіху. Тейлор, до речі, завжди усвідомлював мінуси тактики Уотфорда і, за його словами, все чекав, що ось-ось його команду розкусять і використають її слабкі місця.


А для Ріпа усе, що він вивів за десятки років аналізу матчів, було безгрішним та безпомилковим. Йому потрібні були слухняні послідовники, а не сповнені сумнівів та самокатувань.


Іронія долі у тому, що найбільше розповсюдженню ідей Ріпа допоміг у 1980-х роках той, кого він потім звинувачував у плагіаті. Чарльз Хьюз познайомився з Ріпом завдяки Тейлору. І хоч потім Хьюз побіжно згадував роботу Ріпа, саме він зажив слави гарячого проповідника long-ball game. Хьюзу простіше було насаджувати цей стиль, бо з 1983-го до 1994-го він очолював відділ роботи з тренерами у Футбольній Асоціації. У своїх посібниках він переконував, що "вертикальна гра має значно більше переваг, аніж контроль м’яча".


Брайан Клаф уїдливо прокоментував: "Хьюз вірить, що коли м’яч опускається після пасу, на ньому мають бути сосульки".


Клаф говорив, що підхід Хьюза повністю неправильний. Але тривалий час теоретичні рекомендації ледь не усім тренерам країни, насамперед тренерам збірних, давав не Клаф, а Хьюз. А упродовж останніх чотирьох років роботи Хьюза у Асоціації тренером збірної був Грем Тейлор.


Обидва вони отримали останній привіт від Ріпа у відбірному циклі до чемпіонату світу 1994 року. Ріп був почесним гостем на матчі між збірними Норвегії та Англії, що відбувався від Осло. Почесним гостем Футбольної Асоціації. Але не англійської, а норвезької. Команда Еґіла Ульсена, вірного споборника Ріпа, обіграла англійців 2:0. 


Коли Ульсен очолив Уїмблдон, 95-річний Ріп запропонував йому свої послуги. Навіть у цьому віці він готовий був доводити бездоганність своїх теорій.


Одного разу навіть спрацювало. Напередодні гри з Ньюкаслом Ульсен стверджував, що сподівається на перемогу, бо у своєму попередньому матчі Ньюкасл забив 5 м’ячів, тож згідно з теорією Ріпа, який проаналізував чимало подібних випадків, навряд чи заб’є більше одного. Уїмблдон виграв 3:1. І все одно потім вилетів…


П’ятдесят два роки свого життя Чарльз Ріп віддав футбольним теоріям. Для когось він став опудалом, яке потрібно згадати щоразу, коли йдеться про прямолінійний, ледь не бездумний футбол. Насправді ж, Чарльз Ріп показав, скільки роботи треба виконати навіть для того, щоб обґрунтувати будь-який стиль гри, показав, що футбол можна бачити та сприймати по-різному. У цьому привабливість не лише футболу, а й таких навіжених, як Чарльз Ріп, якому достатньо було самого лише роздратування, аби увійти до історії гри.


Дмитро Джулай, спеціально для "Бей-беги"

P.S. от редакции сайта

Увы, но фотографий Чарльза Рипа в интернете не существует. Поэтому использованы иные иллюстрации.