Но продуман распорядок действий,
И неотвратим конец пути.
Я один, все тонет в фарисействе.
Жизнь прожить — не поле перейти.
Б. Пастернак

Якось під час ювілейного матчу Пеле знаменитий Володимир Перетурін так прокоментував те, що відбулося на полі: "Пеле віддав м’яч п’ятою по-стрєльцовськи". Зараз нікого не здивуєш такими технічними діями, а ось в радянські часи саме Едуард довів пас п’ятою до досконалості та використовував його не для того, щоб потішити публіку, а тоді коли в цьому дійсно була необхідність. Стрєльцов, розповідав, що свої улюблені прийоми він ні в кого не "крав" та не завертав собі голови розучуванням, чи копіюванням ігрової манери Боброва, Федотова, Симоняна та інших топ-форвардів СРСР. Усі його "фішки" народжувалися в грі. Едік просто творив на полі, він був справжнім митцем. Стрєльцов, немов футбольний поет, коли до нього приходила муза – збагачував свій технічний арсенал чимось новим. Так було і зі знаменитим пасом п’ятою. До матчу з Динамо в 1954 році Едуард ніколи його не практикував. В ті часи біло-голубі були дуже незручним суперником для Торпедо, а ударний тандем Стрєльцов-Іванов ніяк не міг пробити Яшина. І моменти були, доходили до воріт, бачили там Лева і розгублювалися. В них почав формуватися комплекс перед легендарним кіпером. У 1954 році його врешті вдалося подолати і це було зроблено в дуже ефектній "стрєльцовській" манері.

"Просуваюся я з м’ячем вздовж лінії штрафного. Яшин, як завжди, почав зміщуватися. А весь захист пішов за мною. Кузьма залишився позаду (я це прекрасно знав, навіть не дивлячись на нього, адже в нас з ним була ідеальна взаємодія, отож я чудово знав, де він опиниться в тій чи в іншій ігровій ситуації) Я довів захисників до дальньої штанги. І легесенько відкинув м’яча п’ятою Кузьмі… Він вліпив точнісінько в "дев’ятку" динамівських воріт. Я кинувся до нього та на радощах закричав, ось тільки так і можна забити Льові. З того часу я зрозумів, що п’ятою можна робити великі справи".

Незважаючи на віртуозну техніку, в Едуарда, як і в багатьох видатних футболістів, не склалося з 11-метровими. Сезон 1955 року Стрєльцов провів дуже сильно, відзначився 15-ма м’ячами в 22-х іграх. Це позначилося і на результатах команди – майже до кінця першого кола автозаводці йшли третіми. Але потім попали під Локомотив і посипались. В тій поразці від залізничників з рахунком 1:4 Стрєльцов, в першу чергу, звинувачував себе. "При паритеті в матчі у ворота Локомотива призначили пенальті. Штатним виконавцем 11-метрових вироків в нас був Юрій Золотов, але я захотів пробити, все-таки бомбардир. І не забив. Всі засмутились, а я найбільше. Не потрібно мені виконувати 11-метрові. Якщо я не заб’ю, то в подальшому я вже — не гравець можна йти з поля. І коли підходжу до "точки" та наперед подумаю, що можу не забити – то 100-відсотково підведу партнерів по команді". 

Вже з перших своїх матчів в дорослому футболі Стрєльцов справляв враження. Глядачі, які збиралися на трибунах та спостерігали за грою таланта, розуміли, що вони присутні при вибуху наднової зірки, яка зможе тривалий час сяяти в плеяді світил радянського та навіть світового футболу. Незважаючи на різницю в віці між ним та суперниками, як це не парадоксально, досвідчені гравці на його фоні здавалися студентами. Яким не вистарчило останньої ночі для того, щоб підготуватися до іспиту, а Едуард в якості строгого футбольного професора відправляв їх на перездачу. Ще одним з факторів, який сприяв тому, що публіка виліпила собі з Стрєльцова кумира була його позиція на полі. Він грав центрфорварда – забивав голи, тобто робив результат. В повоєнному радянському футболі існував справжній культ центрфорварда. Гравець з 9-м номером на спині ставав героєм фільмів, які постійно збирали аншлаги. Адже в Союзі, згідно з завітами великого вождя – "кіно було головним мистецтвом". І хоча ці кінострічки були так само далекі від реальності, як передвиборчі програми політиків – глядачі бачили в цих героях екрану риси улюблених форвардів. Так само і в Стрєльцові публіка побачила спадкоємця видатного генія прориву – Всеволода Боброва. Ці футболісти завжди з приємністю відгукувалися одне про одного та мали багато спільного.

Цікавим є те, що формально Стрєльцов прийшов у великий футбол якраз тоді,  коли Бобров закінчив кар’єру футболіста і був змушений зосередитися на хокеї. Згідно з легендою, тоді Маслов, представляючи команді 16-річного Едіка, заявив, що перед ними майбутня зірка. Хоча гравці Торпедо спочатку не дуже вірили своєму наставникові, так як їм було складно розгледіти талант в хлопцеві, який приїхав з провінційного Перово в спецодязі та з величезною валiзою. Правда, коли він вийшов на футбольне поле – сумнівів поменшало. 

Бобров та Стрєльцов дебютували на стадіоні Сталінець в Черкізово, в матчах проти Локомотива. Ну і обоє вони любили стояти на полі, за що їм часто діставалося від наставників та вболівальників. Едуард на футбольному полі стояв не через лінощі – він, як справжній гросмейстер, оцінював ситуацію, яка склалася в грі та в будь-який момент міг вибухнути та завдати вирішального удару. Ось як сам Стрєльцов розповідає про своє "байдикування" на полі: "Так, я міг відстояти і 40 хвилин, і 45, але за тих 5 чи навіть хвилину включення в гру міг зробити те, чого від мене вимагали і чекали. Я часто наприкінці матчу забивав вирішальні голи. Захисники на мене переставали звертати увагу і я цим користався, отже з того, що я простоював був ефект. До того ж, мені було важко грати, адже в мене плоскостопість, інколи мені не те, що бігти, а крок було важко зробити. За м’ячем, з яким я не бачив можливості придумати щось путнє на полі я і не біг. Проте за м’ячем, з яким я знав, що зможу внести щось необхідне для того, щоб змінити гру на нашу користь, я біг з усіх ніг і рідко до нього не встигав".

Одного разу захисник київського Динамо Голубєв, якого фінтом купив Стрєльцов, зловив за футболку Едуарда, який набравши крейсерську швидкість мчав до воріт. Але Едік на нього не зважав та волочив його за собою. Незабаром бек розтягнувся на траві, а форвард домчав до штрафного та пробив в штангу… Відскок від якої підстеріг Іванов. І таких проходів в кар’єрі Стрєльцова було дуже багато. Після них він далі стояв та заколисував суперників. Такий сонний Едік в будь-який момент міг, немов кобра, вискочити із засідки та завдати смертельного удару по воротах суперників. 

Стрєльцов так само, як і Бобров, міг віддати останнє та був абсолютно непрактичним в житті, і якщо б не їхні дружини, то цілком реально, що вони б лишилися голі та босі. Про відношення до матеріальних благ Боброва свідчить така історія. На святкуванні 50-річчя видатного Всеволода Михайловича йому надарували купу подарунків, а він їх вирішив поскладати в сінях кафе. І звичайно вони незабаром "дали ноги". Побачивши це, Бобров лише посміхнувся та сказав: "Якби не це, то потім навіть не було б що згадати про мій ювілей".

Прекрасна гра Стрєльцова за клуб не залишилася непоміченою тренерами збірної. Дебют вийшов просто фантастичним – шведи, отримавши 6 м’ячів, три з них від Едуарда, відчули ніби вони повернулись у відоме українське місто. А скандинавські газети охрестили Едуарда – "російським танком". 21 серпня 1955 року збірна СРСР грала так званий "матч століття". Суперником радянських футболістів в тому поєдинку була збірна ФРН. В Москву приїхали чемпіони світу, але набагато важливішим для вболівальників було те, що нашим протистояли німці. Все-таки пройшло лише 10 років після закінчення Великої Вітчизняної війни. Підтримати бундесмашину в СРСР приїхали 1,5 тисячі фанів. Природно, що на такому матчі трибуни "Динамо" були заповнені вщерть. Публіка, сподівалася побачити в грі Едуарда, проте, він так і не вийшов. Сам Стрєльцов пояснював, що через хворобу, хоча можливо футбольне керівництво Союзу просто побоялося довіритись йому в такій відповідальній грі. Учасники цього поєдинку потім згадували, що напередодні цього протистояння їх трясло так, ніби незабаром вони мали йти в реальний військовий бій. По ходу поєдинку збірна СРСР програвала, але змогла вирвати перемогу в цьому більше, ніж просто матчі з рахунком 3:2. Можна собі тільки уявити, що могло чекати на гравців збірної СРСР у випадку поразки в цій грі. 

В середині 1956 року в Ганновері відбувся матч-реванш. І в ньому вже зіграв Стрєльцов, і як зіграв! Вони з Кузьмою зробили гру – 2:1 на користь Радянської збірної. До речі, на Союз цей матч не транслювали, мало хто вірив в перемогу над німцями в їхньому логові. Гру Стрєльцова запам’ятали в Німеччині. Як згадував лікар збірної Бєлаковський, коли в Швеції на чемпіонаті світу 1958 року до нього підійшов Гельмут Ран з питанням "а де Стрєльцов?". Ескулап так само, як і інші члени делегації СРСР повинен були зберігати мовчання з приводу долі Едуарда, але він знайшов вихід – хлопнув розкритою долонею однієї руки по торцю кулака іншої, а потім зобразив пальцями грати. Ран, який сам був великим любителем "кабаків та дiвок" не міг зрозуміти, як можна було посадити такого гравця за таку дрібничку.

Сезон 1956 року в радянському футболі стартував матчем між Торпедо та Спартаком. І цей поєдинок пройшов під знаком Стрільця. Едуард знову вразив цінителів футболу – протягом поєдинку він невтомно тероризував захисні порядки спартаківців. І це, не зважаючи на те, що до нього в цьому поєдинку був приставлений персональний сторож – Анатолій Масльонкін. Коли після матчу Микола Старостін дорікнув йому, за те що той не впорався з опікою: "Подивись як грамотно зіграв їхній Хренов проти нашого Симоняна". На що захисник відповів: "Та проти Микити я сам би так зіграв".

Головним турніром для радянських футболістів в тому сезоні були Олімпійські ігри. Атаку команди в Мельбурні сформували спартаківці та ударний тандем форвардів Торпедо. В стартовому матчі Олімпіади суперником СРСР були… німці. На 26-й хвилині радянська збірна вийшла вперед, але довший час збільшити свою перевагу їм не вдавалося аж поки, за 4 хвилини до кінця, Стрєльцов не залишив свій автограф у воротах суперника. І якраз вчасно, оскільки під завісу поєдинку німці змогли пробити Яшина. Наступним щаблем сходження радянських футболістів на Олімп стали індонезійці. Екзотична збірна нічого не вигадувала та просто припаркувала автобус біля своїх воріт. Протягом цілого поєдинку фаворити сиділи на рамці воріт індонезійців, подали 27 кутових, але м’яч не йшов у ворота, до того ж азіати могли забити зі свого єдиного моменту, але минулося. Довелося грати додатковий матч. В ньому індонезійців вже просто не помітили – 4:0. Ці додаткові 90 хвилин могли вилізти боком в півфіналі, де на радянських гравців чекав один з найбільш незручних суперників – болгари. Той поєдинок дійсно виявився дуже складним – Тищенко зламав ключицю, але продовжував гру (тоді на ОІ були заборонені заміни), до того ж в Іванова розпухло хворе коліно, де-факто довелося грати вдев’ятьох проти 11 гравців суперника. Після 90 хвилин матчу переможця так і не було виявлено. І тут на 5-й хвилині додаткового часу болгарин Колєв, забивши гол, поставив збірну СРСР на край прірви. Рятівником збірної Союзу став Едуард Стрєльцов, який за 8 хвилин до кінця додаткового часу встановив паритет на табло. Як потім зізнавався Едуард, гол вийшов досить випадковим: "Я нічого не вигадував, просто м’яч зрізався з ноги та полетів не туди, куди я хотів". Цей м’яч надихнув збірну СРСР, і вона змогла забити ще один гол, який і подарував таку бажану перепустку до фіналу. 

В матчі за титул довелося зіграти ще з одним принциповим суперником – югославами. Хоча вони вже перестали бути ворогами, (В часи Микити Сергійовича радянські майстри народного слова придумали такі рядки: "Дорогой товарищ Тито, ты теперь наш друг и брат, оправдал тебя Никита, ты ни в чем не виноват"), але було зрозуміло, що за поразку в фіналі ніхто по голові не погладить.Звичайно в ГУЛАГ вже б не відправили, проте хто його знає, що могло б прийти в голову кукурудзнику. Хоча збірна Союзу по іменах була набагато сильнішою за югів, на полі цього не було видно, так як радянські футболісти в першу чергу думали про те, якби не пропустити. Тут було не до фантазії, потрібна була перемога будь-якою ціною. Страх поразки сковував будь-які креативні починання. Можливо напад СРСР не виглядав переконливо через відсутність торпедівського дуету форвардів. Іванов не зміг грати через травму, а Стрєльцова не поставили. Існує дві основних версії невиходу Стрільця в цьому поєдинку. Перша: спартаківці натиснули на тренера Качаліна, і він довірився в атаці гравцям цього клубу, друга: сам Качалін захотів дати шанс Симоняну виграти золоту медаль, так як розумів, що це, можливо, останній шанс Микити на серйозний титул, на рівні збірних. Врешті Союз вимучив перемогу з рахунком 1:0, наступного тріумфу на ОІ команді СРСР довелося чекати 32 роки. 

Тоді медалі отримували лише ті футболісти, які виходили в фіналі. І тому Стрєльцов, який зіграв в усіх іграх, крім фінальної, залишився без медалі. Після церемонії нагородження в радянській роздягальні була прекрасна сцена у виконанні двох справжніх джентльменів (якби це слово не звучало дивно по відношенню до жителів СРСР). Симонян протягнув свою медаль Стрєльцову зі словами: "Вона – твоя". Едуард відмовився, зауваживши, що він ще молодий і свою медаль ще встигне отримати. Стрєльцов не знав, що в його житті більше не буде Олімпіад. За мельбурнську перемогу Едуарда відзначили орденом "Знак Пошани", хоча могли б дати і "Орден Трудового Червоного прапора", але мабуть побоялися через молодість та деякі витівки потенційного лауреата. Також Едік тепер став заслуженим майстром спорту. 

Після перемоги на ОІ багато хто говорив про перехід зв’язки торпедівських форвардів в топ-клуб, як про 100-відсотковий факт. Спочатку ЦСКА вдався до свого улюбленого прийому: спробував Іванова та Стрєльцова забрати в армію. Армійці переживали не найкращі часи після того, як Сталін дав вказівку розформувати цю команду після провалу в Гельсінкі. Керівництво ЦСКА розуміло, що перехід двох грізних форвардів дозволить повернути клубу колишню славу. Правда завод не дав забрати двох своїх головних зірок. Тоді ЦСКА вирішив дати "їм ключі від квартир, де гроші лежать". В ті часи більшість людей жила в комуналках. І перед спокусою двокімнатного житлом важко було встояти. Правда в останній момент форварди передумали. Автозаводське начальство було не менш щедрим до своїх головних зірок, до того ж сама команда в Торпедо теж підібралася непогана. 

І хоча сам Едуард завжди хотів в Спартак, проте він не мав бажання підсиджувати Микиту Симоняна, це було не в його характері. Потім на чемпіонському бенкеті в 1965 році захмелілий Стрєльцов згадував про те, як його кликали в Спартак та інші клуби, але він вчинив вірно залишившись в Торпедо. Правда з часом була ще одна історія з якої можна зрозуміти, що Едуард все-таки шкодував про те, що не перейшов в топ-клуб. В 1981 році  на панахиду за хокейним Ікаром – Валерієм Харламовим, прийшло багато колишніх футболістів та хокеїстів, які були при погонах. Побачивши їх, Стрєльцов сказав: "Пішов би тоді в ЦСКА – і не посадили б… ".

І точно, Едуард би не опинився за гратами, якби пішов в Динамо, яке було міжвідомчою командою та курувалося безпосередньо КДБ. До складу біло-синіх Стрєльцова особисто кликав сам Яшин. Гравці Динамо мали недоторканність, і їм дозволялося більше, ніж простим смертним футболістам. Так, коли в 1960 році в Яшина запитали, яка його улюблена страва, той відповів: "Омар під майонезом" і додав, що найкраще його готують у Франції. Така відповідь в ті часи дійсно була дуже відвертою, адже не відповідала стереотипам про радянських футболістів, які люблять лише борщ, картоплю та інші традиційні страви. Легендарний радянський радіокоментатор Вадим Синявський якось зауважив: "Запрошували ж Стрєльцова і в Динамо, і в армійський клуб. А він вперся – чемпіон. В нас лише чемпіони в погонах можуть спати спокійно. Ось і почали полювання на нього". Про те, наскільки могло бути небезпечним протистояння з Динамо, свідчить табірна доля братів Старостіних.

Ще однією з причин цькування Едуарда називають секретаря ЦК КПРС – Фурцеву. Після Олімпійських ігор в Мельбурні Хрущов влаштував урочистість для радянських олімпійців. Під час неофіційної частини Фурцева підійшла до Едуарда та запропонувала йому познайомитися зі своєю донькою. На що Стрєльцов випалив як відрізав: "Мені нікого, крім моєї Алки, не треба… ". Фурцева образу не пробачила…

Далі буде…

Владимир Войтюк, Football.ua