Габріел Жезус досі добре пам’ятає ту дорогу додому. Матч ще навіть не закінчився. Він уже сидів у машині разом із дружиною та донькою. Зазвичай у такі моменти вони жартували, сміялися, але цього разу в салоні стояла важка, майже гнітюча тиша. Жезус мовчав.

Ліве коліно нило. Травми в нього вже були — але ця відчувалася інакше.

"Я одразу зрозумів: сталося щось серйозне", — згадує він.

У голові крутилися сотні думок. Перед тим він провів чотири матчі поспіль у старті в АПЛ і забив тричі — його найкращий відрізок за довгий час. Арсенал боровся за титул. У сім’ї очікували на другу дитину. Попереду було стільки світлого.

І раптом — усе обірвалося.

Матч Кубка Англії проти Манчестер Юнайтед. Один невдалий рух, різкий поворот, ноші… і темрява.

"Це був один із найважчих днів у моєму житті", — каже Жезус. Але невдовзі з’явився ще один. Лікарі підтвердили: розрив передньої хрестоподібної зв’язки.

"Я подумав: “Ох, мене чекає дуже непростий період”.

І він не помилився.

Це сталося в січні 2025 року. Повернення на поле розтягнулося майже на рік.

Перші тижні після травми тягнулися нескінченно довго. Час ніби зупинився. Його не відпускали тривожні думки — про кар’єру, про майбутнє. Він переживав навіть через те, що донька бачить його таким.

"Мені було дуже страшно. Усередині — цілий шторм із емоцій", — зізнається він.

Те, як Жезус говорить про цей період зараз, багато про що свідчить. У його голосі — спокій, навіть легкість. Звісно, допомагає те, що він уже повернувся у форму і знову готовий допомагати Арсеналу в боротьбі за трофеї. Але справа не лише в цьому.

Складається враження, що він знайшов внутрішній баланс. Ту довгу паузу — принаймні після першого шоку — він сприймає майже як час переосмислення.

На початку відновлення Жезус звернувся до психолога в Бразилії. Це стало важливим кроком.

"Ти можеш відкритися і говорити про себе, знаючи, що тебе ніхто не засудить. Вона допомогла мені розібратися в тому, що я відчуваю".

Велику роль зіграла і віра. Він кілька разів на тиждень спілкувався з пастором, у спокійні моменти читав Біблію.

"Повернення до Ісуса стало найпрекраснішим, що траплялося зі мною в житті. Віра в мене була завжди, але я ніколи не занурювався в неї по-справжньому. І саме цей період дав мені час зрозуміти, що для мене справді важливо".

Арсенал дозволив Жезусу провести літо в Бразилії. Саме там у червні народився його син. І саме там він відкрив у собі щось нове — те, на що раніше просто не вистачало часу.

"Футболіст постійно в дорозі, — каже він. — Ти пропускаєш важливі моменти: з родиною, з дітьми, з дружиною. А тут у мене було 10–11 місяців, коли я міг бути поруч. Я сумував за футболом, але поза ним я був найщасливішою людиною у світі".

Під час відновлення він постійно відчував підтримку — і від партнерів по команді, і від людей ззовні. Серед листів, які він отримував, був і один особливий — від мадридського Реала.

"Пам’ятаю свою першу травму ще в Манчестер Сіті — тоді вони теж написали мені. А з того часу, на жаль, надіслали ще три чи чотири! Я зберігаю всі ці листи вдома".

Ще одне повідомлення, яке він особливо цінує, надійшло від Роналдо.

"Якщо мене запитають, хто мене найбільше надихає — я скажу: Роналдо, R9. Після таких важких травм повернутися і знову робити те, що він робив… Це щось неймовірне. Він був просто звіром".

10 грудня Жезус нарешті повернувся на поле — у матчі Ліги чемпіонів проти Брюгге. Арсенал переміг, а емоції гравця після фінального свистка було важко не помітити.

Здавалося, це чисте полегшення. Але сам він каже інакше: навіть у найважчі моменти він не сумнівався, що повернеться.

"Я не боявся. У мене не було думок на кшталт “можливо, це кінець”. Я знав, що повернуся — і повернуся сильним. У тому матчі в Брюгге я ще раз зрозумів: коли ти віриш у Бога і не сумніваєшся в його плані, можливе все. Це був дуже особливий вечір".

Жезус також згадує історію, яка добре показує, наскільки змінився Арсенал відтоді, як він приєднався до клубу влітку 2022 року.

Минуло лише кілька тижнів після його переходу. Щойно вигравши четвертий титул АПЛ із Манчестер Сіті та надихнувшись грою команди в передсезонці, він упевнено сказав партнерам: Арсенал може виграти чемпіонат.

"Дехто засміявся, — згадує він. — Сказали: “Може, ти не в той клуб перейшов?”. Я запитав: чому? З таким складом — чому ми не можемо боротися за титул?"

З часом ця віра почала передаватися всій команді. Так, тоді Арсенал не дотягнув до чемпіонства. Але щось важливе змінилося.

"Хлопці побачили, що це реально. Що Арсенал справді може виграти лігу".

Ще два другі місця поспіль випробували команду — і на терпіння, і на нерви. Жезус зізнається: він не очікував, що доведеться так довго чекати на перший трофей з Арсеналом.

Але зараз усе виглядає інакше. Дев’ять очок відриву від Манчестер Сіті (хоча в них є матч у запасі) — і відчуття, що команда вже зовсім поруч із чимось великим.

"Це процес, який потрібно поважати, — каже Жезус. — Ми пройшли шлях від боротьби за місце в Лізі чемпіонів до боротьби за титул. І це вже важливо. Команда стала досвідченішою, зрілішою. Ми можемо виграти чемпіонат цього сезону — і, можливо, ще один трофей".

Лігу чемпіонів він, до речі, ще ніколи не вигравав. Чи це головна мета на фініш сезону?

"Фанати Арсеналу, мабуть, скажуть — Прем’єр-ліга, адже минуло вже понад 20 років. Але ж вони ніколи не вигравали Лігу чемпіонів, тож для них це теж мрія — взяти обидва трофеї. Я? Я хочу виграти все. Але якщо доведеться обирати — тоді Ліга чемпіонів".

Перший шанс на трофей був в неділю: фінал Кубка ліги проти Манчестер Сіті. І, звісно, особлива увага була прикута до протистояння тренерів — Хосепа Гвардіоли та Мікеля Артети, який колись працював його асистентом у Манчестері.

Саме дзвінок Артети до Гвардіоли посеред сезону у 2022 році й запустив трансфер Жезуса до Лондона. І хто, як не він, може порівняти обох тренерів ізсередини.

"У них є щось спільне на рівні ДНК, — каже він. — Вони хочуть вигравати кожен матч. Навіть на тренуваннях можуть розлютитися, якщо щось іде не так, як вони задумали. Звісно, Пеп досвідченіший, він вигравав трофеї в різних ситуаціях. Але Мікель уже три роки поспіль бореться за чемпіонство.

Цього сезону, з тим, як грає команда, для нього настав час зробити ще один крок уперед. Він топ-тренер".

Жезус усміхається, коли його питають, хто з них більше навантажує гравців на тренуваннях.

"Складне питання… але Мікель, — сміється він. — Я вже шість років із одним, три — з іншим. Можна сказати, я постаршав через них!"

Сміх не вщухає і тоді, коли Жезус намагається пояснити нові методи мотивації Артети. Ви, можливо, вже чули про кишенькових злодіїв чи таємничого фрістайлера. Тепер, здається, з’явилася ще якась історія з коробкою сірників і кимось, хто ховається під столом.

"Це важко пояснити", — зізнається він. І справді — далі стає ще заплутаніше. Усі сміялися, жартували. Я б сказав, що 99% його “ігор” нам заходять. Іноді буває трохи нудно, але здебільшого — це круто. Це дає іншу енергію. Бо зазвичай усе крутиться навколо футболу — футбол, футбол, футбол. А тут раптом щось інше.

Ти ніби на мить відволікаєшся від футболу, але всі ці ігри все одно мають із ним щось спільне. Саме тому він це й робить".

Минулого тижня Арсенал вийшов до чвертьфіналу Ліги чемпіонів. Команда все ще в боротьбі за Кубок Англії. У Прем’єр-лізі — серія з чотирьох перемог поспіль. І той невдалий відрізок у лютому, коли були нічиї з Брентфордом та Вулвергемптоном, зараз здається чимось далеким.

Але Жезус хоче чітко розставити акценти. За його словами, ті осічки не були наслідком якогось внутрішнього напруження, що нібито накопичувалося в команді.

"Справа не в тиску, — пояснює він. — Можливо, в такі моменти повертаються неприємні спогади — поразки, втрачене чемпіонство. Бо ми вже три роки проходимо через це. І, на жаль, іноді просідаємо в схожих ситуаціях і в той самий період сезону. Ми це обговорюємо. Працюємо над цим ментально — і рухаємося далі".

Його головна думка звучить просто, але дуже точно:

"Коли ти вже щось виграв, ти можеш боятися це втратити. Але в нас цього ще немає — отже, нам нічого боятися. Неможливо втратити те, чого ти ще не здобув. Треба просто виходити на поле матч за матчем і намагатися перемагати".

Після гри з Вулвергемптоном, зізнається Жезус, у роздягальні відбулася серйозна розмова. Без криків і звинувачень — але максимально відверта.

"Я грав у командах, де доходило майже до бійок у роздягальні — тут такого не було. Ми не звинувачували одне одного. Швидше навпаки: “Окей, кожен із нас має додати. Кожен”. Це було головне".

Ця розмова, за його словами, стала важливою точкою відліку.

"Це пішло на користь. Усі були присутні — навіть керівництво клубу. Іноді такі моменти потрібні. Іноді гравці мають зробити крок уперед — взяти відповідальність на себе".

Жезус без вагань називає тих, хто найчастіше бере слово: Мартін Едегор, Букайо Сака, Давід Райя, Деклан Райс, Мікель Меріно, Крістіан Нергор. Після поразки 2:3 від Манчестер Юнайтед у січні слово взяв і він сам.

"Кожен матч — інший. Немає однієї людини, яка постійно “тягне” всіх за собою. У всіх командах, де я грав, були сильні особистості. І Арсенал зараз стає саме такою командою. Це дуже добре".

Окрема тема — стандарти, які стали справжньою зброєю Арсеналу й водночас приводом для постійних розмов.

Жезус ставиться до цього спокійно.

"Усі команди забивають після стандартів. Просто хтось робить це частіше — бо більше працює над цим. У Сіті ми забивали не так багато, але й не так багато це тренували. Ліверпуль, наприклад, теж регулярно забиває зі стандартів.

Просто коли це робить Арсенал — усі починають говорити. Бо це команда, яка лідирує в чемпіонаті. Вболівальники співають свою пісню — і всіх це дратує. Але стандарти — це частина футболу".

"Ми сприймаємо це як плюс — уміння вигравати по-різному, — каже Жезус. — Не завжди виходить показувати ідеальний футбол. Іноді суперники приїжджають на Емірейтс, сідають дуже глибоко — і пробитися через них непросто. Але в нас є стандарти. І є гравці, які обожнюють забивати після них. Для нас це тільки на користь".

Він із повагою говорить про роботу з Ніколя Жовером — тренером Арсеналу зі стандартів, хоча визнає: той не дає розслабитися.

Перед матчем із Челсі на початку місяця тренувань було навіть більше, ніж зазвичай. Причина проста — команда не забивала після стандартів уже шість матчів поспіль.

"Він був просто скажений, — сміється Жезус. — Було видно, що він реально переживає".

Результат не змусив чекати: два голи після кутових у грі проти Челсі. Можна уявити, наскільки задоволений був Жовер — тим більше що, як писали в The Athletic, у його контракті навіть передбачені бонуси за такі м’ячі.

"Я про це не знав, — усміхається Жезус. — Іноді такі матчі даються важко. Але ми виграли за рахунок стандартів — і це головне. Три очки".

Що ж до особистих цілей, тут усе очевидно — на горизонті чемпіонат світу.

Жезус уже був у складі збірної Бразилії на мундіалях 2018 і 2022 років. Востаннє він грав за національну команду у 2023-му, але зараз хоче повернутися — і розуміє, як це зробити.

"Як бразилець, я хочу бути на чемпіонаті світу. Зараз для мене головне — залишатися здоровим і отримувати ігровий час в Арсеналі. Допомагаючи клубу, я можу показати, що все ще здатен бути корисним і збірній.

Попереду ще довгий шлях. І ще дуже багато, за що варто поборотися".

The Athletic