Коли у липні 2017 року його підписали з Галл Сіті за 10 мільйонів фунтів, мало хто міг уявити, у що це переросте. Тоді це виглядало як розумна, але не гучна угода. Зараз — один із найкращих трансферів сучасного Ліверпуля.

Шотландець провів за клуб 373 матчі й виграв усе, що тільки можна. Два титули Премʼєр-ліги — один з Юргеном Клоппом, інший уже під керівництвом Арне Слота. Кубок Англії, двічі Кубок ліги, а ще Ліга чемпіонів, Суперкубок УЄФА та Клубний чемпіонат світу.

У 32 роки, залишаючи клуб цього літа, він іде як один із головних гравців сучасної історії Ліверпуля і, без перебільшення, один із найкращих лівих захисників, яких бачив цей клуб.

На полі він був віддзеркаленням фанатів — з тією ж енергією, тією ж впертістю і тим самим бажанням боротися до кінця. У ньому легко було впізнати себе. Робертсон ніколи не грав упівсили — тільки на максимум, і навіть більше.

Його скажений пресинг проти Манчестер Сіті у переможному матчі 4:3 у січні 2018-го ще довго будуть згадувати і переглядати. Як і момент, коли він вивів з рівноваги Ліонеля Мессі у легендарному камбеку проти Барселони (4:0) у півфіналі Ліги чемпіонів 2019 року.

Починав він не надто яскраво, але дочекався свого шансу — і вже не відпустив його. З часом Робертсон став ключовим гравцем основи: жорсткий у захисті, невтомний у русі, з тією скромністю і самовіддачею, яка притаманна футболістам, що перевершили всі очікування.

"Для мене Енді Робертсон — найкращий лівий захисник у світі", — казав Юрген Клопп у 2021 році.

Разом із Трентом Александер-Арнольдом він фактично переосмислив роль фулбека в атаці. У найкращі роки команди Клоппа ця пара стала одним із головних джерел креативу на Енфілді.

Але його вплив не обмежувався грою. За Клоппа Робертсон входив до лідерської групи, а після відходу Александер-Арнольда отримав повʼязку віцекапітана. Він залишався тим, хто задає тон — і на полі, і за його межами.

Його щира, відкрита натура зробила Робертсона своїм для всіх — і для вболівальників, і для партнерів по команді. Достатньо було побачити його емоційне інтерв’ю після того, як збірна Шотландії пробилася на чемпіонат світу, де він згадував колишнього одноклубника Діогу Жоту, щоб зрозуміти: за ці роки в Ліверпулі він побудував не тільки кар’єру, а й справжні людські зв’язки.

На початку цього року Робертсон відверто говорив про своє майбутнє. Цього сезону йому довелося прийняти іншу роль — не основного гравця. У клубі це обговорювали, і хоча він знаходив свої плюси навіть у меншій кількості хвилин, після перемоги над Барнслі в Кубку Англії чесно зізнався: "Я з тих, хто хоче грати".

Минулого літа до нього проявляв інтерес Атлетіко, але Робертсон відмовився від переїзду до Іспанії і залишився на Енфілді — навіть розуміючи, що при Арне Слоті він уже не є беззаперечним першим вибором. У січні з’являлася інформація про інтерес з боку Тоттенгема, однак Ліверпуль не поспішав відпускати досвідченого захисника.

Позиція лівого захисника загалом потребувала оновлення після нестабільного сезону і Робертсона, і Костаса Цимікаса. По ходу чемпіонського сезону форма шотландця покращилась, але ставало очевидно: це вже не той гравець, який був на піку.

Цього сезону він здебільшого залишався у ролі підстраховки для літнього новачка Мілоша Керкеза. Попри 31 матч у всіх турнірах у кампанії 2025/26, у Прем’єр-лізі він лише шість разів виходив у старті. На початку листопада Робертсон повернувся до основи і справді допоміг команді — зокрема у перемогах над Астон Віллою та Реалом у складний період, коли Ліверпуль переживав серію невдач.

Його виступ у березневому матчі Кубка Англії проти Вулвергемптона (3:1) ще раз нагадав, яким важливим він був для цієї команди. Гол здалеку, а потім — фірмова передача низом на Мохамеда Салаха. Класичний Робертсон, якого всі звикли бачити.

Попереду залишилося лише шість матчів у чемпіонаті. І хоча він провів повний матч проти Фулгема у суботу (2:0), його ігровий час до кінця сезону під питанням. Втім, у бажанні допомогти команді досягти цілі — жодних сумнівів.

Влітку шляхи Робертсона і Ліверпуля розійдуться. І це буде прощання, сповнене емоцій — з щирою вдячністю, оплесками й любов’ю, яку він повністю заслужив.

The Athletic