Черговий футбольний уїкенд в України залишився позаду.
Двадцять четвертий тур української Прем’єр-ліги насправді виділявся серед інших гармонійним розподіленням матчів за телевізійною сіткою. Чотири ігрових дні, по два матчі на добу в кожному з них, ранні телевізійні слоти. Тобто, якщо було бажання у вболівальника, потім можна було перемкнутись на топові поєдинки інших провідних чемпіонатів Європи. Звісно, що ігри в 13:00 мало спільного мають із залученням великої кількості глядачів на трибунах, але живемо в такі часи, що їх там і так небагато збирається, якщо не порушувати регламент.
Центральний матч туру — останній за розкладом та визначальний для чемпіонських перегонів
Насправді зустріч донецького Шахтаря й житомирського Полісся на Арені Львів для обох команд могла отримати значно меншу вагу, якби до цього черкаський ЛНЗ не поступився в гостях у ковалівського Колоса. І насправді підводити до заключного протистояння цього вікенду треба саме з точки зору подій у Ковалівці в суботу.
Команда Віталія Пономарьова до цього на початку тижня розписала мирову з "гірниками" в яскравому протистоянні (2:2), і контроль над ситуацією при цьому залишався в руках у "бузкових", бо, так, у Шахтаря попереду перенесений матч проти Зорі, але й зустріч проти Полісся виглядала такою, де втраті очок узагалі б ніхто не здивувався, бо й колектив Руслана Ротаня в порядку, і графік у донеччан із цими перельотами/переїздами нині просто скажений.
На цьому тлі ЛНЗ приїздить до Ковалівки на зустріч проти команди Руслана Костишина, яка в 2026 році не є стабільною, і може як обіграти умовні Карпати (1:0), так і згоріти в дуелі проти Епіцентру із шаленим рахунком (0:4). Але при цьому "колоски" грають у такому стилі, який перекриває майже всі сильні сторони черкаського клубу.
А якщо Колосу ще й удається забити першим, то… Ох, як же ж важко було команді Пономарьова хоч щось створювати у відповідь на швидкий гол Кане в цій зустрічі. Отой момент із скасованим через офсайд голом Драмбаєва наприкінці першого тайму й був найкращим, чим зумів забезпечити себе ЛНЗ цього дня в атаці. А Колос учергове показав, що, якщо вдається нав’язати йому свій футбол суперникам, то це стає серйозною проблемою для останніх. "Чорно-білим", до речі, ще доведеться зіграти проти Динамо та Шахтаря в цьому сезоні, але лише в заключних турах і після серії дуелей проти новачків, тож, можливо, це був останній приклад такої жаги чіплятись за результат від них у цьому сезоні.
І тепер переходимо до подій центрального матчу туру на Арені Львів. Оскільки ЛНЗ поступився, то одночасно й Шахтар мав можливість відірватись від переслідувачів, навіть без урахування перенесеного матчу проти Зорі посеред тижня, і Полісся мало можливість не тільки відновити відрив від київського Динамо, яке свою гру в тієї ж таки Зорі виграло (3:1), а й скоротити відставання від "бузкових" до двох очок. І от тоді б інтрига у верхній частині турнірної таблиці забуяла всіма фарбами веселки.
І насправді дуже гарно підготувалась команда Руслана Ротаня до звітної зустрічі. Гру Шахтаря, який перебував у стані відновлення після матчу-відповіді проти АЗ (2:2), "вовки" в першому таймі прочитали бездоганно, і в підсумку "гірники" не завдали жодного удару по їхніх воротах, окрім епізоду з незарахованим через офсайд у Траоре голом Ізакі. До речі, теж показовий був момент силової боротьби в чужому штрафному, який форвард залишив за собою. Десь ми таке вже бачили.
Утім, потім був другий тайм, і знову стало зрозуміло, що єдиним варіантом для суперників Шахтаря втримувати контроль над грою після перерви, це не пускати "гірників" на розмову з Арда Тураном. Бо невідомо, що саме робить із підопічними турок під час перерви, але постійно відновлення зустрічі супроводжується якісними змінами в грі команди.
Цього разу все вирішив стандарт, але насправді Волинець у подальшому запобіг і поразці своєї команди з більшим рахунком, тоді як у Різника був лише один ефектний гайлайт у цій грі — та й той він створив у грі ногами в дриблінгу проти Краснопіра. У підсумку, маємо не настільки ж видовищний матч, як за тиждень до цього був у Черкасах, але й очікувати повторення того футбольного банкету в грі команд, одну з яких сам Туран називає навіть сильнішою за ігровими характеристиками, аніж його Шахтар, не доводилось.
Динамо Київ та Металіст 1925 тепер тримаються разом
Команда Ігоря Костюка відкривала цей тур матчем посеред робочого дня в п’ятницю проти луганської Зорі на стадіоні ім. В. Лобановського в столиці, і, звичайно, усі очікували побачити реакцію від неї на поразку від харківського Металіста 1925 за тиждень до цього (0:1). Тим паче, що конкуренти та віднедавна сусіди в турнірній таблиці на наступний день мали грати проти Кудрівки, і було б непогано додатковий тиск на них створити для "біло-синіх". Але все почалось із шаленого тиску колективу Віктора Скрипника й чергового швидкого пропущеного м’яча для столичного колективу. Ще й із пенальті, який із пересердя привіз Пономаренко, який тільки-но повернувся після дискваліфікації.
Однак потім "мужики" вчергове в цьому сезоні продемонстрували, що наче й можуть створювати проблеми для будь-якого суперника в окремих епізодів, бо класних виконавців у них насправді вдосталь, але при цьому в подальшому контролювати хід подій на полі їм не надто вдається.
Динамо чинило значний тиск упродовж решти ігрового часу, і тут було насправді лише два варіанти — або Турбаєвський достроково стає найкращим гравцем у турі вже в першому ж матчі вікенду, або Зоря починає пропускати й "біло-сині" її дотискають. Пономаренко провів гол у відповідь ще в першому таймі, реабілітувався, а вже в другій половині активність Волошина принесла господарям ще два голи, від чого про проблеми на старті зустрічі всі якось одразу забули, ніби їх і не було взагалі.
Харківський Металіст 1925 тим часом отримав результат матчу прямого конкурента, і свою гру мав проводити на наступний день у Житомирі проти Кудрівки, яка бореться за можливість виходу із зони перехідних матчів. Робить це команда Василя Баранова при цьому настільки активно, що здатна створювати проблеми суперникам, у яких попереду не все складається належним чином, як, наприклад, у колективу Младена Бартуловича.
У підсумку, ми отримали не надто яскравий двобій, у якому все вирішив фактично один епізод "на зубах" від Калюжного вже в компенсований час. Усі довкола вже змирились із перспективою нічиєї, але Супер-Іван вирішив, що треба перемагати, тому створив простір для удару Мба перед чужими володіннями. По-справжньому капітанський учинок, який не дає Динамо створити гандикап.
Навіть СК Полтава ще за щось чіпляється, на відміну від Олександрії
Володимира Шарана запросили знову очолити Олександрію наприкінці провального сезону з очевидною метою — надихнути команду на справжнє футбольне диво переродження та потенційний вихід із зони прямого вильоту, що вже вважалось би фантастичним результатом. І не можна було при цьому сказати, що ігри проти СК Полтава (3:3), Карпат (0:2) та зрештою рівненського Вереса в цьому турі (0:3) були для цього непридатними.
Але маємо те, що маємо — "поліграфи" здобули лише один заліковий бал, за цей час, тоді як треба ще, щонайменше, дев’ять у зустрічах проти Епіцентру, Колоса, Полісся, Зорі, Руху та Кривбасу для того, щоб виконати хоч якесь завдання. Коротше кажучи, це була кінцева зупинка й далі цей рухомий склад слідуватиме безпосередньо в Першу лігу. Якщо знову не розбіжиться хто-куди.
І на тлі такого виступу Олександрії дивитись на матч надвечір п’ятниці на Оболонь Арені за участі ще більш безнадійної СК Полтава було взагалі дивно. "Пивовари" є дуже важким суперником, коли справа доходить до домашніх для них протистоянь і при цьому команда Олександра Антоненка повністю контролює хід подій на полі.
Але при цьому "малиново-жовтим" удалось забити з пенальті, який господарі самі собі привезли на старті другого тайму, і хто його знає, якби не вилучення в складі колективу Павла Матвійченка десь за пів години до фінального свистка, як би складались подальші події. Воротар Мінчев піймав того вечора справжній кураж, і хоча Оболоні все ж таки вдалось відігратись, показовим було те, що матч не зупинила навіть повітряна тривога вже в компенсований час — настільки обидві команди та арбітри захопились грою у футбол. Хоча насправді треба засуджувати такі свідомі підштовхування до ризиків усупереч регламенту з боку рефері.
Тяганина на Лівому Березі та черговий "молодецький" фейл Руху
Почати виникає бажання саме з гри, де хоча б забиті м’ячі глядачі змогли побачити посеред вихідного дня у неділю. Ну то й що, що два з них спрямували гравці львівського Руху у власні ворота на полі криворізького Кривбасу? І якщо в другому епізоді Ясінському залишається лише поспівчувати через рикошет у боротьбі за м’яч у повітрі, то епізод на 15 хвилині став справжнім шоком для молодого воротаря Клименка, який пропустив повз себе відверто кепську передачу назад від Товарницького з лівого флангу оборони.
Зрозуміло, що команда Івана Федика, після такого перформансу у виконанні власних захисників, не могла претендувати на гарний результат у цій зустрічі, бо до цього мала проблеми навіть із банальним ураженням чужих воріт у 2026 році. Ще й третій гол Рух пропустив посеред другого тайму відверто воротарський за підсумком штрафного від Юрчеца, тож дійсно все йде до того, що перехідних матчів уникнути буде складно.
А про матч на стадіоні Лівий Берег поміж кам’янець-подільським Епіцентром та львівськими Карпатами набагато краще нашого скаже підсумкова статистика протистояння. Білик, безперечно, назбирав аж шість сейвів у цій грі, але при цьому команди на двох згенерували лише 1.26 xG, тож можете собі уявити, наскільки якісним було це "видовище". Вочевидь, ані колектив Сергія Нагорняка, ані підопічні Франсіско Фернандеса не хотіли сходити із траєкторії вдалих для себе серій у останній матчах. Для Епіцентру броманс із ареною в столиці таким чином продовжується, а іспанець на чолі "левів" продовжує принаймні не поступатись і його команда не пропускає. Хоч щось позитивне за підсумком цього матчу.
Гол туру
Ігор Харатін (Верес)
Ян Юрчец (Кривбас)
Крістіан Мба (Металіст 1925)
Ібрагім Кане (Колос)
Богдан Редушко (Динамо Київ)
Найкращий гравець туру — Микита Мінчев (СК Полтава).
Найкращий тренер туру — Арда Туран (Шахтар).