Для Арсенала та Мікеля Артети фінал Кубка ліги — це момент, коли все вирішується. Перемога може стати точкою відліку нової епохи.

У лютому 2018 року Пеп Гвардіола виграв свій перший трофей із Манчестер Сіті — саме Кубок ліги. Коли він піднімав його над головою, поруч стояв Мікель Артета.

Того вечора на Вемблі команда Гвардіоли без шансів розібрала Арсенал Арсена Венгера — 3:0. І вже після фінального свистка тренер заявив: навіть перемога в третьому за статусом турнірі англійського футболу може стати поштовхом до чогось значно більшого.

Титули допомагають вигравати нові титули, — сказав тоді один із найтитулованіших тренерів сучасності. — Дуже важливо взяти перший. Це допоможе нам у Прем’єр-лізі, де ми хочемо виграти всі матчі, що залишилися, і в Лізі чемпіонів".

Минуло лише три місяці — і Гвардіола вже тримав у руках трофей чемпіона Англії. Артета знову був поруч.

Тепер усе інакше. Артета — головний тренер Арсенала. І він на власні очі бачив, як подібний трофей може змінити команду зсередини. Цього вікенду він спробує використати цей ефект — але вже проти самого Гвардіоли.

У неділю на Вемблі вони опиняться по різні боки технічної зони. Колишні союзники — тепер суперники. На кону — перший внутрішній трофей сезону, за який боротимуться дві найсильніші команди чемпіонату, що йдуть першою та другою за два місяці до фінішу.

На передматчевій пресконференції Артета фактично повторив слова свого колишнього наставника:

"Перемоги завжди допомагають. А трофей — тим більше. Це додає впевненості, дає відчуття, що в потрібний момент ти здатен зробити результат і маєш достатньо ресурсів, щоб досягти свого".

Кубок ліги не стане для Мікеля Артети першим трофеєм на чолі Арсенала. У своєму дебютному сезоні-2019/20 — першому в кар’єрі як головного тренера — він уже виграв Кубок Англії, обігравши на шляху до титулу Манчестер Сіті та Челсі.

Раніше Артета згадував і перемоги в Суперкубку Англії того ж року та у 2023-му, але серйозно їх ніхто не рахує. У підсумку — майже шість років без великого трофея. Для клубу масштабу Арсенала це занадто довго. Так, є турніри престижніші за Кубок ліги, але в нинішньому становищі відмовлятися від будь-якого трофея — розкіш, яку він собі дозволити не може.

Якщо не враховувати Суперкубок, це ще й перший фінал для Арсенала з того самого 2020 року. Щоб знайти подібну паузу в історії клубу, доведеться повернутися до періоду між 1980 та 1987 роками.

Тоді серію без фіналів перервав саме цей турнір: команда Джорджа Грема обіграла Ліверпуль 2:1 на Вемблі. А вже за два роки Арсенал вирвав чемпіонство у тієї ж команди Кенні Далгліша — в одному з найдраматичніших фінішів в історії. Тепер у Лондоні сподіваються пройти той самий шлях — від кубкових перемог до титулу чемпіона — але значно швидше.

Артета запевняє: команда не зазирає далі цього фіналу, попри те що попереду турніри з більшим статусом, підсумки яких будуть підведені у травні. Водночас він розуміє очікування вболівальників — що цей матч може стати точкою входу до чогось більшого. Першим поштовхом у сезоні, який теоретично може завершитися навіть історичним “квадруплом”.

Сам тренер визнає: команда без трофеїв “вже досить давно”. Із команди, що виграла Кубок Англії у 2020-му, у складі залишився лише Букайо Сака.

За цей час Арсенал встиг отримати репутацію вічного другого — команди, яка регулярно доходить далеко, але не робить останній крок. Частково це несправедливо: три поспіль другі місця в Прем’єр-лізі свідчать про стабільно високий рівень. Але зараз потрібні саме трофеї — і для репутації тренера, і для довіри до всього проєкту.

Шість років тому перемога в Кубку Англії мала стати стартом нової ери. Натомість у складні часи вона радше залишалася єдиною опорою, за яку тримався Артета.

Тоді Арсенал просто не був готовий до стабільних перемог. Зараз — інша історія. Клуб інвестував у склад, який дозволяє боротися одразу на кількох фронтах. Команда грає так, ніби для неї важливі не компліменти, а результат. Цей Арсенал будували, щоб вигравати.

І тепер настав момент це довести.

Як сказав сам Артета — час виходити на сцену.

"Це один із тих моментів, які визначають усе, — каже Артета. — У підсумку важливо лише одне: виграв ти трофей чи ні. Коли доходиш до фіналу — це і є головне. І ми маємо це довести. На полі — не словами".

Ще кілька тижнів тому здавалося, що цей фінал напряму вплине і на чемпіонську гонку — ніби переможець отримає психологічну перевагу перед вирішальним відрізком сезону. Але зараз, коли між Арсеналом і Сіті дев’ять очок, ця інтрига трохи втратила значущість.

Втім, сюжетів у цього матчу вистачає. І боротьба за титул у Прем’єр-лізі (Сіті має гру в запасі, а Арсеналу ще й доведеться балансувати між чемпіонатом і плей-оф Ліги чемпіонів, включно з виїздом на Етіхад 19 квітня). І протистояння вчителя та учня на тренерських лавках. І непроста історія Арсенала у фіналах Кубка ліги — лише дві перемоги при шести поразках.

Є й ще один нюанс: це перший по-справжньому великий матч на Вемблі для Арсенала з уболівальниками за довгий час. Востаннє таке було якраз у фіналі цього турніру вісім років тому — і тоді вони програли Сіті. Півфінали та фінал Кубка Англії у 2020-му проходили вже під час пандемії, на порожньому стадіоні. Тож зараз атмосфера має бути зовсім іншою. Артета навіть закликав фанатів отримати задоволення від кінцівки сезону — і вечір на Вемблі може стати ідеальним стартом.

Але головна лінія цієї історії — інша. Це шанс для Арсенала нарешті перейти з категорії претендентів у категорію переможців.

Такий матч може стати точкою запуску. Моментом, коли потенціал перестає бути лише словами і починає працювати на повну — наче хтось підпалює ґніт на гарматі з клубної емблеми.

Поразка — і старі насмішки ще якийсь час нікуди не зникнуть. Перемога — і це вже може бути початок нової ери.

Для Арсенала і Артети цей турнір давно не був настільки важливим.

The Athletic