Частина 1

В першому сезоні тренер працює спокійно та показує все, що може. На другий рік до нього починають придиратися, а на третій, як би він не старався, його звільняють.

Бела Гуттманн

Першим післявоєнним клубом,  який очолив Бела, був будапештський Вашаш. Тоді Угорщина переживала дуже важкі часи. Існували великі проблеми з харчами, а інфляція миттєво з’їдала практично усю зарплатню. Тому немає нічого дивного в тому, що в такій ситуації Гуттманн домовився з керівництвом Вашаша, щоб за свою роботу він отримував не якісь там папірці – пенге, а єдину, як на той час, "тверду валюту" – продукти. Однак роман Бели з новим клубом протривав недовго. Для Гуттманна під час його роботи з командами на першому місці були зовсім не гроші,  а особиста свобода. Він надзвичайно не любив, коли хтось з керівництва давав йому свої "геніальні" рекомендації стосовно складу команди. Також Гуттманн не дозволяв жодному з гравців диктувати йому свої умови.

Він любив повторювати: "Приручиш зірку – приручиш команду" та не дозволяв нікому порушувати цю свою заповідь. Якось президент Вашаша з’явився в роздягальні команди та почав давати цінні вказівки Гуттманну. Бела на ці теревені заявив: "Я не маріонетка" та відмовився від вашашських харчів. Після цього футбольний Одіссей недовго сидів без роботи. У 1946 році він очолив румунський клуб  Чінезул (в перекладі з румунської "молот"). Насправді це було старе-добре Маккабі, яке радянська влада перейменувала на свій лад. В Бухаресті Гуттманну створили ідеальні умови для роботи: він тепер отримував зарплатню не продуктами, а доларами, до того ж президент Чінезула – текстильний магнат Кауфман не показував носа до роздягальні. Проте скоро жага мандрів знову покликала Белу. Він отримав пропозицію від Уйпешта, з яким колись брав єврокубок, до того ж він передбачив, що нова влада не довго терпітиме колишній єврейський клуб. І виявився правим: в 1948 році Чінезул поглинула Лета.

В тодішньому Уйпешті виблискували 9 гравців збірної Угорщини. Бела став останнім інгредієнтом, якого бракувало для того, щоб приготувати чемпіонський рецепт. Гуттманн, як вправний диригент, налагодив командну гру та підтягнув дисципліну – цього виявилося достатньо, щоб із запасом взяти титул. Видавалося, що з таким складом і таким тренером Уйпешт надовго посяде угорський футбольний трон. Однак Бела пропрацював з командою лише один сезон та вирішив піти, після того, як один з функціонерів з’явився в роздягальні та почав наполягати на тому, що він наказує гравцям і Гуттманну провести ще одне тренування. Бела на превеликий подив боса, не дав йому закінчити цей красномовний виступ, відправивши його в нокдаун наступною фразою: "Можливо на клубній раді ваше слово важить більше за інших, але тут моя територія, так що закрийте рота і покиньте приміщення". Чиновник незабаром оговтався та знову почав качати свої права, тоді Гуттманн заявив: "Якщо Ви, настільки впевнені у своїх знаннях, тоді, будь ласка, займайте моє місце та керуйте командою. Я не буду стояти на шляху нового угорського тренерського генія". Гуттманн гримнув дверима та пішов з команди, з якою він міг би підкорити чимало вершин. Але ж Бела не міг вчинити по-іншому, він ж не маріонетка.

Інші клуби не ловили ґав та розпочали боротьбу за Белу. Гуттманну найбільше припала до душі пропозиція Кішпешта. На посаді тренера він замінив Ференца Пушкаша. Команда мала чудовий потенціал. В ній, незважаючи на вік, вже починали сяяти майбутні зірки Араньчапат: Йожеф Божик та в першу чергу син екс-тренера Ференц Пушкаш. І знову Бела затримався в команді лише на один сезон. Цього разу йому не вдался приручити зірку. В одному з матчів півзахисник Кішпешта Патьї не міг нічого вдіяти зі своїм опонентом та постійно лупив його по ногах. Було очевидно, що суддя рано чи пізно перестане закривати очі на брутальні дії цього тафгая. Тому Бела вирішив випередити арбітра. В перерві поєдинку тренер заявив Патьї, що на другий тайм той не виходить. Це означало, що всю другу половину матчу Кішпешт мав би грати в меншості (замінами в ті часи і не пахло). Очевидно, що багато кому не сподобалось таке рішення Гуттманна. Тоді Патьї підійшов до Пушкаша, який, завдяки своїм бомбардирським подвигам, був головним авторитетом в команді та запитав, як він має вчинити в цій ситуації. Ференц сказав: "Гуттманн – звичайно ж геній, але добровільно грати в меншості це – божевілля. Виходь на поле. Він перебіситься, а потім дякую скаже".

Але Бела відреагував на таку ініціативу зовсім не так, як прогнозував Пушкаш. Він піднявся на трибуну, витягнув газету і занурився в читання, демонструючи, що йому байдуже до подій на полі. Після фінального свистка Гуттманн навіть не зайшов до роздягальні, а одразу поїхав на вокзал, звідки поїздом вирушив у Будапешт. Вже звідти Бела написав листа керівництву клубу, в якому пояснив такі свої дії: "Пушкаш своїм вчинком знищив мій авторитет. У зв’язку з цим, вважаю недоцільною мою подальшу роботу з командою". Цікавим є те, що Ференц, який став причиною самовідводу Бели, звільнив таким чином тепле місце наставника для свого батька. Деякий час Гуттманн сидів без роботи. Він прекрасно бачив, що Угорщина дуже змінилася. Нова комуністична влада починала демонструвати своє справжнє обличчя. Воно зовсім не подобалось Белі. В цій ситуації запрошення в Рому стало чудовою нагодою вирватися за межі залізної завіси. Гуттманн доклав всіх зусиль, щоб легально покинути "країну процвітаючої футбольної корупції". Однак в Італії все виявилося зовсім те так, як собі намалював Гуттманн. Коли він приїхав на Апенніни, то його появу можна було проілюструвати відомою картиною – "Не чекали". Справа в тому, що поки Бела намагався прослизнути крізь залізну завісу в Ромі змінився власник. Політик Карл Рестаньо не мав жодного бажання бачити в своєму клубі скандального Гуттманна. Керівництво заявило Белі: "Ми б з радістю Вас взяли на роботу, але не можемо цього зробити при всьому бажанні, адже у Вас не має італійської тренерської ліцензії". Цікаво, а звідки вона могла взятися в угорця Гуттманна?

Скромна Падова зрозуміла, що це її шанс на те, щоб отримати топ-тренера. Керівництво нової команди виявилося не менш вовчим ніж керівництво Роми. Вони запропонували Белі контракт, який окрім зарплатні, передбачав лише премії за відбір очок в матчах з грандами. Так як в Італії Гуттманн вже не мав танцювальної школи, то йому залишалося погодитися на такі умови. Він лише вчився жити за вовчими апеннінськими законами.  Після 13-туру з власником Падови повторювалася ситуація, в яку раніше потрапив власник СК Енсхеде, його команда йшла на другому місці, проте це зовсім його не тішило, адже він мав заплатити велику суму в якості преміальних Белі. Гуттманн тоді навіть зберігав газету, в якій Падова красувалася в турнірній таблиці на другому місці Звичайно ж, казка не могла тривати вічно. Скоро Падова покотилася, та опустилася на 15 місце. В команді розгорівся скандал. Голкіпер Звонко Монсідер звинуватив Гуттманна в тому, що він обклав команду своєрідним податком. Хорват стверджував, що кожен, хто грав за основу, мав заплатити наставнику певну таксу. Белу звільнили, під шумок президент Падови "забув" виплатити йому чесно зароблену премію. На додачу італійська федерація ще й дискваліфікувала Гуттманна через справу Монсідера. Проте Бела не думав так просто здаватися, він подав апеляцію, та реабілітував своє чесне ім’я.

Наступним етапом в кар’єрі Бели стала Трієстина, яка багато в чому купила його тим, що допомогла в судовій справі Монсідері. З новою командою Бела не хапав зірок, але завдання поставлене керівництвом виконав. Трієстина два сезони поспіль під керівництвом Гуттманна виживала в Серії А. Наставник хотів більшого, а тому знову вирушив в мандри. Він опинився в Новому Світі, де очолив скромний аргентинський Кільмес. Звичайно це було зовсім не те, чого хотів Гуттманн. Бела намагався досягти компромісу з Бокою, але та відмовилась задовольнити фінансові апетити тренера. Незабаром захворіла дружина Гуттманна і лікарі порекомендували їй підлікуватися на середземноморських курортах. Так в паспорті Бели з’явився черговий штамп, на цей раз Кіпру. Згідно з умовами контракту, він повинен був тренувати АПОЕЛ до вересня 1954 року, проте вже восени 1953 року Бела вкотре вирушив в дорогу.

Як виявилося в Італії про нього не забули. Про харизматичного тренера згадав Мілан. Незважаючи на погані спогади, пов’язані з Апеннінами Бела звичайно ж не міг змарнувати таку нагоду. В даний момент він сидів у футбольній дірі, під назвою Кіпр, а йому пропонували тренувати Лідхольма, Нордаля, Буффона, та й клімат підходив дружині. Звичайно, що Гуттманн знову почав пакувати валізи. Бела очолив россонері по ходу сезону 1953-1954 років і, незважаючи на усі зусилля, так і не зміг дістати лідерів –Інтер та Ювентус. Гуттманна не влаштовувала "бронза". Керівництво Мілана теж хотіло отримати золото. Тому Бела з чималеньким гаманцем вийшов на трансферний ринок. Команда придбала одного з кращих гравців світу – лідера уругвайської збірної – Хуана-Альберто Скьяффіно.

Неабияк допоміг команді юний Чезаре Мальдіні, який  цементував редути Мілана. З перших турів команда помчала за титулом. Після 9 ігор в активі россонері були 8 перемог та одна нічия. На початку 1955 року Мілан прибив на виїзді Стару синьйору та відірвався від переслідувачів аж на 5 очок, маючи при цьому гру в запасі. А вже 13 лютого після серії невдач Гуттманна звільнили. Белі вказали на двері, незважаючи на те, що команда йшла на першому місці. Керівництво звинуватило Гуттманна в тому, що команда перебуває в жалюгідному фізичному стані, а сам наставник не може знайти спільної мови з футболістами. Дійсно після перемоги над Юве Мілан пригальмував, але на це існували свої причини. П’ятиматчеву дискваліфікацію отримав вожак команди – Скьяффіно, травми викосили основу россонері. Так, в одному з матчів Бела мав під рукою лише 8 футболістів, інших довелося дозбирувати в прімавері. Ці аргументи не подіяли на клубних босів. Вони знайшли цапа-відбивайла в особі Гуттманна. На своїй прощальній прес-конференції він не поліз за словом до кишені: "Мене, тренера лідера чемпіонату звільнили, хоча я не кримінальний злочинець та не гомосексуаліст. Прощавайте". В подальшому Гуттманн врахував міланські уроки і завжди включав в угоду пункт, згідно з яким його не можна було звільнити, якщо команда йшла на першому місці.

Після Мілана Бела очолив Віченцу, але швидко покинув її через те, що президент клубу хотів знаходитися в роздягальні клубу тоді, коли тренер давав гравцям передматчеві настанови. Існує й інша версія чому Гуттманну довелося покинути Апенніни. Італійські папараці нібито розкопали достовірну інформацію про те, що Гуттманн – гомосексуалсіт. Після цього місцеві газети розпочали кампанію проти тренера. Далі – більше. 2 квітня 1955 року Бела збив двох школярів, один з яких згодом помер. На щастя, Белі вдалося вийти сухим з мутних вод цієї  справи. Проте йому довелося покинути країну. Бела мав очолити матрацників, але до Мадрида він так і не доїхав, а опинився аж в Бразилії.

Гуттманн став тренером Сан-Паулу. Спочатку пауліста не сподобався новий тренер, який запровадив в клубі залізну дисципліну, позбавивши футболістів усіх спокус нічного життя. Згодом вони побачили, що, завдяки методу нагайки їхні результати стрімко пішли вгору, після чого  вони готові були викладатися на усі 100 відсотків. Ті ж, хто не хотів працювати, скоро покидали клуб. Гуттманн завжди дотримувався правила: приручив зірку – приручив команду. Белла здобув з Сан-Паулу титул чемпіона штату. Звичайно ж, Мандрівника надовго не вистарчило і він знову вирушив в подорож. Чому він знову зірвався з насидженого місця? Він не витримав укусів місцевих папараці, які створювали в країні пекельний медіаклімат. Свою роботу в Бразилії Бела назвав тропічним танцем на вулкані. Самі ж бразильці досі з повагою згадують Гуттманна і не соромляться визнавати, що Вісенте Феола саме в нього підгледів схему 4-2-4, з якою селесао тріумфально пройдуть по шведському мундіалю.

Коли Бела покидав Сан-Паулу він думав, що зрештою отримає роботу, про яку мріяв протягом всього життя. Гуттманн не міг встояти перед можливістю очолити збірну Австрії. Однак коли він перейшов до предметної розмови з чиновниками місцевої федерації, то одразу зрозумів, що йому з ними не по дорозі. Вони нібито погоджувалися запровадити в команді його провідні методи, але Бела їм не повірив. Також функціонерам не подобалася зарплатня, яку хотів футбольний Одіссей.

Якраз в той самий час Порту розпочав національну першість, шкутильгаючи на обидві ноги, а тому президент Паулу Помбо вирішив діяти, поки не пізно. На роль кризового менеджера він покликав Белу. Крім хорошої зарплатні тренер виторгував собі ще й солідний бонус за перемогу в чемпіонаті. Помбо погодився, адже думав, що його і так не доведеться виплачувати, оскільки Бенфіка була далеко попереду. Проте Бела вмів творити дива. Дракони наздогнали Орлів та випередили їх на якусь дещицю. Порту здобуло титул завдяки кращій різниці забитих та пропущених м’ячів. Помбо довелося виплатити тренеру чималеньку премію. Тепер Бела вимагав контракт, в якому мав додатися ще один нулик. Президент Драконів опинився перед непростим вибором. Він не знав, як йому вчинити: Помбо розумів, що Гуттманн в Порту стане гарантією багаторічних успіхів команди, а з другого боку йому не хотілося розлучатися з такими великими коштами. Можливо титули вдасться здобувати менш дорогою ціною. Поки президент вагався, Орли вихопили з його рук Гуттманна. Вони задовольнили всі побажання Бели, а тому він погодився очолити Червоних. Керівництву Порту Одіссей пояснив свій від’їзд тим, що йому не підходить клімат в столиці портвейну, але йому звичайно ж ніхто не повірив.

В Бенфіці підібралася надзвичайно потужна команда, яка потребувала лише хорошого наставника, який зміг би скласти всі ці елементи в яскравий та потужний пазл. І Бела зміг. У національній першості сезону 1959-60 років Орли перемогли за явною перевагою. Гуттманн не міг дочекатися нагоди перевірити сили своєї команди в протистоянні з топ-клубами, а не в тренуванні з португальськими кішками. Коли влітку 1960 року тренер підписував новий контракт з Бенфікою, то запропонував президенту Мануелю де Бріто включити туди пункт про бонус за перемогу в КЄЧ, наприклад в 150 000 ескудо (приблизно 5000 доларів),  президента дуже потішив такий жарт від Бели: "Та хоч, 200 000!". Гуттманн не відмовився , так і записали – двісті тисяч.

На шляху до титулу Бенфіці відверто щастило. Шотландський Гартс, угорська Уйпешт Дожа, датський Орхус та австрійський Рапід не створили серйозних перешкод польоту Орлів. У фіналі на Бенфіку чекала Барселона. Напередодні вирішального поєдинку Бела заявив: "Насправді я радий, що ми будемо грати проти блаугранас, а не з Гамбургом. Про німецьку команду мені нічого не відомо, а каталонців знаю як облуплених, а грати проти добре знайомих людей набагато простіше. Попереджений, отже озброєний". Незважаючи на прогнози численних аналітиків, Бенфіка перемогла Барселону 3:2. Бела прекрасно розібрав Барселону та зробив Червоних найкращою командою Європи. Однак багато спеціалістів стверджували, що насправді Гуттманн не є аж таким генієм, яким його часто малюють. Просто старому євреєві дуже щастить, мабуть Бог йому помагає. Бела завжди  мав що сказати своїм критикам: "Я не заперечую, що в поєдинку з Барселоною нам пощастило, але ж жодне щастя не врятувало б нас після першого пропущеного гола, та двох попадань в стійки наших воріт, мої хлопці пішли в атаку та забивши три м’ячі, змогли перевернути хід матчу з ніг на голову".

В наступному сезоні в складі Бенфіки засяяв Еусебіу, проте навіть він не допоміг команді взяти національну першість. Тоді Гуттманн кинув усі сили на КЄЧ, до того ж бонус за перемогу в Європі був набагато більшим, ніж за рідну лігу. Сам же Бела так пояснив чому Орлам не вдалося в сезоні 1961-62 років перемогти в чемпіонаті: "Важко однією задницею всидіти на двох стільцях".  В фіналі КЄЧ на Орлів чекав сам мадридський Реал. У першому таймі королівський клуб домінував та виграв з рахунком 3:2. Але в перерві Бела навіть не думав критикувати своїх гравців. Він не приховував радості: "Ви молодці. Якщо б ми програли навіть у два м’ячі це б мене влаштувало. Вони вже мертві. Кавем ти маєш тінню слідувати за Альфредо ді Стефано, якщо ти накриєш його – ми їх задушимо". Час підтвердив правоту Гуттманна – в другому таймі на полі була лише одна команда. Постарілий Реал-Акела схибив і нічого не міг поробити з голодними Орлами. Еусебіу добив Вершкових, відзначившись дублем. Тепер ніхто не думав пояснювати перемогу Орлів з рахунком 5:3 лише фартом.

Тоді складалося враження, що Орли надовго окупують європейський футбольний трон, але… Агасфер знову вирішив в чергову мандрівку. Мануель де Бріто не погодився на збільшення зарплатні Гуттманна після чого Бела був як завжди красномовний: "Я в Бенфіці вже і так цілу вічність (згадайте його фразу про три сезони), тепер мені дуже складно керувати 14 зірками. Мене тут по справжньому не цінять. Я приніс клубу фантастичні прибутки, а вони зі мною торгуються за кілька тисяч ескудо. Віднині Бенфіка не виграє КЄЧ протягом найближчих 100 років". З того часу Орли грали у фіналах єврокубків аж 8 разів і постійно залишалися з носом. На перший погляд  – прокляття живе, хоча як сказати. Багато хто чомусь забуває процитувати його повністю: "Жоден португальський клуб не виграє КЄЧ двічі протягом найближчих 100 років". Порту змогло подолати чари Гуттманна.

Після Бенфіки тренерська кар’єра Бели пішла на спад. Складалося враження, що разом з прокляттям він позбувся частини своєї сили. У фіналі Копа Лібертадорес Пеле знищив його Пеньяроль. Коли Гуттман повернувся в Бенфіку та спробував здобути свій третій КЄЧ його ж прокляття вдарило по ньому бумерангом. Джодж Бест общипав Орлів, завдавши їм першої домашньої єврокубкової поразки: 1:5. Згодом Бела очолив Серветт, де побив горшки з пресою, яка звинувачувала його в тому, що він на старості років вже почав забуватися та приписував собі тріумф з Міланом в чемпіонаті Італії. Варто зазначити, що певні підстави для таких слів у Гуттманна були. Гравці россонері запросили свого екс-наставника на чемпіонський бенкет, на якому капітан Гуннар Нордаль вручив йому пам’ятну золоту медаль з написом: "Бела Гуттманн, тренер АК Мілан, чемпіон Італії 1954-55".

Мандрівник зрештою здійснив свою мрію та став помічником наставника збірної Австрії. До того ж робив це на абсолютно безкоштовній основі, доводячи, що слова тренерів про Гуттманівську фінансову ненажерливість насправді не відповідали дійсності. Як це часто буває реальність виявилася зовсім не такою привабливою, як ілюзії. Незважаючи на досить непогані результати команди, преса критикувала її невиразну гру та рекомендувала перегляд матчів збірної, в якості чудового засобу від безсоння. Бела в міру сил намагався навчити команду грати в яскравий футбол. "Всі атаки слід завершувати ударами по воротах. Ви ж молоді люди. Уявіть собі, що своїх дружин, чи подруг ви лише цілуєте та пестите. І все. А ви ж повинні завершувати  процес логічним закінченням, раз, другий, третій… а, не вдовольнятися лише поцілунками. Ось тоді Ви будете по-справжньому задоволеними. І не лише Ви", — навчав Бела підростаюче покоління. На жаль ,футболісти збірної Австрії виявилися занадто холодними.

Останнім пунктом одіссеї Гуттманна стало Порту. Трагічним для Драконів і для легендарного наставника стала чортова дюжина.  В 1973 році на 13-й хвилині, матчу 13-го туру проти Сетубала футболіст Порту Павао втратив свідомість та впав на газон. У лікарні він помер. Лікарі констатували смерть від крововиливу в мозок. В пресі з’явилиcя статті в яких пов’язували цей трагічний випадок з пігулками Гуттманна. Міф про цей допінг жив в Португалії ще з часів Золотої Бенфіки. Так, за свідченням дружини голкіпера Орлів Кошти Перейри її чоловік ніяк не міг заснути та впадав у стан ейфорії, який нібито викликали медикаменти якими його годував Гуттманн. Бела ж відкидав ці звинувачення та стверджував, що він давав своїм футболістам лише вітаміни.

Давня середньовічна легенда розповідає про Агасфера, який штовхнув Ісуса, коли той ніс свій хрест, за що був приречений на вічне блукання по світу. Бела також постійно поневірявся по земній кулі, з ним пов’язане одне з найвідоміших проклять у світовому футболі. Більшість людей пам’ятають про Гуттманна саме завдяки цьому прокляттю, але ж він заслуговує набагато більшого. Бела був одним з перших тренерів сучасного зразка, по відношенню до якого можна використати безліч епітетів. Він мав неймовірну харизму, часто здійснював ексцентричні вчинки, інколи його цілком заслужено звинувачували в зухвалості та егоїстичності, але найкраще Гуттманна характеризує слово "геній".