В останніх двох матчах Української Прем’єр-Ліги новачок елітного дивізіону Епіцентр продемонстрував надійність в обороні: матчі проти Полісся та Металіста 1925 команда відіграла на нуль, щоправда, і не забивала – в обох випадках було зафіксовано результат 0:0. 

Утім, Епіцентр залишається внизу таблиці: після 14 турів у команди з Кам’янець-Подільського 11 очок. У 15-му турі підопічні Сергія Нагорняка зустрінуться із аутсайдером чемпіонату – СК Полтавою. Перед цією грою із Football.ua поспілкувався захисник Епіцентру Ігор Кирюханцев, який поділився думкою щодо прийдешнього суперника, своїх виступів у поточному чемпіонаті, тренуваннях під орудою Патріка ван Леувена та критики власних дій.

"Фізично я вже набрав непогану форму, але хотілося б підняти емоційний фон"

– Ігорю, цього сезону ти зіграв 10 матчів в УПЛ. Який з них був найкращим для тебе?

– Гадаю, що це був останній матч із Металістом 1925. За моїми відчуттями, це була поки що моя найкраща гра за Епіцентр. 

– Як загалом ти оціниш свою поточну форму? Наскільки ти близький або далекий до свого найкращого ігрового стану?

– Якщо дивитися на фізичний стан, то вже краще, бо я не грав ще коли був у Зорі. Це був досить тривалий період. Тому фізично форму вже набрав. Не можу сказати, що це десь близько до піку, як коли був у Зорі в період ван Леувена, але десь наближаюся до тих кондицій. Якщо ж дивитися з емоційної точки зору, то тут треба ще додавати. Можливо, треба забити м’яч чи віддати гольову передачу, щоб підняти емоційний фон.

– Ви не пропускаєте в двох матчах поспіль. Чи можна вважати, що зараз вам з партнерами вдалося досягнути достатнього рівня взаємодії, що дозволяє грати на нуль?

– З кожним матчем взаємодія налагоджується, ми все краще розуміємо один одного. Не секрет, що ці два матчі, які ми зіграли 0:0, ми не могли грати у більш відкритий футбол, бо розуміємо, з якими суперниками зустрічалися. Можливо те, що ми налаштувалися на більш оборонний характер гри, дало свої плоди. 

– В Епіцентрі ти граєш під 70-м номером. Чому саме він? Чи є тут якийсь символізм для тебе?

– Особливо немає. У Зорі я грав під 70-м, мені вдавалося забивати та віддавати чимало гольових передач. Можливо, він для мене фартовий. І коли я прийшов до Епіцентру, цей номер був вільним, тому я і обрав його. 

– Зараз, як і 10 років тому, твій партнер по команді — Андрій Борячук. Тоді ви рвали Європу у Юнацькій лізі УЄФА, зараз виконуєте складніше завдання — б'єтеся за місце в УПЛ. Що складніше: дійти до фіналу Юнацької ліги УЄФА чи зберегти прописку в УПЛ?

– Я хочу сказати, що це все ж трохи різні історії в плані сприйняття. Бо коли ми грали в Юнацькій лізі, це був більш юнацький футбол. І з кожним етапом, коли ми проходили далі, на нашому шляху стояли все серйозніші та серйозніші команди. Було по-своєму важко. Утім, ми долали цих суперників і дійшли до фіналу. На жаль, у вирішальному матчі зазнали поразки. 

Що стосується УПЛ, то тут теж важко, просто тут більше тиск моральний. Там не могли виграти, тут щось не виходило… І морально мені важче дається саме боротьба за кожне очко в УПЛ. У нас зараз такий чемпіонат непередбачуваний, що кожна команда може перемогти кожну, фаворитів, по суті, немає. Навіть гляньте на останні тури, там чудово видно це підтвердження.

– Про Борячука: той фактор, що в новій для тебе команді є людина з минулого життя, додає спокою і впевненості?

– Безумовно, 100 відсотків додає. Є спільні теми, часто згадуємо, як грали раніше, коли ще разом бігали у системі Шахтаря. Ми буквально днями їхали з Києва до Дунаївців автівкою, якраз обговорювали, як грали раніше, який стиль гри був, яким взагалі футбол був тоді. Тому, авжеж, і спокою, і комфорту присутність Андрія в команді мені додає.

– Хто для тебе найсильніший правий захисник у світі?

– Моїм кумиром завжди був Дані Алвес. Ще в часи Барселони. Плюс, мені ще подобався Філіпп Лам, він дуже подобався, коли грав за Баварію. Гадаю, на цих двох гравцях можна і зупинитися.

– Чи не шкодуєш, що так і не зміг пробитися до першої команди Шахтаря?

– Нема такого, що прямо шкодую. Звісно, десь на душі прикро, що міг би краще себе показати і залишитися в такому клубі, як Шахтар. 

"В академії Шахтаря ми замальовували кольорові бутси"

 

– Ми з тобою згадали Патріка ван Леувена, а ти виховувався у часи, коли академією гірників керував Патрік ван Леувен. Яким він був в ті роки і чи змінився він зараз? Адже ви попрацювали з ним у Зорі вже й у дорослому футболі.

– Важко сказати… Бо тоді він був більше в менеджерському амплуа, керував Академією. Він більше взаємодіяв із тренерами тоді. Але можу сказати, що не відрізняються його фундаментальні вимоги. Як тоді, так і зараз, це була дисципліна. Коли я працював із ним в Зорі, дисципліна грала визначальну роль. 

Потім, однією з головних вимог був контроль м’яча. І звісно ж, фізичні дані, бо на фізику ми багато працювали. Навіть якщо взяти ту ж Зорю, за датчиками у нас завжди були високі показники. Швидкісна робота, пресинг, ці ази залишилися. Це практикувалося як в Академії Шахтаря, так і в дорослій команді Зорі. 

– Ти згадав про фізику. А сильно доводилося впахувати на юнацькому рівні, щоб закласти потрібний фізичний фундамент?

– Чесно, я не пригадаю, щоб ми прямо пахали. Але були тести йо-йо, ми їх багато бігали. Швидкісні вправи теж постійно виконували. А так, щоб впахувати, то ні. У структурі Шахтаря домінували інші принципи: ти завжди на м’ячі, бо грати із м’ячем завжди легше, ніж без нього. Але фізичні дані теж грали свою роль, бо коли ти можеш бігти з м’ячем вперед і назад впродовж 90 хвилин, це дає свої плоди. 

– Ілля Путря в інтерв’ю мені згадував, що коли Патрік ван Леувен йшов по базі, то гравці намагалися не потрапляти йому на очі, бо він був дуже суворим. У тебе теж таке було?

– Так, я погоджуюся. Десь намагалися уникати зайвого контакту, бо могли отримати на горіхи. Пригадую, що були ситуації, коли нам не дозволяли бігати у яскравих бутсах. Ми купували різні бутси, хто не знаходив чорні, то купував балончики із фарбою і замальовував колір. Ну або маркером підмальовували, таке теж бувало. Доводилося вчиняти так, бо була обов’язкова умова: всі мали грати у чорних бутсах.

– Ого, аж так серйозно?

– Так, але з часом, здається, після U-14, ці вимоги ставали більш ліберальними. Але дійсно, був період, що ми зафарбовували бутси.

– Хто з крайніх півзахисників в УПЛ для тебе найбільш незручний суперник?

– Загалом, не хотілося б когось прям виділяти. Але я назву Велетня з Полісся, він швиденький хлопець, на замахах може легко прибрати. З ним правда важко грати. Багато можна гравців назвати, але от Велетень запам’ятався. 

"Без критики професійне зростання неможливе"

 

– Минулого сезону ти виступав за Зорю, але не мав достатньо ігрової практики. Зараз, озираючись назад: у чому причина?

– Можливо, десь мене не бачив тренер у своїх тактичних побудовах. А ще ж була така ситуаціія, що у мене спливав термін контракту і ми не могли зійтися із керівництвом клубу щодо умов пролонгації. Напевно, це найважливіший фактор, який вплинув на малу кількість ігрової практики у мене в останньому сезоні в Зорі. Бо особливого сенсу награвати мене їм не було, більше логіки було б давати ігровий час футболістам, які мають довгострокові угоди. Можливо, ще щось вплинуло, але я про це не знаю.

– Як ти сприймаєш критику загалом? Конструктивно, чутливо чи по цимбалах взагалі?

– Та ні, немає такого що мені по цимбалах, що там говорять про мене. Безумовно, неприємно, коли є критика. Але це чекає на кожного гравця, бо без критики професійне зростання неможливе. У всьому має бути баланс: якщо ти зіграв хороший матч, то це теж відзначається, тобі приємно. Але ж не завжди вдається показати свою найкращу гру. Тоді присутня й критика. 

Та на мою думку, це нормальний процес. Можливо, критика не викликає позитивних емоцій, однак без неї не обійдешся у професійному футболі. 

– Висловлювання експертів в ЗМІ або коментарі в соцмережах можуть вплинути на твій емоційний стан?

– Особливо ні. Якщо дивитися в соцмережах, то я близько до серця це не сприймаю. Якщо ж всередині команди якісь такі моменти виникають, наприклад, непорозуміння із тренером, то звісно, що воно впливає. Зазвичай, такі ситуації не затягуються надовго, день-два та людина емоційно відходить. Якщо ж взяти якісь висловлювання в інтернеті, то особливо такого немає, щоб я звертав увагу і якось реагувати.   

– Чи навчився ти впродовж своєї кар'єри тримати емоції в руках, навіть якщо дії арбітра обурюють?

– Не можу сказати, що навчився. Стараюся тримати себе в руках, але бувають моменти, що емоції беруть гору. Це ж футбол, він всім і подобається за емоції. Тому не можу сказати, що я оволодів цим мистецтвом тримати емоції під контролем. Є у мене десь таке, що десь можу зірватися. Але без емоцій футбол не такий яскравий, погодьтеся.

– Абсолютно. Ну що ж, попереду архіважливий матч із Полтавою. Вони обіграли Динамо в попередньому турі. Як оціниш ваші шанси на успіх у цьому протистоянні?

– Шанси є як у нас, так і у них. Ми готуємося до цієї гри із максимальною відповідальністю, бо розуміємо, що це гра не за три, а як прийнято казати в таких випадках, за шість очок. Цей матч для нас буде найважливішим в осінній частині. Бій буде точно, я вас запевняю.