Черговий футбольний уїкенд в України залишився позаду.
Шалений насправді тиждень українського футболу очікує на нас найближчим часом, бо стільки матчів національної першості за такий короткий термін нам давно не доводилось спостерігати. Утім, наближається завершення сезону, а отже певна кількість питань зникають із порядку денного з об’єктивних причин. Зокрема, у двадцять сьомому турі національної першості ми побачили кілька масних крапок у окремих сюжетах.
Центральний матч туру завершився невдачею обох сторін
Цілком природньо, що найбільшу увагу довкола себе зібрала подія в Черкасах минулими вихідними. Адже зустрічались поміж собою команди, одна з яких претендує на другу сходинку за підсумками сезону та київське Динамо, спортивні мотиви та можливості якого не вдається зрозуміти вже який тиждень поспіль.
Команда Ігоря Костюка насправді потрапила в дуже щільний календар із матчів проти непростих суперників, і коли за півтори години до початку матчу проти ЛНЗ стало зрозуміло, що Матвій Пономаренко та Богдан Редушко цю гру пропускатимуть через пошкодження, одразу спала на думку банальна річ — у "біло-синіх" будуть проблеми в атаці.
Бо точно не висота трави на полі черкаського Центрального, як би не намагався звернути на неї увагу тренерський штаб киян, стала причиною того, що з одного боку Динамо не закрило цей матч за підсумком своїх гарних моментів у першому таймі, а з іншого — мало вже неприпустимо звичний обмежений рух попереду в другій половині гри. Аргумент щодо того, що ЛНЗ "грав довгими передачами", узагалі виглядав трохи не від світу цього, бо наче ж не вперше команда Віталія Пономарьова вийшла на поле в цьому сезоні. Олівер Гласнер, напевно, і той був би більш проінформований щодо тактики "бузкових".
І останнє, що в контексті цього матчу треба робити, це намагатись порівнювати його із нічийною грою ЛНЗ та Шахтаря кілька тижнів тому (2:2). Бо за рівнем видовищності зрозуміло, яка версія команди Пономарьова та її суперники будуть пасти задніх. А підсумок насправді простий — не єдині "нулі" в цьому турі на підсумковому табло, але обидва претенденти на високі місця схибили, на що банально не мали права наприкінці сезону. "Бузкові" та й поготів не можуть виграти п’ятий матч поспіль — заручники власної першої частини сезону.
Не суддівська реформа була кінцевою метою Полісся
І якщо ми вже говоримо про центральний матч туру, то давайте одразу переглянемо перелік потенційних вигодонабувачів від результату гри ЛНЗ та Динамо. Серед них, безперечно, житомирське Полісся, яке свою домашню зустріч проти Олександрії проводило майже за добу до цього. Диспозиція сил при цьому була очевидною — фаворит проти аутсайдера, а можливості обох команд порівнювати взагалі було смішно. Володимир Шаран, напевно, дивився на лаву запасних суперників позаду себе в технічній зоні, і мріяв, щоб бодай певна кількість із тих гравців опинилась на полі в складі його команди.
І те, що робили "вовки" із захистом суперників на початку гри, могла нам віщувати лише побиття однієї команди іншою. Але є розуміння значної кількості створених моментів Поліссям, а є на противагу цьому робота Назара Макаренка в рамці воріт та банальна вдача "поліграфів" у окремих епізодах. При цьому, якщо справді був такий задум тренерського штабу, Олександрія не просто запланувала, а й реалізувала намір контратакою приголомшити суперників ще до перерви, витримавши шалений тиск. І якби не Сарапій наприкінці першого тайму, то, ох, як би ця гра могла закрутитись.
А потім проти Полісся почала грати невпевненість через змарновані нагоди, і в другій половині Олександрія продовжувала робити те саме, що й до цього, але вже розуміла — суперники можуть добряче обпікатись на власному бажанні атакувати. Час почав грати проти "вовків", але зрештою сталось те, що породило дуже багато питань до роботи бригади арбітрів на цій грі.
Звичайно, усі мали можливість побачити ці спірні ситуації з офсайдами, бо вони відбувались під час гольових епізодів. На 71 та 90 хвилинах Полісся забивало свої голи, але що в моменті з рикошетом від дальнього удару Брагару, що в ситуації з подачею на Гуцуляка, ракурси телетрансляції не дали чіткого розуміння розташування гравців один відносно одного. Точніше, офсайдів "по ногах", імовірно, не було, а от "по тулубам" — інакша, дуже делікатна справа.
І коли виникають такі пограничні моменти, то насправді перше, що спадає на думку, це той інформаційний тиск на бригаду арбітрів матчу Полісся — Динамо на цій самій арені. Тоді все ж таки дійшли до думки, що помилки рефері мали місце. Але цього разу коментувати роботу дуету VAR у особі Ігоря Пасхала та Дмитра Кубряка Олександрії навіть сенсу не було — банально ніхто б не почув, а тим паче — не звернув увагу на голос із підвалин турнірної таблиці, який при цьому ще й не підкріплений умовним чемпіонським поясом із боксу.
І коли хтось спитає, а які наслідки були після того скандалу, окрім того, що Микола Балакін тепер переляканий і не може взяти під контроль навіть гру Карпат та ЛНЗ у минулому турі, то, здається, варто було просто подивитись на цей матч Полісся, щоб зрозуміти реальні мотиви цього шоу. Рішення на межі мають трактуватись у "правильний" бік. І це ж не тільки про "вовків" історія.
А що в цій грі сподобалось, так це те, як відреагувала Олександрія на пропущений м’яч. Шаленій критиці вболівальників підпадає гра того-таки Ндіага, але те, що Шаран зумів мотивувати цього хлопчину бігти й намагатись забивати аж до останніх секунд матчу, який складається відверто погано для його команди — це феномен, який ще треба дослідити. І насправді цікавить лише одне питання зараз, а чи могла б бути ситуація для "поліграфів" кращою, якби зміна головного тренера відбулась під час зимової перерви, де навіть нормальний тренувальний процес організувати не змогли?
Динамо мало ставати п’ятим, але натомість Металіст 1925 ледь не залишився шостим
Інший потенційний вигодонабувач результату матчу ЛНЗ — Динамо грав уже після завершення поєдинку в Черкасах, і це був той випадок, коли команда Младена Бартуловича добре розуміла, що достатньо лише перемогти луганську Зорю, і формальний багатосерійний "фінал Кубка", до якого так і не вдалось потрапити "жовто-синіх", у чемпіонаті раптово почне розвиватись за сценарієм саме харківського Металіста 1925. А що таке за завдання обіграти луганську Зорю, мотивація якої наразі скоріше полягає в банальному спортивному бажанні її головного тренера не відпускати та догравати сезон до останнього матчу?
Усі ж бачили початок матчу у виконанні захисту та воротаря луганського колективу, правда? На 20 із ґаком секунді Петер Ітодо забив настільки легкий гол, що й на дитячому рівні, напевно, йому забивати не доводилось, у наслідок помилки голкіпера Зорі Сапутіна. Але цей надзвичайно вдалий старт у підсумку не перетворився на щось більше для Металіста 1925, і вже наприкінці першого тайму було певне розуміння того, що або харків’яни після перерви зберуться, створять та, найголовніше, реалізують ще один гольовий момент, то гру буде закрито. А як ні…
От про те, що буде, "як ні", ми в підсумку й дізнались. Забергджа той самий шанс на 74 хвилині змарнував у контратаці через вільний лівий фланг, а потім команда Віктора Скрипника просиділа фінальний відтинок гри на чужій половині, і подавала, і подавала, і подавала м’яч до штрафного Варакути, і в підсумку забила зі стандарту й навіть на той момент без безпосередньої участі Будківського.
Слово найкращого бомбардира Зорі в цьому сезоні ми почули одразу після того, як рахунок став рівним, але його швидко загасило фіксування офсайду. І як воно виходить у підсумку насправді: Металіст 1925 веде за рахунком майже весь матч, при цьому переходить у таблиці на четверту сходинку та опускає Динамо на п’яту, а потім ледь не програє гру, контроль над якою насправді команді Бартуловича й не надто належав. Зрештою, три матчі поспіль харків’яни не можуть перемогти — це точно не про якісь там єврокубкові амбіції історія.
Шахтар не став відкладати святкування й відправив СК Полтава в потойбіччя
Єдиний матч у розкладі ігрового дня, і нехай виїзний, але на "домашній" Арені Львів — донецький Шахтар готувався святкувати дострокове здобуття чемпіонського титулу саме в 27 турі. Хоча, якщо б щось таки пішло не так у матчі проти абсолютного аутсайдера в особі СК Полтава, то за кілька днів був би ще один шанс довершити справу в грі проти київської Оболоні. Але в підсумку чемпіонські декорації дочекались безпосереднього застосування в заплановані терміни.
Утім, не такою й простою виявилась перемога команди Арда Турана над колективом Павла Матвійченка, як це можна було б передбачити. "Малиново-жовті" видали свій найкращий перший тайм у дебютному сезоні УПЛ саме в цій грі, оскільки це навіть не було схоже на "стиль ЛНЗ" проти Шахтаря в першому колі — це була реальна гра з позиції першого номера. Але недовготривала — у цьому й полягала вся проблема.
Бо Полтави вистачило у фізичному плані десь на пів години ігрового часу в інтенсивному футболі, що ми вже неодноразово бачили в поточному сезоні. А далі вже рівень суперників почав даватись узнаки, і "гірники" знайшли свій перший гол за мить до перерви за підсумком стандарту у вигляді кутового. Також класична для них історія в цій кампанії.
То був момент початку домінування Лассіна Траоре над захисниками Полтави в цій грі. А те, що буркінієць виконував у чужому штрафному поперерві — ох, це був дуже високий рівень індивідуальної силової майстерності. І також впало у вічі те, як команда миттєво перелаштувалась під гру з яскраво вираженим таргетменом у чужих володіннях. У підсумку, розгром, Лассіна — зірка матчу, Шахтар — чемпіон, Полтава — точно вилітає, але ще незрозуміло, на якій саме сходинці фінішує. Немає сенсації за підсумком цього протистояння.
Карпатський "херес" прокиснув у Кривому Розі
687 хвилин у підсумку тривала серія львівських Карпат без пропущених голів у чемпіонаті, що стало рекордом для клубу й добряче додало у зацікавленості на трансферному ринку відносно молодого воротаря Назара Домчака. Але все в цьому світі колись добігає свого завершення, і для "левів" цим моментом став виїзний матч проти криворізького Кривбасу.
Не надто хотілось команді Патріка ван Леувена це робити, але звичний для останніх матчів за її участі голепад усе ж таки було варто зупиняти на догоду кращим результатам. Хоча початок матчу навіював думки, що й цього разу Кривбас не змінюватиме власний підхід, і ми таки побачимо знову фестивальний футбол.
Утім, Карпати не змогли скористатись перевагою стартових хвилин та створеними гольовими моментами, а потім якось непомітно суперники приголомшили їх голом на 32 хвилині в достатньо прямолінійній вертикальній комбінації.
Таким чином у другому таймі Кривбас отримав можливість контролювати хід подій за рахунок низького блоку, але оскільки оборона команди ван Леувена все ще не витримує жодної критики, то покладатись суто на неї було марною справою. А от на воротаря Кемкіна, контракт якого й досі належить Карпатам, покладатись можна було цілком — кілька фантастичних сейвів зробили голкіпера "червоно-білих" одним із найбільш впливових гравців туру з точки зору здобуття командою результату.
Іншим претендентом на цей статус міг би стати Глейкер Мендоза, наприклад, у складі Кривбасу, але відверте "обнуління" карток заради гарантованої участі в матчі проти Шахтаря через тур, на яке наче ніхто не звертав увагу, виглядало доволі ніяково.
Епіцентру пороблено
Абсолютно дивовижна історія наприкінці сезону. Команда Сергія Нагорняка лише за останніх три тури мала спокійно здобувати бодай одну перемогу й практично гарантувати собі спокійне життя наприкінці кампанії. Але спочатку три очки були втрачені наприкінці матчу проти Олександрії через стандарт на останніх хвилинах (1:1), потім — те саме відбулось на полі Вереса (3:3), а цього разу кам’янець-подільський Епіцентр вів у два голи в гостьовій грі проти Оболоні, але Тарас Лях тепер буде приходити до гравців "подолян" у страшних снах. А хлопчина там кремезний, ще й до голів спраглий, тож варто починати хвилюватись.
І хоча цей матч у столиці був насправді дуже помірної якості в плані кількості насправді цікавих моментів, але сюжет також відіграє важливу роль, і в цьому плані, як би Оболонь не старалась, але суперники забивали на початку обох таймів та створили перевагу за рахунком. Однак команда Олександра Антоненка не зупинилась, і в підсумку та сама заміна на останні пів години ігрового часу вирішила все. Для сусідів за турнірною таблицею ця нічия була таким собі успіхом, але все одно це були якісь залікові бали, тоді як Кудрівка позаду, наприклад, не здобула жодного, тож потрохи зона перехідних матчів зачиняється.
Рух надсилає ознаки життя, Кудрівці не допомагає навіть зміна тренера
Полюбляють керівники наших клубів несподівані ходи наприкінці сезону в сподіванні струснути свої команди в емоційному плані. Тому Кудрівка вирішила не стояти осторонь цієї тенденції, і також змінила головного тренера, звільнивши Василя Баранова. Але кому, як не Колосу, який так само вчиняв наприкінці попереднього сезону, знати про ці хитрощі. Тож коли Олександр Протченко брався до роботи в першій офіційній грі після призначення, суперники були готові до можливих наслідків такої ротації.
Але за всіма цими психологічними моментами насправді ховається той факт, що одразу перелаштувати команду на якийсь новий ігровий малюнок майже немає шансів. Тож Кудрівці залишалось сподіватись лише на психологічний аспект від таких змін. Однак це не спрацювало. Команда Руслана Костишина дала суперникам себе показати лише на самому початку матчу, після чого одна помилка в обороні виявилась фатальною для "яструбів", у яких усе менше шансів на вихід із зони перехідних матчів.
Тим часом у першому матчі "нічийної" недільної програми ми стали свідками дуелі на Арені Львів, де вже проглядались чемпіонські декорації для Шахтаря, але зустрічались команди, які претендують на значно більш скромні досягнення. Або не претендують узагалі ні на що наприкінці цього сезону, як рівненський Верес.
Саме тому команді Олега Шандрука було важливим банально не поступитись на полі львівського Руху, і це вже сприймалось, як достатній результат. Колектив Івана Федика, навпаки, конче потребує залікових балів, хоча з кожним новим туром інформаційне тло довкола Руху стає дедалі більш тьмяним. А суто у футбольному вимірі зустріч таких команд жодного видовища для глядачів не передбачає — його й не було, як і голів. Тож розписали по одному заліковому балу, і розійшлись. От на цьому тижні в "жовто-чорних" будуть дуелі так дуелі, проти Кудрівки та Олександрії, от там усе й побачимо щодо перспектив цього проєкту.
Гол туру
Голосування не буде, бо претендентів, на жаль, не знайшлось.
Найкращий гравець туру — Лассіна Траоре (Шахтар).
Найкращий тренер туру — Арда Туран (Шахтар).