Міліцейський наряд забрав з Тарасовки трьох футболістів – Стрєльцова, Огонькова і Татушина. Останнього незабаром відпустили. Наступного дня Спорткомітет дискваліфікував Едуарда пожиттєво. Стрєльцов згадував, про те як втішилися в міліції, коли побачили, кого до них доставили. Неодноразово керівництво заводу витягувало футболіста з лап правосуддя, котре тепер хотіло відомстити за те, що їм так і не дали опустити караючий меч Феміди на голову Едіка. Також в історіях зі Стрєльцовим, на їхню думку, була опорочена честь міліцейського мундиру, а це аж ніяк не можна було пробачити стилязі та дебоширу. Тепер стражі правопорядку були впевнені, що на цей раз Едуард не зможе випурхнути з їхньої клітки. Міліція мала на руках серйозні козирі – заяви двох дівчат, в яких повідомлялося про те, що вони були зґвалтовані в ніч з 25 на 26 травня. Марина – Стрєльцовим, а Тамара – Огоньковим. Місце злочину – дача в селищі Правда Митищинського району Московської області.

В тій темній історії в Правді є досить багато туманного та брехливого. Постраждала розповідала про те, що жодної грубості з боку Стрєцьова по відношенню до неї не було, він нібито обіцяв на ній одружитися, хотів взяти її з собою в Тарасовку (можна уявити реакцію керівництва збірної на появу цієї пари), цілував її, а вона не давалася. Стосовно прокушеного пальця? Едік так розповідав про це: вона дуже гучно закричала – він захотів прикрити їй рот, а дівчина вхопила його за пальця, від болю Стрєльцов вдарив її. І тут в них обох провал в пам’яті. Едуард вирубався від алкоголю, а Марина від удару. Далі важко встановити істину: за однією з версій статевий акт відбувся полюбовно, все-таки Стрєльцов був красенем, до того ж знаменитістю, і будь-якій жінці, а тим більше простій дівчині  було дуже важко йому відмовити. Саме тому потім Марина, яка знехтувала самим Едіком, в народній свідомості стала дочкою чи то видного начальника, чи то посла. Про те, що постраждала насправді була простою дівчиною, свідчить і те, що напередодні фатальної зустрічі зі Стрєльцовим вона садила картоплю. 

Існує ще одна версія.  В той момент, коли Едік відключився, бив та ґвалтував дівчину власник дачі – льотчик Караханов. (Хоча не потрібно забувати про те, що факт удару Марини футболіст не заперечував). З часом Стрєльцов казав матері та сину: "Не мені було потрібно сидіти за  все це". До речі кров, яка була знайдена на одязі дівчини співпадає по типу і групі з кров’ю Караханова. Хоча тодішнім аналізам не завжди можна довіряти. Пройшло багато часу з тих подій, у 80-х роках ХХ століття в Ростовській області була здійснена серія жахливих вбивств. В поле зору міліції в 1984 році потрапив деякий Андрій Чикатило, але його відпустили через те, що його кров не співпадала з кров’ю, яка була виявлена на трупах жертв. Один з найбільш жорстоких маніяків в історії продовжив свої жахливі жнива, які тривали аж до 1990 року. 

На жаль для Стрєльцова, Марина встала першою та миттєво помчала до батьків. Якщо б Едік чи хтось з друзів прокинулись швидше за неї, то мабуть вони б зупинили дівчину і переконали б її нікому нічого не розповідати. Але тепер янгол-охоронець Едуарда дрімав. І накручена батьками, побита Марина написала заяву. Вона строчила її під диктовку міліціонера, котрий не міг упустити шанс взяти "реванш" у відомого футболіста. В тих драматичних подіях свою роль напевно зіграли і амбіції Марини, яка вже мабуть собі навигадувала, як вона виходить заміж за самого Стрєльцова і змінює провінцію на Москву. Дівчина відчула в поведінці Едуарда, що насправді це "кохання" на одну ніч і тому хотіла відімстити за свою честь та розбиті ілюзії.

Варто відзначити Бориса Татушина, який в цій історії виявився справжнім другом та доклав чимало зусиль, щоб допомогти своїм товаришам.  Його дівчина знала Марину ще зі школи. Татушин привіз Софію Фроловну до родини Лебедєвих. Мати Стрєльцова приїхала не з порожніми руками, захопила з собою невеликий пайок – банку варення, ковбасу, зефір, яблука. Вона пообіцяла, що її син одружиться на Марині (І це при тому, що Едуард вже мав жінку!). Батьки дівчини були розчулені горем Софії та плакали  разом з нею. Із заявою Тамари на Огонькова взагалі не було жодних проблем. Вона написала прокурору: "Насправді ніякого зґвалтування не було, а заяву я написала, не подумавши, прошу мене вибачити". Незабаром Огоньков вже був на волі, правда ні про яку Швецію тепер мова не йшла. Марина теж вивела кілька рядків наступного змісту: "Прошу припинити справу по відношенню до Стрєльцова Едуарда, так як я йому пробачаю". Шкода, що батьки та інші дійові особи цієї драми дуже неуважно поставилися до цієї відмови від заяви. Як вони не зрозуміли, що така записка не має жодної юридичної сили? На що і звернув увагу Татушина слідчий, пояснивши, що через примирення сторін справи про зґвалтування не припиняються.

28 травня прокурор санкціонував арешт та утримання Стрєльцова в в’язниці (цю постанову підготували миттєво – за 30 хвилин). Розповідають, що тут Едік познайомився з "законником" Миколою Загорським, який домовився про його захист з відомим московським адвокатом  Міловським. Під час слідства Едуард не робив ніяких спроб, щоб витягти себе, він знову "стояв на полі". Стрєльцов був ображений на всіх, розумів, що мрія про Швецію розбилася об стіни Бутирки, відчував, що його кинули і тепер навіть в футбольному житті він став нікому не потрібним. Інколи віра знову поверталася до нього і Едуард надіявся, що зараз знову пролунає дзвінок і  торпедівське начальство забере його звідси. Саме на цьому зіграла міліція: Едіка попросили в усьому зізнатися, це так би мовити проста формальність, а за тебе просять такі люди, що аж страшно їх називати. Ти підпиши і ми тебе скоро випустимо. Він підмахнув чистосердечне зізнання і вже навіть перебуваючи в таборі, надіявся, що незабаром його випустять та повезуть в Москву.

Жінка лише одного разу прийшла до Стрєльцова коли він ще сидів в КПЗ. Вона просила в нього дати їй довіреність на машину, адже в неї на руках була маленька дитина. Але Едік відмовив Аллі, він знав, що їхнє кохання давно розбилося об побут та й знав, що дружина була зовсім не янгол. Стрєльцов розумів те, що лише мама буде добиватися його звільнення. І вона дійсно зробила все що могла та навіть більше, для того, щоб синові скоротили термін.  Едуард довірився матері і правильно зробив, на жаль це був один з небагатьох правильних виборів в його житті. До речі, жінка Алла незабаром оформила розлучення із зеком Стрєльцовим.  Як згадує Андрій Старостін, якого все-таки впустили на закрите засідання суду, там все нагадувало фарс: так, Марина вже прийшла до тями і розповідала, що все в неї з Едіком налагодиться. Але коли присутні почули вирок, то було зовсім не до сміху. ДВАНАДЦЯТЬ років.

Так через три дні після свого 21-го дня народження він отримав такий оригінальний "подарунок" від радянської Феміди.  Очевидно, що без майстерних режисерів в справі Стрєльцова не обійшлося. Існують наступні версії.

В усьому винна партія. КПРС набридло дивитися на сите життя футболістів, і вона вирішила їм відімстити. Чорну мітку отримав Стрєльцов. Але для чого було робити вендетту напередодні чемпіонату світу,  який мав довести переваги соціалізму? Партія як ніхто хотіла успішного виступу команди в Швеції, і множити лідера на нуль в цій ситуації виглядає нелогічним. Також існує версія, що таким чином хотіли не дати Стрєльцову залишитися за кордоном. Він колись напідпитку проговорився, що не потрібно йому було повертатися додому з Франції. А в Союзі не лише стіни мали вуха і незабаром ця інформація дійшла до найвищих інстанцій. Розповідали, що після того, як Едік влаштував скандинавам нову Полтаву – пам’ятний розгром з рахунком 6:0, ті зробили йому фантастичну пропозицію та сказали, що готові чекати на нього хоч 100 років. Ця версія видається нереальною, для чого було тоді повертати Едіка в збірну, щоб потім настільки жорстоко з ним вчинити. Як завжди, згадують всесильні силові структури, котрі не могли пробачити Стрєльцову голи, які він забивав у ворота Динамо та ЦСКА, та відмову перейти в ці команди. Зрозуміло, що без них в цій історії мабуть не обійшлося, але їх роль не була ключовою. 

Мабуть найближче до істини є версія, котра звинувачує в трагедії, яка сталася з Стрєльцовим, Фурцеву. Її дотримуються більшість людей, які знали Едуарда та були очевидцями тих подій. Зрозуміло, що важко повірити в те, що всесильна чиновниця хотіла видати заміж за Стрєльцова свою Світлану, адже та тоді була зовсім мала. Щоправда, якщо взяти до уваги припущення, що донька Фурцевої закохалася в футболіста і хотіла з ним познайомитись, а той так необачно відмовив, то все може бути. Сильні світу цього не звикли до того, що їм можуть сказати "ні". Та можуть бути дуже злопам’ятними, особливо якщо вони носять спідницю.

Ось декілька аргументів на користь цієї версії. Тренер збірної Гавриїл Качалін: "Коли я намагався витягнути Стрєльцова, мені в міліції відповіли, що справа дійшла до Хрущова Тоді я побіг в райком партії, просив першого секретаря притримати справу до закінчення чемпіонату світу. Мені сказали, що нічого не вдасться зробити та показали нагору. Я  зрозумів, що це кінець. 

-    Хто міг повідомити генсека?
-    Чув, що Фурцева. Вона мала зуб на Едіка.
-    Чув, чи напевно знаєш?
-    Хто це може знати напевно?

Коли відомий журналіст Аксель Вартанян, вже після смерті Едуарда поцікавився в Татушина: "Хто посадив Стрєльцова?", той відповів : "Ви, що не в курсі? Катерина Третя (Так називали Фурцеву). Про це всі знають". Автор найкращої біографії Стрєльцова – Олександр Нілін, який не дуже вірить у версію причетності "Катерини Третьої" до трагічної долі Едуарда, розповідає наступне. "Про Фурцеву мені і сам Едік казав. Він стверджував, що вона передала записку про події в Правді помічнику Хрущова. Швидкість, з якою інформація дійшла до партійної верхівки, завжди мене насторожувала. Все ніби робилося по замовленню, щоб футбольне керівництво не змогло нічого вдіяти…". Але, не стримавшись, Нілін додав: "Ні Сталін, ні Берія, ні Фурцева не винні в тому, що ми не вміємо пити". Звичайно якби не п’янка на дачі, то Стрєльцов би поїхав у Швецію…

Але вона була, і він тепер прямував в столипінському вагоні у "Вятлаг". В середовищі простого радянського народу ходили байки, про те як добре влаштувався в таборі Стрєльцов.  Замість важкої роботи він цілими днями грає в футбол. А тюремні авторитети гордяться тим, що сидять з самим Стрєльцовим. Також годують його на зоні по-царськи шашликами та чорною ікрою. Насправді все було не зовсім так, точніше зовсім не так. Згідно з тюремними законами Едік був ніхто – простий беззахисний зек. До нього причепився малолітній злочинець – Реп’ях, який надіявся на те, що з часом його коронують на бандитській сходці й тому хотів показати свою доблесть на відомому футболісті. Стрєльцов не міг довго терпіти насмішки та побої причепи і гарно його віддубасив. За це тюремні пахани, які опікали Реп’яха, вирішили поставити Едуарда на куранти, тобто вбити. Щоправда, про це почула адміністрація та заборонила ліквідацію Стрєльцова. Його дуже сильно побили. Удари завдавалися обрізками труб та каблуками чобіт. За припущеннями деяких дослідників саме тоді в Едіка були порушені функції нирок, і рання смерть футболіста була наслідком цієї "стрілецької страти". Звичайна людина не змогла б витримати цих ударів, але Едуард мав богатирський організм, який і врятував його від вірної смерті.  

Едік сам рвався на лісоповал, не розуміючи, чим загрожує йому така робота. Тут йому на допомогу прийшов один досвідчений ув’язнений, який відговорив його від цього самогубства та влаштував Едуарда в більш тепле місце. На зоні Стрєльцов важко працював, освоював різні професії та ходив в школу. Мати та друзі не забували про Едуарда та постійно надсилали йому передачі.  А тим часом радянська влада вкотре проявила свій "гуманізм". В Софії Фроловни забрали одну кімнату. Ну дійсно, в той час коли чимало людей жили в комуналках, як могла мати зека, насолоджуватися комфортом окремої двокімнатної квартири.

На нетривалий час Стрєльцов знову міг грати в футбол. В дрімучих лісах та хмарах комарів і мошкари Едік знову дарував людям своє мистецтво. Начальник Вятлагу був справжнім фанатом футболу – він не лише змушував грати своїх підопічних, а й розробив Положення про першість Управління з футболу серед виправно-трудових колоній. Оскільки закладів такого типу в Союзі було хоч гать гати, то й число команд, які брали участь в цьому турнірі, теж була немаленькою. Команди формувалися з штатних працівників таборів. Проте було одне але. Звичайно, начальник не міг упустити нагоди дати шанс зіграти кращим футболістам з числа зеків. Так в колектив могли включатися троє ув’язнених, яких називали змінним складом. Начальник Вятлагу ніколи не пропускав матчів за участю Стрєльцова – він приїжджав на ігри з дружиною, дочками та своїми заступниками. В 1960 році Едуарда перевели в інший табір, і Стрєльцов аж до звільнення вже не грав у футбол, який хоча б трохи нагадував справжній. Вдома його чекала дівчина Галя, але так і не дочекалася. Стрєльцов за це її не винив і казав, що вона правильно зробила. 

Коли Едуарда перевели поближче до Москви, йому не стало легше, швидше – навпаки. Начальник табору в Електросталі не дуже любив гру мільйонів, про що відразу заявив Едіку: "Мені не футбол потрібен, а план". До того ж Стрєльцов потрапив на так зване шкідливе виробництво – працював на оборонному заводі.  При лакофарбувальних роботах ніхто не дбав про такі дурниці, як здоров’я зеків, а тому респіраторів їм ніхто не видавав. Також в "гучному" цеху не було жодних шумозахисних пристосувань. Едуард працював на піскоструйному виробництві – шліфував металічні поверхні. Через 4 місяці адміністрація знайшла йому менш пильну роботу – бібліотекаря. Але того часу, який він провів на шліфовці, було достатньо, щоб підхопити туберкульоз та силікоз. Також не курортом була робота Стрєльцова на 41-й та 45-й шахтах, які вирізнялися чи не найгіршими умовами праці. Кожен спуск в копальню нагадував подорож в глибини пекла. В цих нелюдських умовах Едуардові трапився ще один ентузіаст футболу – начальник місцевого управління МВС, і коли в Стрєльцова ще залишалися сили після важкого робочого дня, він незмінно жонглював м’ячем та навіть деколи робив ривки на 30-40 метрів. На зоні Стрілець ніколи не розлучався з круглим (мати та друзі часто надсилали йому м’ячi).

Тоді ж Едуард провів один зі своїх найлегендарніших матчів. Сам він не розповідав про ці події, але журналістам вдалося дещо розкопати про той поєдинок. Колишній зек виклав кореспондентам "Комсомолки" наступну історію.

Вирішила тюремна братва влаштувати Едуарду перевірку. Ув’язненим звичайно хотілося подивитися в ділі на знаменитого футболіста, але ще більше вони хотіли познущатися над беззахисною зіркою.  Стрєльцову підібрали справжній дрім-тім – в його команді ніхто ніколи не грав в футбол, а в іншому колективі були справжні табірні зірки, які більше часу провели в хазяїна, ніж на волі.  Едуард вже теж достатньо посидів і прекрасно знав, що на нього чекає і тому не висовувався. До штрафного не підходив, зайвий раз не бігав, стояв собі, як в кращі часи. Хоча коли він ходив пішки з м’ячем його однаково нещадно били приставлені до нього мордовороти. Навіть зовсім не граючи Стрєльцов вже був весь в синяках. Тим часом його команда влітала з розгромним рахунком.  А зеки куражилися, освистуючи видатного футболіста. І він не витримав та завівся і почав грати неначе він не на зоні, а в Швеції. Він отримував м’яч, умудряючись ухилятися від ніг та рук зеків та забивав і забивав. Це була вистава одного актора. І ув’язнені оцінили мистецтво Стрєльцова. Глядачі змінили свист на аплодисменти та схвальні вигуки. Зона гуділа немов Росунда. Керівництво, почувши цей шум та гам, миттєво підняло тривогу, примчала численна охорона, щоб вгамувати цей бунт. Але це не були заворушення, так зеки висловлювали захоплення Стрєльцовим та після матчу тисячі рук гойдали Едіка. 

В лютому 1963 року Едуард був умовно-достроково звільнений і сподівався  відразу повернутися в Гру. Але не так сталося, як гадалося…

Кінець буде…

Владимир Войтюк, Football.ua