На початку XX століття празька "Летна" стала ареною драматичних футбольних протистоянь. Часто на ній яблуку ніде було впасти, оскільки серед чехів ніколи не бракувало любителів хліба та видовищ. Не менш відчайдушні баталії розгорталися на вузеньких вуличках Праги. Місцеві хлопчаки зранку до ночі грали в футбол. Інколи матчі закінчувалися достроково, коли консервною банкою, а рідше м’ячем, розбивали вікно, або ж з’являлася чиясь мама, котра розганяла футболістів. Не всі дорослі настільки критично сприймали вуличні ігри. Часто подібні протистояння збирали більше глядачів, ніж теперішні матчі УПЛ. Деякі чоловіки ходили на такі ігри, як на роботу. Вони шукали потенційних футболістів для своїх команд. В 1916 році на олівець одному з таких скаутів Славії – пану Ненадалу, потрапив невисокий форвард. Він проходив суперників настільки легко, наче вони були манекенами. Коли в когось із захисників уривався терпець, то форварду добряче діставалося по ногах. Проте підкований хлопчина чудово терпів біль та продовжував матч, як ні в чому не бувало. Звали нападника Франтішек Планічка.

Він народився в 1904 році в одному з бідних районів Праги. Батько Планічки працював теслею, і тих копійок, які він заробляв ледве вистачало на шматок хліба. А маленький Франта постійно пропадав на вулицях Праги: "Коли мені виповнилось 6, то я почав грати в футбол з хлопцями. Ми самі зробили наш м’яч з різного дрантя. Нас постійно ганяли поліцейські, але це нас не зупиняло. Інколи ми грали в футбол тенісними м’ячиками. Нам така цяцька була не по кишені, але ми знали, де їх можна дістати задарма. Ми йшли на полювання за м’ячиками в парк, де грали тенісисти і залягали за парканом, чекаючи, коли м’ячик перелетить через нього. Коли це траплялося, то ми одразу ховали його. Інколи тенісистам вдавалося викупити "заручника" в нас, але, як правило, ми знизували плечима та божилися, що не бачили ніякого м’ячика. Тенісисти були для нас справжнім скарбом", – згадував Франтішек своє босоноге дитинство.

Один товариш Планічки по тих вуличних баталіях, посміхаючись, розповідав, що саме він першим розгледів його воротарський талант: "Я знаю, Франта, що ти хочеш забивати голи, але я теж хочу це робити. І не забувай, що я маю справжній шкіряний м’яч, і якщо ти хочеш ним грати, то мусиш стати в ворота". Проте Планічку надовго не вистачало й він знову мчав в атаку та забивав багато і зі смаком. Так що скаут Славії хотів взяти його в команду зовсім не за красиві очі. Ненадал думав, що підписати хлопця буде для нього раз плюнути. Але не так сталося, як гадалося. Франта відмовив: "Розумієте, я вболіваю за Спарту, а не за Славію. А Ви б не могли влаштувати мене в Спарту?". Скаут не хотів довго панькатися з хлопчиськом та одразу зробив йому пропозицію, від якої той не зміг відмовитись. "Він пообіцяв мені, що я гратиму за шкільну команду Славії справжнім шкіряним м’ячем і матиму власні бутси, які мені не потрібно буде ні з ким ділити. Я не міг встояти перед такою казковою пропозицією", – згадував Планічка.

Однак Cлавія мала багато талановитих юних форвардів, а тому Планічка надовго забронював за собою лаву запасних. Втомившись протирати штани Франтішек вирішив стати у ворота: "Я побачив, що наші нападники є набагато кращими за мене. Але я дуже хотів грати. Всі любили забивати голи, а тому серед воротарів існувала набагато менша конкуренція. Так і розпочався мій багаторічний роман з воротами". Навіть такий хід конем не допоміг Планічці надовго затриматися в Славії. Вже через рік червоно-білі сказали йому: "Hasta la vista". Франтішек не збирався опускати руки та почав виступати за другорядні празькі клуби. Першою дорослою командою став СК Бубенеч. Юнак не полишав надії потрапити в Спарту. І от, після одного з вдалих матчів, де він зміг втримати свої ворота на замку, до нього підійшов представник залізної команди. В день оглядин Франта, наче на крилах, мчав на "Летну". Проте цей кастинг став для Планічки одним суцільним розчаруванням. Помічник тренера навіть не захотів подивитися на гру потенційного новачка та випалив: "Ти і ворота – не сміши мене. Навіть маленький бокал пива більший за тебе. Ну як карлик може бути голкіпером?". Через декілька років цей горе-спеціаліст кусав лікті. Він неодноразово шкодував про ці свої слова, коли Франтішек множив на нуль численні атаки Спарти.

172 сантиметри Франти дійсно не вражали уяву. Але невисокий зріст він компенсовував акробатичними стрибками та бійцівськими якостями. Для нього не існувало мертвих м’ячів. Планічка без надзусиль витягував круглого з дев’яток та шісток. За ці фантастичні стрибки він отримав прізвисько "Празький кіт". В березні 1923 року Славія вирішила дати ще один шанс Франті. Проте на шляху голкіпера в стан червоно-білих з’явилася несподівана перешкода. Керівництво Бубенеча не хотіло відпускати талановитого кіпера. Втомившись просити чиновників погодитись на пропозицію Славії, Планічка оголосив страйк. Свій перший матч за славістів Франта зіграв, ще бувши футболістом Бубенеча. Він поїхав до Відня, де став у ворота під псевдонімом Якубек. Керівництво Бубенеча пронюхало про цей несанкціонований виїзд та настукало на нього у відповідні органи. Славію оштрафували на 300 крон за використання нелегального воротаря. Проте Планічка продовжував бойкотувати ігри своєї команди. Чиновники Бубенеча зрозуміли, що займати позицію собаки на сіні – дуже нерозумно. А тому вирішили відпустити Франту в Славію. Звичайно, що не задарма. 800 крон стали хорошим бонусом за юного таланта.

"Коли тренер Джон Медден представляв Планічку, то ми вирішили його трішки проекзаменувати. Тоді Франта шокував нас, адже він витягнув три перших удари з-під поперечини. Ми зрозуміли, що на нього чекає велике майбутнє. Ми навіть прийшли в роздягальню, щоб просто подивитися на це чудо. Не пригадую, щоб хтось з новачків удостоювався подібної честі", – згадував партнер голкіпера по Славії Еміль Сейферт.

Франтішек тепер міг дозволити собі дещо розслабитись, він нарешті гратиме за великий клуб. Однак буквально через декілька тижнів після трансферу голкіпера в Славію він зрозумів, що йому знову доведеться засукати рукави. Червоно-білі придбали Йозефа Штапліка, який нічим не поступався Франті, але брат Йозефа, котрий давно грав за Славію, замовив за нього слівце, а тому Планічці знову довелося проміняти ворота на лаву запасних. Проте Франта не збирався здаватися без бою. Він першим приходив на тренування та залишав їх останнім, аж поки вже не залишалося бажаючих побити йому по воротах. Планічка дотримувався суворої дієти, не курив та, як би це дивно не звучало по відношенню до чеха, не пив пива, не кажучи вже про міцніші напої. Екс-голкіпер не зрадив здоровому способу життя навіть після того, коли повісив бутси на цвях. Наполеглива праця швидко дала свої плоди. Штапліку довелося забути про місце в основі. І брат вже нічим не міг йому допомогти.

Франтішек розумів, що одним футболом ситий не будеш. Він опанував професію токаря та працював на кількох заводах. Потім Планічка вирішив, що чорної роботи йому достатньо і на футбольному полі, й засів за підручники. Після закінчення спеціалізованого училища, наш герой працював клерком в електромережах. Невдовзі йому знайшли тепленьке місце в пенсійному фонді, яке він не покидав аж до виходу на пенсію. Якщо ви думаєте, що Франтішек лише числився на роботі, то дуже помиляєтесь. За словами Планічки, він лише одного разу скористався своїм привілейованим статусом капітана національної футбольної збірної: "Напередодні чемпіонату світу 1934 року я попросив генерального директора пенсійного фонду надати мені додаткову відпустку на час поїздки в Італію. На що бос мені відповів: "Так, звичайно. І не спіши повертатися. Залишайся там якомога довше. Бажано до самого кінця"".

Напередодні італійського мундіалю гравці збірної Чехії не ставили перед собою амбітних цілей. Вони розглядали поїздку на Апенніни просто як веселу міні-відпустку. "Наша команда фактично була збірною Праги – 8 гравців зі Славії та троє зі Спарти. Ніякою загальною підготовкою навіть не пахло. Ми зібралися разом лише на вокзалі незадовго до відправлення поїзда. Ми думали, що вилетимо вже після першого матчу, а тому вирішили не заморочуватися багажем та прихопили лише зубну щітку та піжаму", – розповідав центрфорвард Їржі Соботка.  І дійсно, вже після першого матчу з румунами чехи могли повернутися додому, якщо б не Планічка. В наступних непростих іграх зі Швейцарією та Німеччиною саме голкіпер схиляв шальки терезів на користь Народної команди.

Тепер Планічці залишилося зробити лише один, але найважчий крок до титулу. Аж раптом участь Франтішека в фіналі опинилася під питанням. Директор пенсійного фонду чомусь передумав та зажадав, щоб Планічка повертався на робоче місце, оскільки його відпустка давно закінчилась. Лише, після кількох дзвінків дуже впливових людей директор погодився, що пенсійний фонд ще декілька днів зможе впоратись без настільки цінного працівника. У фіналі Франта не підвів. До 80-ї хвилини грізні форварди Скуадри Адзурри не могли підібрати відмички до воріт Планічки. А на трибунах скреготав зубами грізний Муссоліні. Після того, як Пуч відкрив рахунок в матчі, дуче почав прикидати, як він помститься футболістам за те, що вони зганьбили італійські кольори. Орсі чудово розумів, що слова Муссоліні про перемогу або смерть були не просто словами, а тому він зважився на удар відчаю, який вбив павучка в дев’ятці воріт Планічки. В овертаймі Cкуадра Адзурра дотиснула спустошених чехів, які всі 120 хвилин грали 11 проти 12. Шведський суддя Еклінд прекрасно знав свою справу. І цілий матч свистів в одну сторону. Тифозі чудово розуміються на футболі й після закінчення поєдинку вони винесли на плечах не лише гравців своєї команди, а й Планічку. В такий спосіб вони зняли капелюха перед дивовижною грою Празького кота.

Журналісти теж не шкодували компліментів на адресу чехословаків: "Якщо б матч відбувався на нейтральному полі, то в Скуадри Адзурри не було б жодного шансу. На жаль, в фіналі чемпіонату світу суддя мав італійські очі, й навіть божественна гра Планічки не допомогла слов’янам здобути заслужену вікторію", – писала Daily Telegraph.

Незважаючи на поразку, чехів вітали вдома, наче переможців: "Ми були дуже здивовані. Видавалося, що цього дня на залізничному вокзалі була вся Прага. Ми заледве продерлися крізь натовп людей, які закидували нас букетами та кричали "Слава". Проте наступного дня, прийшовши на роботу, я переконався, що швидко минає слава земна. Мені стало не по собі, коли я побачив, як покосився мій стіл під вагою паперів, які назбиралися за час моєї відсутності. Потім у двері увірвався клієнт з криком: "Нарешті! Де це Вас стільки часу носило? Може Ви нарешті вирішите моє питання"", – розповідав Планічка в одному з своїх інтерв’ю.

Цікавими є спогади Франтішека про тренування: "В понеділок після матчу ми мали заслужений вихідний. У вівторок і четвер були тренування з м’ячем. А в середу та п’ятницю я вправлявся за індивідуальною програмою під керівництвом суворого тренера – себе самого. В полудень я сідав на трамвай та їхав на стадіон "Летна", де протягом години намотував кроси. Після цього я йшов в ресторан, в якому поновлював свої сили бутербродами та лимонадом. Потім я сідав на трамвай і знову повертався на роботу". Як правило, Франтішек їздив на виїзні матчі лише в день гри на власному авто. Коли в нього запитували: "А що було б, якби машина зламалася?", то він, посміхаючись, відповідав: "Моє авто таке ж надійне на дорозі, як і я на воротах". Насправді, причина таких пізніх виїздів Франти була банальною. Під виїзди він використовував відпустку, а тому не міг собі дозволити розкидатися зайвими днями.

Відчайдушні стрибки Планічки в ноги форвардам часто вилазили йому боком. Голкіпер мало не після кожного матчу ходив до стоматолога. Дантист не міг натішитися своїм постійним клієнтом: "Франта, ну чому ж не всі воротарі грають в такому стилі, як ти. Я б тоді вже напевно став би мільйонером". На що Планічка усміхнувшись відповів: "Вони ж не самогубці. В них лише одне життя, а я – кішка, то можу ризикувати". Також чеський голкіпер неодноразово покидав поле зі струсом мозку, йому ламали ключицю, не кажучи вже про пальці. Але це були квіточки, якось він ледь не покинув цей грішний світ на стадіоні: "Ми грали вдома з Австрією, і на 19-й хвилині я стрибнув в ноги їхньому нападнику Цішеку. Після цього мені наче вимкнули світло. Я пролежав без свідомості 9 годин.

Коли я ввімкнувся, то побачив, що лежу в лікарні. Я в першу чергу запитав в сусіда по палаті, як я тут опинився, на що той відповів: "Я не знаю, тебе принесли сюди в светрі з чехословацьким гербом". Потім я поцікавився, як ми зіграли з австрійцями і коли почув, що все закінчилось нульовою нічиєю, то ледь не заплакав", – згадував голкіпер. Під час півфінального матчу Кубка Мітропи (найпрестижніший європейський клубний трофей тих часів) 1932 року тифозі Ювентуса вирішили допомогти своїй команді, позбавивши Славії її кращого гравця. Один з таких "помічників" поцілив каменем Планічці в голову. Франта втратив свідомість, і лише через 15 хвилин лікарям вдалося поставити його на ноги. До речі, саме травми змусили Планічку почати гризти граніт науки. Він розумів, що одного разу може настільки сильно понівечити руку, що та вже буде несумісною з професією токаря.

Звичайно, в кар’єрі Франтішека були й ганебні матчі. Коли він згадував вересневу гру 1937 року з Угорщиною, то мимоволі червонів: "В Будапешті мадяри відверто познущалися над нами. Ми програли 3:8, а Шароші 7 разів змусив мене витягувати м’яча зі сітки. Це була справжня трагедія для мене. Ми вночі вирушили потягом додому. Я не міг склепити повіки. Я почував себе повністю розбитим. Я навіть не заїхав додому, а одразу пішов на роботу. По дорозі я купив газету. І коли прочитав замітку про матч, то не міг повірити своїм очам: мене назвали кращим гравцем матчу, й це після того, як я пропустив 8 голів. Журналістам не вдалося ввести мене в оману. Мені було соромно з’являтися на людях. Так я і просидів весь день в офіcі, поки не звечоріло", – згадував Франтішек найгірший матч в своєму житті.

Cвій кращий матч Планічка зіграв в тому ж таки 1937 році, на лондонському "Вайт Гарт Лейн". У ньому чехословацьких "студентів" екзаменували англійські "професори". Родоначальники перемогли 5:4, в першу чергу, завдяки фантастичній грі Стенлі Метьюза, який тричі змусив Франту капітулювати. "Це був неймовірний матч. До 83-ї хвилини ми тримали нічию. Однак потім своє вагоме слово сказав той бісовий рикошет. І ми покинули Туманний Альбіон на щиті. Дуже шкода, адже ми могли стати першою командою, яка не програла б у колисці футболу", – розповідав Планічка. Після гри менеджер англійців підійшов до чеського голкіпера та сказав: "Ви – кращий воротар світу. Якщо б не Ви, ми могли б сьогодні виграти з двозначним рахунком". Англієць подарував Франтішеку м’яч, яким була зіграна ця гра. Чех називав цей презент своїм найдорогоціннішим трофеєм. При зустрічах з журналістами, які відбувалися в квартирі Планічки, голкіпер завжди показував їм цей м’яч та згадував перипетії того легендарного матчу.

В 1938 році, після багатьох років невдач, Планічка зрештою підняв над головою Кубок Мітропи. Чех був на піку кар’єри і небезпідставно сподівався зробити золотий дубль, взявши золото на французькому мундіалі. Однак йому залишалося зіграти лише два матчі. В 1/8 чемпіонату світу 1938 року Франта відстояв на нуль матч з Нідерландами. В чвертьфіналі на чехословаків чекали бразильці, в складі яких виблискувала чорна перлина – Леонідас. Цей матч преса анонсувала як протистояння меча та щита. Цей матч так і не дав відповіді на питання: "Хто кращий?". Незважаючи на те, що Леонідас відкрив рахунок в грі, в подальшому Планічка витягнув кілька мертвих м’ячів після ударів бразильця.

На 87-й хвилині, за рахунку 1:1, трапився епізод, який поставив хрест на кар’єрі Франти: "Хтось запускає м’яча в штрафний майданчик чехословаків, видається, що на ньому першим має бути Перасіо. Весь стадіон затамував подих, передчуваючи гол у ворота Планічки. Проте Франта не збирається так швидко викидати білий рушник. Він розуміє, що в нього є лише один шанс. Воротар, наче пантера стрибає на м’яч. В глядачів склалося враження, що цей політ тривав цілу вічність. Вони чудово розуміють, яка драма відбувається на їхніх очах: Перасіо мусить забити, а Планічка мусить врятувати свої ворота. Однак ні бразилець, ні чех не звертають уваги на те, що відбувається на трибунах, вони були повністю зосереджені на маленькому круглому предметі. І Планічка таки випереджає Перасіо, однак нога форварда входить в руку воротарю, наче цвях у м’яку деревину", – описує цей фатальний для кар’єри голкіпера епізод офіційна історія Славії. Лікарі трішки почаклували над Франтою й він знову заступив на пост. Чех відстояв на нуль не лише кілька хвилин, які залишилось дограти, а й цілий овертайм. Після фінального матчу ескулапи з жахом виявили, що Планічка більше ніж півгодини грав зі зламаною рукою…

Франтішеку було лише 34, коли він повісив свій фірмовий светр на цвях. Однак голкіпер продовжував грати в матчах ветеранів аж до 72-річного віку. Планічку ніколи не покидало почуття гумору. В 1994 році він зазначив: "Мені зараз 90. Чого б я найбільше хотів? Нарешті дочекатися перемоги Славії в чемпіонаті. Але мені для цього, мабуть, доведеться прожити до 100 років". Франтішеку не прийшлося настільки довго чекати. У травні 1996 році Славія здобула чемпіонський титул, знявши 48-річне прокляття. Через два місяці Планічка вирушив до своїх товаришів по срібній збірній 1934 року, які вже давно чекали на нього в кращому світі. Та й святому Петру на воротах раю теж потрібно інколи відпочивати.

Володимир Войтюк, Football.ua