Ти голкіпер! Але ти ще не зовсім втрачений, якщо вирішив зайнятися серфінгом.

Дещо змінена цитата з фільму Кетрін Бігелоу «Не гребені хвилі».

Неземної краси океанічні пляжі, кришталево чиста вода, яскраве сонце, яке світить 365 днів на рік, пейзажі, від яких захоплює подих. Більшість людей мріє про такі фантастичні місцини протягом цілого року, сподіваючись обов’язково вибратись туди під час відпустки. Хорхе Кампос ніколи не мріяв про щось подібне, адже він народився в Акапулько, яке багатьом може видатися раєм на Землі. Дитинство наклало відбиток на усю подальшу футбольну кар’єру Кампоса. «Мене називали серфером з Акапулько. Я завжди ходив в сандаліях та шортах. Ви розумієте, про що я. Я не уявляю своє життя без усього цього. Серфери – це зовсім інша каста. Ми є природженими відлюдниками. Якщо ти хоча б раз осідлав морську хвилю, ти ніколи цього не забудеш. Це назавжди залишається в тебе в крові», – стверджує Хорхе.

Для Кампоса, як і для більшості латиноамериканців, сім’я – це святе. Коли він робив перші успішні кроки в великому футболі, туга за родиною ледь не змусила його достроково повісити рукавички на цвях. Граючи за Пумас, Хорхе кожних два тижні пакував валізи та вирушав на автобусний вокзал Мехіко, звідки прямував в 7-годинну подорож до Акапулько, де миттєво забував про славу і гроші. Кілька разів він заявляв своїй родині: «З мене досить! Чому я маю терпіти розлуку з вами? Я залишаюся». Лише ціною великих зусиль сім’ї вдавалося відговорити голкіпера від цієї авантюри. Хоча насправді, вся справа не лише в словах рідних. Хорхе обожнював славу, він хотів чути, як стадіони вигукують його ім’я, а кожен перехожий просить в нього автограф.

На жаль, починаючи з 1999 року, він став таким ж «красномовним», як риба, коли його питають про сім’ю. Й на це він має дуже поважну причину. 17 лютого 1999 року четверо озброєних до зубів головорізів викрали батька Хорхе. Кампос перебував тоді за тридев’ять земель від дому, на зборі національної збірної в Гонконгу. Очевидно, що коли він довідався про те, що трапилося з батьком, то одразу помчав додому. Зрештою ця історія закінчилася хеппі-ендом. Звичайно ж, не завдяки доблесній мексиканській поліції, яку, як правило, підгодовують місцеві картелі. Кампос заплатив викуп в мільйон доларів, і батько невдовзі був вдома. Хорхе чудово усвідомлював, що кожен день зволікання може закінчитись тим, що він знайде тіло батька в пустелі чи його розчинять в кислоті або навіть гірше. Він може знайти обезголовлене тіло тата під дверима власного будинку. В Мексиці всі добре знають, що з картелями краще не жартувати: для них вбити людину – раз плюнути…

… Маленький Хорхе не міг жодної секунди всидіти на місці. Він позбавлявся зайвої енергії, серфуючи, їздячи на конях по пляжу або ж граючи в футбол. Першим на ворота крихітного Кампоса поставив батько Альваро, який переживав, що чималенькі однолітки можуть не залишити від сина мокрого місця, якщо той спробує грати на своїй улюбленій позиції, висунувшись на вістря атаки. Попри всі намагання тата вберегти Хорхе від неприємностей, він часто покидав ворота та йшов забивати голи. За це його інколи карали, але набагато частіше він вражав ворота суперників. Вже тоді почав формуватися унікальний стиль Кампоса, якого можна назвати зачинатилем унікальної школи латиноамериканських голкіперів El Loco (божевільних), які вважали себе в першу чергу форвардами, а не воротарями. Цікаво, що під час чемпіонату світу 1994 року тренер збірної Іспанії Хав’єр Клементе просив FIFA, щоб вона заборонила Кампосу грати в полі, оскільки, за його словами, Ацтеки, завдяки воротарю-бомбардиру, отримували чисельну перевагу.

Хорхе ніколи не вирізнявся комплекцією Голіафа. Досі точно невідомо, який був його бойовий зріст: різні джерела вказують щось між 168 та 175 сантиметрами. Проте Хорхе це ніколи не заважало, він мав інші козирі, завдяки яким часто пошивав в дурні потужних форвардів суперника: «Що поробиш, я просто не виріс до 2 метрів. Але інші голкіпери могли позаздрити моїй стрибучості та реакції. Я мав дуже сильні ноги, оскільки тривалі заняття серфінгом давалися взнаки. Це сильно мені допомагало, коли я охороняв пост номер один», – розповідав Хорхе в одному з інтерв’ю. Для того, щоб  різниця в зрості з партнерами не так кидалася в очі, він придумав хід конем. На передматчевих командних фото він завжди ставав на м’яч, «виростаючи» на цілих 20 сантиметрів.

Після тривалих суперечок з сином, Кампос-старший нарешті погодився, що ворота є затісними для Хорхе і дивився крізь пальці на його прогулянки до ворожих воріт. «Хоча я продовжував стояти на воротах, мій брат виявився набагато кращим голкіпером, ніж я. Тому я почав грати в нападі, а на тренуваннях стояв між штангами. Коли мій брат пропускав ігри, тоді мені доводилось повертатися на ворота. В моєму першому клубі, Пумас, склалася подібна ситуація. Тренер ставив мене в атаку, але просив не забувати, що номінально я – голкіпер. Я намагався його переконати, що мені комфортніше в нападі. Чому я так прагнув покинути ворота? Все дуже просто – форварди отримували більшу зарплатню. На жаль, мені не вдалося його переконати. Я стояв на воротах, а коли виникала потреба, я міняв светр на футболку, та йшов на інший кінець поля», – згадував Кампос.

Така універсальність допомогла Хорхе під час перших двох його сезонів в клубі Пумас. Якби він не вмів забивати голи, то протирав би штани на лаві запасних. Скаути Пум давно помітили талановитого Хорхе, а тому недивно, що Кампос в 1988 році змінив Акапулько на Мехіко. Однак Ель-Броді (прізвисько нашого героя, від англійського «brother») не мав жодного шансу посунути з воріт Адольфо Ріоса, а тому тренер знайшов геніальне рішення в цій ситуації. Інколи Хорхе грав перший тайм на воротах, а в другому, коли потрібно було відіграватися, він йшов забивати голи. В  сезоні 1989/90 Кампос забив 14 голів. Такі бомбардирські звершення допомогли йому в наступному сезоні… витіснити Ріоса з воріт. Кампос-голкіпер допоміг Пумам здобути перше за 10 років чемпіонство. Природно, що Хорхе не забував забивати голи, він залишив 6 автографів в воротах суперників. «Тоді вийшло дуже кумедно. Раніше нашого тренера критикували за те, що він поставив воротаря в атаку, а потім йому дорікали за те, що він власноруч позбавив команду кращого бомбардира, зробивши з нього голкіпера», – розповідав Хорхе в одному з інтерв’ю.

Кампос виділявся не лише своїми бомбардирськими подвигами, його светри виблискували всіма кольорами веселки. Головними дизайнерами колекцій форми від Кампоса був сам голкіпер та його товариш по серфінгу. «Спочатку нас було лише двоє. Я придумував ідеї, а мій товариш втілював це все на папері, адже Бог не нагородив мене талантом Дієго Рівери чи Фріди Кало. З часом все змінилося і Nike став головним розробником мого одягу. Тепер воротарські светри мають більше кольорів, мабуть, це завдяки мені. Я випередив свій час. Щоправда, я ніколи не одягався яскраво в повсякденному житті, інколи я ходив на вечірки, які організовували мої друзі й мене там практично ніхто ніколи не впізнавав, оскільки я був одягнений не так, як зазвичай на полі», – згадував голкіпер.

Деякі експерти хвалили Кампоса за строкаті форми, інші ж критикували. Ті хто розділяв смаки Хорхе, стверджували, що побачивши сіро-буро-малинового голкіпера, форварди в першу чергу розглядали його неймовірний одяг замість того, щоб повністю концентруватися на воротах, і цієї миті воротарю виявлялося достатньо, щоб залишити нападників з носом. Критики ж говорили, що кольоровий голкіпер сильно виділявся на фоні газону, а тому форварди набагато швидше могли підловити Кампоса, коли він покидав свій пост. Хорхе так пояснював свої чудернацькі колекції: «Пляж і серфінг завжди мали для мене важливе значення. Я з Акапулько і в нас часто люди стають на дошку навіть швидше, ніж вчаться ходити. Міріади кольорів на пляжі нікого не дивували. Переїхавши в Мехіко, я більше не міг займатися серфінгом щодня. Але я не міг без нього жити. Саме тому я вирішив хоча б у вікенди віддавати шану серфінгу. Якщо я не можу ставати на дошку, як в старі-добрі часи, то чому не можу бути таким собі серфером на футбольному полі».

Звичайно, Хорхе не досягнув висот Ів Сен-Лорана чи Карла Лагерфельда, але він залишив свій слід в футбольній моді. Під час піку його кар’єри провідні світові спортивні бренди включали в свою продукцію щось від Кампоса. Щоправда, The Telegraph не оцінила талант мексиканського кутюр’є та записала його творіння в топ-10 найогидніших форм в історії футболу. Але Кампоса не хвилювала думка англійських джентльменів: «Вони просто не можуть зрозуміти мого оригінального стилю. Головне, що діти обожнювали мій стиль.

Вони навіть не звертали уваги на те, чи добре я граю, чи погано. Чимало людей часто імітували мій стиль. Мені не подобається, що тепер воротарі не можуть самі бути дизайнерами власної форми. Адже ми завжди були не такі, як всі, майже, як серфери. Шкода, що тепер судді чи федерації наказують, що тобі можна одягати, а що ні. Адже колись я міг вибрати собі ті кольори, в яких мені було найкомфортніше». Також він обожнював виступати під незвичними номерами. Хорхе міг захищати ворота під 9 номером, а грати в атаці під першим. Божевільний Кампос став першим мексиканцем, який знявся в рекламі Nike. Цей ролик до цього часу залишається одним з найкращих в історії. Це більше, ніж просто спортивна реклама. Скромний мексиканець в цьому ролику вийшов на арену Колізею поряд з Роналду, Кантоною, Клюйвертом, Броліном, Фігу, Мальдіні та іншими зірками. Режисери реклами ґрунтовно поставилися до домашнього завдання та добре вивчили ігровий стиль Кампоса. Так, в одному з епізодів він безстрашно вибігає з воріт, щоб зупинити форварда демонів.

Про Кампоса знали не лише в Новому Світі та в Європі. Він став прототипом воротаря молодіжної збірної Мексики Рікардо Еспадаси, одного з героїв серії манги про футбол «Капітан Цубаса». Під час війни в Югославії Хорхе врятував життя кільком співвітчизникам. Одного разу мексиканські репортери заблукали та наскочили на сербський патруль. Їх заарештували та повели на розстріл. Писаки вже почали подумки прощатися з життям. Аж раптом, командир загону вихопив паспорт, який стирчав з кишені в одного з полонених, прочитавши кілька слів, офіцер розсміявся та прокричав: «А, Мексика, чому ви одразу не сказали, це ж за вас грає Хорхе Кампос. Відпустіть їх!»

Кампос дебютував в складі Ацтеків в 1991 році під час правління Сесара Луїса Менотті. Легендарний аргентинець швидко знайшов спільну мову з голкіпером-бомбардиром. Згідно з філософією Менотті, атака мала розпочинатися з воротаря. В Хорхе аргентинець бачив спадкоємця слави таких схиблених кіперів, як Амадео Каррісо та Уго Гатті. Для самих мексиканців Хорхе перехопив естафетну паличку від супербомбардира Уго Санчеса, яку голкіпер потім передав Рафі Маркесу. «Кампос займає унікальне місце на сторінках історії мексиканського футболу. Ніхто не був настільки універсальним футболістом, як він, ні Уго Санчес, ні Рафа Маркес. До нього воротар стояв прив’язаний на ланцюгу до воріт. І саме Кампосу мають подякувати Чілаверт, Ігіта, Сені за те, що він звільнив їх з рабства. Можна сказати, що ніхто так не розширив можливості голкіперів, як Хорхе», – стверджував партнер Кампоса по Пумас Луїс Поштіго.

Протягом тривалого часу він залишався найвідомішим мексиканським футболістом. На його славі ніяк не позначалося те, що він ніколи не грав в Європі. Сам Кампос так пояснює, чому він не перейшов в європейський клуб: «Насправді, команди, за які я грав, отримали чимало пропозицій зі Старого Світу, але всі купці миттєво втрачали до мене інтерес, коли чули астрономічні суми, які хотіли за мене Пумас та інші команди». В 1994 році Кампоса визнали третім голкіпером світу. Він поступився лише аргентинцю Серхіо Гойкочеа та Петеру Шмейхелю. Мексиканські вболівальники покладали великі надії на свою команду на мундіалі 1994 року. З Кампосом на воротах та Куаутемоком Бланко і Луїсом Ернандесом в атаці їм були по плечу великі звершення. На думку багатьох експертів, тоді під орудою тренера Мехії Барона була найсильніша команда в історії мексиканського футболу. Однак Мексика знову вилетіла на проклятій для себе стадії 1/8 фіналу. Пройшовши непросту групу з Норвегією (скандинави на шляху до США здолали в кваліфікації Англію та Нідерланди), Ірландією та Італією, в плей-оф вони схрестили шпаги з болгарами. Рівна гра закономірно закінчилась серією пенальті.

Видавалося, що в лотереї Ацтекам нічого ловити, адже 11-метрові завжди були ахіллесовою п’ятою Хорхе. Серія розпочалася, як і пророкували букмекери. Та й штатний пенальтист мексиканців Гарсія Аспе пробив перший одинадцятиметровий так як через кілька тижнів зробить це Роберто Баджо, відправивши сферу в американське небо. Тепер Кампос мав сказати своє вагоме слово. Він стиснув руки в кулаки і стрибнув щосили в правий кут й витягнув мертвий м’яч після удару Балакова. На жаль, Марселіно Берналь та Хорхе Родрігес програли свої дуелі воротарю болгар Михайлову, а Кампос не зміг нічого вдіяти з пострілами Генчева, Боримирова та Лечкова. Тоді народилася сумна мексиканська приказка: «Наша збірна на чемпіонаті світу 1994 грала, як ніколи, однак вилетіла, як завжди». В 1996 році Кампос став гравцем Лос-Анджелес Гелаксі. В офіційних матчах він так і не зміг хоча б раз вразити ворота суперників Galaxy, але в товариських матчах Хорхе часто тішив фанатів неймовірними фокусами. Як то кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 разів почути.

У 2004 році Хорхе програв свій матч супернику, якого ще ніхто не зміг перемогти, часу.

В листопаді він зіграв свій прощальний матч. Того дня в Лос-Анджелесі збірній Мексики протистояла Бразилія. Команди зіграли в тих складах, в яких вони 10 років тому виступали на американському мундіалі. Цей матч мав стати останнім для ще однієї легенди Ромаріо (щоправда, згодом бразилець передумав вішати бутси на цвях). Смертоносний форвард зізнавався, що мексиканець став, мабуть, єдиним воротарем, який зміг його перехитрувати під час виходу тет-а-тет: «Я його поклав на землю і спокійно пішов з м’ячем до воріт, але Хорхе блискавично піднявся на ноги та вибив в мене м’яч. Тоді від подиву в мене ледь не відпала щелепа».

Вже після завершення кар’єри Хорхе з’їздив на ще один мундіаль в Німеччину. Екс-кіпер став членом тренерського штабу Рікардо Ла Вольпе. На тому турнірі Ацтеки вилетіли… Ви, мабуть, і так здогадалися коли. Саме так, на стадії 1/8  фіналу. Можливо, мексиканці змогли б зняти це прокляття, якби в Німеччину поїхав ветеран Бланко. Однак тренер вважав, що старий Куаутемок вже нічим не зможе допомогти команді. Бланко ж вважає, що наставник тут ні до чого, а за цим рішенням стояв Кампос: «Це не вперше, коли Хорхе показав своє справжнє обличчя. Віднині на нашій дружбі можна поставити хрест. На мою думку, якщо хтось комусь ставить палиці в колеса, то це з часом матиме для нього ефект бумеранга. Це, як колесо Фортуни або ти на піку, або на дні. Я мрів знову зіграти на чемпіонаті світу. Але, не судилося.

Я терпляче чекатиму, коли доля віддячить Кампосу за ту свиню, яку він мені підклав», – обурювався Бланко. Кампос ніколи не звертав уваги на те, що про нього говорять: «Я завжди був індивідуалістом. Тренери намагалися змінити мене, але в них нічого не вийшло. В побуті я теж роблю лише те, що хочу. Я просто насолоджуюся життям. Я ніколи не міг подумати, що матиму так багато фанів в усьому світі. Коли я їжджу по Мексиці, то бачу багатьох хлопчаків, які носять воротарську форму. В 90-ті роки я не міг спокійно ступити і кроку, оскільки всі в мене випрошували автограф. Інколи я намагався прикинутися, що я насправді не Хорхе Кампос. Коли люди впізнавали мене на вулиці, то зупинялися та говорили: «Привіт, ти знаєш, що ти, мов дві краплі води схожий на Хорхе Кампоса». Я відповідав: «Так, люди мені це часто кажуть». Потім, співрозмовники часто додавали: «Тільки Кампос набагато вищий та сильніший за тебе». На, що я неодмінно відказував: «І потворніший!»

Уругвайський письменник та журналіст Едуардо Галеано писав: «Голкіпер покараний тим, що мусить дивитися матчі здалека. Він повинен нерухомо стояти та страждати від самотності. У воротаря на спині перший номер. Перший, якому заплатять? Ні, перший, який заплатить сам. Воротар – завжди крайній. А якщо ні, його однак звинувачують. Коли якийсь гравець фолить, то карають голкіпера: його залишають одного там, в безрозмірній пустоті воріт, віч-на-віч з катом». Кампос ніколи не чекав, коли його розстріляє форвард. Він завжди сам переходив в атаку. І своїми діями Хорхе часто перетворював форварда з ката на жертву.

Володимир Войтюк, Football.ua