2 червня 1933 року новий міністр освіти Пруссії Бернгард Руст дав розпорядження виключити євреїв з усіх благодійних організацій, молодіжних груп та спортивних клубів. Подібні накази дали підстави німецьким клубам згодом виправдовуватись: «Ми не винні, все що діялося в часи Третього Рейху стало результатом так званого Gleichschaltung (від німецького «Gleich» – «рівний», «однаковий)».

Іншими словами, вони вмивали руки, пояснюючи свої ганебні дії тим, що просто хотіли жити, а тому змушені були слухати нацистів. Оскільки у випадку непослуху, їм світив квиток в один бік, в Освенцім. На початку 1930-х кожен член клубу мав довести, що він є чистокровним арійцем, вся молодь повинна була вступити до лав Гітлерюгенду, а командами керували лише перевірені нацисти.

Gleichschaltung став логічним продовженням лінії партії, яка полягала в тому, що жодна сфера життя не могла залишатися поза увагою та впливом NSDAP. Спочатку нацисти хотіли знищити всі старі клуби та замінити їх новими, штучними, які б керувалися місцевими спортивними групами. Їм частково вдалося втілити свої мрії в реальність, помноживши на нуль деякі старі клуби або ж об’єднати їх з іншими. Взяти хоча б VfL Bochum 1848, який утворився в 1938 році, внаслідок злиття трьох інших команд. Проте через рік нацистам стало не до футболу, адже почалася Друга світова війна і запаморочення від початкових успіхів призвело до того, що вони дали відносний спокій старим клубам.

Але повернімося до керівництва команд, яке намагалося вибілити себе, виправдовуючи усунення неарійських елементів тим, що на них тиснула влада. Щоправда, клубні боси зовсім не виглядали невинними овечками, а швидше вовками в овечій шкурі. Насправді більшість керівників німецьких команд почала переслідувати євреїв набагато швидше, ніж Руст видав своє сумнозвісне розпорядження. Навесні 1933 року нацисти не хотіли відкрито полювати на євреїв, оскільки розуміли, що це може обернутися для Німеччини втратою Олімпіади 1936 року, яка мала показати всьому світу переваги найкращого в світі режиму.

Геббельс і Co чудово пам’ятали міжнародні протести, які спровокувало усунення з німецької збірної, яка мала виступати в Кубку Девіса, лідера команди, єврея Даніеля Пренна. Обережні нацисти на деякий час зачаїлися. Проте спортивні діячі хотіли вислужитися перед новою владою, а тому не сиділи склавши руки та розпочали переслідування євреїв. Приклад подали гімнасти. В березні 1933 року вони попросили керівні спортивні органи запровадити Арійський параграф. У це важко повірити, однак гімнасти примудрилися випередити найбільш кровожерливих нацистів, які вперше використали Арійський параграф лише 7 квітня, віддавши наказ, який забороняв євреям працювати в сфері послуг.

3 квітня 1933 року Німецька федерація боксу виключила євреїв зі своїх лав. В травні Німецький союз веслярів теж вирішив не відставати від боксерів і вказав всім євреям на двері. Потім заразний приклад підхопили лижники. Коли нацисти вирішили зрештою зайнятися спортом, то більшість організацій вже давно слідувала курсу партії. Звичайно ж, Німецький футбольний союз (DFB) теж не стояв осторонь. Остерігаючись ярлика прихильників англійської хвороби та закидів щодо непатріотизму, футбольні клуби одними з перших почали боротьбу за аріїзацію футболу.

19 квітня 1933 року DFB на сторінках журналу «Kicker» (цікаво, що це видання заснував єврей Вальтер Бенземан) повідомив, що: «Відсьогодні представники єврейської раси та прихильники марксизму є для нас неприйнятними». Деякі клуби та місцеві федерації випередили офіційне розпорядження DFB. Так, Юліус Хірш, який був членом клубу Карлсруе більше 30 років, вирішив вийти з нього після того, як прочитав про виключення євреїв з усіх спортивних організацій та відчув ворожість арійських членів клубу до себе.

«Я мав честь бути членом Карлсруе з 1902 року і завжди вірно та щиро віддавав йому всі свої сили. Проте тепер з болем в серці я прийняв непросте рішення покинути мій улюблений клуб. Не забувайте будь ласка той факт, що мій єврейський народ, з якого тепер в Німеччині  зробили офірного цапа, часто доводив свою вірність країні, жертвуючи власним життям. Я це пишу для того, щоб Ви не забували наших заслуг, а не просто, щоб похизуватися своєю хоробрістю. Хірші завжди вірою та правдою служили Німеччини. Мій брат Леопольд загинув 30 квітня 1918 року на Західному фронті. Я та мої троє братів буди відзначені Залізним хрестом другого класу. А Рудольф Хірш навіть отримав честь носити Залізний Хрест першого класу», – писав Юліус в листі, адресованому клубним босам. В ті важкі часи, намагаючись відволіктися від жорстокої нацистської реальності, Юліус знаходив спокій в спогадах, які переносили його в ті часи, коли Німеччина ще була здоровою і навіть не підозрювала, що скоро її жителі почнуть масово хворіти коричневою чумою.

Юліус народився 7 квітня 1892 року в місті Ахерн, неподалік від Карлсруе. Він був наймолодшим з семи братів та сестер, яких народила Емма Хірш. Цифра 7 зовсім не тішила маму Юліуса, оскільки вона була вагітною 14 разів. Перед тим як народити нашого героя, в Емми трапилося кілька викиднів, а пару дітей померли, не проживши і одного року.

Незадовго до появи на світ Юліуса в мами трапився інсульт. Далі – більше, лікарі діагностували в неї деменцію (синдром стійкого порушення когнітивних функцій у результаті органічного ураження мозку). Протягом кількох років Емма лікувалася в санаторії-лікарні в Ілленау. Про цей заклад ходили моторошні легенди, якими часто лякали маленьких дітей. Щоб там не вигадували мешканці Ахерна, ескулапи знали свою справу та змогли повністю вилікувати Емму, яка могла повністю присвятити себе підтриманню домашнього вогнища в Карлсруе.

Хірші були досить заможними людьми. Мама Юліуса навчалася в Парижі, а потім повернулася в Німеччину, де працювала капелюшницею. А тато Бертольд мав власну текстильну фірму Gebrüder Hirsch. Згодом справи підприємства пішли вгору і Хірші заснували нову фірму, яка спеціалізувалася на виготовленні сигнальних прапорів та інших текстильних товарів. Юліус став членом клубу Карлсруе в 10-річному віці, він настільки виділявся серед своїх однолітків, що вже через 7 років, англійський тренер команди Вільям Таунлі дав шанс юнаку проявити себе в основній команді. Хірш не змарнував цю нагоду й в дебютному матчі з Фрайбургом забив м’яч фантастичним ударом з коронної лівої. Відтоді Таунлі більше не турбувався про позицію лівого вінгера – Юліус забивав з частотою кулемета. В 1910 році Хірш допоміг Карлсруе здобути перший (і наразі останній) титул чемпіона Німеччини. 

Юліус розумів, що одним футболом ситий не будеш. Тому він закінчив місцеве професійно-технічне училище та паралельно підпрацьовував на фірмі, яка займалася виробництвом і переробкою шкіри. Коли футболіст закінчив навчання, фірма одразу ж запропонувала місцевому кумиру роботу на повну ставку. Ці гроші були вкрай необхідні Юліусу, оскільки тоді німецький футбол був аматорським. Природно, що топ-футболісти не грали задарма. Вони отримували призові від своїх клубів, також їм давали кругленькі суми за те, щоб вони перейшли в іншу команду. За переїзд в інше місто гравцям обіцяли ще більші відступні. Проте футбол в ті часи залишався звичайнісіньким хобі. Головними стимулами для Хірша та його колег були зовсім не гроші, а слава та любов до гри.

Разом з Готфрідом Фуксом, ще одним єврейським генієм Карлсруе, та Фріцом Фердерером він сформував вбивче тріо форвардів, які стали головними зірками тодішнього німецького футболу. Не дивно, що саме ця трійка мала статус основної ударної сили в збірній Німецької імперії. Фукс та Хірш стали першими євреями, викликаними в манншафт. Кожен міжнародний матч створював чималі труднощі для Юліуса. На забувайте, що він працював на роботі, а кожен виїзний матч потребував тривалих подорожей та, відповідно, чималенької відпустки. На жаль, не всі начальники були пристрасними фанатами та сприймали футбол лише як гру, котра аж ніяк не могла вважатися поважною причиною для пропуску робочих днів чи надання відпустки. Саме тому в ті доісторичні часи збірні грали настільки мало матчів. Так, Хірш дебютував в манншафт в 1911 році та провів за неї лише 7 матчів. Ознайомившись з цією цифрою, можна подумати, ніби Юліус був запасним гравцем. Але це зовсім не так. Не вірите? Тоді тримайте ще трішки статистики. До початку Першої світової війни лідером збірної Німецької імперії за кількістю проведених ігор був гравець, який лише 18 разів одягав футболку манншафт.

24 березня 1912 року Юліус зіграв свій кращий матч в кар’єрі. На початку місяця Хіршу зателефонували та повідомили про виклик на гру проти збірної Нідерландів. З великими труднощами він взяв мінівідпустку на роботі. Потім на Юліуса чекала дев’ятигодинна мандрівка поїздом в Нідерланди. Він прибув в Зволле посеред ночі. Попри це, молодий організм швидко відновився і наступного дня Юліус подарував фантастичну виставу 10 000 нідерландських фанатів, які того дня заповнили місцевий стадіон. Господарі вже на 5-й хвилині відкрили рахунок. Проте недовго музика грала на їхній вулиці. Через 8 обертів секундної стрілки Фукс відновив паритет. А згодом слово взяв Хірш – він вистрілив дублем. Проте нідерландці не збиралися здаватися і на 66-й хвилині табло вже показувало 5:3 на їхню користь. Фанати вже готувалися святкувати яскраву перемогу, але Хірш ще не сказав свого останнього слова в цьому матчі. Він знову відзначився дублем та подарував Німеччині нічию. В 1913 році Вільям Таунлі переманив Хірша в Фюрт. Там йому одразу вручили капітанську команду. Вже в наступному сезоні Юліус приведе свою команду до чемпіонського титулу. Хірш був першим гравцем, який став чемпіоном Німеччини з двома різними командами. Незважаючи на ці успіхи, сам Юліус головним своїм досягненням вважав поїздку в 1912 році на Олімпійські ігри в Стокгольм.

Коли Хірш 28 травня отримав запрошення на Олімпіаду, він вже місяць проходив службу в гренадерському полку. Тому він не мав жодних сподівань, що його відпустять в Швецію. Раніше деякі футболісти-вояки також зверталися до начальства з проханням дозволити їм зіграти виїзний матч за збірну і завжди вони отримували у відповідь категоричне «ні».

Проте Хіршу пощастило, його прохання задовольнили та юнак почав готуватися до незабутньої одіссеї. Збірна покинула Німеччину 26 червня: «Тоді в наших красивих нових костюмах ми почували себе справжніми богами», – згадував Хірш. Німці зупинилися в розкішному готелі в центрі Стокгольма. Захоплений 20-річний Хірш прогулювався вулицями столиці Швеції та спостерігав за розвантаженням кораблів в місцевому порту. Напередодні дебютного матчу з австрійцями Вікторія Баденська, шведська королева, яка була уродженкою Карлсруе, побажала команді успіху.

Проте підтримка vip-вболівальниці не допомогла землякам. Австрійці розтрощили німців 5:1. Цікаво, що після першого тайму ніщо не віщувало біди для манншафт, адже на перерву вони йшли за рахунку 1:0 на свою користь. В наступній грі розлючені німці не залишили каменя на камені від захисту російської збірної. В ворота наших сусідів влетіло 16 голів, з яких 10 забив Фукс. Росіяни ж не спромоглися навіть на м’яч престижу.

А ось в півфіналі на німців чекав суперник зовсім іншого рівня. Одна з найсильніших збірних того часу, Угорщина впевнено перемогла манншафт 3:1. В фіналі схрестили шпаги обоє кривдників німців. В надпринциповому матчі Угорщина розгромила Австрію 3:0 та стала олімпійським чемпіоном.

Під час турніру Юліус насолоджувався життям та часто відвідував бари та кабаре Стокгольму. Також він ходив на вечірки, які влаштовували друзі-суперники. «Найбільше мені сподобалось святкування, на яке мене запросили голландці. На вечірці вони постійно згадували той мій легендарний матч в Зволле», – розповідав Юліус в одному з інтерв’ю. Відносно ранній виліт з турніру Хірш не взяв близько до серця. Він був молодим і сподівався ще взяти участь в Олімпіаді. Можливо, і не в одній. Однак Перша світова війна сплутала карти Юліусу. Йому пощастило вціліти в тій кривавій м’ясорубці. Юліус продовжив свої виступи за Фюрт. А в 1919 року блудний син повернувся в Карлсруе. Також Хірш звив сімейне гніздечко, одружившись з християнкою Еллен Хаузер.

Природно, що війна далася взнаки, Хірш так і не зміг вийти на той рівень, який демонстрував в 1914 році, а тому про Олімпіаду довелося забути. Незабаром в Юліуса випало волосся та з’явилося пузо, через це він повісив бутси на цвях та пересів на тренерську лаву. Еллен народила Юліусу сина та доньку, бізнес процвітав (тепер фірма Хірша торгувала спортивними товарами). Життя складалося якнайкраще. Але настав чорний 1933 рік, в якому до влади прийшли нацисти…

Закінчення буде

Володимир Войтюк, Football.ua