Гіркоту невдачі подесятиряє святковий шал на "їхніх" трибунах. Якщо ж доля на кілька років розлучає ненависників, притлумлені за цей час емоції клекочуть й виплескуються наче лава із зову вулкану-громовика. А ще є деталі…
 
Депортиво, наприклад, навряд чи збирався у цьому сезоні грати із Сельтою. Хіба що у Кубку. Залишався ще варіант виходу Сельти до Прімери, але його у Коруньї могли згадати хіба що заради кпинів: "Будете в нас на Колимі (Сеґунді)"… "Краще ви до нас"…
Невблаганно раптово Депор все ж вилетів. І другий іспанський дивізіон збагатився галісійським дербі. Важливо пам’ятати, що сам цей дивізіон останнім часом суттєво змінився. З обшарпаного, малопривабливого "пекла" Сеґунда потроху перетворювалася на доволі ошатний, нехай і здебільшого скромний прихисток для тих, хто не може набрати мільярдних кредитів "за власним бажанням", але ще здатен мріяти. 
 
Можливо, вплинули й успіхи збірної. Стиль її гри ставав трендом. Призвичаювалися до нього у Сеґунді з тим, що є, й не мріяли про таку ж висококласну інтерпретацію. Прагнення опанувати чемпіонську гру, щоправда, вистачило для метаморфози цілого дивізіону. Сельта з її комбінаціями не виявилася тут білою вороною. Їй, як завжди, не вистачало дбалості й, відповідно, очок на фініші сезону, але ніколи не спадало на думку протиставляти Cельту усім іншим за стилем гри. 
 
У дербі на Ріасорі суть чеснот і недоліків Сельти промайнула ніби в калейдоскопі упродовж якихось двох-трьох хвилин. Спочатку чудова комбінація із соло Фабіана Орельяни. Одразу після цього Орельяна "заблукав" у центрі поля, втратив м’яч і "організував" результативну атаку суперника. 
 
Сельта, як і раніше, вміє ефектно запаморочити голови захисникам стрімкими переміщеннями та пасами. І водночас їй бракує вміння доводити краю, непохитної впевненості, що позбавляла б суперника надії. Він вислизає й отетеріло усвідомлює, що попри усю карусельно-винахідливу гру Сельти, все одно має шанси її перемогти. І перемагає. 
 
У цьому насиченому затятістю матчі Сельта мала б реалізувати все, що створила. На розпеченому до біло-синього жару Ріасорі тільки регулярні цебра крижаної води допомогли б гостям приборкати вольовий та наполегливий Депор.
 
Команда Ольтри важкувато починала сезон. Свої найкращі матчі Депор проводив вдома. На виїзді ж стикався з цілою купою не лише психологічних, а й ігрових проблем. Одне — коли ніхто шанобливо не б’є поклони команді, що лише 11 років тому була чемпіоном Іспанії. На це ніхто й не розраховував. Інше — коли Депору немає чим відповісти, коли бити починають його. Без живої, гарячої, відданої підтримки Ріасора команда губилася. 
 
На щастя для Депора, перше дербі сезону він грав вдома. І на щастя для Депора, у нього і досі є Хуан Карлос Валерон. М’якими, точними рухами він вибудовував атаки, пасами шедевральної простоти й вивіреності ніби перемикав лише йому одному зрозумілі й відомі регістри командних дій. Без Валерона цей Депор був би більш прісним. Міцним, впертим, іноді навіть не без блиску, але блиску одноманітного, без спалахів артистизму. 
 
Таким, яким він був, коли забивав перший м’яч. Після добре проведеної швидкої комбінації Рікі спробував "спалахнути" й забити п’ятою. Вийшло незграбно, але у вир цієї атаки вже затягнуло захисника Сельти, і у ворота м’яч полетів вже від його ноги. Цей гол — моментальний портрет сьогоднішнього Депортиво. Пристрасть, якій бракує вишуканості, солідність, якій би не завадило більше імпровізації. Один Валерон все на собі навряд чи витягне. 
 
Комусь важко уявляти Депор і Сельту в другому дивізіоні. Після такого матчу проситься на язик банальне: "Їм там не місце". Насправді ж Депор до 1991 року у Сеґунді провів 38 сезонів, а у Прімері — 21. Сельта просиділа у Сеґунді усі шістдесяті роки, і потім не забувала туди зазирати у кожному десятилітті. Сенсацією було те, що виробляв спочатку Депор Арсеніо Іґлесіаса, а потім Хав’єра Ірурерти. Зараз клубові доводиться згадувати давно забуте й звикати до іншої, визначеної й тими досягненнями ролі. 
 
Сельта з цим зіштовхнулася трохи раніше й досі не знайшла шляху назад до Прімери. Зараз вони шукатимуть його разом. Галісійське дербі повернулося сповнене емоцій, історій та поетики. 
 
І, може, саме присутність одне одного підстьобуватиме що Депор, що Сельту. Може, саме бажання заломити "кревного друзяку" парадоксальним чином допоможе їм ступнути до першого дивізіону разом. 
 
Бо нехай після кількарічної перерви його зіграли у дивізіоні другому, галісійське дербі гідне іншого кону.