Частина I (http://football.ua/fiction/293747-opalennye-solncem-eduard-strelcov-chast-i.html)

Частина II (http://football.ua/fiction/294919-opalennye-solncem-ehduard-strelcov-chast-ii.html)

Частина III (http://football.ua/fiction/296133-opalennye-solncem-ehduard-strelcov-chast-iii.html)

Частина IV (http://football.ua/fiction/297309-opalennye-solncem-ehduard-strelcov-chast-iv.html)

Стрєльцова помилували, але в досить специфічний, радянський спосіб. Так він більше не був за гратами, але ж дискваліфікація тривала. І він не міг заробляти собі на життя з допомогою футболу. Цілком ймовірно, що Едуард міг опуститися, спитися і незабаром канути в Лету. Але він сподівався на те, що в нього ще буде шанс. Як не дивно Едуард після виходу на волю розгорнув дуже активну діяльність в побуті. Cтрєльцов раніше проявляв настільки великий запал лише під час матчів, де він часто був головним актором на великій сцені, а в житті його немов підміняли. Розуміючи, що найближчим часом дорога в футбол для нього закрита, Стрєльцов почав навчатися. Письменник та друг Едуарда Олександр Нілін так згадує ті метаморфози, які відбувалися з форвардом: "Він з гордістю розповідав, як навчався, про те як займався математикою з Галиною – сестрою дружини (Вона до речі була кандидатом фізико-математичних наук і стверджувала, що у нього були здібності до точних наук. І в цьому немає нічого дивного, якщо згадати, наскільки добре Едуард рахував на полі)".

Чи не ключову роль в тому, що Стрєльцов зумів перебороти всі труднощі та з часом повернутися у футбол, відіграла його нова дружина – Раїса. Вона завжди підтримувала його та часто витягувала з п’яних загулів. До того як відбулося повернення Стрєльцова у гру, сім’я, як правило, жила на зарплатню дружини, яка працювала продавцем в ЦУМі. Незважаючи на те, що життя з Едуардом було зовсім не казковим, вона любила його і навіть думки не мала піти від нього. Шкода, що Стрєльцов трішки швидше не зустрів Раїсу, можливо все б у нього склалося зовсім по-іншому.

Едуард працював на ЗІЛі, йому довелося згадувати навики слюсаря, яким його колись навчили на "Фрезері". За роки, проведені за колючим дротом, Стрєльцов у фізичному плані став потужнішим – роздався в плечах, та й в руках тепер мав більшу силу. Проте відсутність тренувань не могла безболісно на ньому позначитись. Якось він зіграв за дубль Торпедо проти московського Динамо, забив гол, але після кількох хвилин поєдинку ледве волочив ноги по полю. В ті роки Стрєльцов грав за команду заводу в чемпіонаті Москви серед клубів. Тоді в цьому турнірі виступали такі гравці, на яких публіка ходила чи не більше, ніж на ігри вищої ліги. Одноклубниками Едіка в тих баталіях були Симонян, Микола Демєнтьєв, брати Майорови і Старшинов – вони і в футбол грали зовсім непогано. Незважаючи на такі міріади зірок, люди в першу чергу йшли на Стрєльцова, який за роки вимушеної відсутності перетворився у напівлегендарну фігуру. Навіть розповідали байки, що вболівальники, які не змогли дістати заповітних квиточків, просто ламали огорожу і проривалися на трибуни, щоб хоча б одним оком глянути на Стрєльцова. Швидше за все, це вигадки, адже фанати зі стажем ще пам’ятали ті, сталінські часи і знали, чим може загрожувати нищення соціалістичної власності. Щоправда одного разу через бажання побачити Едуарда ледве не спалили стадіон. 

Якось Стрєльцов приїхав в Горький на товариський матч. По народних ЗМІ вже давно пройшла інформація про те, що нарешті можна буде побачити в грі Едуарда. І народ заповнив трибуни так, що яблуку ніде було впасти. Напередодні матчу надійшла вказівка згори  про те, щоб Едуарда не випускати на поле. Глядачі були явно не в гуморі і чим більше часу спливало в грі, тим більше зростав їхній гнів. Трибуни почали скандувати: "Стрєль-цо-ва! Стрєль-цо-ва!". Вболівальники почали гупати ногами по лавках, стадіон почав здригатись так ніби Горький став епіцентром землетрусу мінімум в шість балів, а незабаром можна було подумати, що на додачу до землетрусу скоро почнеться виверження вулкану. Глядачі позапалювали газети і здавалося, що незабаром від міського стадіону залишиться лише попіл. Довелося вдаватися до протипожежних заходiв, і секретар парткому заводу Аркадій Вольський дав розпорядження випускати Стрєльцова. Коли Едуард з’явився на полі, публіка одразу заспокоїлась та влаштувала кумиру стоячу овацію. А чутки все ширились: Стрєльцов в кожній грі сам обводить всю команду суперників та забиває по дюжині м’ячів.  Влітку 1963 року в торпедівців була перерва між офіційними іграми і вони поїхали для того, щоб підробити в Одесу на матч з Чорноморцем. Керівництво, яке завжди підтримувало Едуарда, дало можливість заробити і йому.

Одеське радіо декілька разів передало про те, що сьогодні можна буде побачити на власні очі Едуарда Стрєльцова. І 40 тисяч глядачів прийшли, сподіваючись помилуватись футбольною магією. І помилувались. Щоправда матч розпочався з півгодинною затримкою. Але в неї була дуже вагома причина. Напередодні гри  Едуард приймав презенти. Вболівальники несли йому подарунки, фрукти, квіти. Публіка по-справжньому любила його і, незважаючи на роки розлуки, це почуття було таким же сильним, як і колись. Сама ж гра закінчилася з рахунком 2:0. Дублем відзначився Стрєльцов. Один з цих голів вразив навіть самого Аркадія Галинського: "Ці чари мені ніколи не забути. М’яч був встановлений приблизно метрах в вісімнадцяти від воріт і майже навпроти них. Одесити вибудували стінку, прикривши ліву від голкіпера сторону. Стрєльцов розбігся та пробив. Після цього м’яч зник з поля зору. Де ж він? Суддя побіг до воріт і тут нарешті всі побачили круглого. Він лежав в сітці. Але ж м’яч не пролітав над стінкою. Отже він обігнув її, або ж збоку, або ж знизу. Ах ось чому і московські, і одеські гравці буквально обліпили Едіка. Я бачив тисячі м’ячів, але цей гол і дотепер вражає мою уяву".

І це Едуард творив після стількох років, які він провів зовсім не на курорті. Зрозуміло, що всі хотіли якомога швидше побачити Стрєльцова в матчах найвищого рівня. Але це було зовсім не просто. Про це досить влучно сказав Альберт Шестерньов: "Якщо Стрєльцов повернеться в команду майстрів, то вже через місяць стане очевидним, що його місце в збірній. А вони там нагорі і подумати не можуть, що кольори збірної захищатиме колишній зек". Едуарда намагалися викреслити з футбольної історії, забути про нього, але римляни виявились праві "Життя коротке, а мистецтво – вічне". Так один з кращих радянських футбольних статистиків Аксель Вартанян наводить наступний факт як вирізали ім’я Едуарда з довідника. "В цьому виданні 1959 року перераховані футболісти, які забивали голи в попередній першості 1958 року. Там є прізвища авторів всіх забитих м’ячів того сезону. За одним виключенням. Перелік бомбардирів Торпедо завершується словами "та інші 5 голів. Це ті м’ячі, які встиг забити Стрєльцов".

Робітники, щоразу гучніше висловлювали своє невдоволення начальству заводу з приводу того чому за Торпедо не грає Стрєльцов. "Хто зацікавлений в тому, щоб Стрєльцов не грав у футбол, а любителі цього виду спорту не отримували естетичного задоволення? Завинила людина та була за це покарана. Невже за здійснену помилку Едуард повинен розплачуватися на протязі усього свого життя? Чому потрібно позбавляти людину справи усього життя?". 

Керівництво ЗІЛа звичайно дуже хотіло повернення Едуарда у велику гру, але  чудово розуміло, що поки Хрущов при владі, шанси на те, що Стрєльцов знову почне виблискувати в чемпіонаті, є рівними нулю. Могутність Микити Сергійовича видавалася непохитною а тому майбутнє Едуарда в футболі було оповите туманом. І раптом сталася несподівана рокіровка в кремлівських верхах і Хрущова змінив Брежнєв. Вольський, який дуже багато зробив для Едуарда, зрозумів, що настав час діяти. 

Якось наприкінці 1964 року він прорвався до Леоніда Ілліча з розповіддю про стан справ на заводі. На допомогу собі  він взяв "запасний полк" – представниць слабкої статі – одна Герой Соціалістичної Праці, а друга – депутат Верховної Ради СРСР. Дебют розпочали в діловому тоні, жінки посміхаються, Брежнєв задоволений. Наприкінці зустрічі генсек запитав: "А чим Вам потрібно допомогти? ". І тут Вольський перейшов в атаку: "Погано виходить зі Стрєльцовим. Ви палкий вболівальник і не можете не пам’ятати його. Повернувся  хлопець з таборів, а грати за Торпедо йому не дають. Робітники та колектив за нього просять". Жінки теж грають свою роль, кивають та посміхаються з надією дивлячись на дорогого Леоніда Ілліча. Брежнєв кілька секунд подумав і сказав історичну фразу: "Я одного не можу зрозуміти: якщо слюсар вийшов з в’язниці, то йому можна працювати слюсарем, а якщо футболіст вийшов, то йому, виходить не можна грати в футбол? Хіба це справедливо?". Так це питання було вирішене. І з 1965 року Едуард нарешті повернувся туди, де він творив дива. 

Стрєльцов мав надзвичайне бажання грати. Він тренувався, як ніколи в житті та навіть почав бігати кроси чого ніколи не робив, через плоскостопість. Перший млинець вийшов глевким – Торпедо програло Нафтовику з рахунком 0:3, а Едуард на полі був непомітним. Вболівальники на кожну наступну гру йшли з надією побачити гол генія, але чекати довелося довго. Протягом цілого першого кола він не відзначався. Деякі спеціалісти почали писати про те, що Едуард вже не той і чуда не станеться. Проте сам Едуард розповідав Ніліну про те, що він був впевнений, що в нього все вийде. Стрєльцов протягом першої половини чемпіонату як досвідчений полководець вивчав своє військо. І швидко зрозумів, що від кого можна чекати. Тоді у складі автозаводів прекрасно грали Воронін, Кузьма, Щербаков. А Стрєльцов, як досвідчений гросмейстер, прораховував ходи суперників і часто ставив перед оборонцями завдання, які ті не могли вирішити. Навіть партнери по команді часто не розуміли задумів Едуарда. І лише після першого кола багато хто з автозаводів нарешті хоча б трішки почав розуміти мову, на якій спілкувався Стрєльцов.

Ось як писав футбольний аналітик Глібов про Едуарда: "Його дуже щільно тримали, але він умудрявся хоча б на секунду вислизнути з під опіки. Йому вистарчало лише одного дотику до м’яча, і торпедівська атака одразу оживала та починала сяяти новими барвами".

Врешті з мінськими динамівцями Едуард подарував вболівальникам те, на що вони чекали довгих 7 років. Він забив і ніби відчуваючи свій борг перед публікою, зробив це двічі. Тоді Стрєльцов комплексував через свою лисину. Зрозуміло, що після таборів від його кока нічого не залишилося. Але це не заважало йому жартувати з цього приводу. Якось дружина Раїса обрізала косу, а Едуард зауважив, що йому було б добре зробити з цієї коси перуку. 

Тепер на полі Стрєльцова-бомбардира поступово  замінював Стрєльцов-мислитель. І з часом публіка починала це розуміти і вже сама не могла второпати, яка іпостась Едуарда їм більше до душі. Тепер він не лише віддавав партнерам прекрасні паси, а й навчився заряджати їх своєю енергетикою. Видавалося, що за ті роки, які він був без футболу, Стрєльцов настільки "підзарядив свої батареї", що йому тепер їх вистарчало не лише на нього одного, а й на всю команду. У шахах є термін – "тихий хід". На перший погляд він не несе в собі жодної загрози – в ньому немає ні шаху, ні будь-яких видимих загроз, але часто він вирішує долю партії. Так і Едуард, він собі стояв на полі як і в старі добрі часи. Захисникам було навіть важче не тоді коли він був в динаміці, а тоді, коли Стрєльцов просто простоював. Він отримував м’яч і оборонці практично ніколи не могли прорахувати хід його думок. На футбольному полі він дійсно був справжнім гросмейстером.  

В чемпіонаті 1965 року Торпедо вело чемпіонські перегони з масловським Динамо, яке тоді набирало силу. Дід прекрасно знав сильні сторони свого колишнього підопічного і напередодні матчу давав настанови своїм гравцям: "Головне не зліть Стрєльцова". Це ж він повторював і після першого тайму, в якому кияни рознесли автозаводців 3:0, але вони не послухали. І Едуард в другій половині гри попер немов танк, як в тому легендарному матчі на зоні. Стрєльцов забив два м’ячі, до того ж в нехарактерній для нього манері – головою. Воронін зрівняв рахунок, але суддя не зарахував взяття воріт. В другому таймі лише дивом кияни змогли вистояти. Стрєльцов самотужки зумів перевернути хід поєдинку проти однієї з кращих команд країни і це після стількох років без футболу. 

Напередодні останнього туру складалося враження, що автозаводцям доведеться задовільнитися сріблом, оскільки кияни грали з кутаїськими тезками торпедівців. І в разі перемоги вони ставали чемпіонами. Але Київ програв в Кутаїсі. Ця поразка через деякий час була увічнена у відомій пісні. А тоді торпедівці почали відкорковувати чемпіонське шампанське. Незважаючи на те, що матч з одеситами склався для автозаводців непросто, вони таки змогли набрати такі важливі два пункти. Після тієї гри Іванов дорікав Стрєльцову за те, що він не віддав йому пас, коли Кузьма знаходився в нього за спиною. На що Едуард зауважив: "Ти, що думав, що я тебе не бачу? Просто я думав, що сам заб’ю". У випадку зі Стрєльцовим дійсно можна було повірити, що в нього на спині були очі. Головними факторами того тріумфу радянська преса називала гру Вороніна та Іванова. Після прекрасного сезону Едуард мав надію зіграти на ЧС-1966 року. Але про повне прощення тоді було говорити зарано. Без Стрєльцова команда посіла найвище в своїй історії – 4-е місце. А якщо б на полі був мислитель? Хтозна можливо збірна СРСР тріумфувала б на англійському мундіалі? Якраз після чемпіонату світу заговорили про необхідність зробити опального форварда виїзним. Торпедо якраз мав стартувати в КЄЧ і для того, щоб не осоромити честь радянського спорту, автозаводці мали підійти до відповідальних ігор у всеозброєнні. 

Питання Стрєльцова вирішувалося на найвищому рівні. Хоча було очевидно, що летіти в Італію на матч з Інтером без Едуарда виглядало самогубством. Одна з чиновниць особливо негативно налаштована по відношенню до футболіста кричала: "Хіба може зек їхати за кордон?". ЇЇ швидко поставили на місце: "Чому ти так репетуєш. Він що, тебе ґвалтував?". По Стрєльцову було прийняте наступне рішення. Опальний футболіст поступав під особисту відповідальність Аркадія Вольського, який очолював торпедівську делегацію. Якщо Едік втече, Вольський відповідав за нього головою – тоді він змушений був би покласти на стіл партквиток, а це б означало крах усієї його кар’єри.  Коли на літаку перетнули кордон, Микола Озеров сказав Едуарду: "Все, тепер ти – виїзний".

Після матчу з Торпедо Еленіо Еррера не шкодував компліментів на адресу Стрєльцова: "Сама присутність Стрєльцова на полі і стиль гри забезпечують команді чисельну перевагу на будь-якій ділянці поля. Його дуже важко розгадати нашим захисникам, але й для своїх партнерів він є не меншою загадкою". Gazzetta dello Sport теж оцінила майстерність Едуарда: "Прекрасне враження залишила гра Стрєльцова. З ним не могли зрівнятися навіть такі знаменитості, як Маццола, Корсо та Жаїр. Він був вище за них в мистецтві володіння м’ячем, в глибині, яскравості футбольного мислення". 

Вночі у Вольського ледве не трапився інфаркт. Він зайшов в номер Стрєльцова і побачив, що в ліжку нікого нема. Аркадій вже подумки попрощався з теплим місцем на заводі і вирушив зранку в аеропорт. Аж тут на посадку як ні в чому не бувало з’явився Едуард . Вольський був на сьомому небі від щастя. А Стрєльцов пояснив, що його запросили погуляти гравці Інтера. Італійські папараці звичайно не могли проморгати відпочинок нерадзуррі зі Стрєльцовим і запитали в нього: "А чи не хотіли б Ви залишитися за кордоном?" Едуард щиро відповів: "А, що мені тут робити? У вас президентів вбивають". (Стрєльцов мав на увазі Д. Ф. Кеннеді). В Союзі про нічну пиятику Едуарда забули, але відзначили, як влучно відповів продажним буржуазним писакам патріот-Стрєльцов. Тепер можна було нікого не остерігаючись, хвалити Едуарда. І протягом двох сезонів 1967 і 1968 років він визнавався кращим футболістом країни. В це було неможливо повірити, що Едуард повернувшись не з Канар, а з нар, знову зійшов на футбольний Олімп. 1970 рік став останнім в його кар’єрі. Фініш наблизила травма отримана в матчі за дубль. До його ахілессової п’яти приклався відомий костолом Нікулін. Коли захисник довiдався, що він наробив, то миттєво примчав до Едуарда в лікарню, але той заспокоїв його тим, що футбол неможливий без травм. 

Після того як Стрєльцов повісив бутси на цвях, він пішов на тренерські курси. Після яких  почав тренувати торпедівських юнаків. Щоправда, завжди називав себе поганим наставником, оскільки не зміг зробити зі свого сина футболіста. У матчах за ветеранів Едуард завжди був головною зіркою. Вже навіть будучи важко хворим, він продовжував роз’їжджати по Союзу. Тоді це було головним джерелом його прибутку. На жаль, як правило, ці гроші зникали, як роса на сонці і до Раїси не доходили, Едуард не збирався зав’язувати зі своєю дружбою із зеленим змієм.

Варто зазначити, що Стрєльцов був дуже доброю людиною і ніколи не міг відмовити людям, особливо тим, яких спіткала біда. Якось в чорнобильській зоні незабаром після катастрофи організовувався матч для того, щоб якось відволікти її мешканців від біди. Було дуже важко знайти відомих футболістів, які б погодились зіграти той поєдинок. Стрєльцову ж після того, як він отримав свою дозу опромінення в таборах, участь в цьому матчі була протипоказана, але він зіграв. Якось Олександр Нілін запитав у нього: "Ну хіба не можна було відмовитись. І нащо тобі була та сотня рублів?" Едуард поморщився на ці слова та відповів: "Я по-іншому не міг. Я ж дуже поважав цих людей". Зрозуміло, що дана гра забрала декілька років життя в Стрєльцова. Вже, знаходячись однією ногою в могилі, він не міг не прийти на прощання з Яшиним. І таки провів його в останню путь, та заявив на похороні, що він буде наступним. І виявився правим.

Стрєльцов – справжнє явище не лише в радянському, а й в світовому футболі. Історія більше не знає прикладів такого вражаючого повернення з-за грат в гру мільйонів. До того ж він у своєму другому футбольному житті не просто догравав за якісь заштатні команди, а визнавався кращим гравцем країни. Зрозуміло, що він міг би досягнути набагато більшого, якщо б не те фатальна в його житті весна 58-го року. Але це життя, а не сон. Скільки себе не щипай, але все, що було зі Стрєльцовим, це гірка правда. На футбольному полі він часто опинявся в потрібний час і в потрібному місці. В побуті ж в нього, як правило, було навпаки. Він довго загравав з вогнем і немає нічого дивного, що його врешті спіткала доля Ікара. 

Але, незважаючи ні на що, Стрєльцову вдалося те, що насправді зробити найважче: завоювати справжню любов простих вболівальників. Він був світлою людиною. І за це його всі настільки любили. Так, коли з Едуардом трапилася біда, футболісти Торпедо вирішили віддавати йому частину премії за перемоги. Одна половина йшла матері, а на другу купували продукти, які пересилали в табір. Вболівальники теж не залишалися осторонь: часто на останні гроші зі своїх мізерних зарплат вони відправляли посилки для Стрєльцова. В’язниця озлоблює людей, але Едуард став одним з небагатьох, хто після виходу на волю залишився такою ж СПРАВЖНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, якою був до свого ув’язнення. В його історії важко поставити крапку, швидше три крапки, які найкраще символізують те, скільки всього він ще міг би здійснити. Микола Озеров якось сказав про Едуарда: "Стрєльцов – найвеличніший футболіст. Згадую, коли він грав, то яблуку ніде було впасти  на трибунах – стільки глядачів приходило на ігри для того, щоб побачити прекрасного майстра. І якщо б  його життя склалося по-іншому, в нашій країні він міг би вирости до рівня Пеле, а може навіть і вище. Це була надзвичайно добра, порядна та ласкава людина. Я завжди відчував надзвичайне натхнення, коли вів репортажі про матчі за участю Стрєльцова".

Володимир Войтюк, Football.ua