Напередодні старту весняної частини УПЛ, Football.ua публікує адаптовані фрагменти автобіографії Романа Григорчука "Чемпіон Трьох Країн", в яких ми дізнаємося, як тренер виводив з кризових ситуацій свої попередні команди. В першій частині ми згадували як Григорчук вивів з кризи Чорноморець у 2011 році. Зараз же перенесемося у 2015 рік, у теплий Азербайджан, де Роман Йосипович щойно очолив Габалу. Перші місяці стали для тренера справжнім випробуванням, про що він розповідає у книзі.

Чемпіон трьох країн. Автобіографія Романа Григорчука вийшла у продаж —  football.ua

Бронза наперекір критикам

У грудні 2014 року Григорчук покинув "Чорноморець". Але тренер не пішов "в нікуди". "Габала" зацікавилася Григорчуком після… відомого конфлікту Григорчука з Хуанде Рамосом весною 2014 року.

Саме побачивши цей епізод на тренера "Чорноморця" звернув увагу віце-президент азербайджанської "Габали" Фаріз Наджафов.

Фаріз Наджафов, віце-президент "Габали", 2015 рік

Коли я побачив в інтернеті, як він кричить на Хуанде Рамоса, як він доводить свою правоту, то зрозумів що крім тренерського таланту, у нього ще є і харизма. Особисто мені подобаються тренери з характером, вимогливі і серйозні. Потім ми вивчили його кар'єру, поспілкувалися з футболістами та іншими людьми, які працювали з Григорчуком і доповіли Талеху Гейдарову, що є ось такі претенденти і серед них — Роман Григорчук. Президент сказав, що це відмінний варіант і потрібно зустрітися з тренером.

Перші контакти "Габали" з Романом Йосиповичем відбулися восени 2014 року, а переїзд в Азербайджан — на новий, 2015 рік.

Роман Григорчук

В "Габалі" до цього підійшли дуже серйозно. В розмовах з представниками клубу я дійсно відчув, що я потрібен цьому клубу. Це дуже було видно. І це важливо при переході в новий клуб. Розуміти, що люди дуже вірять в тебе, сподіваються на тебе і хочуть бачити тебе в своїй команді. Тоді це було саме так. Тому я з радістю переходив в "Габалу".

Радість була взаємною. Уже на першому тренуванні команди при новому наставнику, місцеві вболівальники вивісили зворушливий вітальний плакат, адресований особисто Роману Йосиповичу.

Аліна Григорчук, дружина

Габала — маленьке містечко, там всього близько 10 тисяч населення. Але там приголомшлива природа, дуже чисте повітря, гори, покриті лісами. Ми жили при готелі і там, на території, були котеджі. Всі сімейні футболісти жили в цих котеджах, а холостяки самому в готелі, в номерах. Ми всі дружили сім'ями, діти виходили на майданчик грати. А ночами було чути виття шакалів, адже все оточене горами. Спочатку це було моторошно, а потім сприймалося, ніби вони не виють, а співають і це звучало дуже навіть красиво. Потім ми переїхали в Баку і це місто теж залишилося в моєму серці, мало не на першому місці. Це шикарне місто і приємні люди. Спочатку, я дуже не хотіла їхати в Азербайджан, але, коли приїхала, побачила наскільки там хороші, привітні, доброзичливі і гостинні люди.

Прихід титулованого і успішного наставника давав власникам і вболівальникам "Габали" надію на довгоочікуваний вихід клубу на рівень грандів місцевого футболу. "Габала" була заснована 2005-го року. За перші п'ять років існування клуб закріпився в елітному дивізіоні азербайджанського футболу, а в 2010 про "Габалу" дізналися у всій футбольній Європі, коли головним тренером азербайджанського клубу був призначений легендарний екс-капітан лондонського "Арсенала" Тоні Адамс. Він пропрацював з клубом в цій якості 1,5 сезони. Згодом він зайняв посаду спортивного директора.

В сезоні 2013/2014 команду, протягом одного сезону, очолював Юрій Сьомін, з яким "Габала" вперше завоювала бронзові медалі Азербайджанської прем'єр-ліги.

Однак, прогрес команди на полі був занадто повільним, а тренери не затримувались довше ніж на сезон. Тому, керівництво клубу шукало успішного і досвідченого тренера, котрий розглядав би роботу в "Габалі", як довгостроковий проект. Таким тренером виявився Роман Григорчук.

Санан Гурбанов, асистент головного тренера "Габали" (2015-2018)

Довгий час президент "Габали" хотів зробити у нас серйозний клуб. Запрошувались авторитетні тренери, але все ніяк не вдавалося знайти ідеального тренера саме для цього клубу. Коли в 2015 році приїхав Роман Йосипович, він все поміняв в клубі. Розгорнув все на 180 градусів! Буквально з нуля побудував команду. Вся команда підлаштувалася під принципи, запропоновані Григорчуком. Він був дуже вимогливим, кожен повинен був віддаватися на 100%, працюючи на своєму місці. Президент клубу відразу ж зрозумів, що знайшов свого тренера, який прекрасно підійде "Габалі".

Як його багаторічний помічник, можу сказати, що і я особисто, і всі, хто працював з ним, дуже багато чому навчилися у футболі. Весь персонал і всі гравці повірили в тренера і йшли за ним. В кінцевому рахунку, це принесло успішний результат.

Однією з основних умов Романа Йосиповича при переговорах було запрошення в команду усього тренерського штабу, з яким спеціаліст чудово спрацювався в Одесі. Тому, одночасно з Григорчуком в Габалу переїхали Михайло Савка, Степан Матвіїв, Андрій Глущенко та Анатолій Коротя.

Михайло Савка

В нашому тренерському штабі була така атмосфера, при якій усім нам приємно було працювати разом. І коли Роман Йосипович йшов в "Габалу", він ставив умову, що разом з ним приходить увесь його тренерський штаб. Зараз так нечасто робиться, але він добився того, щоб ми усі поїхали разом з ним.

Андрій Глущенко

Роман Йосипович подзвонив і сказав, що є буквально доба на обдумування. З однієї сторони, мені хотілося продовжити роботу з головним тренером, з яким у нас уже настільки добре була налагоджена з робота, з іншої – не дуже хотілося залишати домівку в Одесі. Тим не менш, я знову порадився з сім'єю і ми вирішали їхати. І це був початок ще одного періоду, який я згадую із задоволенням.

Степан Матвіїв

На жаль, в "Чорноморці" уже не ставились серйозні завдання. Роману Йосиповичу надійшло запрошення з "Габали" і він зателефонував мені й запропонував переїхати з ним в Азербайджан. Я погодився одразу, довгих роздумів не було.

Тренерський штаб "Габали", січень 2015-го року. Зліва направо – Степан Матвіїв, Санан Гурбанов, Михайло Савка, Роман Григорчук, Андрій Глущенко, Анатолій Коротя

Кирило Ковальчук

О.Ш. – Вас також запрошували в "Габалу", але ви обрали "Металіст"…

К.К. — Навіть зараз, оглядаючись назад, я не можу сказати, що "Металіст" – це був поганий вибір. Мені хотілося залишитися в Україні, адже мене викликали в збірну, до того ж, дружина була вагітною. Тому переїзд в Азербайджан був би важким кроком для мене і для сім'ї. Коли я переходив в "Металіст", в команді були ще Шав'єр, Едмар, Жажа… Я не міг знати, що в подальшому все відбудеться так, як сталося. Якби мені сказали, що за пару років не буде "Металіста" й "Дніпра" – я б не повірив. Мені пояснювали, що бюджет буде зменшено, легіонери підуть, але запевняли, що буде робитися ставка на українців і ціллю клубу залишатиметься регулярна участь в єврокубках. Тобто, це все одно мав бути клуб плюс-мінус рівня "Чорноморця"-2013, а то й краще. Більше того, керівники клубу мені говорили, що запрошують в клуб Романа Григорчука і що з вірогідністю 90% він стане головним тренером "Металіста". Але Роман Йосипович зробив правильний вибір, перейшовши в "Габалу". Я ж залишився в Харкові, що коштувало мені багато втрачених нервів і коштів.

В "Габалі" на той момент уже був доволі сильний склад, на основі якого можна було будувати команду з серйозними амбіціями. Одним з таких, системотворчих гравців був опорний півзахисник Руслан Абишов – вихованець бакінського "Нефтчі", котрий за шість років провів більше ста матчів в рідному клубі і двічі ставав чемпіоном Азербайджану.

Ще одним лідером і авторитетним гравцем команди був 26-річний хавбек Джавід Гусейнов. Разом з Абишовим він двічі завойовував чемпіонство у складі "Нефтчі", окрім того пограв ще за два бакінські клуби – "Інтер" і "Баку", а також мав у своєму активі виступи в турецькому "Адана Демірспор" і кілька десятків поєдинків у складі збірної Азербайджану.

Одночасно з Григорчуком в клуб прийшов досвідчений (32-річний, на той момент) півзахисник Рашад Садігов. Уся кар'єра Садігова пройшла в Азербайджані, а вперше чемпіоном країни він став ще в сезоні 2003\2004, граючи за "Нефтчі". В "Габалі" Садігов проведе два роки і буде безумовно основним гравцем команди, награвши за цей час більше 60 матчів.

Були в "Габалі" і якісні легіонери, що згодом стали провідними гравцями під керівництвом Григорчука. Одним з таких був бразильський форвард Додо, котрий виступав за "Габалу" ще з 2011 року. Під керівництвом Романа Йосиповича Додо проведе 1,5 роки і зіграє ключову роль в першому єврокубковому успіху українського наставника в "Габалі".

Ще одним форвардом-легіонером "Габали" був сенегальський нападник Віктор Менді, що прийшов в клуб одночасно з Додо в 2011 році. До того Менді провів кілька непоганих років у Франції, де захищав кольори ФК "Париж" та "Мец". На момент приходу Григорчука в "Габалу" Менді уже виповнилось 33 роки і він був одним з найдосвідченіших гравців клубу.

В "Габалі" Григорчукові довелося й попрацювати з Тоні Адамсом, який власне в той період працював спортивним директором азербайджанського клубу.

Тоні Адамс, спортивний директор "Габали" (2015-2017)

Роман Григорчукпрекрасна, відкрита, чесна людина. Він пропонував гравців, яких він знав і з якими працював в своєму попередньому клубі "Чорноморець". Він був впевнений в них, тому я сказав: "Ок, ми підпишемо їх до цього літа, але це буде твоя відповідальність".

Григорчук дійсно почав підсилення команди з запрошення знайомих йому футболістів. Уже 5 січня 2015 року в "Габалу" перейшов Олексій Гай, 15 січня – Дмитро Безотосний, 16-го – Руслан Фомін, 28-го – Михайло Сіваков.

Роман Григорчук

Ми з керівництвом розуміли, що команда потребує підсилення. Часу було обмаль, а можливі ризики треба було змінімалізувати. Тому я запропонував взяти надійних футболістів, яких я знаю. І ми дуже швидко організували ці трансфери. Зрештою, кожен з новачків вніс серйозний вклад в подальші успіхи "Габали".

Олексій Гай

Ще коли Роман Григорчук йшов з "Чорноморця", він сказав, що є вірогідність, що він запросить нас в свою наступну команду. Тому ми знали про це і лише чекали, куди тренер перейде. Я пішов за Григорчуком і без жодних сумнівів погодився на переїзд в Азербайджан.

Дмитро Безотосний

Чесно кажучи, тоді агент мені трохи заморочив голову. Розповідав що є пропозиції від якихось суперклубів, хоча насправді їх не було. Взимку до мене подзвонив Михайло Савка і запросив в Азербайджан. Я попросив кілька днів і чесно кажучи, сумнівався чи їхати. Ніколи не думав, що опинюсь в азербайджанському чемпіонаті і майже нічого про нього не знав. Тому треба було подумати. Тим більше, зі слів агента було маса варіантів. Він до останнього відмовляв мене від переїзду в Габалу. Зрештою, перед початком зборів в "Габалі" мені подзвонили Григорчук і Глущенко і сказали, що у мене є буквально дві години, адже вони не можуть довго чекати, бо уже починають збір. Це були десяті числа січня. Я дзвоню агенту і він мені говорить, що краще їхати в Азербайджан! Хоча, якби до того він мене не відмовляв, я б міг поїхати ще раніше і не пропустити перші дні збору. Після цього я розійшовся з цим агентом і поїхав в Габалу. Як показали подальші події – правильно зробив.

Андрій Глущенко

О.Ш. – Чим було зумовлене запрошення Дмитра Безотосного, враховуючи, що в команді був воротар збірної Азербайджану Камран Агаєв?

А.Г. — Ми прийняли рішення про запрошення Безотосного лише після детального вивчення ситуації в команді, в тому числі, з воротарями. На мій погляд, Безотосний безумовно на голову сильніше Камрана Агаєва. Нікого не ображаючи. Все було справедливо і чесно. Камран тоді сам прийняв рішення піти з команди. Зрештою, Безотосний довів своєю грою в "Габалі", що він заслужив роль основного воротаря в цій команді і це було правильне рішення тренерського штабу.

Дмитро Безотосний

О.Ш. — Чи не було в "Габалі" поділу на "місцевих" і "гравців тренера"?

Д.Б. — Ні, колектив в "Габалі" був чудовий. Хлопці прекрасно нас прийняли, все було нормально. Згодом мені здавалося, що десь в навколофутбольних колах якісь такі слова проскакували. Але своєю грою ми довели, що ми заслуговуємо місця в основі. І з часом, ці розмови повністю припинилися.

Санан Гурбанов

Разом з Григорчуком прийшло кілька гравців, яких він знав до цього. Це були дуже хороші футболісти, які вже розуміли його футбол. Відповідно, вони допомогли команді швидше зрозуміти футбол, який хоче бачити Роман Григорчук і максимально швидко почати отримувати результат.

Глобальних проблем з цим не було, Роман Йосипович відразу дав зрозуміти, що для нього найважливіший критерій — робота і підготовка гравців. Навіть якщо спочатку хтось цього не розумів, то з часом всім стало ясно, що тренеру потрібна тільки робота футболістів, тільки результат. Менше розмов — більше роботи.

Роман Григорчук

О.Ш. – З якими особливостями азербайджанського футболу ви зустрілися в "Габалі"?

Р.Г. – В Азербайджані є домінуючий клуб – "Карабах". Це клуб, в якому уся робота побудована на дуже високому рівні. Що стосується чемпіонату – зручно, що не було довгих переїздів. Сам чемпіонат організований дуже добре, адже у них немає великих перерв на збори. Зимня перерва з середини грудня до середини січня. Фактично – один збір і знову ігри чемпіонату. На мою думку, це дуже добре. Влітку, звісно, дуже спекотно. В чемпіонаті в цей час перерва, але матчі єврокубків тривають і при такому кліматі грати важко. Треба було знаходити способи змінімалізувати негативні наслідки спеки. Наприклад, ми тренувалися по вечорах, коли спека трохи спадала. Ще одна особливість – переважна більшість азербайджанських футболістів – глибоко віруючі люди. У них є періоди надзвичайно суворого посту, коли протягом цілого дня вони можуть не їсти і не пити. І це ще один привід, чому ми робили тренування саме вечором. В той час вони уже могли пити, а після заходу сонця – й їсти. З тої ж причини, по п'ятницях, близько 13:00, я нічого не планував, тому що я знав, що вони їдуть молитися в мечеть. І я звісно, залишав їм цей час вільним. Коли ми були на виїзді, то у відповідний час, вони могли молитися в окремій кімнаті, або в роздягальні. Вони дуже серйозно до цього підходили. Мені це дуже подобалося, я вважаю, що це дуже правильно і добре. Тому я старався жодним чином не перешкоджати їм в цьому.  

Михайло Савка

В Азербайджані люди дуже поважають свою релігію. У них не було такого, щоб хтось порушував режим. В цьому плані важко було під час посту, коли місцевим гравцям не можна було їсти і пити протягом дня, до вечора.

Роман Григорчук, інтерв'ю програмі "Профутбол", 2015 рік

Перше теоретичне заняття [в "Габалі"] у нас було призначене на 9:45 ранку, а ми його почали в 10:15. Ну ви собі уявіть. Причому, деякі люди навіть не думали, що це погано. Тобто, якщо теорія в 9:45, то в 9:50 ще могли тільки починати пити каву в холі готелю. Але віддаю людям належне, уже на друге і на наступні зайняття, всі приходили без запізнень.

Степан Матвіїв

Рівень азербайджанського футболу доволі серйозний, не сказав би, що футбол там слабше, ніж в Україні. У мене лише склалося таке враження, що багатьом місцевим командам не вистачає ігрової дисципліни. Тим не менш, в "Габалі" підібрався хороший колектив – були й місцеві серйозні футболісти, приїжджали сильні легіонери. Працювати з цими гравцями було приємно.

Початок роботи в Азербайджані був неймовірно важким. Після перемоги в першому офіційному матчі (над "Баки", в гостях, 0:2), було три підряд поразки – від АЗАЛ вдома 0:1, "Сімурга" в гостях 2:0 та від "Нефтчі" вдома 1:3. Після цього в деяких азербайджанських ЗМІ піднялася хвиля негативних статей, написаних в дуже грубому, хамовитому тоні.

Наприклад, так описувалася поразка від "Сімурга" (пунктуація збережена):

Ось вам і "Габала", ось вам і Роман Григорчук! Друга поспіль поразка віддалила найбагатшу команду Азербайджану від потрапляння в єврокубки і ще раз змусила підняти купу питань до того, що відбувається в клубі (…)

Особливо "виділялися" протеже Романа Григорчука. Сіваков був повністю переграний Чераном, Гай ходив по полю пішки, а Фомін змусив своєю грою уболівальників шкодувати, що його травма виявилася такою короткою.

А Безотосний? Роман Григорчук вигнав з команди Кямрана Агаєва, натомість отримавши "подарунок" від свого воротаря. Незрозуміло куди вибіг досвідчений, здавалось би, воротар під кінець тайму.

В подібному тоні про українського наставника в інтерв'ю Football.ua висловлювався журналіст Еркін Ібрагімов. Ось кілька цитат з тієї розмови:

- Це звичайний для ваших ЗМІ стиль — писати жорстко і на межі фолу, або Григорчук в цьому сенсі особливий?

- Я от не пам'ятаю, щоб в український чемпіонат приходив іноземний тренер, який програв би відразу три гри поспіль. Якщо я просто забув — нагадайте мені. Впевнений, якби подібні результати показав би іноземець в Україні, його точно б не похвалили, чи не так? (…)

- Ви твердо наполягаєте, що робота Григорчука об'єктивно заслуговує негативної оцінки?

- Григорчук — це ж вчорашній день, це совковий підхід. Тренер прийшов в клуб і привів за собою чотирьох футболістів. А я знаю, що він хотів ще чотирьох взяти з "Чорноморця", але йому не дозволили. Була б його воля — він заснував би "Чорноморець" в "Габалі". Але, ви знаєте, це все совок. (…)

- Добре, що Григорчук не азербайджанець, його б уже депортували за такі результати.

- Якою була особисто ваша реакція на призначення Григорчука від самого початку?

- Я заздалегідь знав, що нічого доброго не вийде, але я, в першу чергу, проти такої клубної роботи – "Габала" постійно призначає тренерів, які привозять за собою 5-6 футболістів. І ніякої послідовної роботи немає. А до того ж я вам скажу по цим трьом програним матчам, що Григорчук — ще і дуже слабкий тактично тренер. Окей, я не грав футбол сам, але я знаю, де і як можуть грати наші азербайджанські футболісти. (…)

Мені здається, після трьох таких поразок прийшов час не відмазуватися, а писати заяву про звільнення".

Критика в подібному тоні тривала кілька місяців – були заклики до звільнення Григорчука, звинувачення в просуванні "своїх" футболістів, абсурдні і брехливі чутки. Однією з причин такої недовіри до українського тренера може бути те, що до того, в Азербайджані працювало багато тренерів зі світовим ім'ям. Однак, результатів вони не давали. Тому азербайджанська публіка не дивилася на попередні успіхи тренера, а вимагала результату тут і одразу. Тим не менш, хамську тональність подібних статей важко зрозуміти. Так чи інакше, тренерському штабу Романа Йосиповича і самому головному тренеру в цей час довелося пережити колосальний тиск зі сторони преси.

Санан Гурбанов

Ми в команді розуміли що Григорчук — найсильніший фахівець, який прекрасно підходить "Габалі". Але після перших невдач почалася маса публікацій в ЗМІ, мовляв приїхав, привіз своїх і таке інше.

Але і я, як помічник тренера, і керівники клубу все розуміли і повністю довіряли Роману Григорчуку. Я бачив, як сильно він працює і відчував, що неможливо, щоб тренер так працював, а результату не було. Тому я знав, що результат прийде. Те ж саме стосується президента і віце-президента "Габали". Ця віра в головного тренера в кінцевому рахунку виправдала себе і не просто так ми два роки поспіль грали в груповому раунді Ліги Європи.

Михайло Савка

Ми почали не дуже впевнено, програли кілька разів підряд, вилетіли з  Кубка. І тиск тоді дійсно був дуже великий. Але велика повага керівництву, яке ні на що не піддавалося, адже знали, що Роман Йосипович зробить команду. У них була впевненість в цьому. Отож, тиск був, але ми розуміли, що ми все робимо правильно і тому нам треба продовжувати роботу й результат прийде. В тому сезоні ми відставали від "Нефтчі" на 12 очок, але до кінця сезону змогли їх випередити і зайняти третє місце. Це був великий успіх, адже в "Габалі" не розраховували навіть на потрапляння в єврокубки в тому сезоні.

Аліна Григорчук

Я б не стала виділяти в цьому сенсі Азербайджан. Поодинокі недоброзичливці завжди були — і в Латвії, і навіть в Одесі. Вони спочатку Рому не приймали, а потім, коли бачили, що є результат, вони не міняли свою думку, просто не знаходили приводу вколоти. Але це одиниці. Основна частина уболівальників спочатку придивляється, розуміючи, що відразу результату бути не може. Але ці поодинокі екземпляри є всюди. І звичайно, дуже неприємно, коли вони з трибун кричать гидоти, не знаючи Рому і його ставлення до футболу. Для мене це образливо і недопустимо.

Дмитро Безотосний

У мене брали інтерв'ю російською мовою і журналіст запитав мене: "Ви знаєте, що у нас є воротар збірної Чамран Агаєв?". Я питаю: "Ви маєте на увазі Камрана Агаєва?" Через день чи два виходить матеріал: "Безотосний не знає, хто такий Камран Агаєв"! Я після цього підходив і до цього журналіста, і до перекладача, питав, як так? Я ж лише уточнив ім'я. І це було буквально через кілька днів після підписання контракту. Потім я виходив на тренування з Камраном, але як я йому поясню, що це журналісти перекрутили? Тут пояснюй-не пояснюй, людина уже прочитала і зробила висновки… Після цього я взагалі перестав спілкуватися з журналістами.

Степан Матвіїв

Ми дещо абстрагувалися від усіх таких розмов. Ми розуміли, що ми – легіонери і від нас очікують чудес, що з першого матчу "Габала" почне показувати футбол абсолютно іншого рівня. Але ми не звертали увагу на критику в пресі, ми робили свою роботу й знали, що результат прийде, а тоді зміниться думка і журналістів, і вболівальників.

Андрій Глущенко

На початку у нас дійсно був не найкращий період. Сказати чесно, після кількох поразок підряд, в душі я вже збирав чемодани. Здавалося, що все йде не так як треба і складається не на нашу користь. Але треба віддати належне Роману Йосиповичу – навіть коли ми потрапляємо в складну полосу, він твердо тримається своєї лінії, йде до кінця і зрештою, у нього все виходить. Навіть коли я уже налаштовувався на повернення в Одесу, саме віра тренера в правильність наших дій переконувала продовжувати роботу. І зрештою результати прийшли! І якось швидко, одна за одною, пішли перемоги й нам вдалося завоювати бронзу.

Олексій Гай

Безумовно, коли переїжджаєш в іншу країну, варто бути готовим, що до легіонера вимоги будуть вдвічі більшими. Треба ставитися до цього по філософськи. Ми знали, що те, що ми робимо, принесе результат. Усі хочуть усього відразу, але є такі моменти, коли варто трохи перетерпіти. Я знав Романа Йосиповича, знав, що у нього є чіткий план, якого треба притримуватися і робити свою роботу. Зрештою, в подальшому результат прийшов.

Роман Григорчук

Звісно, відносини з місцевою пресою у мене не відразу були гладкими. Було багато неприпустимих речей. Я всього не читав, але загальною інформацією володів. Часом доходило до смішних речей – наприклад, хтось написав, що Антонов – брат моєї дружини. Та інші подібні дурниці. Я людина неконфліктна, але коли мені щось не подобалось, я висказував, усе, що я думаю.

Тим не менш, я не можу сказати, що у мене згодом не склалися відносини з азербайджанською пресою. У мене до сих пір з багатьма азербайджанськими журналістами залишились взаємоввічливі, добрі стосунки. Коли я з "Астаною" став чемпіоном Казахстану, мені саме з Азербайджану надіслали десятки й десятки привітань. Так само було і після чемпіонства в Білорусі з "Шахтарем".

Важливу перемогу підопічні Григорчука здобули 19 лютого, коли вдома був обіграний "Хазар-Лянкорань" – 3:1. Перший тайм виграли гості, але в другому відзначились Віктор Менді, Абишов і Аббасов, дозволивши отримати "радарам" вольову перемогу. На післяматчевій прес-конференції Григорчук зізнався, що перемога в цьому поєдинку відіграла важливу позитивну роль для психологічного стану команди. В наступному ж турі відбувся поєдинок, що змусив замовкнути усіх критиків "Габали" в той період. В гостях підопічні Григорчука мінімально перемогли флагмана азербайджанського футболу, "Карабах". 

Роман Григорчук

О.Ш. – Чи можна ті матчі назвати переломними для команди?

Р.Г. — Добре пам'ятаю матч з "Карабахом", ми грали не на їхньому стадіоні, а на Стадіоні ім. Тофіка Бахрамова. При цьому, я б не назвав їх переломними. Я не бачив нічого страшного в тих поразках на початку. Це була натуральна ситуація. У нас був короткий збір, за який неможливо було повністю адаптувати команду під наш стиль гри. Тому я цілком допускав, що початок весняної частини сезону буде важким. Це було очікувано, нічого незвичного в цьому не було. Отож, я не надавав цьому великого значення і тим більше, в тренерському штабі не було паніки. Ми бачили, що у нас є потенціал і ми будемо грати так, як ми хочемо. Так і сталося. Просто нам для цього треба було трошки більше часу.

Після цього команда видала чудову серію у 11 матчів без поразок підряд (включаючи 8 перемог підряд). Це дозволило зробити "Габалі" неймовірний ривок вверх по турнірній таблиці і зайняти третє місце, яке дозволило команді вийти в Лігу Європи на наступний сезон.

Змінилися й інтонації місцевої преси. Ось як писали азербайджанські ЗМІ про ривок "Габали" у квітні 2015-го року.

Фантастика по-габалинськи

7 перемог в чемпіонаті поспіль, 17 забитих і 4 пропущені голи, неофіційний титул кращої команди останніх тижнів, обіграні і діючий чемпіон, і чинний володар Кубка — Габалинська фантастика авторства Романа Григорчука продовжує вражати уми уболівальників. "Габала" не програє в чемпіонаті з 15 лютого (...)

Що сталося з командою за ці два місяці, напевно, до кінця не усвідомлюють і самі "радари". З мало не аутсайдерів вони перетворилися в головних фаворитів на четверте місце. (в підсумку, "Габала" зайняла третє, — О.Ш.)

Дмитро Безотосний

Команда почала розуміти, чого хоче тренер. Роман Йосипович продовжував той стиль, яким ми грали в Одесі. Тому мені було легше і я швидше увійшов в цей ритм гри. Решті команди треба було звикнути до вимог нового тренера. Причому до усіх вимог, починаючи від найпростіших. Мені розповідали, як проходили найперші теоретичні заняття в "Габалі": вони були призначені на 10:00 ранку, а хлопці підтягувалися на 10:15, 10:20, хтось приходив з кавою, хтось без гетр чи щитків. Але коли я приїхав, через днів десять після початку зборів, такого уже не було. Тренерському штабу довелося налагодити дисципліну. Так само було й в грі. Деякий час був потрібен, щоб команда повністю почала розуміти, чого від неї хоче тренер і змогла реалізовувати це на полі.

Степан Матвіїв

Вимоги Романа Григорчука були, як завжди, дуже високими. Це стосується тренувального процесу – тут немає дрібниць чи неважливих питань. Все має бути відпрацьовано на максимальному рівні. Це ж стосується тактичних вимог на полі. Коли футболісти повністю зрозуміли ці вимоги й почали їх виконувати, тоді й прийшов позитивний результат і пішла та переможна серія, завдяки якій нам вдалося завоювати бронзу.

Урфан Аббасов, гравець "Габали" (2011-2019)

Коли Роман Григорчук прийшов в команду, він почав вчити нас багатьом новим технічним елементам, а також змушував вести конспекти, що було доволі незвично. Але він навчив нас багатьом корисним елементам та серйозно готував психологічно до кожного матчу. На початку вимоги Романа Григорчука були важкими для місцевих футболістів, тому знадобився час, щоб засвоїти його принципи роботи. Згодом, ми стали краще розуміти вимоги тренера та відчувати одне одного на полі і за рахунок цього, вдалося завоювати бронзу.

Доля бронзових медалей вирішувалася в матчі останнього туру вдома з "Баки". Підопічні Григорчука уже на той момент займали третє місце і відставання від четвертого "Нефтчі" складало 3 пункти, тому у випадку поразки, "Габала" могла втратити бронзову позицію. Однак, "Габалі" вдалося здобути впевнену перемогу, але самому Роману Йосиповичу цей матч запам'ятався самовідданою грою ветерана Віктора Менді.

Роман Григорчук

Це була остання гра Віктора Менді в "Габалі". До того ж це був вирішальний матч, в якому вирішувалось, чи завоюємо ми бронзові медалі. Поєдинок складався добре для нас, уже на початку матчу ми забили тричі (один з м'ячів забив саме Менді) і утримували комфортний рахунок. В самому кінці поєдинку ми подали стандартне положення, після якого суперник пішов в контроатаку. І Менді через все поле, 80 метрів на максимальній швидкості (а людині 33 роки!) до нашого кутового прапорця і там відбирає м'яч у суперника! І це в останній його грі в команді! Це був професіоналізм найвищого рівня. Я запам'ятав цей епізод на все життя.

Таким чином, Роман Григорчук завоював свою першу медаль в Азербайджані. Враховуючи відставання, яке для цього довелося здолати та неймовірний тиск, крізь який довелося пройти, ця бронзова медаль напевно одна з найцінніших нагород Романа Йосиповича.

Команда "качає" Романа Григорчука після завоювання бронзових медалей в сезоні 2014/2015

Адаптований фрагмент книги "Чемпіон Трьох Країн"