Автобус мав виїхати з Сантандеру о третій годині ночі. За півгодини до відправлення двері автостанції були зачинені, навколо не було ані душі, а з середини не долинало жодного звуку. Переляк змінився нервовим вивченням квитка. Дата і час збігалися. Не вистачало дрібниці. Автобуса, що мав би у цей час вирушати до Коруньї.

Минуло ще двадцять хвилин тортур і раптом почувся якійсь гуркіт. Це повільно відкривалися ворота, що пропускають автобуси до підземного черева станції. З’ясувалося, що саме через ці ворота можуть потрапити на станцію любителі нічних поїздок Іспанією. Слідом за кількома пасажирами елегантно прошмигнув крізь ворота і автобус. Немов підкреслюючи, що у Сантандері нічого зайвого та непотрібного ніколи не відбувається, що тут варто забути про мегаполіси з їхніми постійними біганиною та поквапом. У затишному кантабрійському закапелку усе відбувається на своїй швидкості, і до того ж вчасно.

Цим правилом керується і місцевий футбольний клуб. Стадіон за кілька сотень метрів від пляжу Сардінеро частенько, наприклад, обходився без матчів елітного дивізіону. (З 1940 до 1993 року — 17 сезонів у Прімері.) Що вже казати про візити гостей з Європи. Навіть тоді, коли Расинг закріпився у першому дивізіоні (лише один виліт за останні 17 років), він тільки один раз піднявся вище дванадцятого місця і цілком вдовольнявся збереженням права знову зіграти з найкращими командами країни.

Не могли кантабрійці похвалитися і якимось особливим, «фірмовим» стилем гри. Так, іноді Расинг поставав потужною, впевненою, здатною добряче віддухопелити навіть Барселону командою, але це були окремі виплески. Назагал футбол Расинга був лише трохи цікавішим за прогулянки під тим мокрющим пилом, що у Сантандері вітер жбурляє у тебе з усіх боків, і який замінює дощ. 

На початку сезону 2006/07 Расинг очолив Мігель Анхель Португаль. Людина без особливих тренерських успіхів, але з репутацією хорошого теоретика. Таким іноді зручніше у затишку кабінетів, на роботі, що не залежить напряму від примх двох чи трьох десятків майстрів буцати м’яч. Але у Сантандері Португаль натрапив на футболістів, котрі навдивовижу швидко сприйняли його ідеї та погляди на гру. Теоретизування наставника набували чіткого втілення на полі, Расинг став однією з найбільш цікавих за змістом гри команд дивізіону. Фінішували сантандерці десятими, влітку Португаль пішов, а його справу успішно продовжив Марселіно Гарсія Тораль. У нього, можливо, було більше практичної кмітливості, аніж у попередника, і цієї дози раціоналізму Расингу вистачило для зльоту на шосте місце і першої в історії клубу путівки до Кубка УЄФА.

Президент сантандерців Франсіско Пернія очолив Расинг у 2006-му, і його тренерські призначення подарували уболівальникам два незабутні сезони. Не зумів він, щоправда, вирішити давню проблему провінційних і не надто багатих клубів. Як утримати тренера, котрий досяг успіху? Марселіно пішов до Сарагоси навіть попри те, що та вилетіла до Сегунди.

Пернія знову мав шукати, знову спробував довіритися тренерам, котрі прагнули самоствердження у першому дивізіоні, але обпікся що з Муньїсом, що з Мандіа. У обох випадках здавалося, що ця демонстративна ставка на «молодих та перспективних» обумовлена виключно розміром гаманця. Кантабрія — одна з найбільш мальовничих провінцій Іспанії — суттєво недобирає «туристичних» грошей. Південні пляжі та моря привабливіші для іноземців, і яким би чарівним не був Сантандер, навряд чи у цьому місті назбирають на футбольний клуб стільки, щоб не рахувати кожну копійку перед підписанням контракту з тренером чи гравцем.  

З Хуаном Карлосом Мандіа на чолі Расинг валився до вже трохи призабутого другого дивізіону, і потрібен був рятівник. Коштовного «пожежника» Пернія не міг собі дозволити, тож настільки ж несподівано наскільки закономірно до Расинга повернувся Португаль. У Прімері команда залишилася, розпочався новий сезон і після двох турів у сантандерців жодного очка і жодного забитого м’яча. Що відбувається?

Аби знайти відповідь на це запитання, варто згадати діалог тренерів одразу після завершення матчу Расинг - Барселона. 

Португаль: «Команда у вас просто ураган».
 
Пеп: «А ви одна з небагатьох команд, що виходять проти нас грати».

Португаль: «У нас купа проблем із втратою м’яча у центрі. Я наполягатиму на цьому стилі, але подивимося, що з того вийде. Гравців, як у тебе, у мене немає, але все одно…»

Пеп: «Ви нас робите кращими».

Турнірна таблиця рідко бреше за підсумками всього чемпіонату. Але упродовж сезону, особливо на старті, іноді бачиш у таблиці не повне відображення того, що відбувається на полі. Що у матчі з Барселоною, що на полі Валенсії, Расинг прагнув насамперед дотримуватися своєї гри, контролювати м’яч і швидко переходити в атаку. У одному випадку усе руйнували згадані тренером втрати у центрі поля, у іншому — жахлива реалізація створених моментів.

Цифри, що залишаються на табло, вихоплюють стан «на цю хвилину», здатність чітко втілити певні ігрові ідеї за конкретних обставин. Враження ж більш загальні стосуються стилістичного наповнення гри команди, її потенціалу. За помилками може ховатися той футбол, що викристалізується з часом, позбудеться огріхів, недоліків настільки, щоб давати результат. А може бути й так, що потенціал залишиться нерозкритим,  обіцянки — обіцянками, і хто тоді згадуватиме, що у перших турах на Расинг було приємно дивитися навіть у програних матчах.
 
Теперішній тренер Хетафе Мічел любив, поки працював на телебаченні, говорити про «якість». Насамперед про «якість гравців». Це мав на увазі і Португаль, коли сказав Гвардьйолі: «Гравців, як у тебе, у мене немає». Якість футболіста високого рівня полягає не тільки у вмінні жонглювати, сильно і влучно бити чи точно віддавати передачі. Якість у тому, щоб вміти максимально добре усе це робити під тиском суперника, робити регулярно, а не коли стане натхнення. І футболісти провінційних клубів часто поступаються гравцям команд-грандів саме цією «прикладною» якістю. Звідси втрати м’яча у центрі у матчі з Барсою.

Кольса, не останній у Лізі спеціаліст розігнати атаку, нітиться, коли перед ним виринає Бускетс, і «теоретична» якість гравця Кольси вже не має значення, бо у конкретних дуелях він спрямовує м’яч у ноги суперникам. Арана та Кеннеді — цікаві флангові хавбеки, але коли їх з’їдають опоненти і вони у більшості епізодів не можуть наполягти на своїй «якісності», команда втрачає стрімкість флангових проривів — чи не найголовнішу свою зброю.

Свого часу завдяки більшій увазі до якості прикладної Марселіно ще вище підняв цікаву команду, яку йому залишив Португаль. Зараз сам Португаль має перетворити на результати те хороше, що є в грі його команди, бо поки що таблиця бреше. Расинг, за своїм потенціалом, не повинен бути у зоні вильоту.

Якщо ж команда залишатиметься там ще кілька турів, чи витримає Пернія? Чи пам’ятатиме про сантандерську традицію і чи віритиме, що Португаль усе зробить на своїй швидкості і до того ж вчасно?

P.S. Після п’яти турів сезону 2007/08, у якому Расинг фінішував шостим, команда була на сімнадцятому місці.

Дмитро Джулай, спеціально для Football.ua