Попри швидкоплинність групової стадії, у ній є свої рубежі, що відділяють можливе від реального, те, що "могло б бути якби", від того, що насправді сталося і вимагає пояснення. Час пошуку причин ще не настав. А от почати збирати палітру яскравих, як завжди у Копа Лібертадорес, фарб учасники турніру вже допомогли.
 
На перший матч команди у турнірі голкіпер Ґуарані Пабло Ауррекочеа вийшов у вертикально розділеному навпіл чорно-рожевому светрі. На перетині частин красувалася Рожева Пантера. Поза її чимось нагадувала воротаря, який знічев’я сперся на штангу. Дизайном светрів Ауррекочеа займається його дружина, її витвори давно вже стали хітами в Інтернеті.
 
Вибір саме цього светру на матч, у якому «теоретично» парагвайській команді нічого не світило, відгонив надмірною зухвалістю. Саме так і здалося, коли Толіма забила вже на п’ятій хвилині. Але суддівська бригада помилково зафіксувала офсайд і надалі уся мурашина старанність господарів не давала результату. Толіма прагнула потрапити до штрафного майданчика найрізноманітнішими способами. І щоразу наштовхувалася на впевнену відсіч. Настільки впевнену, що Ауррекочеа іноді справді міг безтурботно підперти штангу.
 
Самі парагвайці у першому таймі атакували досить мляво. Та варто було вийти на поле Освальдо Обекеру, який успадкував "десятку" Джонатана Фаббро, як моменти значно частіше почали виникати біля воріт господарів. Ті ніби й намагалися робити все «правильно», але виходило якось банально, безбарвно. У розпал цього сірого періоду Толіма… забила.
 
Так буває не лише у Лібертадорес. Подібний сценарій можна уявити у будь-якому турнірі. Специфіка цього випадку полягає ось у чому. Дуже часто хтось намагається дивитися матч у запису і робить все, аби не дізнатися його результат. Поєдинки КЛ відбуваються за нашим часом вночі, тож мало хто здатен витримати кількагодинний марафон і, якщо є така можливість, перегляд матчу наступного дня чи навіть пізніше є цілком прийнятним варіантом.
 
Не слід боятися дізнатися результат, заганяти себе у двоїчну систему білого й чорного, у світ, в якому враження від матчу висловлюють, а іноді, і це найгірше, пояснюють, лише з допомогою фінального рахунку. Те, як воно все відбувалося, по-перше, іноді не зовсім тотожне цьому рахунку, по-друге, може подарувати значно більше емоцій, аніж банальне знання того, що Толіма обіграла Ґуарані 1:0.
 
Крузейру обіграв Естудіантес 5:0, і луна від цього "вибуху" прокотилася усім світом. Трохи згодом, вже у іншій трансляції, аргентинські коментатори сказали, що Крузейру у цьому матчі зіграв «як команда Білардо». У самій Аргентині таке порівняння може бути вишуканим компліментом чи жорстокою образою. Доречність і певна, про стовідсоткову все-таки говорити підстав немає, точність його у тому, що Крузейру, як це любили робити команди Білардо, філігранно обмежував суперника з самого початку матчу. Гол після п’ятдесяти з гаком секунд, звичайно, допоміг, але й потім Кру ані на мить не забув про своє завдання.
 
Есту опинився у незвичній ситуації. У чемпіонаті Аргентини майже немає команд, здатних влаштувати щось подібне. Не в останню чергу це й спричинило перемогу команди з Ла-Плати у минулій першості. У Апертурі-2010, змаганні у 19 турів, вони й у рахунку поступалися всього лише 141 хвилину. Тож проти наїжаченої за всіма правилами білардизму команди (знову не забуваймо про певну умовність цієї аналогії) Естудіантес лише міг наскакувати на голки.
 
Прощання Аділсона Батісти з Сантосом почалося, цілком можливо, у Венесуелі. Депортиво Тачира динамічно та вдумливо протистояв Сантосу лише хвилин 35. Увесь інший час був у розпорядженні гостей. Рік тому Сантос за цей час накидав би супернику досхочу. Зараз, коли атаками диригує "європейська" зірка Елану, команди вистачило лише на кілька напівмоментів. Неймар, відрізаний від партнерів, бився на фланзі з дедалі помітнішою приреченістю. Зв’язку між лініями, такого впевненого, безперервного та розмаїтого, як у Сантосі-2010, Сантосі Неймара, Паулу Енрікі, Робінью, не було. Травма Паулу Енрікі є найбільшою проблемою Сантоса на початку року. Елану, безколірний та прісний, провалив матч проти "теоретично" найслабшого суперника у групі. І ще питання, чи з тим з ким слід розпрощалися керівники клубу.
 
Фальшивий блиск зірок — не притаманне Кубку Лібертадорес явище. Навпаки, він щороку відкриває цікаві нові імена. Іноді зовсім несподівано. З 2006-го року основним голкіпером перуанського Універсидад Сан-Мартін є Леао Бутрон. Воротар національної збірної, регулярний учасник клубних континентальних турнірів. Через травму він пропустив два перші матчі команди у КЛ-2011. І вже у першому з них пролунало ім’я Рікардо Фарро. УСМ переграв на виїзді Онсе Кальдас. Переграв 3:0 (з по-королівськи розкішним третім голом Арріоли) так наче й не було у колумбійської команди багаторічної безпрограшної домашньої серії.
 
Онсе Кальдас із його оновленою атакою не така потужна сила, як ще наприкінці минулого року. Виїхати лише на пристрасті та невтомності Дайро Морено проти надійного захисту перуанців було майже неможливо. Якщо ж Морено проривався на ударну позицію сам чи допомагав це зробити партнерам, тоді й наставав час Фарро. Йому били впритул і здалеку, низом і під перекладину, подавали зі стандартів з надією, що хоч раз він не зможе зафіксувати м’яч. І все марно.
 
За той час, що Бутрон є основним воротарем, 25-річний Фарро не зіграв до поєдинку у Манісалесі жодного міжнародного матчу. Тож писати масштабні полотна ще зарано. Це тільки перші штрихи до портрету. Але якщо раптом щось, то можна буде впевнено говорити, що про талант Рікардо Фарро ми дізналися завдяки Кубку Лібертадорес — яскравій та якісній футбольній майстерні.