Два стартові матчі головного турніру КОНКАКАФ нагадали деякі поєдинки Кубка Лібертадорес. Слабші команди поступилися з розгромним рахунком, але їхня гра не здалася безпорадною та бездумною. Кубинці і, особливо, сальвадорці виходили на поле з чітким планом протистояння супернику, старанно намагаючись його виконувати. Збірна Куби вирішила пресингувати костариканців вже на їхній половині поля. «Висока» лінія захисту мала забезпечити належні компактність та ефективність цих дій. І на початку матчу кубинці вправно позбавляли суперника можливості розпочати комбінаційну гру. Проти дещо розслаблених та у чомусь навіть легковажних костариканців такий тиск міг справді стати грізною зброєю.
 
І все-таки кубинська команда, як з’ясувалося, недостатньо вправно опанувала цю зброю. Якщо під час власних атак кубинці рухалися досить організовано й не давали здрімнути оборонцям Тікос, ця злагодженість зникала, коли слід було займати позиції на своїй половині. Костариканцям достатньо було вперше запустити м’яч за спини кубинським захисникам, щоб повністю дезорганізувати лінію оборони суперника. Професорський пас Боланьйоса на Уренью довершив справу…
 
Коли два роки тому збірна Куби відмовилася від участі у Золотому Кубку, це пояснювали тим, що «команда розвивається», і виступ на турнірі може «зашкодити цьому процесу». І вже тоді було проголошено завдання на Голд Кап-2011 — перемога у турнірі. Матч з Коста-Рикою показав, що кубинці справді розвиваються, але постійні втечі гравців (лише з 2007-го до 2009-го за кордоном залишилося 11 кубинських футболістів), брак міжнародного досвіду у тих, хто залишається (як на рівні збірних, так і на рівні клубів) не дозволяють прискорити цей розвиток. Збірна Куби старанно прагне навчитися футбольної премудрості, але саме її власна наївність призводить до провалів у захисті, яких було повнісінько у поєдинку з Коста-Рикою.
 
Йдеться, щоправда, про наївність особливого штибу. Команду, що обрала певну манеру гри, дотримується її попри болісні невдачі і прагне вдосконалюватися, наївною не назвеш. Але кубинці переоцінили вдалу гру свого захисту на Карибському Кубку (команда не пропустила у п’яти з восьми матчів турніру). «У нас досить надійний захист», — переконував перед турніром капітан команди Хайме Коломе. Костариканці спростували цю тезу з надзвичайною легкістю, але це може лише піти на користь кубинській збірній. «Нам треба грати більше матчів. Тільки так ми зможемо прогресувати», — вердикт тренера Рауля Ґонсалеса.
 
Наставнику збірної Сальвадору Рубену Ісраелю знаходити пояснення невдачі своєї команди було значно важче. Сальвадорці діяли у захисті організованіше за кубинців, у першому таймі вміло виключили з гри Джованні Дос Сантоса і не дали супернику розвинути шалену активність на флангах. Упевнена ігрова постава збірної Сальвадору враз ушилася тільки-но команда пропустила перший м’яч.
 
І у цьому випадку, і коли мексиканці забивали вдруге, можна нарікати на рикошети. Але справа в тому, що саме ця нездатність збирати відскоки, із запізненням реагувати на них не виникла на рівному місці. Мексиканці у другому таймі додали у швидкості й сальвадорці втягнулися у цей вир. І замість чіткої позиційної гри у захисті, з підстраховкою та вмінням вчасно «передоручити» суперників, почали гуртом ганяти за одним. Саме у такій ситуації народився перший гол.
 
Хаос у захисті суттєво зменшив контратакувальний потенціал команди. До цього Кінтанілья та Селайя за першої ліпшої нагоди тиснули на захист суперника. Калейдоскопічна зміна рахунку позбавила їх натхнення та волі для продовження боротьби.
 
Що для Куби, що для Сальвадору така кількість пропущених м’ячів особливо неприємна ще й тому, що дві найкращі команди з тих, що посядуть у групах треті місця, вийдуть до чвертьфіналу. Тож навіть перемога однієї з команд у їхній зустрічі в останньому турі може бути виключно втішною.
 
Втіхою для Коста-Рики буде щонайменше місце у півфіналі. Навіть без травмованого Браяна Руїса команда має достатньо хороших виконавців у атаці. Питання викликала фігура тренера. Команди Лавольпе останнім часом схожі на роботяг, яким страшенно набридло те, чим вони займаються, але з перекошеним обличчям вони продовжують тягти ярмо.
 
З одного боку, такий тренер — нещастя для костариканців. З іншого, саме через цей легкий та сонячний характер команди, його «отрути» може бути не достатньо, аби її зіпсувати, і мінімальна доза цієї «отрути» може перетворитися на ліки. Що означатиме уважнішу, надійнішу гру в обороні без втрати своїх найкращих рис в атаці.
 
З Лавольпе костариканці справді відповідальніше діють біля своїх воріт. Окрім летючого голкіпера Кейлора Наваса (чи не найкраща реакція з усіх латиноамериканських голкіперів), можна порадити звернути увагу на центрального захисника Денніса Маршалла. В останніх товариських матчах він сподобався розважливими діями та вмінням не втрачати голови навіть у складних ситуаціях.
 
В атаці сходить зірка Джоела Кемпбелла. Верткий, технічний атакувальний хавбек з клубу Пунтаренас вже у дебютному матчі за першу збірну красивим потужним ударом забив останній м’яч у ворота кубинців, але від нього слід насамперед чекати небезпечних проходів й точних передач на партнерів.
 
Збірна Мексики у першому турі помучилася з сальвадорським захистом і водночас багато чого дізналася про себе. У цьому складі стільки «динаміту», що у кожного суперника голова може йти обертом від нескінченних атакувальних можливостей «Ель Трі». Сальвадорці вже відчули це щастя. Цікаво, що протиставлять мексиканцям інші, насамперед більш класні суперники. Завдання ж самої збірної Мексики вміло розпорядитися цим скарбом. «Чепо» Де Ла Торре — один з тих тренерів, які вміють не заплутатися у виборі й вибудувати гру, що поєднує красу й ефективність. Стежити за його рішеннями під час турніру — ще одна принада Золотого Кубку.