Hайважча група турніру подарувала у першому турі два змістовних поєдинки. Хоча під час першого з них (Панама – Гваделупа) здавалося, що все йтиме за сценарієм трьох матчів із інших груп, коли фаворит або не без труднощів (Мексика та Коста-Рика), або ж зовсім без проблем (Ямайка) розбирається зі своїм суперником.

Збірну Панами очолює зараз Хуліо Сесар Делі Вальдес — чи не найкращий гравець у історії країни. Під його керівництвом команда на очах перетворюється на одну з найцікавіших у Латинській Америці. В останніх товариських матчах перед Золотим Кубком технічна, винахідлива та різнобарвна гра панамців виділяла їх серед сусідів по регіону. Ані Гватемала, ані Сальвадор, ані Гондурас не могли похвалитися чимось подібним.

Збірна Гваделупи, в свою чергу, завдяки прямим зв’язкам із Францією, зібрала достатньо кваліфікований склад. Саме підпорядкованість архіпелагу Франції не дозволяє цій команді брати участь у кваліфікації чемпіонату світу, але у змаганнях під егідою КОНКАКАФ Гваделупа вже встигла заявити про себе. У 2007-му збірна Гваделупи зіграла у півфіналі Золотого Кубка. І ще невідомо, чи зупинилася б команда на цьому, якби спеціальний пункт регламенту не забороняв залучати до лав збірної Гваделупи тих, хто грав за Францію упродовж останніх п’яти років.  

Два роки тому у стартовому матчі турніру Гваделупа обіграла збірну Панами 2:1. Налаштованість панамців на реванш наштовхнулася на холоднокровність суперника, який аж ніяк не збирався віддавати ані м’яч, ані територію. Під час впертої боротьби у центрі поля панамці вдавалися до хитрощів (Бараона ледь не перекинув голкіпера ударом зі своєї половини поля), але ніяк не могли відтіснити гваделупців.

Відкрити рахунок допомогло вкидання з-за бокової і чудова взаємодія відмінної пари форвардів Техада – Перес. Голу було достатньо, аби гра розкрилася, і вже тоді панамці почали свою виставу. Техада забив напрочуд ефектно вже за три хвилини після голу Переса. Ще до перерви Гваделупа залишилася у меншості, на початку другого тайму Панама продовжила фестиваль, і гол Ґомеса з пенальті мав вбити інтригу остаточно.

Саме тоді й відчулася різниця між збірною Гваделупи та кубинцями, сальвадорцями та славними синами Гренади. Наче якійсь середняк французького чемпіонату команда Роже Сально сприйняла пропущені м’ячі по-філософськи, вони не залишила жодних «шрамів». Коли Бріс Жов’яль скористався неточністю Феліпе Балоя, протаранив захист панамців й скоротив відставання, гваделупці дали зрозуміти супернику, що вони залишаються у грі.

І ця незалежність настрою команди від рахунку призвела до того, що в обміні атаками моменти продовжували виникати біля воріт гваделупців, але й самі вони регулярно з’являлися біля воріт Хайме Пенедо. І коли Жов’яль вдруге відправив м’яч у сітку, панамці вже могли боятися епічного камбеку. У найкращих традиціях жанру на останніх секундах поєдинку Гваделупа виконувала штрафний. Після подачі Флоріваля з лівого флангу у повітря злетіло стільки гравців обох команд, що м’яч навіть якби захотів, навряд чи зумів прослизнути у сітку.

У поєдинку збірних США та Канади господарі турніру одразу ж увімкнули немилосердний тиск на оборону суперника. Американці навіть відмовилися від деяких прикрас, що оздоблювали їхню гру на чемпіонаті світу.

Вони прагнули якомога швидше доправляти м’яч до штрафного майданчика, аби жоден захисник канадців не мав ані секунди спокою. Низка стандартів змушувала канадців відчайдушно блокувати удари. Тиск мав посіяти хаос у захисних побудовах канадської команди, змішати все до купи і розчистити територію для нових, ще стрімкіших атак американців.

Ось тоді й вони нагадали, що зовсім відмовитися від естетських штучок не можуть. Пас Донована на Алтідора був саме з цієї серії. Поєднання краси із силовою манерою, у якій забив Алтідор, знову нагадало про найкращі атаки збірної США на полях Південної Африки.

Надалі дуже цікаво стежити за тим, як американці регулюватимуть хід гри та її темп. Адже у деяких контрольних матчах впадали в око проблеми канадців із пошуком стежок до воріт суперника, який захищався компактно та злагоджено. Тож підопічні Боба Бредлі відтягнулися на свою половину, аби канадці почали своє невпинне кружляння навколо штрафного майданчика. Невпинне й малоефективне.

Найшвидший гравець команди — Джош Сімпсон — жодного разу не зумів відірватися від опікунів. Маневри єдиного форварда Сімеона Джексона теж не надто ускладнювали життя захисту збірної США.

Водночас канадці принаймні отримали можливість хоч трохи впорядкувати свою гру, налагодити координацію в діях ліній, і контратаки суперника вони вже зупиняли досить впевнено. У атаці ж Дуейн Де Росаріо вийшов-таки на позицію для першого небезпечного удару своєї команди.

Американці миттєво подбали про те, щоб цей удар був і останнім. М’яч вони у канадців забрали, тож на останніх хвилинах тайму запанував бажаний для господарів спокій.

На початку другого тайму канадці мали розворушити гру, зіграти так само інтенсивно, як це робили на перших хвилинах матчу американці. Канадці зробили все, аби це сталося. Хатчинсон спрямував атаки команди у необхідному напрямку, «закликаючи» своїми пасами забути про гру «в обхід».

Американці, як і раніше, не збиралися стежити за активністю суперника. І у грі з «двома смугами» вони діяли ефективніше, але для канадців це все одно був єдиний прийнятний варіант і певний прогрес порівняно з першим таймом. Ще однією ефектною результативною комбінацією американці «проштампували» свою перевагу, і за рахунку 0:2 канадцям залишалося лише сподіватися на найменшу зачіпку, на один реалізований шанс, що повернув би їм надію.

Шанси мав Алі Герба. У обох випадках сейви Тіма Ховарда лише підкреслювали вагомість переваги американської збірної, вагомість впевненості, з якою вона провела цю гру.