Хоча дехто відчайдушно намагався покращити своє життя вже сьогодні, попри те, що "вчора" майже нічого для цього не зробив.

Група С

Йдеться про збірну Канади, яка й у другому турі атакувала блідо й невиразно. Лише необхідність будь-що здобути перемогу мобілізувала команду Стівена Харта, тож проти релаксуючих панамців (Делі Вальдес не випустив п’ятьох гравців основи) канадці зіграли найбільш цілісний матч.

Хороший пресинг дозволяв позбавляти суперника м’яча вже на його половині, переміщення Де Росаріо давали можливість атакувати різноманітно. Не вистачало тільки завершення. У другому турі "вправністю" відзначився Герба, а у третьому була черга Джексона.

Партнери не відставали й старанно марнували усе, що вдавалося створити завдяки просто нечуваній активності. Якби канадці з таким завзяттям відіграли два попередні поєдинки, може, й не довелося б так викладатися в останньому.

Панамці, наприклад, хоча й існувала теоретична можливість опинитися аж на третьому місці, поставилися до матчу зі спокоєм, що межував із байдужістю. І навіть за це канадці їх покарати не зуміли. Якби не сумнівний пенальті, навряд чи збірна Канади забила, і панамці, схоже, відчували це краще за тих, хто стежив за грою зовні. Зрозуміло, що така гра з вогнем панамцям після їхніх звершень на цьому турнірі теж не личить, але їм справді вистачило виходу пари гравців основи, аби звести матч до нічиєї.

Зовнішній драматизм розв’язки ніби й підштовхує поспівчувати бідненьким канадцям. Спогади про їхню гру у двох з трьох матчів турніру роблять прощання з цією збірною легким та безболісним.

Виступ збірної Гваделупи вийшов якимось "недоговореним". Жан-Люк Лямбурд чомусь вирішив саме на футбольному полі здійснити свою мрію стати стрибуном у довжину. І пролетів небагато, і червону картку заробив вже на третій хвилині матчу з Канадою. Навіть у меншості гваделупці створили кілька нагод. Навіть у меншості вони фрагментами демонстрували змістовніший футбол. І думка про те, що канадці без пенальті могли б і не забити, уперше з’явилася саме під час цієї гри.

Поразка, вкупі з невдачею американців у другому турі, означала, що у вирішальному матчі Гваделупа має "на замовлення" обігрувати господарів турніру. Розраховувати на це, при всій повазі до команди Роже Сально, міг хіба що божевільний.

Канада 1-1-1 2:3 4

Нездатність створювати проблеми уважному та організованому захисту була помітною ще у деяких товариських матчах. Позбутися цієї вади команді не вдалося. Тому й забивати довелося виключно з одинадцятиметрової позначки. Гра в атаці розчарувала ще й тому, що за іменами канадці здатні були запропонувати щось значно змістовніше. У двох останніх матчах далася взнаки відсутність Атіби Хатчінсона, який травмувався у першому турі.  

Найкращий гравець: Дуейн Де Росаріо. Обидва пенальті виконав надзвичайно впевнено. У кожному матчі намагався хоч якось налагодити дії попереду. Так і не дочекався гідної підтримки від інших.

Варто запам’ятати: Мілан Бор’ян. Припустився фатальної помилки у грі з Панамою, але до цього діяв бездоганно. Його сейви врятували репутацію команди у матчі з Гваделупою.

Розчарування: Джош Сімпсон. Свою знамениту швидкість він, мабуть, залишав у роздягальні. Мінімум гострих епізодів за участю футболіста, який мав стати одним із лідерів команди.

Гваделупа 0-0-3 2:5 0

Наче скромний французький клуб, що далеко пробився у національному Кубку, збірна Гваделупи викликала симпатію вже своєю присутністю. Усе необхідне з арсеналу "скромного, але впертого" опонента у гваделупців було. Шанси на сенсацію зіпсували безглузді вилучення у перших двох матчах.

Найкращий гравець: Бріс Жов’яль. Після тринадцяти м’ячів у Лізі 2 (найкращий сезон у кар’єрі), найменше, що міг зробити форвард Гавра — продемонструвати свою напористу, пробивну гру у футболці збірної.

Варто запам’ятати: Рішар Сокрієр. Хоча йдеться про 32-річного футболіста, відзначити його варто хоч би через те, що у складі Аяччо, який повернувся до еліти, Рішар забив 12 м’ячів. Якщо він залишиться у команді, Сокрієр зіграє у Л1 після шестирічної перерви.

Розчарування: Жан-Люк Лямбурд. Гравець із його досвідом не мав права на такий нерозсудливий вчинок. Його вилучення справило значний вплив на хід гри з Канадою.

Група А

Збірна Сальвадору старанно забивала кубинцям доки стало часу. Іншого варіанту після 0:5 у першому турі бути не могло, тож сальвадорці не мали змоги розслабитися навіть після двох-трьох забитих м’ячів.

Певні надії залишалися побачити боротьбу за перше місце, але мексиканці у першому таймі пронеслися таким тайфуном, що уламки коста-риканського захисту могли долетіти до Європи.

Куба 0-0-3 1:16 0

Поки найкращі гравці тікатимуть з країни, кубинцям важко буде розраховувати на появу справді боєздатної збірної. Сахатися то в один бік, то в інший у пошуках оптимального стилю — теж не найкращий варіант.

Найприємніший футбол команда Рауля Гонсалеса показала у відкритій, обопільній грі. Непоганий рух, вмілий контроль м’яча, швидкий перехід у атаку — позитивні моменти у діях кубинців. Бракувало вміння завдати останнього удару.

Найкращий гравець: Претендують на це "почесне" звання Ален Сервантес, Роберто Лінарес та Марсель Ернандес. Тобто ті, хто більше за інших працював на атаку.

Варто запам’ятати: Хуліо Пічардо. Молодий голкіпер замінив у останньому матчі Оделіна Моліну. Ветеран баталій Золотого Кубка навряд чи вже зіграє у цьому турнірі, тож віднині незавидну роль героя, який кілька разів за матч рятує команду, але все одно пропускає 5-6 м’ячів, успадковує Пічардо.

Група В

Гватемальці вже знали, скільки саме їм потрібно забити, щоб мати перевагу над Сальвадором, і впевнено рухалися до своєї мети. Збірна Гренади, в свою чергу, спробувала додати до вже історичного показника в один забитий м’яч, тож матч вийшов веселим.

На його тлі кволі спроби ондуреньйос вийти на перше місце виглядали непоказно. Ямайці вкотре дуже вміло розподілили сили на увесь матч і хоч трохи хвилюватися їм довелося хіба що упродовж останніх хвилин гри.

Гренада 0-0-3 1:15 0

Із захистом, суїцидальним нахилам якого позаздрив би навіть Танеда Сантока, гренадцям не залишалося нічого іншого, як бути готовими до пригод, у яких їх жбурлятиме наче трісочку у чорториї. Власна гра в атаці виходила вряди-годі, але свій колорит у виступі цієї команди безумовно був.

Найкращий гравець: Шемел Луїсон. Якби не двадцятирічний воротар, у графі "пропущені м’ячі" красувалася б значно більша цифра.

Варто запам’ятати: Клайв Маррей. Автор першого голу збірної Гренади у Золотому Кубку, 20-річний форвард клубу Paradise може розраховувати на райське продовження кар’єри. Десь у Конференції прудконогий та наполегливий нападник не завадить.

Розчарування: Are you kidding?