Трохи дивна, подумалося, реакція на переможний м’яч, забитий на останніх секундах матчу з головоломним сюжетом. І замість того, щоб радіти вистражданій перемозі, дядько дременув з трибуни тільки-но м’яч опинився у сітці. Звичайно, йому могло не сподобатися, що стільки зусиль довелося докласти проти суперника, що залишився вдев’ятьох, що навіть у такій чисельній меншості цей суперник забив і зрівняв рахунок. 
 
Вимогливість уболівальників набуває у Валенсії чудернацьких форм. На старті сезону 2007/08 команда виграла у чемпіонаті шість матчів, програла три, йшла четвертою. Але на трибунах повно було протестних банерів. Найвідоміший з них проголошував: "Кіке, мені нудно". У керівництва клубу не стало духу підтримати тренера, який починав свій третій сезон (результат у двох попередніх — третє і четверте місця) на чолі Валенсії. Кіке Санчеса Флореса звільнили, до команди припхався Куман, і всім одразу стало весело. Валенсія ледь не вилетіла до Сеґунди. 
 
Кожному хочеться, щоб його улюблена команда знищувала суперників потужною, яскравою грою і не зупинялася, навіть забивши десяток м’ячів. Законне бажання. Проблема лише у тому, що навіть чукотські мільярди нічого у цій грі не гарантують. І частіше вимогливість до футболістів, ще й не підкріплена бажанням хоч якось їх підтримати під час матчу, виростає з власних проблем та невдач голомозих вусанів. 
 
Одинадцять "нездар" на футбольному полі мають хоч якось компенсувати їм невдоволеність повсякденням. Досягнення досконалості стає "обов’язком" гравців, а будь-яке "відхилення" від курсу дратує, нервує, спричинює нудоту. Звичайно, що таке досконалість і як саме її слід досягти, подібні персонажі знають значно краще за тренерів та футболістів. У них немає часу поміркувати над обставинами життя клубу, зрозуміти, що, як і чому відбувається на полі. Їхня висока місія полягає в іншому. 
 
Цікаво, що їм не спадає на думку перестати ходити на стадіон. На кожному матчі їх можна побачити на Местальї. Набундючені, щосекунди готові вибухнути лайками і прокльонами та зашикати кожного, хто випромінює навіть поміркований оптимізм. При цьому вкрай рідко їх справді цікавить, що ж відбувається на полі. Якщо до десятої хвилини Валенсія ще не забила мінімум тричі, це вже привід. Коли таких персонажів накопичується критична маса, коли їх чути краще, аніж усіх інших, Месталья стає страшним місцем не для гостей, а для господарів. 
 
Свист та звинувачення гравців у "найстрашнішому" гріху — небажанні "викладатися" — стають настільки нестерпними, що іноді самі футболісти мають реагувати. У минулому сезоні Роберто Сольдадо "присвятив" один зі своїх м’ячів такому критикану смачною лайкою та специфічним жестом. 
 
На вулицях міста, у транспорті, ресторанах, магазинах зустріти таких "вусанів" значно складніше. Розкидані по всій Валенсії, вони не так впадають в око. І лише Месталья стає місцем регулярних зібрань усім незадоволених членів цього ордену понур. 
 
Буває так, що на їхній бік стають ті, хто зазвичай значно поміркованіше сприймає усе, що відбувається з командою. Що змушує їх приєднатися до бездумної критики? Доводилося чути, що уболівальники Валенсії страждають одразу на два комплекси: Реала та Барси. У Валенсії щиро вважають, що саме ця команда є третьою в країні, хоча за історичними здобутками ця позиція належить мадридському Атлетико. У Валенсії дехто вірить, що варто лише трохи більше витрачати, частіше міняти тренерів у пошуках "обраного" і відстань між Валенсією та мадридцями й барселонцями почне стрімко скорочуватися. Тож будь-яка невдача у матчі з командами, які два супергранди обігрують без проблем, може стати причиною нервового зриву навіть для відносно стійких уболівальників. А якщо це ще й серія невдач… (А у Валенсії два матчі поспіль це вже серія, вдала чи ні.)
 
Працювати у такій атмосфері — виснажливе та невдячне діло. Відтоді як Валенсія вперше зіграла у чемпіонаті Іспанії лише троє тренерів витримали чотири повних сезони поспіль. Саме четвертий свій сезон починає Унаї Емері. Починає без одного з найкращих гравців команди. Президент Валенсії Маноло Йоренте вміло продовжує зменшувати донедавна гігантські борги клубу. Тому продаж Хуана Мати був неминучим.
 
Без Вільї та Сільви Валенсія зуміла фінішувати третьою. Втрата ще одного чемпіона світу ставить перед Емері нове завдання. І після кожного невдалого кроку, чи то справді невдалого, чи уявного, знову лунатимуть стогони незадоволених, як це було і у минулому, і у позаминулому сезонах. 
 
У січні цього року, на матчі з Депортиво, раптом почали щось скандувати проти тренера ультрас Валенсії. Чи не весь стадіон одразу ж невдоволено загудів. У цій дивовижній мішанині підтримки та невдоволення (і одне переходить у інше непередбачувано) живе кожен тренер Валенсії. 
 
Одна з найбільших ігрових проблем Емері — зникання злагодженості у діях в захисті. Коли кожна атака, а особливо контратака суперника виглядає смертельною. У першому турі нового чемпіонату саме так було у грі з Расингом. Про блискавичний гол Сольдадо забули вже за десять з гаком хвилин. 
 
Емері взагалі-то дуже багато уваги приділяє розташуванню гравців у тому чи іншому епізоді. На тренуваннях ретельно намагається пояснити, хто і що має робити, яку позицію займати, коли команда атакує і коли має захищатися. І у найкращих матчах "Валенсії" ці чіткі та грамотні переходи приваблюють своєю органічністю та плавкістю. 
 
Якщо ж ця злагодженість зникає, Валенсія немов розпадається на дві команди, одна з яких вміло й наполегливо атакує, а інша "забезпечує" хаос у власному штрафному майданчику. Тоді гра перетворюється не стільки на протиборство із суперником, а на протистояння цих двох "команд". 
 
Насамперед злагодженість може зникнути, коли тренер змушений постійно міняти склад. А як до любові Емері до ротації додати травми та дискваліфікації у лінії оборони, то вийде, що тільки за кількістю варіантів у центрі захисту Валенсія — беззаперечний лідер минулого сезону. Звідси й ці незбагненні на перший погляд провали у захисних діях. 
 
Цього літа до команди перейшли Аділь Рамі та, вже після першого туру, Віктор Руїс, на яких, схоже, Емері планує робити ставку. Від того, чи буде у Валенсії стабільний та надійний центр захисту, від того, наскільки стабільно працюватимуть (ще одна зона, у якій ротації відбуваються регулярно) опорні хавбеки (Топал у першому матчі зіграв невдало) залежатиме, наскільки часто "Валенсії" доведеться вибиратися із власноруч викопаної ями. 
 
Адже проти Расинга команда вела атаки достатньо організовано й продумано. Зіщулений у власному штрафному майданчику суперник зрештою не витримав цього тиску. Валенсія, звичайно, могла елементарно не встигнути відзначитися утретє, не те що вчетверте. Голи Сольдадо стали винагородою за наполегливість. І цілком може бути, що коли він забивав переможний м’яч, десь на височині Grada de la Mar зірвався зі свого місця голомозий вусань і вискочив зі стадіону бурмочучи: "Саме так все й мало закінчитися".