Комусь не до душі гра на виліт, когось категорично не влаштовує серія пенальті, ще хтось готовий годинами виводити оптимальну формулу проведення світових чемпіонатів. Іноді можна розпалитися настільки, що саме регламент турніру починає здаватися чи не головною причиною нецікавого, посередньої якості змагання. Піснину кількох останніх аргентинських чемпіонатів часто пов’язують з короткостроковістю турніру. Анхель Каппа у своєму аналізі проблем аргентинського футболу вжив вислів "істерія коротких чемпіонатів". (Великий Менотті був ще одним співрозмовником журналістів іспанського Canal+ і як завжди видав міні-шедевр, вартий окремої розмови: "Замість формування футболістів відбувається деформування"). 
 
Можливо, і у Колумбії знайдуться незадоволені станом тамтешьного клубного футболу. Тільки навряд чи вони насамперед критикуватимуть систему проведння чемпіонату. Частково через те, що "регулярним" чемпіонатом визначення чемпіона не обмежується. Цього року, щоправда, немає півфінальних групових турнірів. Плей-офф починається одразу з чвертьфіналів. Частково через те, що нинішня система розіграшу посприяла появі нових імен та, останнім часом, утворенню й консолідації групи претендентів на титул. У ній немає очевидних фаворитів, у кожної з команд є свої козирі, які вони не притримують боязко "до останнього". 
 
Аби своя, відпрацьована на тренуваннях гра, не проквасніла від недостатнього вжитку у бойових умовах, вона має іскритися регулярно, а особливо у вирішальних битвах, й лідери колумбійського клубного футболу намагалися про це не забувати. Вінцем боротьби за черговий титул стали два епічних протистояння чемпіонів минулого року — Жуніора з Барранкільї та Онсе Кальдас з Манісалеса. 
 
До фіналу Онсе Кальдас пробивався вже без Хуана Карлоса Осоріо, який рік тому привів команду до перемоги у Клаусурі. Керівництво клубу дало Осоріо допрацювати лише до кінця регулярного чемпіонату, коли стало відомо, що наставник прийняв пропозицію мексиканської Пуебли. Асистент Осоріо — Помпіліо Паес — досить вміло маневрував у бурхливому морі плей-офф. І у першому фінальному матчі його команда повела на виїзді 2:0. Два зразки філігранної індивідуальної роботи подарував парагваєць Хорхе Нуньєс. Наприкінці першого тайму наполегливі господарі один м’яч відіграли, але не це було причиною катастрофи на перших хвилинах тайму другого. 
 
На рифи Паес наскочив у перерві. Замість травмованого Харрісона Енао, одного з ключових хавбеків команди, він випустив форварда Хосе Морено. На полі Морено пробув лише 13 хвилин і почувався, мабуть, ще більш збентеженим, аніж у легендарному матчі Лігі чемпіонів Динамо – Стяуа. За ці 13 хвилин Жуніор встиг вийти вперед. Без Енао гра Онсе Кальдас раптом втратила стрункість. Зник баланс у командних діях, лідери Жуніора дедалі частіше вислизали з-під опіки. 
 
На своєму полі підопічні Хосе Ернандеса вже видали феєричний другий тайм у чвертьфіналі з Бояка Чико (з 0:2 на 2:2) та чумовий півфінал проти Мільйонаріоса (3:0 після 0:3 у Боготі й перемога у серії пенальті), тож спресований у значно менший проміжок часу "камбек" не надто здивував. Жуніор підтвердив, що є командою вольовою, здатною не опускати руки після помилок. 
 
Онсе Кальдас, в свою чергу, нагадав у ці хвилини шахіста, котрий у темповій, динамічній грі, коли для підтримання напруги, для збереження ініціативи, важливий кожен хід, непростимо дляється. Парадокс вже суто футбольний полягає у тому, що сталося це після виходу нападника замість півзахисника, але й у шахах іноді вчасно зроблений спокійний, профілактичний хід допомагає продовжити атаку. 
 
Продовжувати довелося вже на своєму полі. Морено цього разу вийшов у стартовому складі, і знову бідолашному не пощастило. Через травму він залишив поле на 19-й хвилині. Інші ж робили усе можливе, аби полум’я атаки не згасло ані на мить. У схожій ситуації рік тому Толіма свідомо відійшла до своїх воріт і згоріла у цьому полум’ї геть-начисто. Жуніор — команда більш вогнестійка, вміє fight fire with fire. Тільки замість того, щоб blow the universe into nothingness, на футбольному полі це стає початком живої, повної енергії та обопільних загроз дуелі. Фаворит у ній мінявся залежно від того, хто наближався до воріт суперника. Фінальний рахунок (2:1 на користь Онсе Кальдас) міг набути зовсім іншого вигляду. Але зафіксував рівновагу за сумою двох матчів. Рівновагу ідей та дій, рівновагу у пристрасності, з якою обидві команди прагнули перемоги…
 
У чемпонаті Болівії у фіналі рахують "виїзні" голи. Тому другий матч вирішального протистояння перетворився після голу Стронгест на четвертій хвилині (вдома було 2:0) на імпульсивні спроби Університаріо забити хоч один. 
 
У чемпіонаті Перу цими убогими підрахунками не займаються і грають третій матч. Його Альянса та Хуан Ауріч, після саме виїзних перемог 2:1 та 1:0, закінчили нульовою нічиєю, й пенальті уникнути не вдалося. 
 
У чемпіонаті Чилі перевагу отримує команда, що фінішувала вище у регулярному чемпіонаті. Завдяки цьому правилу пробилися до фіналу Універсидад де Чилі та Кобрелоа. 
 
У Колумбії теж логічно вважають, що рівновага за сумою двох матчів не є приводом проголошувати одну команду "рівнішою" за іншу. Але місце у "регулярці" значення не має, а пенальті б’ють одразу після другої гри. 
 
Є якась закономірність у тому, що саме вони — 40-річний герой перемоги у Кубку Лібертадорес (у серії пенальті) та один з найкращих спеціалістів континенту у справі парирування одинадцятиметрових — мали визначити чемпіона. 
 
Хуан Карлос Енао і зараз двічі вгадував напрямки ударів, і зараз летів слідом за м’ячем. Лише для того, щоб у останню мить дозволити йому втекти і сховатися у куті воріт. 
Себастьян В’єра зробив так, що м’яч двічі летів, куди потрібно було голкіперу "Жуніора". Цієї крихти було достатньо для чемпіонства його команди. Крихти, не похапцем зметеної зі столу після скромної трапези, а останньої крихти жвавої учти…
 
Ще одна важлива історія цього чемпіонату — виліт Америки. Один із грандів континентального футболу міг навіть стати чемпіоном і все одно не залишитися у елітному дивізіоні. Невдалі виступи у попередніх турнірах означали, що у цьому команді треба було брати якомога більше очок і сподіватися, що Ітаґуї, Енвіґадо й Кукута наберуть значно менше. Із цим "завданням" впоралася лише Кукута. Тож окрім виходу до чвертьфіналу поточного чемпіонату (0:0 та 0:2 з Онсе Кальдас), Америка отримала й ще один плей-офф, проти другої команди Прімери Б — Патріотас з Тунхи. 
 
Як і у "великому" фіналі тут була серія пенальті. Щоправда, після зовсім іншої боротьби у двох матчах (1:1 та 1:1). А пенальті краще пробили не обтяжені страхом грандіозної невдачі футболісти Патріотас. 
 
П’ятнадцять років тому аргентинський Рівер Плейт та Америка з Калі зустрічалися у фіналі Кубка Лібертадорес. Зараз обидві команди вперше у своїй історії опинилися у другому дивізіоні. Sic transit… Але у футболі завжди можна сподіватися на швидке й тріумфальне повернення. У Корінтіансі, наприклад, знають, що це можливо.