За відсутності кількох грандів, зокрема чинного чемпіона континенту, сенегальців називають серед фаворитів турніру. Дається взнаки впевнена хода команди у кваліфікаційному турнірі: сенегальці втратили очки лише в одному матчі й випередили збірні Камеруну та ДР Конго.
 
Оновлення команди починав ще Ламін Ндіайє. Амара Траоре так само не звертає уваги на старі заслуги, репутацію чи гучне ім’я. Як і Ндіайє, він не викликає кількох гравців без яких уявити сенегальску збірну раніше було неможливо.
 
Один із «постраждалих» — Ель-Хадж Діуф — вважає це боротьбою з дисидентами. «Вони мене бояться, бо Ель-Хадж Діуф — відома людина, яка завжди каже, що думає, — стверджує форвард. —  У Африці є одна велика проблема. Керівники федерацій люблять гроші, отримані завдяки футболу, але не сам футбол. Тому вони ігнорують тих, хто критикував і критикує їхню роботу. Боси сенегальскої Федерації нас бояться».
 
Діуф не перший і не останній африканський футболіст, який йде війною на футбольну владу. І в Африці справді вистачає діячів — любителів плутати казну Федерації з власним гаманцем. Й умови підготовки вже давно звиклих до зовсім іншого футболістів часто обурюють. Це все давня історія, якою завжди можна вичавити сльозу у сентиментальних європейців. І над сумною долею збірної Сенегалу можна було б поплакати разом із Діуфом, якби не одна дрібничка. Так цілеспрямовано команда не грала вже кілька років.
 
Футболісти, які останнім часом потроху вийшли на перші ролі у французьких та англійських клубах, стають основою нової сенегальскої збірної. Не обтяжені славою та величаннями, вони самостверджуються у кожному матчі національної команди й не сприймають (може, поки що) ці виступи як послугу.
 
Після чемпіонату світу-2002 збірна Сенегалу стала іншою. Її інакше сприймали, на неї інакше налаштовувалися. Сама вона мала показати, що зможе перетравити свій перший гучний успіх, не натикатися на нього на кожному кроці, не стати заручником кількох шалених тижнів у Японії та Кореї.
 
Завжди є небезпека, що герої славних баталій надмірно ототожнюватимуть себе з цими здобутками. Історія, мовляв, почалася з нас, й ми самі вирішуватимемо, коли нам ця збірна набридне. Захоплення протиставленнями, бажання жити на відсотки з мундіалю не лише на клубному рівні, а й у збірній руйнує команду зсередини. Спочатку вряди-годи, потім частіше приїзд до збірної перетворюється на канікули, а те, що відбувається на полі, інакше аніж «халтура» не назвеш. І навіть такий скандаліст-«гучномовець», як Діуф, навряд чи перекричав би натовп незадоволених цим видовищем уболівальників.
 
Збірна Сенегалу не потрапила на два поспіль світових чемпіонати, ще й принагідно пролетівши повз Кубок Африки-2010. Якими б некомпетентними не були начальники, настав час подумати про кадрові зміни безпосередньо у складі команди.
 
Найрадикальніші зміни відбулися на «посту номер один». На Кубок Африки Траоре повезе двох голкіперів місцевих клубів, і воротаря, який зараз залишився без команди. Але Буна Кундул має за плечима шість сезонів у МЛС, і навіть виходив на поле у матчі континентальної першості у 2008-му. Тодішній основний воротар Тоні Сільва порушив режим перед останнім матчем групового турніру і саме Кундул зайняв місце у воротах.
Діуф, до речі, переконаний, що Сільву даремно відлучили від збірної, що він «багато чого може навчити» своїх молодших колег. Тож якщо Кундул загуляє десь у кабаках Малабо, ми знатимемо, чия це школа.
 
З Кадімом Ндіайє Траоре працював у клубі Лінґер. Пап Латір Ндіайє — капітан цьогорічного чемпіона країни. У кожного з трьох небагато міжнародного досвіду. І кожен схильний до раптових перепадів у грі. Упродовж відбірного циклу, щоправда, особливих нарікань на роботу голкіперів не було. Траоре повинен буде відчути, хто з них в оптимальному психологічному стані. Помилка у виборі може стати фатальною вже на першому етапі змагань.
 
На два місця у центрі захисту є три кандидати: Сулейман Діавара, Пап Діакате й Кадер Манґане. Донедавна можна було не сумніватися, що Манґане буде «першим запасним», але надійна гра у клубі та збірній суттєво збільшила його шанси на місце в основі. Діавара є одним із лідерів команди, тож зрозуміло, що його появу у стартовому складі ніхто під сумнів не ставить.
 
На лівому фланзі захисту, окрім венгерівського пташеняти Армана Траоре, є ще й Шейк Мбенґе. Певну перевагу у цій конкурентній боротьбі Траоре має, тож саме він може принаймні розпочати турнір.
 
На правому фланзі досі є учасник ЧС-2002 Омар Даф, хоча тренер ставив на цю позицію чи то когось із центральних захисників (Мустафа Салл, Ламін Сане) чи навіть Мбенґе.
 
Півзахисників у заявці менше, аніж гравців інших амплуа, але саме склад цієї ланки визначає «обличчя» команди та її принципи ведення гри. Плеймейкера немає. У середній лінії зібрані спеціалісти-руйнівники. Збірна Сенегалу діє за принципом, що найкращий захист — це… ні, не зовсім атака воріт, радше атлетична, силова «атака» м’яча у середині поля. Гра, що вимагає неаябиких фізичних зусиль, але й виснажує суперника, ускладнює йому ведення власної атакувальної політики. Сенегальці можуть напосісти ще на чужій половині, та все ж частіше нав’язують подібну боротьбу у центрі поля, намагаючись не допускати розривів між лініями. Ґоміс, Діаме, Н’Дав добре пристосовані до таких дій і від їхнього фізичного стану значною мірою залежатиме інтенсивність, з якою сенегальці боротимуться за м’яч.
 
Ще одна причина не йняти віри скаргам Ель-Хадж Діуфа — розкішний вибір у атаці. Зараз Діуф просто не конкурент ані Папіссу Сіссе, ані Демба Ба, ані Муссі Соу, ані Даме Н’Дойє, ані ветерану Мамаду Ньянґу. Декого з цих форвардів Амара Траоре використовує на флангах. На тлі суворих та надійних захисників «державних кордонів» у обороні та центрі півзахисту, четвірка групи атаки нагадує загін особливого призначення, який організовує різкі та швидкі рейди до запілля «ворога».
 
Іноді у розмаїтості варіантів можна заплутатися. Вдало розібратися з таким скарбом ще треба вміти. За точністю та логічністю вибору виконавців у атаці можна буде оцінювати тренерську кваліфікацію Амара Траоре.
 
У відбірних матчах сенегальска збірна неодноразово демонструвала вміння контролювати гру, регулювати її темп. Певна сухість стилю, особливо помітна, коли флангові форварди більше відпрацьовують на оборону, може стати проблемою у матчах або із суперником потужнішим, як у фізичному, так й ігровому плані (наприклад, збірні Гани та Кот д’Івуару), або ж з командою, що щільно закриється на своїй половині (так цілком може зіграти збірна Лівії). Та, мабуть, у самому Сенегалі ніхто не буде проти цієї сухості, якщо після зливи скандалів та звинувачень вона принесе новій збірній успіх.