Журналісти каналу BandSports, що транслював перший матч команди зі штату Еспіріту Санту на турнірі, одразу ж почали згадувати голландця Йонґблуда, аргентинських та інших голкіперів з нетрадиційними номерами. Зрозуміло, що вони поцікавилися, чому ж це Вітор обрав «четвірку». Оскільки це Бразилія, то перша версія була очевидною — забобони. Її швиденько спростував тренер. Ніяких, мовляв, забобонів, а четвертий номер у Вітора через те, що його «під цим номером заявили».
 
Мабуть, так би все й обмежилося скупим поясненням. Але у другому турі Вітору, в боротьбі за м’яч, заїхав бутсою під око форвард «Корінтіанса» Леандру.
 
«Отакої, одна пара на двох», — промайнула думка, коли травмований зняв рукавички, аби передати їх своєму зміннику. Саме в цю мить репортер каналу SporTVповідомив: «Ось цей хлопчина, що стає у ворота, Ґабріел, він насправді атакувальний хавбек».
 
І поки його колеги розмірковували, як нелегко маленьким клубам назбирати склад, той самий репортер розвідав щось значно цікавіше. «Слухайте, — втрутився він. — Вітор, виявляється, лівий захисник». Сухе тренерське «під цим номером заявили» одразу набуло зовсім іншого значення.
 
Вітор мав грати у полі, але обох голкіперів команди федерація штату Сан-Паулу заборонила заявляти на турнір через їхні контрактні суперечки з клубом. Тоді й довелося займати місце у воротах лівому захиснику. Та попри вісім пропущених до зустрічі із бутсою Леандру м’ячів грав він так, що може сміливо думати про зміну амплуа.
 
Такі паморочні історії — це теж Копа Сан-Паулу. Різномаста публіка, що збирається з усієї країни, одна з принад цього змагання.
 
Значно більше, звичайно, уваги прикуто до грандів. А їхній виліт вже після першого етапу завжди стає сенсацією. Цього року з гуркотом провалився Фламенґо. Невдачу чинного чемпіона можна було б списати і на рівний склад групи (а у ній дійсно зібралися досить організовані команди), і на розкидані по всіх матчах невикористані моменти. Однак це не приховає сумного факту. Фла не показав тієї командної гри, що принесла успіх торік. Тоді задум, нехай і не реалізований, можна було помітити навіть у невдалих маневрах. Зараз команда захлиналася у потоці неточних передач вже на власній половині поля. З такою кількістю невимушених помилок про ефективні комбінаційні дії можна забути.
 
Навіть чемпіони 2011-го не допомогли. У клаптевій грі що Томасу, що Муральї, що Адріану кортіло все взяти на себе, в одному лише епізоді змінити хід гри, стерти одним рухом усі неакуратні лінії. Але всіяний ляпками аркуш одним помахом не почистиш. Після каліграфічного футболу минулого року, цей, нехлюйний та недбалий, навряд чи заслуговував на дивовижний порятунок на останніх секундах.
 
Сан-Паулу грав значно чіткіше і принаймні міг сподіватися на диво, коли у матчі останнього туру Лукас Фаріас увігнав м’яч у «дев’ятку». Залишалося ще хвилин десять для того, щоб виграти у Баруері й посісти перше місце у групі. І м’яч справді знову опинився у воротах. Але у воротах Сан-Паулу.
 
Команда Зе Сержиу постраждала від власної м‘якодухості. У першому турі юні таланти Сан-Паулу вдосталь позадавалися. (10:0 проти слабенького Палмас.) А коли їхню безумовно цікаву гру детально проаналізував наставник чергового суперника й запропонував вагомі контраргументи, кураж кудись зник.
 
У другому турі Сержипе не просто звів барикади біля штрафного майданчика. Жорсткий пресинг починався значно раніше, жоден із лідерів Сан-Паулу не залишався непоміченим бодай на мить. І фавориту забракло невідступності, свідомості своєї правоти. З кожною хвилиною впертість суперника ніби гіпнотизувала футболістів Сан-Паулу й діяли вони дедалі шаблонніше.
 
Баруері у третьому турі достатньо було діяти за яскравим зразком. Сан-Паулу потрібна була лише перемога й це теж могло створити додатковий психологічний дискомфорт. Найгірше те, що вдруге поспіль Сан-Паулу втрапив у ту саму пастку. Знову команда борсалася у тенетах щільного захисту, знову змушені були вдаватися до дальніх ударів замість загострювальних передач її найкреативніші виконавці.
 
У цій групі Сержипе — учасник, який може пишатися своїм виступом попри табличну невдачу. Дводенна подорож до Баруері (Новий рік зустрічали у ресторані придорожного готелю) може й позбавила часу для кращої фізичної підготовки, але це все компенсували пристрасть, працездатність та дисципліна підопічних Ґвідона Сантоса. Навіть у матчі із Сан-Паулу Сержипе не боявся атакувати й використовував для цього кожну нагоду.
 
Ще одна провінційна «попелюшка», що сподобалася організацією гри, її не одноманітністю, — Рондонополіс зі штату Мату-Ґроссу. Команда відіграла дуже хороший перший тайм проти Палмейраса, і лише вилучення на останніх його хвилинах позбавило Рондонополіс надії на позитивний результат. На відміну від Сержипе, Рондонополіс до плей-офф потрапив, тож його пригоди на Копіньї тривають.
 
Перемога у групі вже згаданого Баруері є зайвим підтвердженням того, наскільки розвинена футбольна інфраструктура у штаті Сан-Паулу. Чотирнадцять «маленьких» клубів зіграють у плей-офф. Зрозуміло, що на турнірі, який відбувається на їхній території, вийти з групи може бути простіше. Та коли гарантовано проходить далі тільки переможець групи, а у групі може бути хтось із грандів національного масштабу, це завдання вже не видається таким простим. Тож досягнення Баруері, Сан-Карлоса (переможець групи Фла), Санту Андре (переможець групи Інтернасьйонала) не варто недооцінювати.