У тренера Корінтіанса поцікавилися, як діятиме команда, коли нарешті пропустить перший на турнірі м’яч. А він у кількох словах виклав філософію не лише своєї команди, а й багатьох учасників чергового Кубка Сан-Паулу.

Корінтіанс Нарсізу, мабуть, тому й виграв Копінью, що краще за інших зумів втілити цю філософію на полі, краще за інших відшліфував свої командні дії. У калейдоскопі яскравих, добре підготовлених колективів Корінтіанс виділявся вже з першого матчу, і на відміну від деяких інших героїв стартового туру (Сан-Паулу) зберіг твердість кроку. Гру Корінтіанса легко було сприймати. Динамічні маневри ледь не всіх польових гравців могли запаморочити голови суперникам, але зі сторони це мало ясний та привабливий вигляд.

Захист для Корінтіанса означав не спроби нічого не дати зробити супернику, а боротьбу за м’яч, аби знову розпочати свої атаки. А якби хтось сказав цим хлопцям, що 2:0 на твою користь — це «небезпечний» рахунок, бо можна «розслабитися», вони б покрутили пальцями біля скронь й знову взялися до справи.

Така націленість на ретельне дотримання своєї концепції гри дозволяла Корінтіансу тримати хід поєдинків під жорстким контролем. Коли треба було придушити суперника пресингом, Корінтіанс починав його вже біля чужого штрафного майданчика. Коли ж підопічні Нарсізу відчували, що пауза буде доречною, то брали її. І при цьому ніколи не зловживали перепочинком. Найменшу можливість для переходу до активніших дій використовували беззволочно.

Були на турнірі й команди, що вважали перекатування м’яча на своїй половині поля страшною зброєю. Але, по-перше, їхня химерність одразу впадала в око, а, по-друге, від цієї «зброї» вони й постраждали. Найяскравіший представник цієї когорти — Греміу — безсило сконав у матчі з Флуміненсе, командою, що навдивовижу вдало відчувала кожного суперника, розуміла, як само він помилятиметься, і успішно ці помилки використовувала.

Не перший рік домінує у Копіньї схема 4-4-2, але з типово бразильським присмаком. У середній лінії — два опорних та два плеймейкери, які постійно рухаються, працюють по всьому фронту атаки, а фланги залишають для рейдів латералів. Опорні півзахисники здебільшого не обмежені «де йонги», а по-футбольному розвинені виконавці. Сантос взагалі на цих позиціях використовував двох атакувальних хавбеків.

Завдяки акценту на колективну роботу в атаці, колективне та індивідуальне мислення було чимало цілісних матчів, долю яких часто вирішували деталі. В одному з півфіналів Курітібі, що увесь турнір переїжджала з одного міста до іншого, елементарно не вистачило свіжості у протистоянні з Флуміненсе, який подорожував значно менше. Але на «важких» ногах футболісти Курітіби не відмовилися від гри, що й дозволила їм дійти до цієї стадії й встановити клубний рекорд.

Рекордсмени змагання зійшлися у вирішальному матчі. Корінтіанс прагнув завоювати свій восьмий титул, Флуміненсе — шостий. Свій перший м’яч Корінтіанс пропустив раніше, ще у 1/8 фіналу, а от у фіналі вперше на турнірі команді Нарсізу довелося відігруватися. Флу знову продемонстрував вміння зіграти «від суперника». Якщо Греміу пропонував «глейкий» футбол, Флу не губився. Якщо Корінтіанс  відкритий до обміну ударами, то й Флуміненсе швидко налагодив схеми контратак, у яких головними дійовими особами були плеймейкер Іґор, кузен Кака, та форвард Маркус Жуніор.

Фінал грали на рідному стадіоні Корінтіанса. Місцеві спеціалісти псувати нерви уболівальникам, мабуть, теж вважали, що треба припхатися на трибуни годин за п’ять до початку матчу, тож заповнювався Пакаембу вже під час матчу і заповнився по вінця. Атмосфера фіналу на очах своєї торсиди помітно впливала на гравців Корінтіанса. Вони виглядали скутішими, аніж у попередніх поєдинках. Зберігся притиск на флангову гру, з постійними підключеннями захисників Деннера та Крістіану, так само шукали несподівані ходи Джиованні та Матеузінью. Моменти біля воріт суперника виникали, але й Маркус Жуніор кілька разів був близький до успіху. Корінтіансу не вдавалося домінувати. А на початку другого тайму він ще й пропустив.

Коли Нарсізу запитували про гру після пропущеного м’яча, навряд чи когось цікавили тактичні переставлення чи подібні мудрощі. Йшлося насамперед про характер. Про те, чи зможе команда, для якої її перевага вже стала рутиною, зреагувати на раптову зміну ситуації. І де як не у фіналі давати відповідь на це запитання?

Відповідь Корінтіанса не була занадто пишною. Проти Флу важко було б видати спектакль на замовлення. Відповідь Корінтіанса була доводливою. Потрібно було щось окрім візерунків, щось окрім легкості та невимушеності, і двічі злітав у повітря центральний захисник Антоніу Карлос, аби двічі спрямувати м’яч у сітку після подач Матеузінью з кутових. Капітан команди на прізвисько «Шериф» виклав два значно простіших за використані у дуелях з іншими, але таких вагомих аргументи. Окрім чемпіонської гри, у Корінтіанса був ще й чемпіонський характер.

У фіналі чекав найнебезпечніший, найхитріший та найвитриваліший суперник. Перемога саме над таким опонентом не могла б прийти до підопічних Нарсізу якось інакше. Те, що Корінтіанс з нею не розминувся, ще один доказ того, що він був найкращою командою Копіньї-2012.