Чужинцю не зрозуміти усієї глибини їхнього значення. Методи виготовлення масок передають із покоління в покоління, і кожна з них має своє призначення, свою роль у прадавніх ритуалах різних народів континенту.
Футбол у африканській культурі є одним із головних сучасних символів. Чужинцю легко зрозуміти секрет цієї популярності. Пристрасть до гри однаково передається з покоління у покоління по всіх куточках світу. Сплетені у одне, пристрасті багатьох людей утворюють нову реальність, у якій нечуване стає можливим. Недарма в Африці вірять, що той, хто одягнув маску, перестає бути собою.
 
MotswaraMoya(Амулет, що ловить шторм)
 
Призначення маски — привабити дощ, найбажаніший елемент шторму. На метафізичному рівні вона має «ловити», «контролювати» та «приборкувати» шторми життя.
 
У певній доладності збірній Габону було не відмовити і на попередньому Кубку Африки, коли у першому матчі вона переграла Камерун. Але і тоді, і у подальших товариських матчах Габон більше прагнув сховатися від «шторму», аніж зловити його. Потужна, крилата гра команди Гернота Рора стала справжнім одкровенням групового турніру. Або навіть не сама гра, а бажання співгосподарів чемпіонату таку гру вести. Бажання непохитне, що дуже важливо. Рідна земля безумовно дає сили, але лише її підтримки не вистачило б для такого впевненого виступу.
 
На цьому турнірі доля команд ще й тісно переплетена з календарем. З ким і коли грати — момент вирішальний на швидкоплинному відрізку в три тури. Матч проти Нігеру в першому турі був перевіркою не лише ігровою. Масовані атаки обома флангами, «злива» флангових подач, вміла гра на завершення робили збірну Габону іншою. Одне — сподіватися, що ти зможеш зіграти певним чином, інше — відчути як приборкуєш усі шторми і не здригнутися.
 
Габонці не здригнулися тому й усі їхні матчі сприймалися наче один натхненний, неперервний похід за межі власних страхів та недосконоластей.
 
Matla(Сила)
 
Ця маска символізує силу та завзятість й має пробуджувати самообладу.
 
Збірній Екваторіальної Гвінеї заздалегідь приготували роль господаря, який не повинен плутатися під ногами. Адже є рейтинг, страшно сказати, самого ФІФА. І найнижче за всіх учасників турніру розташовувалася у ньому саме гвінейська команда. Тож знай, цвіркуне, свій припічок.
 
На щастя — іноді буває і так — у роботу Анрі Мішеля «втручалася» Федерація. У більшості випадків це означає провал команди. Для Екваторіальної Гвінеї це стало порятунком. Мішель сам (таке склалося враження) надавав усім цим фіфашним цидулкам надмірного значення. У кваліфікаційних матчах ЧС-2014 проти збірної Мадагаскару Екваторіальна Гвінея і рухалася наче переобтяжена думками про свою недолугість. Тому й так хотів Мішель натруалізувати якомога більше футболістів без «коріння» у Екваторіальній Гвінеї — стерігся невдачі з аутсайдерами.
 
Жилсон Паулу приїхав дивитися не на рейтинги, а на гравців. На щось інше — ще одне парадоксальне благословіння — часу вже не було. І у нетрях безнадійності він розгледів спалахи командної гри.
 
У діях гвінейців в атаці раптом з’явилася маневреність, про яку годі було й мріяти ще місяць-два тому. Вміння підлаштуватися під переміщення партнера, чіткіший рух м’яча біля штрафного суперників — і малюнок гри вже вигідно відрізнявся від нещодавніх зразків псевдотворчості.
 
Зміни Жилсона Паулу при всій їхній адекватності можливостям футболістів мали ще й психологічний ефект. Команда відчула себе сильною. Навряд чи непереможною, але точно сильною. Здатною дати собі раду. Всупереч любителям розсаджувати по припічках.
 
Ulukile (Той, для кого все йде добре)
 
Масивна, велика маска підкреслює успішність та статус.
 
У складі збірної Кот-д’Івуару чимало статусних та успішних гравців. У 2006-му вони, щоправда, програли по пенальті фінал Кубка Африки. І відтоді на континентальному рівні можуть похвалитися статусністю неймовірних розмірів. І повною відсутністю успіхів. Ні, можна, звичайно, зарахувати в досягнення  вихід на ЧС-2010. Змагання було важким, тривалим і успіх у ньому гідний поваги. Але трофеїв за це не давали.
 
Коли ж настає час цього роздавання, статусні та успішні знаходять різні способи «ухилитися» від отримання призу. На двох попередніх Кубках Африки івуарійці статусно, солідно проходили груповий етап. Акуратність, з якою вони це робили, іноді приховували цифри на табло й могло здатися, що команда з самого початку трощила все навколо.
 
Насправді ж івуарійці наче стримували свою міць. Грали м’язами перед захопленою публікою, а потім з великозначною посмішкою зникали за завісою. «Найкраще попереду», — наче казали вони. Вірилося охочим серцем, адже ось вони статусні, успішні, назви їхніх клубів злітають з вуст не лише африканських хлопчаків. «Найкращим» виявлялися матчі групового етапу. Там, де статусність потрібно було підтвердити через «не можу», закінчувалася успішність.
 
Цього разу до гри Кот-д’Івуару в групі знову немає серйозних претензій. Склад став розмаїтішим, збалансованішим. «Резервісти» впоралися з Анголою з необхідними у таких випадках простотою та ефективністю. Все знову має чудовий вигляд. Статусність підтверджується кожним кроком.
 
І лише десь у незахаращеному банальщиною закапелку розуму облаштувалося дивне відчуття. Ніби під великою, масивною маскою статусності знову ховаються неспроможні на успіх самозванці. Водночас кращої мотивації не знайдеш. У плей-офф івуарійці повинні довести і собі (собі насамперед) і світу, що це не так.