Кардинальні зміні у складі чи поява одного-двох сильних новачків, фінансові проблеми чи раптовий стрибок із грязі в князі — будь-що може різко змінити тон прогнозів. Мексиканську Апертуру-2012 виокремлює надзвичайна кількість цікавих тренерських призначень. Але у вирі захопливого ворожіння про долю новоприбулих слід пам’ятати й про одного з тих, хто залишився на своєму місці.
 
Бенхамін Ґаліндо та його Сантос спробують зробити те, що не підкорялося жодному тренерові та жодній комадні з 2004 року — виграти другий чемпіонат поспіль. У цьогорічній Клаусурі Сантос вже здолав одне «прокляття». Адже команда не лише виявилася кращою за всіх у веремії плей-офф, а й фінішувала першою у регулярному чемпіонаті. Це, здавалося, вже прирікало Сантос на невдачу у поєдинках на виліт. Останнім часом «суперлідер», хто б ним не виявлявся за підсумками матчів кожного з кожним, містичним чином втрачав свої суперякості тільки-но починався новий етап змагань.
 
А Сантос Ґаліндо зберіг усе найкраще, що почав демонструвати ще у першому турі. Від того матчу з Пумас до другого фінального поєдинку з Монтерреєм команді Ґаліндо протистояли різні за стилем, характером та витримкою суперники, і для кожного Сантос готував щось особливе, козирі кожного перекривав своїми, щоразу знаходив у невичерпному арсеналі саме те, що найсильніше вражало опонента. Ця здатність обігрувати по-різному зрештою стала в нагоді у плей-офф. Сантос був варіативнішим за інших, краще готовим до різких змін у ході матчу.
 
У 2004-му два чемпіонати поспіль виграв з Пумас Уґо Санчес. І ось після тренерської роботи у Іспанії й коментування матчів Санчес повернувся до рідного чемпіонату. Його послуги знадобилися команді, що кілька років, попри непоганий склад, тупцювала біля підніжжя, але ніяк не могла піднятися на вершину. Відповідно і футбол Пачуки ставав дедалі сірішим, команда втрачала агресивність та швидкість.
 
Агресивності Санчесу не бракувало ніколи. Тож його повернення до мексиканського чемпіонату піде на користь турніру не лише з суто футбольної точки зору. За Санчесом бігатимуть натовпи журналістів й ловитимуть кожне слово. А слова великого голеадора іноді бувають потужнішими за його славетні удари. Тому й так чекали усі першого матчу Пачуки.
 
Суперник, Атланте, повернув тренера, який вже вигравав із цією командою титул. І нічого б, якби цим тренером не був Рікардо ЛаВольпе.
 
«Більше він мені так не заб’є і у найближчі сто років», — гарикнув ЛаВольпе ще у 1980-х, коли Санчес забив йому ударом через себе. Для того щоб знову забити ЛаВольпе «чиленою», Санчесу знадобилося півроку. Їхня війна тривала довго, набувала різних форм, часом чудернацьких.
 
Минулого літа, під час Золотого Кубка КОНКАКАФ, Санчес у всіх трансляціях розказував, який ЛаВольпе нездара, а коли влаштували інтерактивне опитування: «Чи повинен ЛаВольпе залишитися у збірній Коста-Ріки?», Уґо миттєво відреагував на двадцять з гаком відсотків голосів за аргентинскього тренера. «Це голосували його родичі», — впевнено резюмував Санчес.
 
Не дивно, що поєдинок Атланте – Пачука вважали ледь не матчем туру, хоча за інших обставин навряд чи йому приділили стільки уваги. Давні вороги зрештою поводилися спокійно, ніяких вибухів не було, а гра їхніх нових подопічних лише нагадала, що і у Санчеса, і у ЛаВольпе стільки роботи, що немає сенсу влаштовувати шоу за межами поля.
Досвідчений Енріке Меса очолив Толуку. (З цією командою він здобув три чемпіонства наприкінці минулого століття.)  Після Мануеля Де Ла Торре, який зараз працює зі збірною Мексики, Толука ніяк не знайде чемпіонський рецепт. Чудові гравці, чого лише вартий один Зінья, досить стабільний склад, непогана робота на трансферному ринку і… регулярні провали.
 
Зразково-показовим був матч проти Пачуки у минулому чемпіонаті. За перші 15 хвилин Толука забила тричі. А виграла Пачука з рахунком 4:3. За такого рахунку, та ще й на своєму полі, Толука не повинна була відпускати й сильнішого суперника.
 
Дехто з гравців інших команд вже дозволяв собі глузувати з Толуки. Що вони, мовляв, там розказують про свою велич, якщо після свого останнього титулу (Клаусура-2010) жодного разу до плей-офф не потрапили.
 
Ґвадалахара пропустила останній плей-офф, а перед цим відчула на собі дію «прокляття суперлідера». Фінішувавши першою у регулярному чемпіонаті, команда одразу програла у плей-офф Керетаро, що потрапив до цієї стадії лище завдяки двом перемогам у останніх турах.
 
Емоційний Хорхе Верґара відреагував «належним чином». Полетіли голови. Власник Чивас перетрусив склад, але чомусь доручив тренувати команду Іґнасіо Амбрісу. І отримав чи не найнуднішу та ідейно найбіднішу команду за багато років.
 
За рекомендацією Йохана Круіффа Чивас відтепер очолює Джон ван’т Схіп. Три останні роки він працював із австралійським клубом Мельбурн Харт. Подібне призначення може виявитися або черговою авантюрою Верґари (ніби йому це вперше), або справді саме голландець відродить команду. Зрештою варто пам’ятати, що після звільнення попереднього голландського тренера (Ханса Вестерхофа) Чивас одразу здобули свій поки що останній титул.